Свідки брудної гри
Депутат-журналіст Володимир Ар'єв, який зліпив нашвидкуруч «детективний» телеспектакль під назвою «Свідок вбивства», насправді зробив нечисленних, на щастя, глядачів, свідками власної журналістської і політичної недолугості. А мене, на жаль, - мимовільним співучасником.
Творець позбавив мене можливості особисто знати «журналіста» і «політика» Ар'єва. Але дав справжню вдачу і честь бути знайомим із Журналістом і Політиком Зиновієм Володимировичем Куликом. А днями нагородив ще й розумінням того, що відбувається, коли ар'єви торкаються пам'яті Кулика. Результатом стають такі доробки, як «Свідок вбивства».
Після перегляду цього «фільму», який я знайшов в інтернеті декілька днів тому, залишилось відчуття, ніби доторкнувся до чогось брудного. З цього «спектаклю» стирчать величезні вуха політичної заказухи, і мені дуже шкода, що оманливим шляхом я був залучений до участі у цьому процесі й став активною дійовою особою у фільмі. Мене ошукали тричі: в сенсі ідеї фільму, його автора і терміну виходу. Інакше я б усе це зіставив і однозначно відмовився б. Тому, мабуть, мені не показали фільму до його презентації, хоча я маю на це повне право. Тому і на прес-конференцію, де Ар'єв презентував своє «журналістське розслідування», мене не запросили.
Особливості депутатської журналістики
Я підписуюсь під кожним своїм словом, яке звучить у цьому фільмі. Однак ці слова були вирвані з контексту й відповідним чином вмонтовані у загальну канву. Тому складається враження, що я цілком на боці авторів. Ці прийоми відомі, але справа не тільки в них. «Свідок вбивства» має багато фактологічних маразмів, які свідчать лишень про одне: задля досягнення мети - у будь-який спосіб нагадати напередодні виборів про судимості Януковича і навісити на нього підозру у замовленому політичному вбивстві - депутатові Ар'єву не потрібно дотримуватись хоча б елементарних норм тележурналістики: неупередженості, перевірки фактів, аналізу, залучення максимальної кількості свідків. Саме депутатові. Про журналістику з цього моменту - зась. Краще про помилки і пересмикування.
Перше. Твердження, що нібито Кучма скерував Кулика «наглядати» за Януковичем, - повна маячня. Зиновій Володимирович не був людиною, яку можна було використовувати у такій якості. До того ж усі працівники ПІКу пам'ятають, що Кулик не легко і не одразу дійшов до рішення пов'язати свою політичну діяльність саме з Януковичем. Він розглядав пропозиції і з боку оточення Ющенка. Але рішення прийняв саме таке. Пояснив його наступним чином: «В Ющенка є одна невиліковна хвороба. Хвороба хребта. Точніше, повна його відсутність». Я розповідав про це знімальній групі.
Друге. Версію про те, що пізно ввечері 13 травня 2004 року Кулик був саме у Кабміні й саме звідти вийшов вже у хворобливому стані, не доведено ніким. Достеменно знає, де саме Зиновій Володимирович був того вечора, лише одна людина - його водій, - і він ніколи й нікому про це не казав. Я точно знаю, що і знімальній групі він нічого не сказав. Але його коментар підмонтовано саме під твердження про нібито пізню нараду в Кабміні. Примітивна підстава. Мої коментарі теж використано здебільшого в такий самий спосіб.
Третє. Твердження Крижанівського про нібито передчуття Зиновієм Куликом небезпеки - вигадка. Я бачив його щодня, ми навіть ділили один кабінет, і я не зауважував у Зиновія не те щоб ознак якогось внутрішнього напруження, навпаки, він був як ніколи оптимістичним, радісним, цілеспрямованим. Я розповідав про це знімальній групі.
Четверте. Фраза про те, що дружина Кулика досі не наважується розповідати про події тієї ночі, - цинічна брехня. З нею не розмовляли. Як і з сином Кулика - Маркіяном. Хоча я особисто радив цим «телевізійникам» поспілкуватись із рідними.
Інші версії не розглядаються
Ніхто, мабуть, сьогодні не може впевнено сказати, в чому є правда тієї трагічної історії та які саме сили могли бути зацікавленими в усуненні Кулика. Якщо, звісно, припускати, що та смерть дійсно була неприродною. Але якщо братися за цю тему, треба мати чисті мету, думки і руки. Бо людина, про яку йдеться, того варта, як ніхто інший.
Якби метою Ар'єва дійсно була правда, якби він справді провів розслідування, то не припустився б такої кількості помилок, алогізмів, просто брехливих пересмикувань.
Якби у нього були чисті думки, він розглянув би ситуацію під різними кутами зору і використав міркування багатьох людей, а не лише одного «політичного біженця».
Якби у нього були чисті руки, його знімальна група не вдавалася б до примітивної брехні задля отримання коментарів, а потім - маніпулятивного монтажу, аби вставити кілька фраз на хоч якесь підкріплення своєї сумнівної версії.
Якби він так не поспішав закінчити свій «фільм» до виборів, він мав би можливість дізнатися про ще одну версію, яку озвучив Тарас Чорновіл у своєму матеріалі на «Українській правді». За дивним збігом обставин його стаття «Віктор Янукович. Спроби аналізу історії хвороби» з'явилася на УП того самого дня, коли Ар'єв влаштував показ «Свідка вбивства» в УНІАНі - у понеділок, 1 лютого. Зокрема Чорновіл пише: «Була в діяльності нашого ефективного другого номера й доволі пікантна ситуація. Це той випадок, коли "другі" деколи, не маючи жодних претензій на посідання першості, своїх "перших" змінюють на інших. Маю на увазі організовані Зиновієм Куликом переговори між командами Ющенка і Януковича про наступну конфігурацію після 2004-го: Ющенко - президент, Янукович - незмінний прем'єр-міністр. Злі язики твердять, що раптова, передчасна й незрозуміла смерть Зиновія Кулика могла бути пов'язана саме з цим фактом». Отже, існує й така версія. Вона, до речі, докорінно руйнує все «розслідування» Ар'єва. Адже мета ініційованих тоді Куликом переговорів, про які пише пан Тарас, могла не подобатись як частині оточення Януковича, так і оточенню Ющенка, де були зовсім інші охочі зайняти крісло «незмінного» прем'єра. Тому і замовники цього гіпотетичного вбивства могли знайтися не тільки з того боку барикад, на який так нав'язливо вказує автор фільму, а й у протилежному таборі.
Чому автор фільму не звертав на це уваги - зрозуміло. Основна версія, - і цього не можна не помітити, - чітко трактується у руслі передвиборних інтересів БЮТ.
Мені особисто, до речі, байдуже, чиї конкретно завдання відпрацьовував пан Ар'єв. Але я і всі мої колеги з журналу ПІК шоковані нині тільки тим, що об'єктом своїх маніпуляцій він зробив саме Зиновія Володимировича Кулика.
Виготовлення «правди»
... Всі роки, що минули після раптової смерті Зиновія Володимировича, мене, та й не тільки мене, а всіх, хто близько знав цю людину, переслідувала думка, що Кулику так і не віддали належного. Його роль у зародженні вітчизняних медіа, його журналістська школа, його вміння поєднувати журналістику і політику, його вплив на події того часу, його непересічна особистість так і не знайшли відображення у формі, яка б закарбувала у пам'яті образ цієї справді великої людини. Це несправедливо і неприродно. Два роки тому я надрукував у часописі «Україна» життєпис пана Зиновія, використавши багато спогадів, які взяв із останнього числа журналу «Політика і культура». Я хотів, щоби пам'ять про цю людину не згасала.
І тому я приємно здивувався й зрадів, коли 25 чи 26 січня мені телефоном повідомили, що готується документальний фільм про життя Кулика, і запропонували розказати про нього на камеру. Я навмисно виділив слово «життя», бо воно важливе у контексті того, що відбулося далі. Вони приїхали на подив швидко, я навіть подякував журналістові, зазначивши, що нарешті хоч хтось додумався проаналізувати життєвий шлях людини, про яку останні п'ять років незаслужено мало згадували. Молодик запевнив мене, що він вивчив біографію Кулика і сам наразі дивується, чому ніхто раніше не спромігся створити про Зиновія Володимировича фільм. Назвав якусь студію, я навіть на цьому не зосередився. Про Ар'єва - жодного натяку.
Півтори години я розпинався, згадуючи ті щасливі роки, які мені поталанило працювати поруч із Зиновієм Куликом у створеному ним журналі ПІК - виданні унікальному, духу якого досі ніхто не спромігся відтворити... З якогось моменту хлопець почав спрямовувати мене на останній день життя Зиновія і можливі версії його смерті. Ну, це нормально, чи не так? Тим більше, що ця таємниця всім нам, колишнім ПІКівцям, не те що не дає спокою, але залишається великим знаком запитання. Поговорили про це. Я сказав, що попри все, припускаю, що із такими фізичними і нервовими навантаженнями, які були у Кулика на той період, інфаркт все таки міг статися. Я розповів про припущення і версії неприродності цієї смерті, які одразу після смерті Зиновія озвучив на сторінках ПІКу близький до нього політолог - Кость Бондаренко. Я добре пам'ятаю, як готував його матеріал до друку. До речі, фрагменти цих версій можна знайти у вказаному вище матеріалі з журналу «Україна».
Між іншим телевізійник торкнувся версії адвоката Крижанівського про те, що причиною смерті могла стати особлива обізнаність і позиція Кулика щодо того, як подавати судимості Януковича. Крижанівського я згадав - він справді бував у редакції ПІКу, бо ми допомагали його людям випускати юридичну газету «Право». Те, що він був пов'язаний із Зиновієм Володимировичем іншими справами, стало для мене одкровенням. А про те, що Крижанівський є основним «аргументом» майбутньої стрічки, і що він з якогось дива переховується в Канаді, мені не сказали. Вислухавши «версію» Крижанівського, я відповів, що це, як на мене, повна маячня. По-перше, сам Зиновій розповідав мені, що тему судимостей взагалі не варто було чіпати, а по-друге - роботу в цьому напрямку, як всім відомо, вела Ганна Герман. Тож якщо б «розборки» замикалися в цьому колі, то, гадаю, Герман не була б нині такою наближеною до Януковича особою. Це - моя особиста думка, і я її висловив. Спробуйте знайти у фільмі «Свідок вбивства» ці мої слова.
... Я дав телевізійникам безліч контактів людей, які знали і любили Зиновія, і могли розповісти чимало цікавого про його життя. Виявилось, ніщо з того їх не зацікавило. Бо їхньою темою було не життя. Темою була смерть. Як з'ясувалося потім, ця «телевізійна група» робила спроби розговорити інших людей, але йшли вони до них із «відкритим забралом». Скажімо, заступника головного редактора ПІКу Ореста Сохара вони ошелешили ідіотським запитанням: «Якщо б Кулик зараз був живий, як ви вважаєте, він голосував би за БЮТ?». Мармизи їм Орест не начистив хіба що від несподіванки. Просто вигнав геть. Я був останнім у цьому ланцюжку людей, які могли сказати щось потрібне, тому зі мною вони були вкрай обережними. І таки обдурили.
На запитання, коли буде готовий фільм, вони відповіли - десь навесні. Але вже за кілька днів Ар'єв розпинався в УНІАНі про результати свого «журналістського розслідування».
99% із того, що я розповів перед камерою, залишилось поза готовим «продуктом». Решту було використано маніпулятивно. Припущення подано як твердження. Посилання на думки інших людей відрізано. У підсумку - «свідок». Так, свідок. Свідок маніпуляцій і брудних ігор.
Утім, навіть не це найстрашніше. Бо ми ж маємо справу не з журналістикою, а з політикою. Цариною, де підстави і маніпуляції є скоріше чеснотами, що доповнюють інші - цинізм, підступність і нахабність. Але кинути на вівтар маразматичної політичної гри світле ім'я Зиновія Кулика - це надцинізм. Одного цього факту (не говорячи вже про перераховані фактичні помилки вкупі з монтажними «підставами») вистачає, щоб не пускати до ефіру цього брудного телеспектаклю. Нині Володимир Ар'єв подорожує Україною зі своїм «розслідуванням» і скаржиться, що свободу слова почали утискати, бо, мовляв, показ його фільму «заблоковано на всіх каналах». Ознака зрілого політика - пов'язувати поняття свободи слова із собою, коханим. Не замислюючись про те, що свобода торкається лише правдивого слова. І аж ніяк не кострубатого, недолугого і заангажованого «депутатського розслідування». Саме, знову таки, зовсім не журналістського. Зверніть увагу - в фіналі «Свідка вбивства» немає титрів. Ані студії, ані прізвищ операторів, монтажерів... Що, взагалі-то, є обов'язковою нормою. Є тільки копірайт «В. Ар'єв». Бо він недоторканий. А ті, кого він наймав, зрозуміли, що краще буде від цього сховатися. Нерідко брудні передвиборні паперові агітки також не мають авторських ознак - ані друкарні, ані накладу. Це ставить їх поза межами правди. Як і згадуваний «фільм».
Тому блокування телеканалами цього «продукту» подиву не викликає. Бо дуже гидко стає, коли такі «розслідування» потрапляють у відкритий світ, де живуть нормальні люди, а не маніпулятори. Різниця між ними в тому, що нормальні люди вважають правду об'єктивною категорією, а маніпулятори переконані, що правду можна виготовити. Виштампувати, як депутатський значок.
Ігор Юрченко, колишній головний редактор журналу «Політика і Культура»
Матеріал друкується за згодою і підтримкою творчого колективу журналу ПІК:
Орест Сохар, заступник головного редактора
Наталія Тимошенко, редактор блоку «Тема»
Оксана Шевченко, редактор блоку «Стиль»
P.S. ТК звернулася до Володимира Ар'єва з проханням прокоментувати закиди, висловлені Ігорем Юрченком та його колегами в даній статті. Відповіді Ар'єва - читайте на ТК, а сам фільм маєте можливість переглянути на YouTube (частина 1, частина 2).
На фото - кадр з фільму «Свідок вбивства»