Еліот обрав як місце дії п'єси Англію XII століття, але він написав її 1935 року, всього через два роки після приходу до влади в Німеччені Адольфа Гітлера. З цієї причини вона, серед іншого, є ще й історією-застереженням про підйом фашизму в Європі. Прикро, але вона й досі не втратила своєї актуальності. Сьогодні шедевр Еліота може бути прочитаний як тривожний прогноз щодо шляху, обраного Росією, де під керівництвом президента Володимира Путіна політика стає вбивчо середньовічною.

Подія минулого тижня, вбивство Бориса Нємцова, видного опозиційного політика та заступника прем'єр-міністра Росії за Бориса Єльцина, не є дивною. Але вона шокує, і, можливо, стане пробуджуючим дзвінком для росіян, які дотепер терпляче ставилися до атмосфери беззаконня й безкарності, небаченої з часів найтемніших днів правління Сталіна.

Зухвале вбивство Нємцова навряд чи політично нашкодить Путіну. Його популярність зараз сягає 86%. На погляд багатьох росіян, виступаючи проти війни в Україні, Нємцов став зрадником, чия смерть є виправданою, майже затребуваною, державною необхідністю.

Кремлю не звикати перекручувати правду на свою користь. Напередодні анексії Криму Росією Кремль запевняв, що Сполучені Штати найняли снайперів для стрілянини по прозахідно налаштованих маніфестантах у Києві, для того, щоб звинуватити Росію в їхній смерті. Коли над Україною було збито малайзійський літак (найімовірніше, проросійськими бойовиками), Кремль виступив із офіційною версією, що його збили секретні служби Заходу для підриву репутації Путіна. Такі голослівні заяви розпалюють націоналізм, ненависть й антизахідну істерію, відволікаючи росіян від провини Путіна в економічній кризі країни.

Путін міг і не наказувати вбивати Нємцова й усіх інших. Але він, як Сталін, створив атмосферу страху та беззаконня, в якій всі, хто підтримує Кремль, вважають своїм обов'язком усунення лідерів опозиції будь-якими способами, наче вгадуючи кремлівські бажання.

Атмосфера, в якій злочинні діяння перетворюються на героїчні вчинки, була фірмовим знаком сталінського правління. За Путіна ця задушлива атмосфера повернулася. У похмурі дні радянської історії керівники НКВС перетворювалися на других за важливістю чиновників країни. Сьогодні Андрій Луговий, агент КДБ, що підозрюється британською владою в доставці полонію, яким було вбито Литвиненка, засідає в російській Думі.

У перше десятиліття цього століття їм було просто любити Путіна. Він зробив росіян багатими, космополітичними й шанованими. Але сьогодні, коли ціни на нафту впали і почав відчуватися ефект від західних санкцій, він робить їх біднішими, майже скрізь їх починають зневажати. Першого березня, в день, коли Нємцов мав вести свій марш протесту, десятки тисяч росіян вийшли на вулиці з такими гаслами, як, наприклад, ось це: «Немцов - это любовь, Путин - это война».

Невже російська атмосфера безкарності досягла своєї межі, переламної миті? Путінський режим спирається на обіцянку економічного процвітання, якщо її не буде, він може почати розвалюватися. Приводом можуть стати не лише масові протести, але й дії близьких Кремлю людей, які більше не бачать сенсу в політичному виживанні Путіна. Цієї миті, коли Путін став настільки вразливий, його прибічники повинні діяти вкрай обережно - і не забувати постійно озиратися.

Проект Синдикат для «Дня»

Ніна Хрущова - декан у Новій школі в Нью-Йорку і старший науковий співробітник Інституту світової політики, де вона керує російським проектом. Автор книжок: «Потерянный Хрущев: путешествие в ГУЛАГ российского мышления».

Ілюстрація - малюнок шведського карикатуриста Улле Текнара, з сайту tecknar-olle.se