Робочий день ведучого ранкових теленовин може закінчуватися до того, як він розпочинається в переважної більшості людей. Але ні підйом о третій ранку, ані приїзд на канал ні світ ні зоря Марину Кухар, ведучу «Подій» на «Україні», не лякають. За її словами, все одно такий графік більш організований і точний, ніж у журналіста.

Марина Кухар «прописалася» на каналі «Україна» з жовтня 2011 року. До цього вона вела новини на Першому національному - спочатку денні випуски, а згодом основний вечірній випуск о 21.00. Ще раніше була різновекторна діяльність на «1+1» - від журналіста, потім ведучої, до продюсера департаменту інформаційного та суспільно-політичного мовлення. Про яку б посаду та обов'язки не йшлося, Марині Кухар усюди важливе відчуття єдиного цілого в колективі й небайдужість до роботи, запевнила вона в інтерв'ю «Детектор медіа».

- Марино, розкажіть, із чого складається робочий графік ведучої ранкових новин?

- Підйом о третій ранку, чашка кави, швидкий перегляд новин в інтернеті, щоб бути вже інформаційно підкованою і знати, що тебе чекає на роботі. А потім, власне, сам робочий процес.

- Коли на роботу приїжджаєте? І до котрої триває робочий день?

- Приїжджаю десь о пів на п'яту. Нині один ефір - о сьомій ранку. Закінчується він о 7.15. Потім ми збираємося, переглядаємо випуск, розбираємо, де що можна було зробити краще, де що вдалося.

- Після кожного випуску є така процедура?

- Практично після кожного. Спочатку це внутрішній перегляд і внутрішні висновки, які ми робимо власне ранковим колективом. Звісно, потім це все переглядає режисер, керівництво каналу, керівництво департаменту інформаційного мовлення. Робимо висновки, знаходимо вирішення проблем. Справді, дуже серйозний підхід до роботи. Мені він дуже імпонує, немає професійного пофігізму, який рано чи пізно виникає в будь-якому колективі, коли люди думають не про те, як зробити краще, а коли ти чуєш відмовки, чому цього не можна зробити. Не відповідь на питання, як це зробити, а відповідь, чому це не робиться.

- Ви вже декілька місяців на «Україні», з якими новими труднощами ви стикнулися? Що для вас було новим?

- Інший канал, інший колектив. Момент входження в новий колектив завжди напружений, але на «Україні» це в мене відбулося настільки легко, без жодних нюансів, навіть не було часу на якісь внутрішні притирки, тому що буквально тиждень - і відчули себе єдиним цілим, єдиним колективом, де кожен робить свою справу. Тут немає такого моменту, як намагання перекласти на когось те, що ти маєш зробити. Навпаки, є таке бажання: ти не встигаєш - давай я тобі допоможу; в тебе зараз це не виходить - давай я це зроблю, бо мені це більше подобається.

- Хто у вашій команді? З ким ви працюєте день у день?

- У нас є група редакторів, режисер, який виходить на ранкові ефіри, зі мною на зміні в основному працює Максим Кречетов, на іншій зміні - Лєра Сорочан, в обох великий досвід, вони освічені, професійні і - що важливо - як люди дуже цікаві й позитивні.

- Розкажіть про частину роботи поза ефіром.

- Звісно, більша частина роботи - позакадрова, більша частина часу, який я витрачаю на роботі - підготовка самого випуску.

- Скільки триває підготовка до всіх новин? Чи заготовлюються якісь підводки з вечора, чи вся робота розпочинається вранці?

- Ми не повторюємо новин, які вже були у вечірніх випусках. Це наша принципова позиція, тому що людина побачила це ввечері, можливо, вона спостерігала за розвитком подій у нічних випусках на інших каналах. Тому повторювати чи давати ту саму інформацію - несправедливо. Все, що ми робимо, ми робимо вранці, безпосередньо перед ефіром.

- Звісно, я пишу для себе сама.

- Чи берете участь у редагуванні журналістських текстів?

- Люди дуже грамотно і професійно виконують свою роботу, але я все одно знайду до чого причепитися в тексті, можливо, якісь акценти мені хочеться зсунути чи винести наперед щось вагоміше. Я можу порадити виходячи зі свого досвіду, якщо людині це цікаво, можу її чогось навчити, сама можу чогось навчитися. Журналісти, які в нас працюють, незважаючи на молодий вік, мають дуже великий досвід.

- Чи долучаєтеся до добирання новин, формування композиції самого ефіру?

- Це шматок хліба випускового редактора. Звісно, я його в нього не відбиратиму, але ми завжди можемо поговорити, порадитися. Якщо мені здається, що так можна зробити краще, щось перемістити, то зазвичай виходимо на консенсус. Це спільна праця, продукт колективного розуму.

- Наскільки вам можна імпровізувати в ефірі, наскільки це вдається?

- Ніхто ніколи мені не казав, що мені не можна імпровізувати. Це, навпаки, вітається. Єдина річ, тут є такий момент - відповідальність перед колегами, які сидять в ефірній апаратній, адже в них є хронометражі, у них є вже змонтоване відео. Якщо в мене пішов сюжет і я дивлюся, що наступну начитку, наступну студію можна було зробити краще, я цього не побачила на конвеєрі перед новинами, коли переглядала, і якщо я розумію, що це не виб'є їх із часу, не поставить у складні обставини, то, звісно, я імпровізуватиму.

- Як ви вважаєте, на якого глядача орієнтуються новини каналу «Україна»?

- Ми орієнтуємося на аудиторію, якій потрібно динамічні, інформаційно насичені новини.

- Як би ви могли схарактеризувати тенденції українського інформаційного мовлення? До чого прямують українські новини? На чому акцентують увагу?

- Я думаю, ситуація нині ідеальна: в тому сенсі, що, прийшовши на один канал, глядач отримує інфотейнмент, якщо він хоче його отримати; прийшовши на інший - він отримає, скажімо, щогодинні випуски новин. У цьому і є перевага: глядач може отримати те, що йому потрібно.

- А загальну тенденцію якусь відстежуєте?

- Ну, як можна вивести один рецепт для всіх? У кожного свої вподобання.

- Тоді що, на вашу думку, чекає на інформаційне мовлення в найближчому майбутньому?

- Я думаю, рано чи пізно інформаційне мовлення перейде в інтернет і засяде там надовго.

- Тобто новини на телебаченні зникнуть?

- Не хотілося, звісно, бути такою категоричною, але боюся, що рано чи пізно ми до цього прийдемо.

- Кожен ведучий має свій стиль ведення, який також змінюється залежно від каналу. Який стиль ведення новин у вас?

- Ще одна річ, яка мені дуже імпонує, - те, що ми можемо бути на цьому каналі абсолютно живими, зі своїм ставленням до того, що відбувається, можливо, навіть зі своїми переживаннями. Звісно ж, не виходячи за рамки, усвідомлюючи, що це новини і людина прийшла на цей канал подивитися, дізнатися відповіді на три питання: що? де? коли? І кільки варіантів - якщо їй пропонують відповіді на питання чому? Крім того, ми можемо бути веселими, якщо розповідаємо про щось веселе, або можемо бути іронічними в подачі самих новин. Ми живемо в світі парадоксів, і без іронії тут неможливо.

- Як вдається відмежовуватися від негативних новин? Чи переймаєтеся тим, що розказуєте?

- Я дуже переймаюся. Відмежовуватися важко, тому що я така людина: якщо мене щось зачепило, то я співчуваю і співпереживаю. Звісно, є такий момент, коли ти приходиш додому, а там відкриває двері донька, таке юне створіння, і в неї купа проблем, починаючи від порваних струн на гітарі й закінчуючи терміновою перев'язкою улюбленій ляльці. Це дає дуже позитивний настрій.

- Чи були ситуації в ефірі, коли було важко перед впоратися з емоціями?

- Звісно, такі ситуації були. На одній із моїх попередніх робіт у нас був тригодинний ефір після захоплення в Москві Норд-Осту, ми три години працювали безперестанку. Звільнення заручників відбувалося з помилками, і я бачила, що жертв буде дуже багато. Звісно, це важко емоційно. Але ми психологічно зрілі люди, емоційно виважені, тому справляємося.

- А якісь смішні ситуації траплялися, казуси - не те пустили на екран, наприклад?

- Все це відбувається, звісно, але якось так, щоб запам'ятати конкретно щось... Смішний момент був із мухою в кадрі на попередній роботі влітку. Та муха, зараза, саме під час ефіру літала в кадрі. Довго з нею боролися.

- Хто вам імпонує як ведучий на українських каналах?

- Мені подобається, як працює переважна більшість колег, і я стежу за цим, приміряю їхні хитрощі, думаю, чи підходить це під мій характер. На «Україні», звісно, це Андрій Данилевич, Женя Міхін, Лєна Кот, Саша Мозговий, який працює наступного тижня в ранковому ефірі. Ми всі різні, але саме з цьому, я думаю, складається хороший образ нашого колективу.

- Чи хотіли б повернутися в журналістику? Чи роль ведучої наразі вам більше імпонує?

- Останній рік я працювала керівником журналістських програм, мені дуже подобалася та роль. Звісно, вона вимагає більше часу, але й дає більше можливостей для саморозвитку. Однак зараз я ведуча, в мене є маленька донька, мені потрібен чіткий графік.

- Чи мріяли запустити якийсь авторський проект? Якби була така можливість, про що б він був?

- Про людину, її переживання, тому що це найцікавіше.

- Ток-шоу?

- Радше ближче до документалістики, бо ток-шоу - це завжди робота в кадрі, я б хотіла щось позакадрове.

- Чи можете якось порівняти специфіку своєї роботи з досвідом на попередніх каналах - «1+1», Першому національному?

- На цьому каналі просто фантастичний ньюзрум, найкращий в Україні, система open-медіа настільки проста, настільки ефективна і дає багато можливостей для роботи в ефірі. На інших каналах, звісно, теж були свої великі-великі переваги, в основному це колективи, з якими я працювала. Мені легко сходитися з людьми і важко залишати їх.

- Як ви обирали професію, як прийшли в журналістику?

- У 17 років вибір професії відбувається поза твоєю волею. У тебе є якісь переконання і вподобання, але ти не знаєш, що саме дасть тобі ця професія, що ти втратиш у ній, тому я думаю, це був типовий вибір школярки. Все життя я писала вірші і якісь замітки до газет і не усвідомлювала, що журналістика означає насправді.

- Але це ваш вибір? Не батьків?

- Звісно, це мій вибір.

- Хто ваші батьки? Вони не були проти?

- Батьки педагоги. Вони настільки любили мене, що схвалили б будь-який вибір.

- Чим займаєтеся поза роботою? Розкажіть про свої зацікавлення у вільний час.

- Вільного часу в мене просто немає. Але якщо він у мене є - я обожнюю їздити на велосипеді. Через Маріїнський парк, через пішохідний міст на Труханів острів і далі до Троєщини, до цих усіх озер Монастирських. Якщо цей час є, також люблю почитати, подивитися хороше кіно. Більшість часу я проводжу з донькою - ми бавимося в хованки, малюємо, ліпимо, дуркуємо, в нас дуже активна й насичена програма, тому що вона дівчинка надзвичайно енергійна і їй постійно потрібні зміни. Ми з нею вперше подорожували взагалі коли їй було 2,5 місяці. Ми поїхали в Карпати, це 900 кілометрів від Києва... Вона відповідальна в таких ситуаціях, при перетині кордону серйозно тримає свій рюкзак із речами, у мандрах на неї можна спокійно покладатися.

- Тоді вам треба бажати якнайшвидшої відпустки.

- Не можу сказати, що я вже напрацювалася. (Сміється)

- Любите працювати?

- Так, я трудоголік.