Впродовж 160 років газета Daily Telegraph була невід'ємною частиною британського суспільства, так само як довгі тіні на лужках для крикету, тепле пиво та вечірня їзда на велосипеді, як одного разу нагадав, перефразовуючи Джорджа Оруелла, Джон Мейджор. Ви могли не поділяти політики, що її притримувалась газета, однак варто визнати, що редакцію повсюдно поважали за прямі, точні новинні повідомлення у тому вигляді, який необхідний будь-якому демократичному суспільству.

Цього тижня, однак, чесність газети зазнала нищівного удару, коли усіма шанований колишній провідний політичний експерт, Пітер Оборн, опублікував розгромну критику її етичних стандартів. Містер Оборн деталізував для публіки редакційні практики, серед яких замовчування, видалення чи навпаки посилення і перебільшення історій: щоб не образити, або, з іншого боку, щоб догодти рекламодавцям та\або фінансовим інституціям. До такого рішення його спонукало недостатнє висвітлення скандалу, про який багато повідомляли у медіа в Сполученому Королівстві та за його межами, про роль HSBC (Hongkong and Shanghai Banking Corporation, одна з найбільших фінансових груп у світі - прим. перекладачки) у створенні та заохоченні механізмів, що дозволяють ухилятись від сплати податків. Містер Оборн переконаний, що значення цієї історії на сторінках The Telegraph було штучно знижене, бо виконавчий директор компанії, Мердок Мак Леннан переживав, що втратить прибуток від реклами банку. Це серйозне звинувачення, оскільки МакЛеннан під час Левесонського розслідування під присягою стверджував, що ні він, ні власник газети не мають жодного впливу на редакційні рішення.

Якщо претензії містера Оборна обгрунтовані, він цілком у праві стверджувати, що висвітлення випадку з HSBC чи його брак - справжє шахрайство щодо читачів The Telegraph. Частина вищого керівництва та колишніх членів редакції, зберігаючи анонімність, в загальному схвалила критику містера Оборна. Газета, що зазвичай захищає прозорість будь-яких процесів, поки що відмовилась відповідати на будь-які детальні запитання щодо статті містера Оборна. Довга, плутана і непевна передовиця у п'ятницю абсолютно в комічний спосіб намагалась перекласти відповідальність на BBC та The Guardian. Після прочитання передовиці неможливо було здогадатись, що критика насправді походить від колишнього колеги працівників редакції, одного із найбільш респектабельних, який раніше також писав для газети передовиці.

Реклама.

Багато новинних організацій, старих та нових, покладаються на рекламу. Однак, знаний історик британської преси Френсіс Вілліамс у своїй книзі "Небезпечна власність", що вийшла друком 1958 року, описав, як щоденна преса "ніколи не могла б стати тією силою в суспільному житті, якою стала, якби не потреба людей торгівлі у рекламі. Тільки через ріст кількості рекламних матеріалів преса отримала незалежність". Але і зворотнє може бути правдою, про що свідчать широко розповсюджені практики в індійській пресі, де способи, у які видання пишуть про ситуацію буденно купують, а газети інвестують в компанії, про які пишуть.

The Telegraph, як газета, що є виданням приватної форми власності, не зобов'язана відповідати на запитання щодо власних редакційних стандартів. Якщо вона хоче захряснути віконниці і поливати опонентів брудом, вона має цілковите право це зробити. Але чим більше газети у таких випадках мовчать, тим більше це підштовхує читачів робити висновки про чесність респектабельних британських інституцій.

Стаття містера Оборна "Чому я звільнився з The Telegraph" (англійською)

Реакція The Daily Telegraph