В епоху відеосалонів (та й пізніше, бувало, коли Голівуд прийшов на телеекрани і в кінотеатри), розглядаючи закордонні кіноантуражі, я дивувався: навіщо на кожній лавці, у парку, поблизу приватного будинку обов'язково є прапор США? До чого ця показуха? Пострадянському підлітку було в дивовижу, як американці співають гімн, поклавши руку на серце, - яка перебільшена повага до військових і просто сюрреалістичне бажання ціною життя захистити країну, зірково-смугастий прапор та біляве маля від агресії. Байдуже чиєї: росіян, наркобаронів, терористів, інопланетян...

Тепер ми самі вивішуємо державний прапор із балкона, чіпляємо його на сумку або машину. Ми можемо, поклавши руку на серце, співати гімн своєї країни хоч сольно, хоч стадіоном і цілком розуміємо, чому важливо ціною свого життя, коли доведеться, захистити країну. Ми ще не навчилися вчасно випрати й випрасувати прапор або замінити на новий, щоб він не скидався на вицвілу ганчірочку, але вже на шляху до цього. Чому? Тому що ми зрозуміли - стрічечка, футболка з тризубом, прапорець і пароль-відгук "Слава Україні - Героям Слава" - це символи. Маркери. Ідентифікація свій-чужий. Фіксація: "ми з тобою однієї крові, ти і я..."

Здавалося б, що дивного? Але дивного хоч відбавляй. Ну хоча б те, що в державі Україна завжди була проблема з символами. Країна, символічно махнувши рукою СРСР, так і не виборсалась із нагромадження совка. В усьому - від, здавалося б, непомітної ліпнини на будинках до суто радянського олів'є й шампанського (яке, взагалі, не шампанське) на Новий Рік.

Ми автоматично перетягнули все, що було до 1991 р., в нову країну й залишили. За звичкою. За звичкою вважали, що влітку треба їхати на ПБК, а взимку - дивитися "С легким паром..." За звичкою вітали чоловіків із 23 лютого, хоча день нашої армії був в інший час. У школах на 9 травня малювали танки Т-34 і не віддавали належного "шерманам" і "студебеккерам". Та й саме 9-те ми продовжували сприймати як даність, хоча, за документами, війна в Європі закінчилася 7 травня о 2 год. 41 хв. ночі, за середньоєвропейським часом, а капітуляція Німеччини набула чинності 8 травня о 23:01. Тобто для всього світу по обидва боки Атлантики війна в Європі закінчилася 8 травня, а для нас і всього пострадянського світу - 9-го. Бо в Москві міряли по Москві. А Київ, навіть ставши незалежним, не опирався.

Торік на День Перемоги у школі мого сина в холі вивісили стінгазети про закінчення війни. Це було повне зібрання штампів радянської пропаганди. Дрібниці, які вгвинчувалися в голову ще мені: червонозоряна техніка, "наші" й "фашисти", георгіївські стрічки... Так-так, уже повним ходом ішла АТО, а в столичній школі вчитель історії "не звернув уваги" на "колорадську" (чи все ж таки треба називати речі своїми іменами й казати - власовську?) стрічку на святковому плакаті, намальованому старшокласниками під чуйним керівництвом когось із учителів. Звісно, після обурення батьків були зроблені висновки і знайдений винний, - хтось не думаючи дістав старі стінгазети, і їх просто перемалювали. Банально, але... Якщо ця ситуація сталася, отож ніщо не насторожило, отож у чиїйсь голові продовжували жити чужі символи.

Чесно кажучи, стверджувати, що ніхто не дивився у правильний бік усі ці роки, було б неправдою. Ще в дев'яностих в Україні були люди, котрі розуміли важливість символів і хотіли навести лад у цьому питанні. У 1990 р. виникло Українське геральдичне товариство, воно існує досі й на ентузіазмі успішно займається тими питаннями, якими б мала займатися держава. У1993 р. з'явилися думки про створення Української геральдичної служби. Уже в першому числі першого українського геральдичного видання "Знак" вийшов проект положення про Геральдичну палату. Малося на увазі, що це буде структура виконавчої влади, яка візьме на себе всі геральдичні питання в країні. Тільки уявіть, що ще 22 роки тому був шанс планомірно розвивати національне геральдичне питання, від емблем населених пунктів та земель і до відомств, державних структур, військових та міліцейських емблем! Цей проект так і не став законом.

Спроб вирішити питання було кілька, але всі вони провалилися. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко, ні, прости Господи, Янукович не знайшли в собі сил задуматися про символи України. Ні, звичайно, при Адміністрації президента заснували міжвідомчу комісію з питань нагород і геральдики, але в ній люди, котрі розумілися на геральдиці, завжди залишалися в меншості. Спочатку передбачалося, що геральдична колегія (назвемо її так) координуватиме різні відомства у створенні всього, що стосується емблем, проте все виродилося в банальний розподіл нагород із нагоди та періодичні створення державних нагород. Принагідно було величезне поле для махінацій, які дозволяли непогано існувати.

При цьому при жодному президентові жоден склад комісії так і не спромігся навіть на закон про державні символи. Так, у нас його немає, а отже, немає чіткого регламентування, як, коли і що використовувати! 24 роки існує незалежна держава, а закону про її символи немає у природі.

Що у висліді? Наприклад, президент може подивитися на свій штандарт, який стоїть, скажімо, у Верховній Раді, а потім на той, що висить під АП, - вони різні. У парламенті - з рослинним орнаментом по краях, а на флагштоці - без. Хтось скаже - "теж мені знайшли проблему, у країні он..." Так, це дрібниця, але дрібниця державного масштабу. Зустрічають же по одежині, правда? І таких "дрібниць" хоч греблю гати.

Ідемо далі - у нас досі немає Великого Державного Герба України. Більше того, немає навіть чіткого розуміння, чи потрібен нам такий. У 20 статті Конституції він згаданий, але в природі його немає. Серед фахівців досі тривають суперечки, навіщо нам великий. Адже до сих пір живемо з тризубом на щиті, і нічого. Відповідь дати нікому - геральдичної колегії немає, а комісія при АП на відповідь нездатна через свою некомпетентність.

За словами голови Українського геральдичного товариства Андрія Гречила, на рекомендацію УДО, ще з 90-х років Мін'юст реєструє символіку ДО і політичних партій. Але займається цим одна людина. Приймає все, що принесли. Ні тобі аналізу логіки символів, ні логіки прийнятих рішень, ні естетики. І так у всьому... Нагороди, які теж перебувають у віданні комісії при президентові, придумувалися інколи не тому, що державі треба відзначити громадян за досягнення, а тому, що конкретному політикові біля керма країни треба було "купити" лояльність виборця перед виборами.

Один із провідних спеціалістів із військової геральдики, Микола Чмир, навів приклад такого підходу до питання... У 1999 р. в Леоніда Кучми планувалися відповідальні вибори, - у конкурентах значився комуніст Симоненко, з рейтингами не дуже, треба було знайти стабільний надійний електорат. Тих, хто точно прийде й проголосує. Технологи вирішили, що це пенсіонери, а особливо - ветерани Другої світової. Як купити симпатію? Можна нагородити. Терміново знадобилася медаль...

До 1999 р. вигнання з України німецьких окупантів відзначали 8 жовтня. Але тут Л.Кучма видає указ - дату зсовують на 28, прямо під перший тур. Дата не кругла - 55 років, особливо пафосно не назвеш, вирішили стисло: "Захиснику Вітчизни". 8 жовтня 1999 р. указом №1299 медаль спорудили. Успішно роздали. Ветерани були вдячні, проголосували як треба. Мети досягнуто. Цинічно? Далі буде...

Нічого примітного, з художнього погляду, в новій нагороді не виявилося. Медаль була кругла, мала стрічку з "георгіївською", або, як її тепер називають, - "колорадською", смужкою посередині та двома блакитними смужками з боків. У 2000 р. прийняли закон про державні нагороди, і медаль благополучно узаконили. Вона пережила Кучму, Ющенка, Януковича, в.о. глави держави Турчинова... весь цей час медаль існувала без змін.

Почалася війна. В Україні з'явилися люди, котрі кров'ю довели, що вони - Захисники Вітчизни. Треба нагороджувати. Дістають медаль, а там головний символ бойовиків - розкручена російською пропагандою "колорадська" стрічка. Бійці відмовлялися приймати нагороду. Одного разу випадково торкнулися питання з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Він так і сказав: "Треба щось робити, у нас є достойні воїни, але нам нічим їх нагородити... орденів на екстраординарні випадки вистачає, а відзначити за доблесть у військовій рутині - медалей немає. Треба щось робити".

Оскільки стан профільної комісії не покращився, то "щось робити" просто не було з ким і кому. А медалі були потрібні вже зараз. Вирішили просто замінити стрічечку. Ну справді, не викидати ж залізки. 30 січня 2015 р. президент П.Порошенко підписує указ №41 - кучмівській медалі замінили стрічки. Прибрали помаранчево-чорні смуги, залишили сіру. Ось і всі поліпшення. Який смисл вони несуть? В орденських стрічках не просто кольорові ганчірочки, там смисл у колористиці... Хто це придумав? Особисто я пояснень ніде не знайшов. Допитливі геральдисти знайшли. Виявилося, що нова стрічечка ніяка не нова, просто раніше вона "жила" на іншій медалі - відомчому знаку... податкової міліції. Медалька називалася "Ветеран служби", і хтось вирішив просто переставити стрічку на військову нагороду. Подумаєш, яка різниця, стрічечка від корупційного МінЗдоху на бойовій нагороді, хто там тямить, вирішив невідомий нам чиновник.

І так за що не візьмись... На хресті Національної Гвардії якийсь багатогранник, схожий на гайку. "Що це?" - запитую чиновників з МВС. Знизують плечима - не до того, мовляв, не в емблемі річ. Хтось припустив, що це бастіони фортеці, але, на жаль, фортечні капоніри в нас на емблемі РНБО. Скажете - неважливо? Важливо, тільки ми не звикли, що такі речі мають значення.

У наших силовиків (СБУ, НГУ, ЗСУ) ключовим елементом емблеми є козацький хрест. Ось тільки чомусь у СБУ він має один вигляд, а в армійців - інший. Начебто дрібниця, та коли піднімаєш ці веселі картинки, замість логічного панно емблем бачиш строкатий хаос, що не викликає поваги. Справді, панове, якщо ви в країні не можете ладу з картинками навести, як же ви зі складнішими речами впораєтеся?

Війна показала, наскільки українцям важливі символи і знаки. Нас хотіли скривдити "украми", ми відповіли, що це краще, ніж хохли, бо звучить зліше. Ворог став боятися укрів. Нас обізвали "укропами" - ми звели слово у фетиш, розмноживши його по нашивках. Добровольці пішли на фронт і почали придумувати назви та емблеми своїм частинам. І ці назви раптом вибухнули барвами й емоціями - на тлі пострадянського "ульяновська-ордена-червоного..." Люди, що полюбили свою країну та її армію, хотіли нових символів, а держава не змогла їх дати. Чому? А кому? За рік війни владі, а конкретно - Адміністрації президента, було якось не до геральдики. Це природно. Але це неправильно.

Війна на сході сталася, зокрема, й тому, що за роки незалежності ми не створили системи цінностей, символів і знаків, які б ідентифікували нас як спільноту. Чим був тризуб Володимира? Серед іншого, ще й міткою території, кола, власності, володінь, - а це й була держава. Ми ж вирішили, що це неважливо, і поплатилися.

Коли ми поставимо собі запитання - що таке Україна в образах, лише дехто відповість. Хтось згадає Шевченка й вишиванку. Одиниці згадають, скажімо, князя Костянтина Острозького або королеву Бону. На секундочку: перший - князь, меценат, дуже освічена людина, один із видатних європейських (!) полководців свого часу, переможець царського російського війська в битві під Орше. Друга - неаполітанська принцеса Бона Сфорца д'Арагона, дочка герцога Міланського, дружина короля Польщі Сигізмунда - заснувала міста Бар і Кременець, навколо її персони ходить стільки легенд, що можна зняти будь-яке кіно - від детектива до еротичного трилера. І яскраві ж образи з історії України можна перелічувати довго. Так само довго можна запитувати себе - чому, маючи славну військову історію, ми досі не спромоглися вийти за рамки радянсько-комуністичного і російсько-імперського бачення? У тому числі і в символах.

Зараз, із реформою армії, зі зміною доктрини й структури, саме час змінювати і символи. Цілісна картинка війська має заграти всім: уніформою, нашивками, акуратними гармонійними кашкетами, а не набитими поролоном совковими аеродромами. Це величезний шмат роботи. Назви частин (і почесні теж) в армії Литви чітко заявляють, що це армія Литви, і її ні з ким не сплутаєш. Емблеми підкреслюють це. А в нас?

Із прийняттям (сподіваюся) законів про десовєтизацію безліч населених пунктів отримали шанс повернути собі історичне справжнє ім'я і, як наслідок, емблему. Хто підкаже й простежить, щоб у процесі не було перегинів? В ідеалі - Геральдична служба.

З минулої весни профільна комісія вже раз перетрушувалася, і ось у надрах АП зріє ще одне рішення. Можливо, Банкова все-таки зважилася скористатися унікальною картою й нарешті почати наводити порядок в емблемах та символах, нагородах і нагороджених. Можливо, найближчим часом призначать новий склад комісії з геральдики і нагород. Так, це буде півзахід - у президента ще не готові розділити одну міжвідомчу структуру на дві: комісію, яка вирішуватиме - КОГО нагороджувати, і службу, яка придумуватиме - ЧИМ та в принципі наведе порядок у нагородах, емблемах, знаках, символах. Причому порядок, що базуватиметься як на смислах, так і на сучасному стилі нагород. Грубо кажучи, одні повинні вручати, а інші - стежити, щоб героям війни не вручили ганчірочку відомства Клименка.

Може, час на 24-му році життя країни все-таки відчепитися від радянської пристані й попливти вперед?

Це маленька, але дуже важлива іміджева реформа. Вона не додасть нам грошей, не прибере корупцію, не принесе порядку. Але вона дасть ґрунт, на якому ростимуть молоді. І коли виростуть на українських, а не на радянських символах, знаках, емблемах... ось тоді й можна буде видихнути - "колорадські" бунти назавжди кануть у минуле. 

Віталій Гайдукевич, «Дзеркало тижня. Україна»

Фото -  http://gazeta.dt.ua