Відкриття зимової Олімпіади у п’ятницю перейшло у черговий масований обстріл російськими мирними ракетами, від якого ввечері суботи ми морально лікувалися національним відбором на Євробачення. Так і живемо на межі краси й жахіття та втішаємося тим, що прекрасного у світі більше.

Напередодні нацвідбору на декількох майданчиках передбачувано вийшли інтерв’ю з цьогорічними фаворитами конкурсу. Слава Дьомін, наприклад, поговорив у студії з Хаятом і в прямому ефірі з Монокейт, вона ж колишня лідерка гурту «Го-А» Катерина Павленко, Альберт Цукренко у своєму подкасті «СучЦукрМуз» теж запросив Хаята, Марічка Падалко розмовляла з Лелекою, а Раміна зустрілася з Джеррі Хейл.

Спільним питанням до всіх гостей була їхня мотивація походу на Євробачення. Серед усіх згаданих конкурсантів новачком була лише Лелека. Майбутня переможниця нацвідбору, до речі, здивувала. Подати заявку на участь, як виявилося, їй запропонували менеджери Суспільного. Сама по собі вона цю ідею не розглядала.

Натомість Катерина Павленко та Джеррі Хейл, нагадаю, вже виходили навіть на головну сцену музичного конкурсу, а Хаят хоч досі й не ставав переможцем нацвідбору, але штурмує його вчетверте.

Вже ніби можна було б і залишити цю опцію позаду, але ніт. Хаят, Монокейт і Джеррі Хейл  знову вирішили випробувати долю.

Найбільш прозаїчне пояснення дала Катерина Павленко.

— Мене цікавить у цьому житті музика. У мене є можливість виступити, зробити класний номер, отримати новий досвід, є можливість знову заявити про себе на міжнародну авдиторію, але вже під іменем Монокейт. Чому б цим не скористатися, тим більше що в мене є класна пісня і я прикольно виступаю, чому б ні? — відповіла співачка Славі Дьоміну.

Хаят і Джеррі Хейл, навпаки, говорили не про себе.

— Для мене це найбільш свідома заявка. Перші дві, ще до війни, були для розвитку, популяризації музики, себе. А торішня й теперішня заявки повністю у контексті реалій, у яких ми живемо. Хочеться світу, який почав втомлюватися, донести, що ми мембрана, яка стримує всю ту лють і зло, яке може нескінченним водоспадом обрушитися на них. Для мене як музиканта це можливість сказати більше, ніж у межах нашої країни. Це для нас майданчик для дипломатії, — поділився Хаят із Альбертом Цукренком.

— Усі живуть своє життя [на Заході]. Можна достукатися і треба стукати не через розум, а через серце. Музика — найпростіший і найкоротший шлях до серця, — своєю чергою сказала Джеррі Хейл у Раміни.

Назагал інтерв’ю Раміни помітно відрізнялося від усіх інших. Ведуча поспілкувалася з гостею не лише у студії, а відвідала з нею рідне місто Джеррі Хейл — Васильків у Київській області. Співачка провела екскурсію головними локаціями свого дитинства та юності — показала музичну школу, дім культури, кав’ярні, де співала наживо, і «Сільпо», яке надихнуло її написати перший хіт «Охрана, отмєна».

Виглядало живенько і навіть не дуже пафосно, попри весь потенціал такого роду матеріалів. Можливо, завдяки подробицям біографії Джеррі Хейл, якими вона поділилася. Наприклад, розповіла, що батьки багато років торгували м’ясом і салом на місцевому ринку. Свиней батько купував по селах живими, а різав уже вдома. Були моменти, коли співачка не могла записувати треки, адже на тлі було чутно вереск тварини. Джері Хейл дуже вдячна батькам за повну моральну та матеріальну підтримку, але тепер вона веганка.

Та й Раміна інколи з теплої ванни виштовхувала. Зокрема, спитала про нещодавній скандал Кажани з лейблом Джеррі Хейл та про витрати на Євробачення.

— Скільки коштує в мене зйомка? Інтерв’ю з мінімальним монтажем — десь тисячу доларів, а такі фільми як про Афган — 20 тисяч доларів. На передову з’їздити — 100 тисяч гривень. А в тебе? Розповіси мені маршрут? — вирішила ведуча на своєму прикладі показати гості, що говорити про гроші не страшно.

Співачка від «прямого маршруту» все ж таки ухилилася, пославшись на те, що ціни дуже різні. Але про Євробачення, на яке вона їздила з Альоною Альоною, відповіла прямо.

— До 300 тисяч доларів ми витратили. Звісно, залучали бренди, ми б ніколи з цим не впоралися, — сказала вона.

Цікаво, що Катерина Павленко, навпаки, сказала, що залучати бренди не можна, всю поїздку оплатило Суспільне, а скільки це коштувало, вона не пам’ятає, бо своїх грошей у неї взагалі не було.

Тож усе пізнається у порівнянні в буквальному сенсі слова.

Подкаст Цукренка подивилися 5,7 тисячі разів за два дні, Хаята у Слави Дьоміна — 47 тисяч за чотири дні, а його експрес-інтерв’ю з Монокейт — 3,3 тисячі за добу, Марічку Падалку з Лелекою — 31 тисячу разів за три дні. Перемогла Раміна з Джеррі Хейл — майже 145 тисяч переглядів за добу.

Але як би суспільство не цікавилося нацвідбором і всіма його учасниками разом, це не зрівняється з інтересом до екскерівника Офісу президента Андрія Єрмака. Безперечним переможцем цього тижня за кількістю переглядів стало розслідування «Української правди» про долю Єрмака після його передчасної відставки у листопаді минулого року. Менш ніж за добу відео з колоритною назвою «Хрещений батько "на удальонці". Як "Українська правда" знайшла Андрія Єрмака» зібрало фантастичні 464,5 тисячі переглядів.

Хто раптом забув — колишній очільник ОП після звільнення заявив, що вирушає на фронт, але десь зник дорогою. Принаймні у зоні бойових дій або хоча б у ТЦК його так і не побачили. Згодом з’явилося повідомлення, що Андрій Єрмак поновив адвокатське посвідчення, отже, скоріш за все, мав повернутися до адвокатської діяльності. Хоча були й інші припущення. Наприклад, що державник у відставці подався у маги.

Розслідування «УП» показало, що насправді відставка Єрмака не така вже й очевидна річ. Адже після звільнення з посади він зберігає свій вплив на високопосадовців, користується державними приміщеннями і, як з’ясувалося вже після виходу відео, державною охороною.

Наприкінці розслідування трапилося те, що у професійному середовищі називають «журналістською вдачею» — тобто випадок на користь розслідувачів, що не можна передбачити жодними планами чи підготувати. Як-от увімкнений мікрофон під час приватних розмов можновладців. Цього разу це був увімкнений телевізор на місці, що тільки-но покинув екскерівник ОП. Про значення моменту вже написала наша Антоніна, зауважу лише, що Єрмак любить авантюрні радянські комедії про кримінальних авторитетів. І додам, що без магії, здається, тут точно не обійшлося. Але це ж треба було так допекти вищим силам, що їм довелося спускатися на грішну землю та хапатися за пульт…

«Українська правда», в принципі, ніколи не дає сумувати, але цього тижня справила подвійне враження. Перед розслідуванням про Єрмака я подивилася фільм журналіста «УП» Романа Кравця про третього президента Віктора Ющенка.

Відео вийшло у межах проєкту «УП» «Хуіз», що присвячений біографіям шести українських президентів. Це проєкт-довгобуд, адже перша частина про Леоніда Кравчука вийшла ще у 2024 році, а друга про Леоніда Кучму —  у середині 2025-го. Але цілком зрозуміло, чому між серіями такі перерви.

Фільм про Ющенка триває понад три години та ледь не покроково розповідає про шлях майбутнього глави держави до влади та про його перебування на посаді.

«Це найважче, що я створив за 12 років у журналістиці. Майже вісім місяців роботи», — написав автор у коментарях під відео у ютубі.

Здалося, що складність роботи полягала не лише у великій кількості подробиць про епоху, які зібрав Роман Кравець, а й у неоднозначності постаті головного героя.

«Сьогодні третій президент багатьма сприймається як моральний авторитет. Як гарант, який не просто дбав про історичну спадщину, а задав проєвропейський вектор нашої неньки. Ющенко обожнює молодь, він культова особистість із необмеженим мемним потенціалом для міленіалів. Здавалося б, як ми могли проґавити такого величного лідера? Таки думки поколюють ваші серця рівно до того часу, поки не поговорите з людьми, які безпосередньо мали справу з Віктором Ющенком. Саме з такими людьми ми розмовляли для створення цього відео. Виглядає так, що суспільство знає не справжнього Ющенка, а його медійний образ», — говорить на початку автор і ведучій.

У фільмі Роман Кравець згадав не лише про досягнення третього президента, а й про провали. Наприклад, про проєкт «лікарня майбутнього» під патронатом першої леді Катерини Ющенко, на який збирали гроші всім світом і який так і не реалізували. Або про повну реабілітацію Віктора Януковича після Помаранчевої революції та зраду її гасла «бандитам — тюрми». Нарешті, про ймовірну причетність Ющенка до передачі славнозвісного Межигір’я у приватну власність. Підозра третьому президенту за «незаконне заволодіння державним майном за попередньою змовою групою осіб, у тому числі колишнім прем’єром Віктором Януковичем» на суму 540 мільйонів гривень, що оголошена у 2019 році, досі нікуди не поділася, як виявилося.

Фільм, попри численні подробиці, прізвища, паролі та явки, переглядається на одному диханні. Це водночас і історичний відеодовідник про епоху, і політичний трилер, і — неочікувано — непоганий терапевтичний засіб. Бо добре показує, що сьогодні, навіть під час великої війни, — краще, ніж учора. Адже російська агресія, зрада частини українських політиків, «стурбованість» Заходу й інша ріалполітик у середині 2000-х були надійно приховані та чинили свій руйнівний вплив під ковдрою. А зараз усе на поверхні та, відповідно, боротися з очевидним легше, ніж із привидами.

Відео Романа Кравця за 9 днів подивилися майже 122 тисячі разів.

Цього тижня великий проєкт-біографію показав і канал «Історія без міфів» із ведучим Владленом Мараєвим. Він розповідав про 40-го президента США Рональда Рейгана. Зараз американського політика в Україні згадують доволі часто і добрим словом через його непримиренне ставлення до Радянського Союзу. До того ж у Рейгана день народження 6 лютого. Отже, самий час послухати про автора крилатого виразу про «імперію зла».

Проєкт Мараєва вийшов не таким амбітним, як у Кравця — попри схожу тривалість у 2,5 години. В ньому не було експертів, великої кількості архівних відео- та фотоматеріалів, а свій текст ведучий читав із папірця, а не з суфлера. Але все одно портрет колишнього американського президента вийшов живий та об’ємний.

Напевно, найменш відома і найцікавіша частина розповіді стосувалася ставлення Рональда Рейгана до України. Ще у січні 1968 року на той час губернатор Каліфорнії Рейган видав наказ про відзначення на території його штату Дня незалежності України з нагоди 50-річчя незалежності УНР.

У документі йшлося, що «45-мільйонна українська нація є найбільшою неросійською нацією в Європі, яку насильницькі включили до складу СРСР».

Згодом Рейган став першим американським президентом, який визнав Голодомор в Україні 1932—33 років і створив комісію з розслідування його причин і наслідків. Результати були опубліковані у 1988 році та довели штучність Голодомору, мільйонні жертви та відповідальність режиму Сталіна за цей злочин.

А ще Рейган підтримував український рух і неодноразово зустрічався з представниками української діаспори.

І хоча Мараєв чесно попередив, що Рональд Рейган цікавився Україною передусім для пошуку додаткових джерел тиску на Радянський Союз, це ніяк не зменшує для нас цінність його діяльності.

За добу проєкт подивилися 31,5 тисячі разів.

Наостанок я залишила нове відео на каналі журналістки Дарії Гірної «Обличчя незалежності». Її проєкт присвячений учасникам руху опору СРСР. Авторка записує інтерв’ю з дисидентами, покоління яких зникає з приголомшливою швидкістю, та зберігає тим самим унікальні свідчення про історію України другої половини минулого століття.

Цього разу Дарка Гірна зустрілася з «шістдесятницею» Маргаритою Довгань. Вона вдова скульптора Бориса Довганя, подруга Василя Стуса, добра знайома Павла Тичини й Алли Дудаєвої, вдови президента Ічкерії Джохара Дудаєва. І назагал свідка багатьох знакових подій того часу.

Очевидно, героїні випуску було багато чого розповісти. Але чомусь особливо вразили звичайні, побутові спогади з дитинства та юності Маргарити Довгань, які з одного боку свідчать про масштаб ідеологічного терору в СРСР, а з іншого — що люди навіть у таких умовах знаходили спосіб чинити спротив.

— У нас був викладач зарубіжної літератури в університеті. Тоді більша частина зарубіжних письменників були нашими «ворогами». Коли він хотів нам щось порекомендувати, він починав смертельно критикувати когось і називати прізвища. Це означало, що треба ці прізвища записати та шукати ці книжки. Бо він таким чином давав нам зрозуміти, що треба це читати, — розповіла Маргарита Довгань.

Важко повірити в те, що це було лише 60 років тому, але, з іншого боку, легко уявити, як це може повторитися, якщо Росія сюди прийде.

За шість днів відео подивилися 17 тисяч разів.