Українське суспільство мляво відреагувало на результат багаторічних зусиль української культурної та медіаспільноти - ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Між тим, за відповідний законопроект №1647 у вівторок, 10 лютого, проголосувала переважна більшість парламентарів. Двісті сорок п'ять народних обранців - так легко законодавчий бар'єр долає не всякий проект.

Контратака захисників Комісії з моралі приземлену мету - залишитися бюджетною структурою. Тобто, вибачте за банальність, не вмерти з голоду. Бо нічим іншим, крім систематичного проїдання державних мільйонів, згадане відомство протягом усього часу свого існування не займалося. За свіжими даними, непростий бюджет нашої країни на поточний, 2015 - й рік, прийнятий, як відомо, в надскладних умовах, передбачає на витрати, пов'язані з утриманням "моралістів", більше 3 мільйонів гривень.

Так, сума доволі незначна з огляду на те, що день війни на Сході обходиться скарбниці в двадцять разів дорожче. 

З іншого боку, згадані мільйони - це, наприклад, додаткове забезпечення соціальних виплат якійсь частині вимушених переселенців. Взагалі, завжди знайдеться з десяток бюджетних дірочок, кожну з яких можна заткнути цією сумою.

Депутати, які захищали її в парламенті, чесно призналися: не знають, хто очолює цю структуру і якими є якість та результат її роботи.

Представникові "Опозиційного блоку" Михайлу Папієву не важливо, хто керує по суті своїй репресивним органом. І з чим Нацкомісія, власне, бореться. Бо для політичного піару важливо інше. Захисники "моралістів" самі захищають українську суспільну мораль.

Нікого з них не хвилює, що протягом останнього року українці як у тилу, так і на фронті без усіляких контролюючих органів довели й доводять високий рівень моральності нашого суспільства.

Саме на подібному популізмі спекулює Василь Костицкий, голова Комісії з моралі. Той, чийого прізвища не знають його ж захисники, зате дуже добре знають давні й запеклі борці з "моралістами" - бюджетниками. Не буде перебільшенням назвати його досвідченим юристом: саме юридична освіта й, що важливіше, практика тримала на плаву очолюване ним відомство. Власне, до нього за мораль українців НЕК боровся під керівництвом головного сексопатолога країни Миколи Бойка. Але коли консервативного медика замінив консервативний юрист, діяльність державної структури, про яку ніхто особливо не згадував, активізувалася в рази.

Так звані "експертні висновки" працівників Нацкомісії (серед яких - люди пенсійного віку та двічі судимі громадяни) де-юре носили рекомендаційний характер, а де-факто забороняли книги, фільми, музичне відео, рекламу. Причому часто заборона не обґрунтовувалася нічим: не можна - і баста.

У відповідь митці, журналісти та громадські активісти влаштовували мітинги й перформанси з вимогою ліквідувати безглуздий орган. На одному з них у січні 2010 року структура отримала назву "Нацкоммор" - прямий переспів до Голодомору, того, що вбиває все живе на своєму шляху.

Противники діяльності Нацкоммору умовно поділилися на три групи. Перша, найрадикальніша, вимагала ліквідувати цю структуру без можливості повернення - бо не хотіли її існування в принципі. Друга, поміркованіша, припускала можливість існування якогось подібного експертного органу - проте нехай би його очолював реальний моральний авторитет, яким не є і ніколи не був пан Костицький. Нарешті, третя група домагалася ліквідації "моральної комісії" правовими методами: не тому, що нам не хочеться, а через те, що структура просто не працює, дублюючи функції десь Міністерства культури, десь - правоохоронних органів.

Зараз юрист Костицький у боротьбі за збереження бюджетного фінансування для своєї структури почав бити не просто на емоції, а й нижче пояса. Інакше не можна назвати той факт, що голова недобитого Накоммору (закон має ще підписати Президент) покликав на свій захист до церковних ієрархів. Аргумент залізний: із ліквідацією Комісії з моралі в Україні зникне й сама мораль. Бо не стане державного органу, який має її боронити.

Церква, хоч і відділена від держави, має значний вплив на суспільство, окремих депутатів та навіть голову нашої держави. Це нормально, бо в інших країнах люди, котрі приймають рішення, не войовничі атеїсти. На думку церковників десь більше, десь менше, але - зважають.

Фокус у тому, що пан Костицький - державний службовець. Проте - не державний муж, на чию думку варто зважати. І лідери церков мали б поцікавитись, чи справді голова Нацкоммору святіший за Господа Бога, аби мати моральне право вирішувати, що в нашому суспільстві моральне, а що - ні.

До речі, суто практичний аспект. Якщо людина, котра зголосилася працювати при церкві й робить це не безкорисно, а за певну винагороду, вона повинна виконувати взяті на себе зобов'язання. Якщо вона їх не виконує, більше того - злісно порушує церковні устави, її напевне позбавляють служби та сану. Не зважаючи на те, що такий чоловік голосно переконує ієрархів у своїй набожності.

З паном Костицьким, як із з усім майже ліквідованим НЕКом, відбувається саме така історія. Державна структура проїдала державні кошти. Вітала від свого імені громадян із світськими та церковними святами. Вишукувала порнографію в шедеврах світової та зразках актуальної культури. І зовсім не реагувала на факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, які легко можна знайти в будь-якому публічному виступі персонажів на кшталт Олеся Бузини.