Попри літню пору та завершення парламентського сезону, три недільні підсумкові програми – «Підсумки тижня» Першого національного, «Факти тижня» ICTV та «Час: Підсумки тижня» 5-го каналу – 14 липня ще вийшли в ефір. Тож ми спробуємо, коротко оглянувши зміст їхніх випусків, підбити певні підсумки сезону та окреслити поточний стан щотижневих програм як окремих продуктів телеканалів і як жанру.

Здавалося, межі сервільної некомпетентності було досягнуто тижневиком Першого національного минулої неділі, коли про події у Врадіївці розповідали як про тріумф українських правоохоронців. Проте цього разу творці «Підсумків тижня» переплюнули самих себе: випуск починається з того, як наша міліція береже наші оселі від грабіжників, а далі – таке:

«Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко закликає українців не піддаватися на "провокації активістів" і заклики до дій, які караються законом. Це він сказав, коментуючи події цієї п’ятниці. Тоді відбувся штурм Святошинського райвідділу київської міліції. Під час інциденту постраждало одинадцять правоохоронців. Протестувальники вимагали покарати міліціонера, який під час розгону несанкціонованого базару вдарив дівчину. За цим фактом прокуратура вже відкрила кримінальне провадження. Деталі інциденту вивчають і в столичному управлінні. Поки що усунули від роботи керівника Святошинського райвідділу. Міністр внутрішніх справ припускає, що міліцію могли штурмувати найманці».

Предметом зацікавленості професійних журналістів у цій історії мала би стати, в першу чергу, сама подія, через яку почалося протистояння – побиття дівчини. У «Підсумках тижня» про це згадують двома словами, «заспокоївшись» тим, що прокуратура відкрила провадження, а деталі – які журналісти зобов’язані були повідомити глядачам – вивчають в управлінні (чого?). Позицію протестувальників, які штурмували райвідділ, не відображено в повідомленні взагалі, а побудовано його на закликові Захарченка та його припущенні щодо «найманців», підстав для якого міністр не називає, а журналісти, вочевидь, не шукають. Ну, а вживання слова «активісти» як лайливого взагалі важко прокоментувати.

В усьому іншому «Підсумки тижня» являють собою розважально-пізнавальний тележурнал із соціальною рубрикою, в якій глядачів закликають допомагати хворим дітям. Судячи з наповнення програми, особливо того, що стосується політики, пропагандисти Банкової не покладають на тижневик Першого національного великих сподівань як на засіб впливу на громадську думку. Програма не ставить перед собою завдання регулярно висвітлювати політичні події – деякі випуски обходяться зовсім або майже зовсім без політики. Такі важливі політичні події цього тижня, як конфлікт навколо Київради, продовження подій у Врадіївці та загострення польсько-українських стосунків через роковини Волинської трагедії, навіть не згадано у випуску 14 липня. Загальної логіки чи системи в доборі політичних інформприводів вашому авторові побачити не вдалося – можливо, політичні теми піднімаються за вказівкою з певного центру, який координує залежні від влади медіа. Це завжди робиться у вигідному для влади ключі, й майже ніколи в політичних матеріалах не можна побачити другої точки зору, думки представників опозиції тощо. Як і в щоденних новинах, де Перший національний є антилідером за кількістю порушень стандартів та замовчаних важливих подій, у виробництві тижневика інформаційна служба державного телеканалу працює радше як піар-служба влади, аніж як журналістська команда.

«Факти тижня» ICTV у їхньому нинішньому вигляді вже не можна назвати відверто провладною програмою. Проте тижневик, безперечно, є майданчиком, двері якого завжди гостинно відкриті для представників влади для безперешкодного озвучення тих меседжів, які, на думку їхніх медіастратегів, зараз на часі. Випуск 14 липня наочно це засвідчив. Розпочався він із сюжету про протистояння під Київрадою, в якому рівнозначно представлені точки зору обох сторін – можливо, навіть із певною перевагою опозиційної, як більш переконливої для пересічного глядача. Спочатку ведуча Оксана Соколова у підводці («…вхід до будівлі заблокували парламентарі від опозиції. Вони нагадали, що 5-річний термін повноважень депутатів Києва завершився 2 червня. За логікою, далі мали б відбутися вибори, але Верховна Рада їх так і не призначила. Опозиція впевнена: справу затягує влада, бо не має сильного кандидата на посаду мера і боїться втратити вплив на столицю. Конституційний Суд України визначив проводити вибори в Києві аж 2015 року, разом з усіма іншими. Але опозиція проти, адже виходить, що міські депутати працюватимуть не 5 років, а усі 7, і це дискредитує саму ідею виборів»), а потім Володимир Соколов у своєму сюжеті («…опозиція беззаконням називає продовження роботи цього складу Київради. Адже з якого дива столичні депутати, які обираються на 5 років, працюватимуть аж 7?») викладають точку зору опозиції в такій формі, що протилежна точка зору виглядає тим, чим вона є – казуїстичною спробою виправдати продовження повноважень вигідного Партії регіонів складу Київради. Хоча увагу в сюжеті сфокусовано на бійці біля Київради, глядачі отримують достатньо інформації про причини конфлікту й можуть зробити свої висновки.

Та вже наступної миті вони побачать в ефірі «Фактів тижня» першого віце-прем’єр-міністра Сергія Арбузова, що говорить із Оксаною Соколовою про ефективність роботи парламенту. Про те, що піарники Арбузова намагаються створити йому імідж «менеджера парламенту», було відомо й раніше, тож обрана Оксаною Соколовою тема для вже третьої в цьому телесезоні (попередні були 25 листопада та 28 квітня) розмови з Арбузовим уже викликає певні підозри. Як і манера розмови – ведуча не лише пропонує першому віце-прем’єру вигідну для нього тему, але й м’яко підказує йому, що казати:

«Сергій Геннадійович, як ви оцінюєте співпрацю між урядом і парламентом оцієї сесії?

Сергій Арбузов: "Це була історична сесія. Для того, щоб розібрати ситуацію, потрібно подивитись на останній тиждень сесії і на весь час, в який була сесія. Тобто, якщо проаналізувати, то ми можемо побачити, скільки часу марно було витрачено при блокуванні трибуни, роботи сесії. Тому що останній тиждень, він був найрезультативнішим і найпліднішим за всю сесію. Тому там було прийнято більш ніж 50 законопроектів економічних, соціальних".

Оксана Соколова: Тобто 90% часу цього разу фактично було витрачено на політичні якісь з’ясування стосунків?

Сергій Арбузов: "Однозначно. І це прикро. Що стосується – які висновки я роблю. Перше – це що Рада може працювати, що в Раді є більшість, що опозиція з більшістю може співпрацювати, і коли це потрібно, може знаходити необхідні рішення"».

Зверніть увагу, з якою легкістю ведуча вимовляє цифру «90%», а її співрозмовник із нею погоджується. Ще одну важливу піар-тезу – своє вміння домовитись із опозицією – Арбузов артикулює у відповіді на наступне запитання :

«Оксана Соколова: Ви сказали, що Рада запрацювала ефективно в останній тиждень. А що, власне кажучи, відбулося? Був якийсь секрет, чому це в останній тиждень сталося?

Сергій Арбузов: "Я думаю, що і в опозиції є люди, яким небайдуже майбутнє нашої країни, це стало зрозуміло для деяких людей. І всі разом, проаналізувавши ситуацію, домовились і проголосували. Я думаю, що це дуже яскравий приклад для нашого політикуму".

Оксана Соколова: Але ви брали участь у врегулюванні цих стосунків?

Сергій Арбузов: "З боку Кабінету Міністрів – так. Як відповідальна особа від Кабміну за роботу Верховної Ради – так. А все робили депутати. І я дуже вдячний за це"».

Смію припустити: скромне зізнання Арбузова в тому, що це він змусив неефективну та вічно заблоковану Верховну Раду запрацювати під диктовку чинної влади в останній тиждень сесії, призначене не масовій аудиторії, а Головному Глядачеві. У подальшій розмові Оксана Соколова переходить до змісту окремих ухвалених законів, і жодне з запитань, схоже, також не є несподіванкою для її співрозмовника. Очевидно, секрет регулярної присутності Сергія Арбузова (набагато частіше, ніж тут з’являється його формальний шеф Микола Азаров) в ефірі «Фактів тижня» у вельми комфортній для нього атмосфері лежить у площині особистих стосунків першого віце-прем’єра із власником ICTV Віктором Пінчуком. Про їхню співпрацю у сфері філантропії ми також мали нагоду довідатись із програми Оксани Соколової.

Далі «Факти тижня» знов демонструють відсутність тотальної лояльності до влади – в матеріалі, присвяченому штурму Святошинського РВВС активістами Коаліції учасників помаранчевої революції, не дано жодних переваг представникам влади (міліції). Натомість, творці програми дають прямою мовою і версію постраждалої, і виправдання міліції:

«Ірина Боднар, постраждала: "Обійшов ззаду мене за спиною і вдарив мені правим кулаком в ліву нирку, тобто в область лівої нирки. Працівники правоохоронних органів, які стояли поруч, ніяк не зреагували, ну тільки його відштовхнули, щоб він втік. А люди з ринку почали за ним бігти".

Відеодоказів цих слів немає. Є тільки кадри, як правоохоронець вже тікає від розлюченого натовпу. Це командир взводу, старший лейтенант Андрій Ганисик. Він правоохоронець із 15-річним стажем. І колеги нині запевняють, що він не міг вдарити дівчину. Вона, мовляв, навмисне наштовхнулася на нього в сутичці.

Валерій Коряк, начальник Київського ГУ МВС: "Активістка стала поміж ним та натовпом спиною до співробітника міліції та почала рухатись в його бік. Аби не зіткнутись з жінкою, правоохоронець виставив вперед долоні, доторкнувшись спиною до них. Активістка почала голосно кричати, що її вдарив працівник міліції. Безумовно, це похоже на провокацію. Однозначно".

Але, разом з тим, дівчина звернулася у лікарню і в неї зафіксували забій. Але нині триває розслідування».

Інформуючи про те, що одинадцятеро міліціонерів потрапили до лікарні з травмами, творці програми наголошують, що не знають, які це травми, а також демонструють піар-візит міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка до лікарні, цитуючи також його заяву (вже згадувану вище). Єдине, чого бракує в цьому матеріалі – прискіпливішої уваги до причин конфлікту та КУПР як організації, що часто бере участь у вуличних протистояннях.

Зате досить прискіпливим є Олександр Візгін, автор матеріалу про розвиток подій у Врадіївці та в лавах МВС, які обіцяли очистити після врадіївської «інформаційної бомби». Журналіст не тільки ставить під сумнів дієвість задекларованих заходів із очищення, але й цікавиться витоками корупції у правоохоронних органах. Так само критичним до дій влади є сюжет Максима Крапивного про дозвіл лікарям брати гроші з пацієнтів (тут, щоправда, «Факти тижня» відстали від своїх колег із інших каналів).

Таким чином, у «Фактах тижня» можуть бути присутні й піар-сюжети й інтерв’ю окремих представників влади (найчастіше це Сергій Арбузов та Віктор Янукович), і цілком нормальні, створені з дотриманням базових стандартів журналістики, різнобічні та навіть критичні до влади матеріали. Можна припустити, що тижневик ICTV у виборі підходів до висвітлення політичних подій та розмови з можновладцями орієнтується на інтереси власника телеканалу Віктора Пінчука. Порівнюючи тижневик зі щоденними «Фактами», які, за підсумками червневого моніторингу, показали невтішний результат як за порушеннями стандартів, так і за кількістю замовчаних важливих тем і подій, можна констатувати: поза виконанням маленьких побажань Віктора Михайловича, «Факти тижня» є вільнішими за новини.

На противагу згаданим вище програмам, чиї головні глядачі є їхніми власниками чи політичними патронами, «Час: Підсумки тижня» на 5-му каналі – острівець свободи серед тижневиків – працює для уявного глядача з зовсім іншими інтересами. Тут головною темою стало загострення польсько-українських стосунків із нагоди роковин Волинської трагедії. Тема складна й, імовірно, загалом байдужа масовій аудиторії, а увага до неї сьогодні не надто вигідна владі – генеральною лінією комунікаційних зусиль Януковича та його команди сьогодні є демонстрація налагодження стосунків із Євросоюзом. А тут раптом якийсь геноцид, сейм, УПА… Можливо, саме тому яйце, яке полетіло в Луцьку в президента Польщі Бронислава Коморовського, залишилося не поміченим лояльними до влади тижневиками. Тетяна Даниленко, натомість, акцентувала саме на цьому:

«Українські праві в обличчі ВО "Свобода" закликали не пускати в Луцьк на офіційні заходи Президента Броніслава Коморовського. Але найбільше спантеличили навіть поляків представники Партії регіонів та комуністи – загалом 148 осіб, які попросили Сейм визнати українців зачинщиками геноциду. Польський міністр закордонних справ Сікорський вмовляв членів Сейму не перекреслювати шансів Києва на підписання угоди про асоціацію з Європою, а Президент Коморовський недвозначно натякнув, що розсварюють Польщу та Україну треті сили. Треті сили чи хтось інший, але найефективніше вони спрацювали в Україні під час візиту Коморовського. В Луцьку на нього напали з яйцем. Істерія довкола Волинської трагедії ніби пройшла повз Віктора Януковича. Він максимально дистанціювався від історичної дискусії, не з’являючись на спільних українсько-польських заходах, присвячених роковинам».

Яйце в Коморовського полетіло 14 липня, й про луцькі події повідомили новини на «Інтері», «1+1» та «Україні», приділивши їм чимало уваги. А от Перший і ICTV чи то не схотіли, чи не встигли.

Автор першого сюжету випуску Юлія Фінгарет спробувала дати врівноважену картину, навівши позиції політиків з усіх таборів, істориків та людей, що пережили різанину 1943 року. Є тут і роз’яснення дивовижного факту, що українські народні депутати звернулися до польських колег із проханням покласти провину на українців (саме прізвище Вадима Колесниченка, якого цитує журналістка, є достатнім поясненням цього феномену). Головний меседж матеріалу полягає в тому, що увага в контексті цієї дискусії мала би приділятися долям людей, які загинули чи постраждали в тих подіях, та встановленню історичної істини, а не політиканству.

Безпосереднього зв’язку між штурмом Святошинського райвідділу міліції та подіями у Врадіївці немає, проте не провести певних паралелей просто неможливо. Разом із тим, говорити про певну тенденцію, надто ж всеукраїнську, на підставі цих двох випадків навряд чи коректно. Такий рівень узагальнення був би прийнятним для статусів у фейсбуку та блогових записів громадських активістів. Лейтмотив всеукраїнського народного гніву проти міліції, яким пронизано матеріал тижневика 5-го каналу, вийшов натягнутим. «… Прості українці вибухнули ненавистю до української міліції. Події у Врадіївці, коли після зґвалтування дівчини правоохоронцями селяни розгромили райвідділ, започаткували цілу вервечку інцидентів по всій країні», – каже Тетяна Даниленко в підводці. Чи можна звати «простими українцями» КУПР – організацію, яка вже скоро десять років як займається активною наметово-мітинговою діяльністю, що межує з політичною? Якщо йдеться про події в цілій Україні, певно, варто було навести якусь статистику й перелічити достатню кількість прикладів, окрім подій у київському районі Святошин? У сюжеті згадок про ці випадки немає. Де ж «вервечка інцидентів»?

Словом, розробляючи «фірмову» для себе тему вуличних акцій та протистояння влади й громадянських активістів, програма «Час: Підсумки тижня» цього разу трохи передала куті меду. Хоча в матеріалі Андрія Ковальова наведено позицію Віталія Захарченка, який загалом резонно акцентує на відмінностях між врадіївськими і святошинськими подіями. Проте знак рівності між Святошином і Врадіївкою в матеріалі ставиться аж занадто наполегливо, щоб бути відображенням лише однієї точки зору: цю позицію вочевидь поділяють і творці програми.

Сюжет Азада Сафарова про протистояння навколо Київради також зосереджений на вуличному протистоянні, проте навіть більшою мірою, ніж колеги з «Фактів тижня» ICTV, журналіст намагається допомогти глядачам розібратись у тому, наскільки законно і справедливо було продовжено повноваження столичної влади. Картина, змальована 5-м, не така однозначна, як у колег: «Цей орган теоретично вже перетворився на зомбі, але практично іншої ради столиця не має. І невідомо, чи найближчим часом отримає. Опозиція, яка не змогла домогтися, щоб Верховна Рада назначила київські вибори, разом із громадськими активістами заблокувала засідання Київради. Щоправда, жоден із потенційних кандидатів на посаду столичного голови в цих подіях участі не брав». Наголос на тому, що опозиція насправді не зробила всього, що від неї залежало, для проведення виборів у Києві, дуже важливий. Є в сюжеті навіть спроба звернутися до експертів.

Протягом усього сезону тижневик 5-го каналу залишався у своїй ніші – найкритичнішою до влади з-поміж усіх щотижневих програм, орієнтованою на коло інтересів, грубо кажучи, пересічного фейсбуківського френда Тетяни Даниленко (хоча реальна аудиторія 5-го каналу, як відомо, дещо інша). З одного боку, ця ніша дозволяє програмі розкривати теми, яких цураються колеги з інших каналів, з іншого – загрожує зацикленістю на політичних, а точніше поверхово-політичних темах. Проте останнім часом у доборі тем і програмуванні з’явилася позитивна тенденція – поруч із гострими політичними темами, які залишаються центральними для каналу, з’явилося більше сюжетів на культурні та соціальні теми. Якщо цей процес триватиме, можливо, в наступному сезоні ми побачимо на 5-му каналі тижневик не лише для вузького кола політично стурбованих активістів.

Озираючись на випуски тижневиків минулого сезону (після виборів, адже під час передвиборної кампанії бувало всяке), слід констатувати, що «ТСН. Тиждень» «1+1» і «События недели» каналу «Україна» зберегли свої позиції умовно незалежних програм. Якщо в них і спотворюється загальна картина подій у політиці, економіці та суспільстві, то причиною цього є не втручання власників або політичних патронів, як у випадках Першого національного й ICTV, і не неприборкані революційні пориви журналістів, як у випадку 5-го, а специфіка формату. Підвищена увага «ТСН. Тижня» до різноманітних катастроф і стихійних лих, що витісняла навіть найважливіші політичні події у «тиждень за хвилину», і не завжди доречна іронія, з якою підходять до розкриття практично будь-яких тем у «Событиях недели», лише шкодять якості їхнього продукту. Разом із тим, є в цих програм сильні сторони, які неможливо заперечити: «ТСН. Тиждень» неперевершений у жанрі соціального репортажу та розслідування, а «События недели» послідовно демонструють найширші інформаційні горизонти, висвітлюючи важливі події у світі повніше та ексклюзивніше за конкурентів.

Авторські «Подробности недели» Євгенія Кисельова на «Інтері» давали найбільше сподівань і принесли найбільше розчарувань. Аналітика Кисельова – багатослівна, заснована на припущеннях та домислах, подекуди маніпулятивна. Порівнюючи його спроби проаналізувати політичні події, наприклад, із роботою легендарних аналітиків-пропагандистів українського телебачення часів Кучми – Дмитром Кисельовим (ICTV), В’ячеславом Піховшеком («1+1») та іншими, – слід визнати, що вони, хоча їхня мета була далекою від нормальної мети професійного журналіста, хоча б оперували фактами, а не здогадками та «подейкуванням». Наполегливе, системне намагання програми і до, і після переформатування дискредитувати Верховну Раду, протиставляючи її конструктивній Банковій, зрештою перетворилося на фарс. Відмовляючись від висвітлення всіх найважливіших подій тижня, а натомість наполягаючи на праві автора добирати ті теми та інформаційні приводи, що видалися йому важливими, Євгеній Кисельов мав би запропонувати аудиторії щось релевантніше та актуальніше.

У «Подробностей недели» є сильні сторони: історичні сюжети, посилення міжнародного блоку, а також політичні репортажі Ольги Червакової. Проте вони не компенсують явної маніпулятивності й гри на користь нових власників «Інтера» – Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна. Зміна формату програми не дозволяє зробити повноцінне порівняння з тим, як «Подробности недели» виглядали під час «хорошковської відлиги», але тенденція лояльності до влади та намагання впливати на громадську думку, просуваючи вигідні владі та власникам каналу меседжі, очевидна (простежується вона і в новинах).

Така непроста, далека від задовільної, проте, без сумніву, цікава ситуація склалась у тижневиках українських телеканалів за останні місяці. За місяць подивимося, що зміниться в них після канікул із актуалізацією проблеми наближення президентських виборів, яке робитиме владу дедалі менш терпимою до різноманітних «островів свободи» в медіапросторі. А поки що доброї всім відпустки, шановні колеги!

Верстка підсумкових інформаційно-аналітичних програм за 14 липня 2013 року

Перший національний, «Підсумки тижня»

На час відпустки українцям варто особливо подбати про захист від крадіїв

Віталій Захарченко закликав українців не піддаватися на провокації

Єгипет продовжує вабити тисячі туристів

Сієста могла б врятувати українців від спеки на роботі

Марина Босенко потребує допомоги небайдужих

Столичній телевежі виповнилося 40 років

Відкрився IV Одеський міжнародний кінофестиваль

Українці посідають п’яте місце в загальному заліку на Універсіаді в Казані

ICTV, «Факти тижня»

У Києві продовжилося протистояння довкола роботи міської ради

Гість програми – Сергій Арбузов, перший віце-прем’єр-міністр України

У Києві стався напад на районне відділення міліції

В лавах МВС триває внутрішня перевірка

Від зіткнення КамАЗа з автобусом у Підмосков’ї загинуло 18 людей

На Волині зіткнулися два автобуси з дітьми

Лікарям дозволили просити гроші у пацієнтів

У транзитній зоні «Шереметьєво»таки знайшовся Едвард Сноуден

Росія хоче підвищити мито на український шоколад та цукор

Імпортовані фрукти не завжди є безпечними для здоров’я

Розпочав роботу IV Одеський міжнародний кінофестиваль

Американський пес-каскадер полонив інтернет

5 канал, «Час: Підсумки тижня»

Навколо подій Волинської трагедії знову розгорнулася істерія

Українці вибухнули ненавистю до української міліції

В столиці триває боротьба за міську раду

Непристосовані до відпочинку дитячі табори та санаторії продовжують свою роботу

В Одесі триває IV Міжнародний кінофестиваль

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Засади моніторингу дивіться тут.