2 грудня фонд «Ефективне управління» та компанія Intelligence Squared (Велика Британія) орендували київський Жовтневий палац для проведення міжнародної конференції під назвою «Що таке свобода слова?».

Директор фонду «Ефективне управління» Наталія Ізосімова, виступаючи зі вступним словом, назвала тему заходу «приводом до роздумів, приводом розібратися у складній палітрі нюансів такого явища, як свобода слова, та відповісти разом із експертами на складні філософські питання - чи досі відіграє свобода слова навіть у зрілих демократичних державах ту роль, яку їй відводить класична теорія демократичного управління, що змінилося з появою інтернету, яку відповідальність накладають сучасні реалії на професійних журналістів та власників ЗМІ, хто має визначати, які документи мають отримати гриф "цілком таємно"».

Модератор дискусії Кім Кемпбелл, екс-прем'єр-міністр Канади в 1993 році, зауважила, що її країну вважають у світі як таку, що має один із найвищих ступенів свободи слова. Пояснюючи цей успіх, пані Кемпбелл зазначила, що Канада має сильну традицію політичної сатири, зокрема на телебаченні. За її словами, якщо канадський політичний діяч не бачить пародій на себе в сатиричних шоу, він почувається так, ніби залишився на узбіччі політичного життя. Тому чиновники високих рангів та голови партій також часто беруть участь у таких шоу в якості гостей, де мають змогу постати перед своїми виборцями не лише в якості політичного діяча, але і як звичайна людина, не позбавлена почуття гумору.

Сама ж свобода слова, на думку Кім Кембпелл, має два аспекти: вона є одночасно правом індивіда та складовою ефективного державного управління.

«У демократичній системі, - зазначила канадська екс-прем'єрка, - політик не має бути ідеальним. Він має право на помилку, як і решта людей - його виборців. І тут саме зворотній зв'язок, який і забезпечує свобода слова, дозволяє йому керувати державою добре, у відповідності до потреб людей».

Сезар Гавірія Трухільйо, колишній президент Колумбії, у своєму виступі порівняв Україну з Колумбією в тому сенсі, що більшість мешканців були незадоволені станом реформування держави після переходу до демократії. «Ми зазнали поразки так багато разів не через те, що ми зробили - а через те, чого ми не зробили», - зазначив пан Трухільйо. Однак у 80-ті роки, за його словами, все змінилося, і наразі цензура в Латинській Америці зникла. Стан свободи слова моніторить, зокрема, доповідач із питань свободи слова комітету з прав людини Організації американських держав, до якої входять майже всі країни континенту. В якості одного з найбільших надбань «свободи слова з латиноамериканським обличчям» екс-голова Колумбії назвав повагу права на протест - тепер ніхто не може підняти зброю на демонстрантів, як це було раніше.

Віце-президент Асоціації міжнародних журналістів, що висвітлюють ситуацію в Євросоюзі, Енн Кехілл, зауважила, що демократія розглядає діяльність журналістів як певне суспільне благо, як послугу, яку отримує суспільство. Відповідно, свобода слова є складовою якості цієї послуги. Як основну причину сучасної кризи ЗМІ пані Кехілл бачить комерційні інтереси, які примішуються до інформування. Також доповідачка звернула увагу на потребу суспільства у професійних журналістах саме тепер, коли інформація в інтернеті з'являється миттєво - мовляв, лише професіонал здатен відфільтрувати правдиву інформацію від домислів і донести її до своєї аудиторії.

Польський журналіст і колишній головний редактор Gazeta Wyborcza Масіш Сташинський похвалився успіхами свободи слова у своїй країні: два основних досягнення - медіа не пов'язані ані з владою, ані з олігархами. Мотив комерційних інтересів пан Сташинський, на відміну від своєї бельгійської колеги, вважає позитивним: у всіх польських газет є політичні симпатії, але це саме симпатії, а не підпорядкованість певній партії. Натомість комерційна успішність видання стоїть на першому місці. Попри наявність у польських ЗМІ жорстких політичних дебатів, інколи навіть ненависті до політичних поглядів опонента - за публікаціями не стоять жодні політичні сили, сказав журналіст.

Засновник інтернет-порталу Day.az і тричі депутат азербайджанського парламенту Анар Мамедханов звернув увагу на дуже низьку культуру діалогу в пострадянських країнах: «Коли я працював редактором найбільшого порталу країни, виявилося, що з 9-мільйонного населення мене знають усі, і телефонувала якась бабуся троюрідного брата дружини і питала - ой, навіщо ж ти таке написав про нього, як він тепер житиме, ти ж осоромив увесь наш рід.. У пострадянських країнах того, хто критикує, дуже часто сприймають як персонального ворога, з яким більше не можна спілкуватися ніколи, і ця відсутність культури діалогу дуже заважає свободі слова. А свободи слова наполовину не буває - вона або є, або її нема».

Російський журналіст і телеведучий Володимир Познер категорично не погодився з азербайджанським колегою - на його переконання, повної свободи слова взагалі не буває ніде. У Росії ж, за словами пана Познера, ситуація зі свободою слова наразі дуже складна, й у ЗМІ тим більше свободи, чим менша його аудиторія (наприклад, радіо «Ехо Москви» з двомільйонною аудиторією може дозволити собі майже все, а федеральні телеканали дуже обмежені у висловленні суджень через самоцензуру та вказівки керівників каналів, які можуть втратити свої посади). Водночас російський телеведучий звернув увагу на розуміння в Росії великою кількістю людей свободи слова як «що хочу, те й говорю», без замислювання над наслідками для інших людей.

Джо Локхарт, колишній прес-секретар президента США Білла Клінтона, зазначив, що свобода слова у Сполучених Штатах нині не є тотожною тій, що була десять років тому, і за десять років вона теж буде вже іншою. Він назвав три фундаментальні речі задля її забезпечення: 1) репортерів має бути захищено державою від наслідків розкриття правди; 2) державними медіа мають керувати незалежні менеджери (як приклад - Бі-бі-сі); і 3) журналісти повинні мати чіткі стандарти своєї професійної діяльності. Якщо брати свіжий приклад із Wikileaks, то жодного журналіста не буде покарано за поширення цієї інформації - покарано буде того з Міністерства оборони, хто винен у її витоку, сказав пан Локхарт.

Після виступів закордонних експертів настав час власне дискусії у форматі питань із залу через мікрофони. За винятком народного депутата, голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Андрія Шевченка, який запропонував оцінити наслідки скандалу з Wikileaks з точки зору законодавчих обмежень інформації, жоден журналіст не скористався можливістю поставити питання (втім, можливо, хтось-таки зважився наприкінці, але часові обмеження у 2,5 години не дозволили). Питання ставили експати, співробітники міжнародних компаній і навіть один православний священик.

На початку конференції голова фонду-організатора зауважила, що тема свободи слова надто широка, щоб обговорювати її в традиційному форматі дебатів: панель експертів «за», друга панель «проти». Справді, панель із противниками свободи слова, навіть якщо б її назвали «прибічниками посилення журналістської відповідальності», виглядала б дурнувато, особливо на тлі 10-річчя справи Гонгадзе та 100-дення справи Климентьєва. Тому захід із, безумовно, кваліфікованими та цікавими експертами за своїми підсумками виявився такою собі сповненою позитивних прикладів колективною лекцією під рубрикою «Их нравы». Закордонний досвід боротьби з цензурою, становлення адекватного законодавства у сфері інформації та медіа, приклади розслідування резонансних справ насильства над журналістами, поради відносно конкретних випадків конфліктів могли б бути цінним надбанням українських журналістів та правозахисників, якби вони брали участь у конференції в однаковій якості з журналістами та правозахисниками іноземними. Можливо, організатори дослухаються, і наступний форум буде не лише цікавим вечором для всіх охочих (вхід на конференцію був вільним), а й корисним тим, для кого свобода слова є однією з основних проблем.

Фото надане фондом «Ефективне управління»