Різноманітні рейтинги, які складаються і пропонуються загалу міжнародними агенціями та громадськими організаціями, - незмінний предмет дискусій в інтелектуальному середовищі. Хоча іноді виникає чимало запитань щодо досконалості методології оцінки тих чи інших проблем, вироблення шкали критеріїв та оцінок. Саме через недосконалість методик іноді самі рейтинги виглядають неправдоподібно й відверто смішно.

30 січня з'явилася інформація про те, що за даними щорічного рейтингу «Репортерів без кордонів», Україна опустилася у світовому рейтингу свободи слова на десять пунктів порівняно з минулим роком і посідає 126-ту позицію - між Алжиром і Гондурасом. Як сказано в інформаційному повідомленні, «за словами представника Репортерів без кордонів в Україні Оксани Романюк, у 2012-му було зафіксовано рекордну кількість порушень прав журналістів за останні 10 років. Зокрема, кількість випадків фізичної агресії у 2012-му зросла майже у три рази порівняно з попереднім роком, в українських ЗМІ зафіксовано факти політичної цензури, та зросла кількість замовчуваних тем».

Очевидно, що недосконалість методик оцінки ситуації зі свободою слова ставить на один щабель і факти вбивств журналістів, арештів представників ЗМІ, побиття, цензури, перешкоджання їхній журналістській діяльності та ненадання необхідної інформації. Тобто, беруться до уваги валові показники - сукупність усіх виявів порушень прав журналістів, без градації на особливо важкі, важкі та незначні, - я так розумію? Одним словом, убивство журналіста Казбека Геккієва у Росії та інциденти між Наталією Розинською і співробітниками ДАІ - це рівноцінні вияви порушень свободи слова, я так розумію?

Чимало запитань до коректності шкали оцінок та інформованості «Репортерів без кордонів». 17 грудня минулого року в Женеві міжнародна неурядова організація Press Emblem Campaign (PEC) презентувала своє аналогічне дослідження, у якому згадувалося про 139 журналістів, які загинули протягом 2012 року, виконуючи свої професійні обов'язки. Через два дні «Репортери без кордонів» заявили, що у світі протягом 2012 року загинуло 88 журналістів. Відчуйте різницю - 53 невраховані особи. При цьому «Репортери» кажуть, що загинуло на 33% більше журналістів, ніж у 2011 році. РЕС стверджують, що цифра зросла на 30%. До речі, за даними Світового інституту преси, у 2012 році у світі загинуло 119 журналістів. Цікаво, які дані є коректними?

Знову ж: за даними «Репортерів без кордонів», у 2012 році було заарештовано 144 журналісти, за даними РЕС - 232. Відчуваєте різницю? Дуже би хотілося, щоби автори рейтингових досліджень внесли ясність у те, як проводяться підрахунки.

Тепер поглянемо на висновки щодо позиції тих чи інших держав у рейтингу свободи слова.

У Бразилії протягом минулого року загинуло 11 журналістів. Вона у рейтингу свободи слова за версією «Репортерів» посідає 108-ме місце (на 17 пунктів вище, ніж Україна). Скільки загиблих журналістів у 2012 році в Україні? Слава Богу, жодного. Гондурас перебуває практично на одному рівні з Україною (126-та позиція). Протягом 2012 року - 6 загиблих журналістів. Цифри взято з офіційного звіту РЕС, доступного для вивчення і дослідження. У Нігерії вбили трьох журналістів - вона на десять пунктів вище за рівнем журналістських свобод, ніж Україна.

Скільки в Україні журналістів, що перебувають за ґратами через виконання свого професійного обов'язку? Скільки телеканалів і газет, закритих за опозиційну діяльність чи тому, що муляли владі? Скільки фактів грубого втручання у редакційні справи, коли представники влади змушували знищити тираж видання або зняти матеріал?

Порівняйте перелічені вище злочини проти журналістів і повідомлення ЗМІ про те, що комусь розбили телефон чи камеру, когось облили фарбою чи підкинули «жучка» (до речі, до подібних фактів є чимало запитань і скептичних зауважень), когось не пустили на той чи інший захід, відмовили в акредитації. Скільки було тем, які не знайшли свого висвітлення у ЗМІ? На які теми було накладено табу аж так, що не знайшлося майданчика для їх висвітлення? Кожна редакція тією чи іншою мірою встановлює свої обмеження - в тому числі на Заході. То чи можна казати, що якась тема, заборонена для обговорення на одному з телеканалів, не була донесена до громадськості за посередництвом інших носіїв?

Південний Судан - одна з наймолодших держав світу - на два пункти випереджає Україну у рейтингу свободи слова за версією «Репортерів». Для інформації: у Південному Судані дві газети, два телеканали, які покривають трохи більше половини території країни, і радіо, яке через проблемний ландшафт місцевості «ловлять» не всюди. Минулого року в Південному Судані загинув журналіст. У них - краща ситуація зі свободою слова, ніж в Україні?

Здається, що є питання до Оксани Романюк, яка представляє «Репортерів без кордонів» в Україні і постачає їм інформацію про ситуацію в державі. Цікаво, якщо в мене є журналістське посвідчення і мого водія протягом минулого року було двічі оштрафовано за перевищення швидкості - чи це вплинуло на показники рівня свободи слова в Україні? А якби було долучено до інших фактів, ми би вже перебували на рівні Еритреї чи Іраку?

Мені не надто зрозумілий той мазохізм, який ми демонструємо, бажаючи показати, наскільки у нас, в Україні, все погано. До речі, це не лише моя думка - її дуже часто висловлюють мої колеги. При цьому її доводилося чути і від людей, лояльних до влади, і від відвертих опозиціонерів.

Думаю, необхідно у своєму професійному середовищі - журналістів, експертів, аналітиків - провести серйозну дискусію щодо коректності оцінок ситуації зі свободою ЗМІ, вироблення шкали стандартів оцінки та системи балів, які ляжуть в основу подальшого рейтингування. Інакше виникне проблема довіри до подібного роду рейтингів та оцінок.

І ще один момент. Я не бачу катастрофи в питаннях свободи слова в Україні - споживач інформації може знайти сьогодні найрізноманітніші інформаційні матеріали, а журналіст при бажанні донести інформацію до споживача може знайти способи і майданчики. Було би бажання в одних і в інших. Мене (і я про це неодноразово писав) більше хвилює падіння професійного рівня журналістів та ЗМІ, їхнього впливу на громадську думку.

Своїми спостереженнями я ділився з багатьма колегами-експертами як в Україні, так і за її межами. Вчора я розіслав листи колегам із Франції, Великобританії, Німеччини, Росії, Польщі, Хорватії, США, Ізраїлю та Литви з пропозицією обговорити критерії, встановити шкалу оцінок та щорічно оцінювати рівень професійності ЗМІ у різних країнах світу. Приблизно за тиждень матиму поїздку низкою європейських країн, під час якої зможу чимало практичних питань обговорити безпосередньо з тими, кому запропонував участь у проекті. В мене наразі немає єдиного цілісного бачення системи оцінок та підходів. Сподіваюся, ми їх виробимо спільно. Розумію, що подібні рейтинги можуть бути доволі суб'єктивними і викличуть неоднозначну реакцію. Але - як бачимо - запропонована «Репортерами без кордонів» система оцінки свободи слова теж не надто об'єктивна. Тому давайте спільно працювати над досягненням досконалості, і не варто з мазохістським задоволенням кричати про те, як нас черговий раз «опустили» у світі.

P.S. від «Детектор медіа». Очевидно, що піднята Костем Бондаренком проблема недосконалості, а іноді й закритості методологій оцінювання рівня свободи слова різними міжнародними організаціями, до речі, не лише західними - існує. «Детектор медіа» сподівається на продовження конструктивної дискусії фахівців на наших сторінках. Готові ми також підтримати й цікаві ініціативи щодо розробки та впровадження в життя нових систем оцінки, критеріїв, за якими вимірюються рейтинги свободи слова.

Кость Бондаренко, Інститут української політики

Фото - politrada.com