«Друзі, уявіть собі таку картину. Венеція. Все красиво. Травень, тепло. Пливуть гондоли. Пливе найкрасивіша найбільша гондола — і на ній гігантська фотографія Навального… Паралельно з цим відбувається відкриття російського павільйону на Венеційській бієнале, куди приїдуть справжні фсбшники, і все це буде торжество російської культури, яка, безумовно, поза політикою», — таке запропонувала уявити глядачам Лєна Чиченіна на початку нового епізоду проєкту «Домогосподарка Антоніна».

Для кращого ефекту пропоную уявити цей ідилічний пейзаж під час чергового масованого російського обстрілу. Я спробувала — результат вражає.

Це вже друге відео Антоніни, яке присвячене росіянам, але так збіглося. Після «Оскара» країна-агресорка зазіхнула ще на одну величезну культурну подію — Венеційську бієнале, і наш інформаційний простір кипить і булькає.

У новому випуску Лєна до кісток розібрала ситуацію: хто стоїть за російською «культурною дипломатією», як росіянам вдалося побороти бойкот у Венеції після 2022 року та які шанси завадити їхньому «урочистому» поверненню на виставку й узагалі у міжнародний культурний простір.

Якщо йдеться про загал, то шанси не надто великі, адже кенселінг російської культури у Європі не працює.

Співрозмовниця Лєни, кураторка українського павільйону на бієнале Ксенія Малих пояснила, чому так і як варто на це реагувати українцям.

— Якщо ми будемо всі сили кидати на те, щоб переконувати європейців кенселити росіян, ми будемо не українцями, а “протиросіянами”. Насправді культура кенселінгу в Європі нікому не подобається. Інституції, які хочуть бути прогресивними, налаштовані на налагодження діалогу, створення зв’язків, пошук виходу зі складних ситуацій. Повісити на дверях табличку, що тут ніколи не буде росіян, сильно суперечить їхнім місіям. Я знаю сотні випадків, коли наші художники та художниці відмовлялися брати участь у заході тому, що там є росіяни, і в 99% таких випадків український голос просто втрачається. Ба більше, все це формує наш образ як неготових до миру. Я не кажу, що ми маємо сидіти з ними в одних панелях, але ми маємо бути мудрими і не віддавати їм своє місце, свій час, свій голос, — закликала Ксенія Малих.

Саме тому цього року Україна, попри гіпотетичне повернення росіян, все одно розповідатиме гостям бієнале у художній формі про сумнозвісний Будапештський меморандум. Виявляється, європейці майже не знають цю показову історію.

Щодо появи росіян у Венеції, то питання насправді ще не закрите, адже багато європейських діячів теж проти їхньої присутності через те, що йдеться про пряму участь держави-агресорки у мистецькій події, а не просто абстрактний кенселінг російської культури. Боротьба на цьому полі триватиме, напевно, до відкриття виставки 9 травня. І навіть пізніше, бо вже відомо принаймні про одну заплановану акцію протесту. Але згадана гондола з портретом Навального тут ні до чого — його послідовники збираються розв’язувати в Італії винятково свої задачі.

Відео на «Антоніні» за три дні набрало близько тисячі переглядів.

Цього тижня росіяни стали головною темою мого ютубу ще двічі — це рекорд за весь час моніторингу.

Спочатку журналіст Денис Казанський на каналі ProUA обговорив із блогером Марком Фейгіним зміну настроїв у середовищі російських пропагандистів. Декілька тижнів тому українські аналітики помітили дивну річ: російські «воєнкори», які роками бризкали слиною щодо успіхів російської армії та скорого падіння України, раптово впали в чорний песимізм і почали пророкувати Росії поразку. Найдивовижніша метаморфоза трапилася з кремлівським пропагандистом на ім’я Ілля Ремесло, який написав розгромний допис про Путіна. Зокрема, вимагав, щоб російський керманич пішов у відставку та був відданий під суд як воєнний злочинець. Ну чисто український агент, а не пропагандист.

Тепер Ремесло відпочиває у російській психлікарні, а Казанський як один із дослідників російської пропаганди намагається з’ясувати, що це було. Чи варто нам очікувати чергового Пригожина, що піде маршем на Москву?

«Багато хто мав припущення, що цей персонаж відбиває якісь тайні думки та обговорення в апараті чи силовому блоці. Це не так. Якби це був маніфест, була б ще якась підтримка. Це приватна історія. Його використали та викинули, як завжди робить російська влада зі своєю прислугую, а він вирішив отак відповісти», — вважає Фейгін.

Загалом же російську пропагандистську журбу співрозмовник Казанського пояснив збігом психічних і політичних причин. Так звана СВО вже перевершила за тривалістю так звану Велику вітчизняну війну, анонсованих цілей і близько не досягнуто, втрати збільшуються, в армії безчинства, інтернет блокують… Глухий кут.

На жаль, на заколот у Росії, на думку Фейгіна, сил усе ще немає, тож на шоу бунтівників можна не розраховувати. Але послухати про страждання провоєнних блогерів усе одно приємно.

За чотири дні розмову подивилися 53,4 тисячі глядачів.

Російську тему закрив командир Російського добровольчого корпусу Денис Капустин (White Rex), який дав інтерв’ю російському блогеру Юрію Дудю.

Бесіда тривала майже п’ять годин. Як пожартував один із користувачів: «Поки дивився відео — зголоднів, дружина принесла поїсти. До того, як починав дивитися, одружений не був». Можливо, у когось і діти народилися та зросли під час перегляду.  Але у будь-якому разі нудно у Дудя з Капустиним не було.

Командир РДК має не лише складне поточне життя, бо очолює військовий підрозділ і воює з Росією, а ще мав вельми бурхливе минуле, де була участь у фанатських спортивних організаціях, бійки, судова справа тощо.

Дудь пригадав гостю купу сумнівних моментів із його біографії, про які відомо з відкритих (але не завжди достовірних) джерел —  від любові Капустина до Дарта Вейдера до розповсюдження наркотиків.

Левова частка інтерв’ю виглядала приблизно так:

— Ти розповідав у тексті «Гардіан», що в тебе колись стояв у спальні портрет Геббельса у рамці. Коли він там стояв?

Капустин у відповідях чомусь не шукав легких шляхів і не відповідав коротко та зрозуміло, що ніякого портрета Геббельса у рамці в домі не стояло. Натомість він поринав у роздуми, звідки могла піти така плітка та пояснювати, чому він із «Гардіаном» більше не спілкується.

Це залишало якесь відчуття, що Капустин щось не договорює, хоча найбільш вірогідне пояснення у тому, що він просто втомився від дурних питань.

За формальними ознаками інтерв’ю нагадувало розмову військового ЗСУ з російським громадянством Петра Рузавіна з російською блогеркою Катериною Гордеєвою, яка сталася у лютому та багатьох вразила через недоречне «біле пальто» ведучої.

Росіянин Капустин теж воює у складі Сил оборони України, й цілком свідомий воєнних злочинів своєї батьківщини. А Дудь — типовий «хороший росіянин», у якого «не все так однозначно». Він, наприклад, дорікнув гостю через «неблагородне ведення війни», зокрема під час ліквідації пропагандиста Владлена Татарського.

Але, за класикою, у повторі трагедія перетворилася на комедію, ще й чорну.

Капустин, на відміну від Рузавіна, — правий націоналіст, і те, що він говорив поза воєнною тематикою, інколи все ж таки змушувало кривитися від обурення, а часом сміятися і ледь не співчувати Дудю, коли гість подекуди обернув «каверзні» питання блогера проти нього самого.

Наприклад, ведучий нагадав Вайт Рексу його тогорічний допис, де автор одночасно обурювався ЛГБТ, фемінізмом і педофілією.

— В тебе і фемінізм, і педофілія на одній поличці лежать. Що не так із фемінізмом, як ти його розумієш? — спитав Дудь.

— Давай так. Рух «мі ту» — фемінізм?

— Фемінізм — це глобальна історія, а «мі ту» — якась річ, яка відкололася… Тобто «мі ту» — це таке явище, яке було, тому що фемінізм працював, — замислившись, відповів ведучий.

— Що таке фемінізм у твоєму розумінні? — повернув Капустин питання Дудю.

— Фемінізм — це вибір жінки. Якщо жінка хоче бути домогосподаркою, берегинею та дотримуватися традиційних цінностей, вона це робить і суспільство її не засуджує. І якщо жінка хоче бути амазонкою, самостійною, незалежною, якою завгодно ще, вона це робить і суспільство її не засуджує, — здається, не без труднощів пояснив ведучий.

— Я не проти, — милостиво погодився з формулюванням Капустин, так і не відповівши зі свого боку.

Десь на небесах заплакали безсмертні матері-засновниці фемінізму. А Вайт Рекс навздогін зробив контрольний постріл.

— Коли виходять люди та кажуть, що неважливо, яка вага та які пахви — це некрасиво. І коли ці люди вимагають привілеїв, мені навіть з естетичного боку це не подобається, — додав деталей до портрету світового фемінізму він.

Лише за добу інтерв’ю примудрилися подивитися понад 3 млн глядачів.

Приблизно в той самий час у ютубі вийшло ще два епічних «полотна», але вже з українськими політиками. Наталія Мосейчук понад 2,5 години розмовляла на своєму каналі з лідеркою «Батьківщини» Юлією Тимошенко. А Дмитро Гордон на каналі «В гостях у Гордона» 3,5 години розпитував колишнього міністра закордонних справ Дмитра Кулебу.

Шість годин життя на перегляд обох відео були витрачені не дарма — це було дуже пізнавально.

Почну з Тимошенко. Після появи справи НАБУ щодо ймовірного підкупу депутатів Юлія Володимирівна почала частіше з’являтися у медіа. Минулого місяця, наприклад, вийшло її інтерв’ю з шеф-редакторкою LB.ua Сонею Кошкіною, де Тимошенко, звісно, викрила всі гріхи політичних опонентів.

Мосейчук інформаційну активність нардепки теж помітила і прямо про це сказала.

— Ви стали публічно про це (кризу у парламенті, кнопкодавство, ухвалення «антинародних законів» тощо — «ДМ») говорити після того, що сталося.

— Ні! Відкрийте мій ютуб, я кажу про це давно, — відповіла Тимошенко.

Про що б там гостя «давно» не розповідала, але саме у Мосейчук усі її звинувачення вперше прозвучали як сформована передвиборча програма. Отже:

початок «війни, яку ми переживаємо», поклав Віктор Ющенко, коли призначив Віктора Януковича прем’єром;

Тимошенко не програла президентські вибори, а виграла. Якби вибори не були «сфальшовані на користь Януковича, ніякої війни б не було» (Трампу пиріжок за гарну ідею);

«не Янукович мене кинув у в’язницю, а Кремль»;

В’ячеслав Чорновіл — «духовний батько нації», те, що його не обрали, було «особистою трагедією». Тут цікаво, що ані гугл, ані пошуковик на сайті «Батьківщини» не видав жодної згадки про участь Тимошенко у бодай якихось заходах з ушанування пам’яті політика й узагалі хоч якесь її висловлювання про Чорновола-батька;

зараз Україною керує глобальна олігархія, ми перша країна у світі, де «обкатують» систему зовнішнього керування за допомогою іноземних дорадчих рад;

антикорупційні органи в Україні — інструмент політичної боротьби олігархів;

в Україні дві війни — зовнішня та внутрішня;

потрібно ухвалити нову Конституцію, а монобільшість у Раді «не просто треба грохнути, а ще й притягнути до відповідальності за кожний закон, що суперечить інтересам українців».

Ведуча гостю не перебивала, але уточнювальні питання ставила вкрай наполегливо, через що Тимошенко принаймні двічі дала слабину. Здається, це унікальна подія.

— А вам би Путін дозволив будувати українську Україну? — перепитала Мосейчук після заяви Тимошенко про те, що Ющенко «запустив у владу зло», коли призначив замість неї прем’єром Януковича.

— Ну, я тоді не балотувалася на президента, — доволі розмито відповіла гостя, хоча за драматургією мала відповісти ствердно.

Другий епізод стався майже наприкінці інтерв’ю. Народна депутатка спрогнозувала, що на майбутніх виборах «зіткнуться два табори». В одному — «залежні від глобальної системи управління країною», в іншому — прибічники суверенітету України та «права країни на її ресурси». Тимошенко та її партія, звісно, у другому таборі. А хто у першому, невідомо.

— Залужний до першого табору належить чи другого? Зеленський? Буданов? — перелічила ведуча лідерів серед потенційних кандидатів.

— Пані Наталя, я не буду відповідати на це питання. Я знаю, в якому таборі всі, кого ви назвали, але не хочу про це говорити. Зараз не виборча кампанія, — ухилилася від відповіді Тимошенко.

Зрозуміло, цю карту політикиня планує розіграти ближче до виборів. Якщо вона візьме у них участь, адже принаймні Наталія Мосейчук у цьому не впевнена.

«У неї чергова “сіра смуга” в політичній кар’єрі. Вона під слідством НАБУ. Подейкують, що ситуація непроста для неї, цілком може статися так, що в’язниця в її житті — не факт із минулого», — написала ведуча в ютубі у супровідному тексті до відео.

За 6 днів інтерв’ю подивилися понад 218 тисяч глядачів.

Дмитро Кулеба останнім часом також демонструє неабияку медійну активність, але чи має він політичні амбіції, поки незрозуміло.

На пряме питання Гордона з цього приводу гість відповів, що на вибори йти поки не планує, а ставати знову міністром не хоче. Хоча в принципі може, якщо так вирішить президент, «ким би він не був». До речі, згодом Кулеба сказав, що впевнений у перемозі Володимира Зеленського.

Наразі деякі колишні міністри МЗС і дипломати, як от Павло Клімкін, Валерій Чалий і Володимир Огризко, у ютубі — нарозхват, адже здається, що вони єдині здатні пояснити, що за треш відбувається у міжнародній політиці. Дмитро Кулеба до пулу улюблених блогерами експертів широкого профілю не належить. Свою медійність він збільшує переважно завдяки соцмережам, а також створеного восени минулого року власного ютуб-каналу та світських пліток і скандалів навколо його нареченої, комунікаційниці Світлани Павелецької.

Цього разу партнерці, що 26 травня, як оголосив Кулеба, стане його офіційною дружиною, приділили небагато уваги. У цілому інтерв’ю було скоріш докладним звітом про перебування дипломата на посаді міністра МЗС із деякими закулісними подробицями й особистими оцінками людей і персоналій.

— Я зараз спитаю те, що потім увійде у підручники історії, — сказав на початку Гордон.

У принципі, будь що, що Кулеба розповів упродовж наступних 3 годин, може ввійти у підручник, бо йому випало бути міністром МЗС під час початку повномасштабного вторгнення. Багато про що дипломат уже розповідав раніше. Утім, звісно, набагато цікавіше те, що Кулеба або не розповідав, або це залишилося поза широкою увагою.

Наприклад, він згадав про свій конфлікт із колишнім керівником ОП Андрієм Єрмаком через намагання останнього «керувати усім-усім». Кулеба розповів, що взагалі «важко знайти людину, у якої не було б із Єрмаком конфлікту».

При цьому зауважив, що негативне ставлення до колишнього керівника ОП у суспільстві дещо перебільшене.

— Я вважаю, що його демонізували на певному етапі, він не був прям таким демоном, — сказав Кулеба.

Так і запишемо: Єрмак — демон на мінімалках.

Також Кулеба розповів, що з-поміж усіх своїх учинків на посаді міністра найбільше шкодує через те, що не розкритикував відомий різкий твіт Володимира Зеленського на адресу саміту НАТО у Вільнюсі, де Україну знову не запросили до членства. Щоправда, склалося враження, що зауваження міністра МЗС публікації твіта не завадили б. У будь-якому разі історія з різних боків показова.

— Є рішення, про яке я жалкую. Коли летіли у Вільнюс, президент вирішив зробити твіт, щоб бомбанути Байдена, що нас не запрошують. Я був проти, але я промовчав. Я досі шкодую, — сказав Кулеба.

Гордон під час інтерв’ю демонстрував свою неабияку обізнаність у кулуарних питаннях, час від часу вигукуючи щось на кшталт «мені так і казали» або «за моїми даними, було так».

Узагалі-то, за інформацією пана Дмитра, війна вже закінчилася ще 30 грудня 2024 року. Тому всі збіги в показах ведучого та гостя про всяк випадок варто вважати випадковістю.

За 9 днів розмову Гордона та Кулеби подивилися 922,6 тисячі глядачів.

Наостанок згадаю ще два відео, про які варто знати для кращої орієнтації у поточних подіях.

На «Апостроф TV» у рамках подкасту «Хід Тузова» журналіст Дмитро Тузов зустрівся з головою правління Громадянської мережі «Опора» Ольгою Айвазовською, яка по пунктах розповіла про всі перешкоди для проведення виборів під час війни. Якщо раптом потрібні аргументи для побутових суперечок із цього приводу, в інтерв’ю все викладено вичерпно. Заразом можна і щодо мобілізації пару ідей поцупити.

А журналіст Олексій Ковжун на своєму каналі поговорив із польським науковцем Рафалом Берилом про українофобію у Польщі та специфіку польського менталітету. Кому від конфлікту і з цими сусідами болить, теж дуже раджу. Є привід для оптимізму.