Одна з головних причин того, що по завершенні кожного випуску політичних ток-шоу в голові  глядача не залишається жодного раціонального висновку щодо тільки-но обговореної теми - специфічна роль ведучих цих програм.

Залишимо в стороні не позбавлену логічних аргументів конспірологічну теорію про те, що теми і персональний список учасників надиктовується напряму з Банкової - цьому немає жодних документальних підтверджень, на відміну від часів есдеківської “диктатури темників”. Та й з огляду на те, як неоковирно часом реалізуються в ефірі суто пропагандистські сюжети, важко повірити в те, що вони можуть когось переконати. Це, швидше, відлуння архаїчного періоду ранніх “нульових”, коли ще залишались ілюзії, що можна тупо “блокувати” непотрібну інформацію і, навпаки, нав’язувати вигідну.

За десять років ситуація кардинально змінилася. В перенасиченому інформаційному просторі пересічному споживачу важко, а то й неможливо виокремити справді важливу для нього інформацію. Як написав один розумний автор,  “в толерантному суспільстві не існує поняття істини, є лише бісер рівноправних точок зору”.

І хоч наше суспільство не назвеш надто толерантним, принаймні на рівні ток-шоу цей принцип домінує. В тому сенсі, що нам майже завжди гарантований такий набір персонажів і їх точок зору, що за підсумками шоу у глядача в голові залишається лише дзвінка порожнеча.

Ведучі наших шоу полюбляють підкреслювати свою суто модераторську роль - ми, мовляв, “над бійкою”, наше завдання - звести політичних опонентів в студії, а далі глядач сам розбереться. У такий спосіб вони виправдовують всі інші “особливості” ток-шоу - ангажованих експертів, скандальних персонажів та політизованих фріків, що перетворюють на фарс будь-яку тему, трансляцію штабних заготовок партійними спікерами - без жодної спроби вести предметну дискусію з виходом на конкретні висновки.

Якщо наші політичні шоу - це витончена форма знущання над недолугими вітчизняними політиками, то вони своє завдання давно виконали, дискредитувавши в масовій свідомості цілу низку політичних персонажів. Якщо вони претендують на аналітичність і глибину  -    тоді  і роль ведучих, і сам формат підлягає ревізії.

Смисловий хаос, в якому нечасті спроби учасників вдатися до раціональних аргументів нівелюються істеричними гучними меседжами “про все і ні про що”, або особистими образами - найсприятливіше тло .. ні, навіть не для того, щоб нав’язати потрібну точку зору чи переконати в правильності того чи іншого рішення, а для того, щоб раз по раз транслювати глядачам враження  неможливості однозначної інтерпретації того, що відбувається в ефірі, а тим більше - зробити на цій основі раціональні висновки.

В такому режимі, наприклад, завжди можна створити сприятливі умови для розлогих звинувачувальних монологів прокурора, а опонентів, які могли б суттєво “розмити” враження від його слів, “засунути” в масове псевдодискусійне дійство, де враження від їх виступів буде майже нульовим. Формально - дискусія

Якщо говорити про шоу минулого тижня, то, скажімо, викликає запитання запрошення Володимира Жиріновського в програму “Свобода слова”(ICTV), присвячену питанням газової незалежності. Формально, віце-спікер держдуми наче цілком прийнятна фігура для представлення офіційної позиції Кремля. Але, знаючи бекграунд пана Жиріновського і стилістику його публічної поведінки, не важко було здогадатись, якого рівня буде його аргументація і як на його тлі будуть сприйматися коментарі експертів.

Йдеться, знову ж таки, не про загальне враження від його виступу, а про те, наскільки його поява в ефірі сприяла повноцінному розумінню ситуації людьми перед телеекраном.

ICTV, Свобода слова, 28.01.2013, 22:55

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "Конечно, если бы у нас сохранялось бывшее наше государство, то там не было разницы в ценах. И на Украине, и в Белоруссии, и Казахстан – все платили мы намного меньше, чем в Европе и в Америке. У нас были очень низкие цены на электричество, газ и так далее. Но то что вы говорите, что вот сегодня дорого очень стоит. Я с вами согласен. Ну а как же нам быть? Мы же разные государства. Вы предлагаете, чтобы Россия отступила от мировых цен и продавала своим соседям по льготным ценам. А что взамен Россия-то получает? Вы знаете, что в последние годы, до развала СССР, в 80-е годы больше всего денег было вложено в Украину? Не в Урал, не в Сибирь. Мы много денег вложили в Среднюю Азию, в Закавказье. Я сам там жил и знаю хорошо Среднюю Азию и Закавказье. И что в результате? Что мы получили? Враждебное отношение к нашей стране, сужение поля русского языка. Даже русскими именами запрещают называть кого-то. Если за рубежом везде расширяется зона влияния русского языка, то в братской Украине пытаются…"

Андрій КУЛИКОВ: Где, например, господин Жириновский?

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "В Турции, пожалуйста, в Иране, в Польше, в Европе, в Италии. Везде потребность, курсы русского языка открываются, везде очередь. Потому что огромная диаспора русская расселилась по Европе. И сегодня в Нью-Йорке русских газет, русского радио больше, чем у вас, на Украине. Потому что там проживает только в Нью-Йорке миллион русских, а по всей Америке – до 7 миллионов. В Германии выходит русская реклама, русские газеты, и день и ночь все на русском, целые магазины, целые кварталы. Поэтому единственная Украина, где сужают. В Прибалтике восстановили русский язык и ждут, чтобы приезжали туда русские туристы. В этом смысле доказательств не надо, вы это сами прекрасно знаете. Мы скупили 400 тысяч квартир в Болгарии, а в Крыму нас практически нету. 3 миллиарда мы оставляем Турции за ее курорты. Могли бы оставлять Украине. Вы плачетесь, что не хватает денег за газ. Так кто вам мешает получить с России деньги за отдых в Крыму? Чего ж вы там не пускаете русских? Чего вы мешаете пропустить поезд Москва-Керчь, Симферополь и Севастополь, Ялта и так далее? Ведь в чем смысл Таможенного союза? Вступление Украины в Таможенный союз позволит ей добавить к бюджету 4 миллиарда долларов в год. Это бесплатный газ. Зачем по льготным ценам? У вас газ может быть бесплатный, русский газ. Вы получаете дополнительно в случае вступления, вот сейчас вступайте – и у вас уже пойдут деньги. А так у вас расходы одни. Так кто виноват в этом? И просят, чтоб мы за счет своего народа сказали – давайте поддержим, людям дорого платить".

Григорій СМІТЮХ: "Владимир Вольфович, я извиняюсь, что я вас перебью. Я не ставил вопрос, чтобы Россия продавала в данном случае газ… Я говорил о справедливой цене, рыночной цене. И я говорил вам, как вы оцениваете те ситуации, когда Украина действительно не потребила газ, а ей выставляется сейчас 7 миллиардов штрафных санкций. Вот вы это поясните".

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "Да, объясняю. Это норма, строка любого международного договора о поставках. Если вам не нравится – вы не заключаете его. Но в любом договоре есть, что если вы не хотите получить ту продукцию, то вы должны заплатить часть стоимости ее. Иначе поставщик проигрывает. Мы заключаем договор, что вы у нас купите, допустим, 50 миллионов кубов газа. А вы говорите: "А нам только 20 надо". А что нам делать с 30? Мы ж 30 не продали. Мы теряем все. Вы говорите – вы не хотите 7 миллиардов потерять, а мы потеряем сотни миллиардов. С какой стати? Мы ж не говорим, чтоб вы нам заплатили просто так. Мы говорим – купите столько газа, сколько вы хотите. И мы говорим вам, что если вы купите меньше, тогда деньгами нам дайте. Определитесь, сколько вам надо газа. Сейчас вы определили 20, допустим, единиц у вас там. А в контракте – 30. Вот вы и платите 7 миллиардов. Кто вам мешает просчитать? Я согласен, что вам не хватает денег покупать наш газ. Ну что мы должны делать в этой ситуации? Содержать вас? Да вы же чужое государство. Так у нас было внутри, Советский Союз – большинство территорий были неспособными, все были дотационные, как в сегодняшней России. У нас доноров – всего 10 регионов. 70 – это нахлебники. Ну это же люди, они ж не виноваты. И мы перераспределяем: у богатых регионов забираем и отдаем там, где нет газа, нефти. Люди должны жить. Но как мы можем делать с Украиной так? Вы чужое государство. Вы понимаете, что кроме вас есть еще Белоруссия, Прибалтика, Грузия, Средняя Азия? То есть сколько у нас окружения, соседей".

Андрій КУЛИКОВ: Господин Жириновский, это вы произнесли здесь фразу "чужое государство". Валерій Чалий.

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "Ну а какое же государство?"

Андрій КУЛИКОВ: Соседнее, дружественное, партнерское.

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "Да, соседнее, братское, но иностранное. Это термин юридический. Мы с вами не являемся одним государством. Вы сами провозгласили, Кравчук провозгласил независимость 1 декабря 91 года. Мы этого не хотели с вами и сто раз предлагали – давайте найдем новые формы, добровольные, выгодные вам, нашего объединения, и пусть это скажет украинский и русский народ, проживающий здесь. Вы здесь голосовали сейчас. Там, по-моему, за вхождение в Таможенный союз где-то 30% или 40".

Андрій КУЛИКОВ: 36.

Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ: "36. Остальные против. Это здесь, в этой аудитории. Это вы их собрали. Давайте свободный референдум. Я вас уверяю, 70% будут за вхождение в Таможенный союз, не меньше. Прибалтика, свободный референдум – обратно в Советский Союз хотят все. Но никто референдум не проведет. Чехословакия, Чехия обратно хочет в советский блок. Она испытала НАТО, еврозону, испытала Евросоюз. Они все обеднели – и Венгрия, и Болгария. Все, кто вступил в Евросоюз, все стали жить хуже".

 Не в останню чергу саме формат політичних ток-шоу певною мірою адаптував і самих їх учасників. Кожен з них знає, що в нього не буде шансу позмагатися співвідносними аргументами стосовно конкретної теми,тому головне завдання відіграти свою роль згідно власних зобов’язань - політичних чи матеріальних.

Запитання від експертів чи журналістів, якщо вони відносяться до категорії “незручних”, частіше всього залишаються без відповіді, або трансформуються - тобто йде відповідь не по суті питання. А ведучі, зазвичай, проявляють неабияку делікатність - не наполягаючи на конкретиці, особливо від високопосадовців.

Тому, ще до початку програми, достатньо глянути на список запрошених, щоб зрозуміти “репертуар”. Ось і  в останній “Свободі слова” новоспечений міністр закордонних справ Леонід Кожара передбачено говорив про “проривний” для енергетичної незалежності держави контракт з Shell і згубні наслідки газових контрактів Юлії Тимошенко.

“Проросійський” експерт В.Корнілов - про необхідність входження в Митний союз. Свободівець Андрій Іллєнко - про “європейський україноцентризм” своєї політичної сили та ностальгію за втраченим ядерним потенціалом. Комуніст Євген Царьков - про радянський прайс на газ і неоднозначні розцінки на енергію вітру. Експерти - євроатлантисти Валерій Чалий та Олександр Сушко - про корупційну складову газового ринку.

Як глядачеві осягнути все це різноголосся - відкрите питання. Здоровий глузд підказує, що натовпи експертів і політиків, які плавно переміщуються з павільйону в павільйон - це, можливо, і непогано для шоу, але критично для будь-якої серйозної аналітики і справжньої дискусії. Як і нездоланна тяга телевізійників до “ентертейнменту”, коли політичні опоненти сперечаються під акомпанемент джазового піаніста і супроводжуються іншими цирковими та музичними номерами.

Що можна зробити? Кроки, які, можна сказати, на поверхні:

- звуження кількісного складу учасників;

- вимогливість до компетентності учасників та експертів саме в темі, що розглядається;

- жорстка модерація ( в сенсі не дозволяти учасникам використовувати ефір для інших цілей, ніж обумовлених заданою темою).

В минулій програмі “Шустер LIVE” на Першому національному, де топ-темою було звинувачення екс-прем”єра Юлії Тимошенко у причетності до вбивства Є.Щербаня,  ведучий наблизився до подібного формату, залучивши до розмови переважно людей, що могли претендувати на обізнаність в темі - за винятком, правда депутатів від ПР Валерія Бондика та Володимира Олійника, які, очевидно, мали забезпечити чисельну перевагу провладної сторони.

Не вдаючись до детального переказу аргументів, їх концепції атаки і захисту  в інформаційному полі  виглядали практично однаково. Сторона прокуратури, яку представляли Андрій Курись і  екс-заступник генерального прокурора Микола Обіход в різних варіаціях наполягали на підставності звинувачення Тимошенко, всіляко уникаючи представлення конкретних доказів.

Натомість їх опоненти Олександр Турчинов та Сергій Пашинський наполягали на політичній спрямованості звинувачення, акцентуючи на темі використання діючою владою правоохоронних органів в якості інструменту політичних репресій. Що, звісно, на їх думку, взагалі виключає можливість справедливого слідства і суду.

Треба зазначити, що Савік Шустер надав практично рівні можливості для виступу представникам обох сторін. Таку поблажливість до опозиціонерів можна було б пояснити тим, що пряме звинувачення Тимошенко в ефірі, яке прозвучало  з вуст генерального прокурора вкупі з детальним викладом історії вбивства Євгена Щербаня і осіб, які загинули разом з ним, створювали негативний і вражаючий контекст в якому аргументи прихильників Тимошенко серйозно втрачали в переконливості - принаймні в очах відносно нейтральної аудиторії. Швидше за все,  в цьому і полягає інформаційна стратегія влади - частий і  детальний виклад обставин вбивста і рефрен  про причетність Тимошенко – цього, на думку технологів, поки що достатньо для розгортання  дискредитаційної кампанії.

Підкреслюємо,  в рамках нашого огляду, ми ведемо розмову не про зміст  і доказовість звинувачень, а про особливості подачі інформації та її сприйняття.

Перший національний, Шустер Live, 25.01.2013, 21:15

 Савік ШУСТЕР: ...Я представлю гостей первой части нашей программы. Андрей Курысь, начальник Главного управления по расследованию особо важных дел Генеральной прокуратуры Украины. Спасибо, что вы пришли к нам сегодня. Дмитрий Поезд, адвокат Вадима Болотских, который признан виновным в убийстве депутата Евгений Щербаня, Александр Турчинов, первый заместитель председателя партии "Батькивщина", Владимир Олейник, народный депутат, Партия регионов, Сергей Пашинский, заместитель главы фракции "Батькивщина" в Верховной Раде, Валерий Бондик, Партия регионов, Марина Долгополая, адвокат Павла Лазаренко, и Николай Обиход - Николай Обиход был заместителем генерального прокурора Украины (с 92 по 2002 год) и заместителем председателя Службы безопасности Украины (с 2003 по 2005 год), так что немало знает об убийстве Евгения Щербаня. Итак, в прошлую пятницу, ровно неделю назад, Генеральный прокурор Украины Виктор Пшонка сделал следующее заявление.

Віктор ПШОНКА, Генеральний прокурор України: "Слідство Генеральної прокуратури України в рамках нового Кримінально-процесуального кодексу України завершило кримінальну справу, зібрані матеріали досудового розслідування, які свідчать про те, що Тимошенко дійсно замовила це вбивство разом з Лазаренко".

Андрій КУРИСЬ: "Я хотел бы выразить благодарность за то, что вы пригласили меня на эту передачу, потому что, наверное, тот общественный резонанс, который сегодня имеет дело Тимошенко, заставляет представителей Генеральной прокуратуры высказать мнение следствия, мнение государственного обвинения по поводу тех фактов и тех доказательств, которые были собраны в ходе расследования по данному уголовному делу. Мотив, который присутствует в данном преступлении, установлен, и установлен совокупностью тех достаточных доказательств, которые мы имеем. Это и показания свидетелей, и анализ хозяйственной деятельности предприятий, которые когда-то принадлежали Щербаню, это анализ хозяйственной деятельности предприятий, о которых говорили здесь, в этом ролике, "ИСД". И хотел бы сказать, что "Индустриальный союз Донбасса" действительно продолжал работать, но продолжал работать, и все мы прекрасно знаем, что это предприятие принадлежит Таруте, Гайдуку, это представители, которые очень связаны с партией "Батькивщина". Поэтому говорить о том, что не установлен мотив совершения данного преступления, я не могу. У нас достаточно, как я уже раз сказал, доказательств того, что мотив существует, и мотив был именно такой – конфликт бизнес-интересов".

….

Олександр ТУРЧИНОВ: "Ну, по-перше, я не пам’ятаю, щоб хтось говорив, що це особиста помста Кузьміна, я думаю, що це не так. Кузьмін – інструмент Президента Януковича, який виконує конкретні політичні замовлення. Так само, як і прокурор, який тут виступав. Тобто це інструмент. І потім, коли прийде час, вони будуть розповідати, що ми виконували наказ. Але ж, я хочу сказати, що виконання злочинного наказу – це є злочин, і це треба всім розуміти. Що стосується судів, я вже наводив приклади, які українські суди. Невже тут хтось присутній в студії, я звертаюсь до аудиторії, вважає, що в українському суді можна знайти правду? Молоді люди, їхні батьки, хтось із вас вважає, що в українському суді можна знайти правду, підніміть руку. Покажіть зал. Жодної руки. Жодної руки. Я дякую за позицію. Що відбувається зараз, шановні друзі? В нас завершилась парламентська виборча кампанія, почалась президентська виборча кампанія. І чинний Президент хоче розчистити собі поле, він розуміє, що рано чи пізно Європейський суд почне виносити свої вироки щодо тих фальшивих справ, які відбувались в Печерському суді, в інших судах. Вони це розуміють. І саме тому, для того щоб не виконувати рішення Європейського суду, вони і висувають такі страшні, цинічні, аморальні звинувачення, в тому числі і у вбивстві. Розумієте, вони скажуть: "ну як ми можемо випустити Тимошенко? По газовій справі ми, може, там щось помилились, але ж вона звинувачується у вбивстві! Як можна вбивцю випускати на волю? Ніяк не можна!". До 15 року, у всякому разі, це точно. І саме тому Тимошенко зараз інших Тимошенко, зараз інших наших колег пробують блокувати, в тому числі і захисників, ви знаєте, по Власенко відкривають кримінальну справу, пробують відкривати справу по Григорію Немирі, який виступає на Заході і розповідає інформацію про те, що відбувається в Україні. Тобто іде зачистка. І потім, за півроку, вони прийняли рішення зачистити своїх опонентів, всіх, хто їм заважає, і через рік вони скажуть: "Ми готові до чесних виборів". Один кандидат буде чесно обиратися в Україні. От формат, от що сьогодні відбувається. 

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено  тут.