Що вона там побачила з точки зору професійних стандартів та ролі журналістів – Наталя розповіла позаштатному кореспонденту «ТК». - Пані Наталю, почнемо з того, де саме ви перебували і, умовно кажучи, яку мали “форму допуску” до виборів?

- Ми потрапили до Польщі перед другим туром президентських виборів за сприяння демократичного товариства «Схід» (це громадська організація з підтримки демократичних процесів у країнах Східної і Центральної Європи), яке організувало тренінг для українських регіональних тележурналістів з Криму, Сум, Харкова, Львова, Ужгорода і Києва. Щодо “форми допуску”, то організатори тренінгу Анна Хейман, Ростислав Крамар і Анджей Годлевський забезпечили нам всюди “зелене світло”. Це був перший тренінг для тележурналістів, тому проводили його спільно з першим каналом польського громадського телебачення ТVР-1. Ми отримали унікальний для нас досвід роботи на телеканалі суспільного мовлення і, принаймні скажу про себе, велике професійне задоволення.

Як відомо, суспільне мовлення в Польщі почало формуватися ще з початку 90-х, і цей процес тривав 4 роки. ТVР-1 має зараз найвищий рейтинг довіри і охоплює 50% глядацької аудиторії. До речі, до рейтингів вони ставляться вкрай серйозно, щотижня аналізують аудиторію, і не лише свою.

Аби закінчити портрет польського суспільного мовлення, додам, що, крім ТVР-1, до нього входять ТVР-2, регіональний ТVP-3, «Полонія» і «Культура»; бюджет його на 60% складається з рекламних надходжень, 30% - абонентна плата, решта – з інших доходів. Стосовно абонентної платні полякам було легше, бо вона у них існувала ще у соціалістичні часи і населенню не треба було долати цей психологічний бар’єр. Чому ж у нас абонентна плата сприймається “у штики” – важко раціонально пояснити, адже платять, наприклад, за кабельне телебачення. У Польщі, до речі, ця система соціально врегульована. З 13 млн. домогосподарств повністю абонплату справляють лише 5 млн., а решта мають пільги. На жаль, наше суспільство, виховане на традиціях «безплатного сиру», до цього ще не готове.

- Створення суспільного мовлення для нас – актуальне, щоб не сказати болюче питання. Але давайте повернемося до виборів. Ми ще не забули і, мабуть, емоційно не відтанули від наших президентських перегонів-2004. Тепер стартували парламентські, які, що вже очевидно, теж не обіцяють бути взірцем політичної культури і інтелігентності. Як на вас, живого спостерігача – яке враження справила виборча кампанія та участь у ній польських журналістів?

- Польські журналісти і експерти з гордістю постійно підкреслювали, що це у них – перша віртуальна виборча кампанія, яка відбувалася, фактично, лише на телеекранах. Взагалі, зовнішніх ознак виборів майже не було – дуже мало реклами чи символіки. На вулицях ми не побачили жодного пікету, ніхто не хапав нас за руку і не намагався всунути листівку чи якусь агітаційну продукцію. Таке було враження, що країна живе своїм буденним життям, а вибори їй жодним чином у цьому не заважають. Відсутність надміру реклами у Польщі стимулюється законодавством. Наприклад, на виборах до сейму партії, яка не перевитратила бюджет на рекламу, повертаються кошти, тому ніхто не зацікавлений захаращувати простір рекламною продукцією. І хоча на президентських виборах ця норма не діє, але вже працює правило політичної культури.

Також я цікавилася у перехожих, чи підробляють вони на виборах. Під великими магазинами підходила до розкладачок з рекламою товарів, яку розповсюджують студенти. Але на запитання, чи заробляють вони на політичній рекламі, відповідь була однаковою – ніхто про таке не чув.

- Чи означає це, що вибори у наших сусідів відбуваються на професійній основі і роль медіа у них є чи не ключовою?

- Абсолютно так. Кожен телеканал до висвітлення виборів шукав свої редакційні підходи. Причому настільки радикальні, що на ТVР-1, наприклад, змінили керівний склад інформаційної редакції. У пошуках нестандартної концепції (або, як кажуть поляки – візерунку) вони пішли на те, що запросили журналістів (радійників!) з ВВС Роберта Козака і Радослава Рибіньського. Те, що ми бачили у вигляді кінцевого продукту, скажу чесно - вражало. Сюжети теленовин збалансовані з математичною точністю: кожному з кандидатів відводиться однакова кількість часу, однакова кількість крупних і загальних планів відеоряду, коментарів і stend-uр. Педантично зберігається черговість: якщо вчора першим у випуску давали сюжет про кандидата Качиньського, то сьогодні це буде сюжет про Туска. Але слід зауважити, що суворі принципи висвітлення стосуються лише лідерів перегонів, бо польські журналісти не схильні забивати ефір, як вони називають, «політичним фольклором» аутсайдерів.

Ми побували на одній з редакційних планірок – на наступний день після виборів, і побачили, що таке демократична редакційна політика в дії. Журналісти обговорювали тематику сюжетів, причому, дуже детально, основну увагу приділяючи, звісно ж – відео. Один з журналістів запропонував покласти в основу сюжету головну ідею Качиньського - побудову четвертої Речі Посполитої. З текстом було зрозуміло, а яке відео може проілюструвати цю ідею? Красиві польські краєвиди? Чи селяни – електорат переможця, які закінчують копати буряки у полі? Поки з цього приводу точилася дискусія між журналістами, головний редактор мовчки слухав і не відкрив рот, аж поки не вийшли на потрібний хід. Потім нам розповіли, що останнє слово за шефом, тільки якщо думки редакції розділяться 50х50.

- Якщо увесь інформаційний вантаж приходиться на медіа, чи не призводить це до іншої крайності – захаращення виборною рекламою ефіру і газетних шпальт? Якою є жанрова палітра висвітлення виборів у польських ЗМІ, в яких межах журналісти можуть коментувати передвиборчі події, давати авторські оцінки?

- Палітра дуже широка, різноманітна і видовищна (я маю на увазі телебачення), навіть при тому, що польські кандидати змагаються виключно програмами, а не створюють інформаційні приводи благодійними акціями, підвищенням пенсій чи будівництвом мостів. Окрім інформаційників, перегони широко висвітлювала редакція громадсько-публіцистичного мовлення. Звичайно, в аналітичних, публіцистичних програмах більше простору і можливостей маневрування для вираження авторської думки, але дотримання принципу зваженості – беззастережне. Навіть у тих програмах, які послуговуються елементами зі “смаженим” присмаком. Наприклад, на ТVР-1 виходили 12-хвилинні тематичні репортажі “Під лупою”, у яких досліджувалися вічно кон’юнктурні теми – партійне фінансування, заглиблення у біографії лідерів та їх оточення тощо. Для глядацької аудиторії вони були найбільш резонансними, а політики, звісно, сприймали негативно, телефонували і сварилися з журналістами, але без жодних правових наслідків. Бо у висвітленні працювало єдине й однакове правило для всіх партій і лідерів, не було “чорного” піару стосовно одних і відбілювання інших.

Взагалі, польське телебачення, навіть у такій нудній темі, як вибори – це, насамперед, видовище, шоу. Вони не бояться порушувати професійні стереотипи, не бояться експериментувати. Наприклад, на парламентських виборах були запроваджені дебати, які проводилися не традиційно у студіях, а були виїзними. Такі відбулися у семи великих містах країни, на центральних площах, заповнених людьми. Будь-хто з присутніх міг поставити запитання, взяти участь у дискусії політиків. Розповідали, що під час одних таких дебатів було дуже холодно. Журналісти вирішили проблему по-професійному творчо: прямо на майдані розпалили вогнища. Можна уявити, яке це було феєричне видовище з просто-таки символічним значенням: освітлені спалахами обличчя, гаряча дискусія на фоні палаючих багать.

Нам пощастило побувати на останніх дебатах між Качиньським і Туском перед другим туром голосування. Їх складність полягала у тому, що на фініші перегонів все уже сказано і показано. Здавалося б, що можна ще придумати нового, чим привернути увагу? Виявляється, можна. Польські колеги підійшли до показу дебатів як до ігрового шоу. В студії було багато глядачів (правда, без права запитань, але з правом аплодисментів), запросили сім’ї кандидатів. Ведучі Дорота Гаврилюк і Каміл Дурчок підготували “нестандартні” запитання до членів сімей. Впродовж програми використовувалися світло, концертні спецефекти. Дебати дивилися 5 мільйонів (!) глядачів. Можна з певністю сказати, що дивилися саме шоу, не очікуючи якихось відкриттів від кандидатів, бо їх програми дуже схожі і, як іронізували експерти, відрізняються лише пунктуацією. Після того, що ми побачили, теледебати між нашими колишніми кандидатами у президенти правильніше називати радіодебатами.

Вразила також атмосфера загальної доброзичливості. Кандидати не звинувачували один одного і не ображали, не згадували про вчора, а дивилися у завтра. Телеведучі жодною інтонацією не надали комусь перевагу, не намагалися своїх візаві загнати у глухий кут провокаційним питанням, але й догідливо не підсовували виграшні запитання. Формат дебатів передбачав, що кандидати відповідатимуть не лише на запитання ведучих, але й один одного. Я зримо побачила не лише високий професійний рівень польських журналістів, а й, як це не пафосно звучить, почуття власної гідності і відповідальності за суспільно важливу роботу. Це заслуга самих польських журналістів, що політики не ставляться до них, як до обслуговуючого персоналу.

- Наталко, а що робить польське телебачення під час дня виборів? Як проходять їхні програми на кшталт наших марафонів і нічних пильнувань?

- Вечір дня голосування вважається піком інтересу глядачів, тому телекомпанії включають всю фантазію. Звичайно, використовують традиційні форми – репортажі з дільниць, оцінки і коментарі експертів, журналістів. Але між інформаційними випусками панує шоу: наприклад, включення з місця народження кандидата, з улюбленої кав’ярні. Дуже ефектно виглядає віртуальна студія з анімаційними сюжетами (нам про таке хіба що мріяти) – це серйозні технології і фінансові затрати. Тому шоу “Виборчий вечір” організували лише громадське ТVР-1 і комерційне TVN.

Пік напруження настає перед закриттям дільниць. Справа в тому, що на польських виборах результати екзіт-полу майже рівноцінні підрахунку виборчої комісії. Тому телекомпанії самі замовляють опитування на виході, кожна намагаючись повідомити результати якомога швидше, в ідеалі – першою. Ось як це відбувалося на ТVР-1. Екзіт-пол можна оприлюднювати, починаючи з 20.00. Випуск було заплановано розпочати о 19.55 коментарем ведучого з анімаційним відеорядом, хронометраж яких був розрахований до секунди, щоб рівно о восьмій сповістити, хто ж переміг. Та виявилося, що голосування на деяких дільницях розпочалося дещо пізніше, і комісія дозволила повідомляти результати лише з 20.20. Програму перебудували по ходу, знову розрахувавши її до долі секунди, і таки оголосили результат першими у Польщі, випередивши комерційний телеканал ТVN на пів-хвилини. У нас цього б ніхто й не помітив, а у них нема дрібниць.

- Чи відомо тобі щось про фінансування політичної реклами у Польщі, скільки коштує одиниця ефірного часу?

- Польське законодавство досить щедре до політиків. Так, у першому турі президентської кампанії кандидати могли безкоштовно використати для своєї реклами 25 годин, що у розрахунку на кожного вийшло 1год. 21хв. А перед другим туром ще по 3 години безкоштовного ефірного часу.

Цікава норма відповідальності щодо рекламної продукції. За зміст, наприклад, рекламного ролика, несе відповідальність виборчий комітет (штаб) кандидата. А ось за дотримання авторських прав при використанні у ньому відео, музики несе відповідальність телекомпанія, яка його розмістила. Тому за наповненням рекламної продукції стежать дуже прискіпливо. За всю парламентську і президентську виборчі кампанії громадське телебачення (тобто 5 телекомпаній) одержали лише 80 протестів, та й ті стосувалися, в основному, технічних моментів.

- Мені не дає спокою запитання: невже у них виборча кампанія пройшла ідеально чесно, прозоро і демократично? Невже опозиційні політичні сили, журналісти чи кандидати один проти одного не застосовували якщо не грубий піар, то принаймні витончені технології?

- Звичайно, про ідеальність не йдеться. За формальною, до педантизму, виваженістю у журналістських матеріалах вловлювалася суб’єктивність. Справа в тому, що заможна частина населення, до якої належать і журналісти, у більшості підтримувала кандидата Туска і його ліберальні погляди. І цього суб’єктивізму уникнути не вдалося. Але при виконанні професійних обов’язків свої симпатії вони виказували тонко і обережно. Скажімо, при нейтральному і коректному тексті і відео, журналісти майстерно користуються інтонацією. Або, наприклад, елемент маніпулятивності у сюжетах: якщо у синхронах Туска звучить критика на адресу Качиньського, то у синхронах Качиньського такого не було.

Найбруднішим і найчорнішим, за польськими мірками, був момент, коли один з високопосадовців штабу Качиньського оприлюднив інформацію про те, що дід Туска служив у вермахті. Але суспільство відреагувало на це, як на чорний піар, і ... рейтинг Качиньського знизився.

Однак, далі помилки припустився Туск, заперечивши, що служив не дід, а родич. Журналісти ж розкопали в архівах документи, які підтверджували такий факт з біографії рідного діда, про що Туск, як історик, не міг не знати. Ось у цей момент рейтинг Туска почав падати. Звичайно, не через діда, а через те, що кандидат, на думку виборців, збрехав. Таким чином польське громадянське суспільство продемонструвало свою зрілість і саморегульованість, несприйняття брудних технологій і спроб маніпулювати громадською думкою, що відбиває у політиків бажання гратися в піар.

Політики ж, у свою чергу, демонструють здатність вчитися на помилках і відповідати очікуванням суспільства, що можна проілюструвати таким прикладом. Центральна виборча комісія цілком серйозно дискутувала питання, чи можна вважати порушенням так званої “виборчої тиші” (за добу до голосування) показ на телебаченні фільму “Двоє, що вкрали місяць”, у якому у далекому дитинстві знімався Качиньський разом з братом-близнюком (нам би такі проблеми!). Суперечкам поклав край сам Качиньський, заявивши, що це прихована реклама і він до неї вдаватися не буде. Без коментарів.

- Дійсно, нема слів. Повернувшись додому, у перманентну виборчу кампанію, ти, мабуть, відчуваєш сум’ття. Як ти вважаєш, чи все у нас так безнадійно?

- Помічаючи наше приголомшення, польські журналісти нас постійно заспокоювали. Вони розповідали, що буквально ще попередні президентські вибори були далекі від стандартів демократії. Відзначали, що їхні політики вперше заговорили людською мовою, зрозуміли, що суспільство не чекає від них благоденства на наступний день після виборів, а хоче мати чесну, моральну владу. Як бачимо, поляки пройшли цей шлях за відносно короткий час, і запевняли, що й у нас так буде. Питання – коли? Знаєш, що мене найбільше вразило? Під час оголошення результатів виборів ми знаходилися у штабі Качиньського. Коли оголосили про його перемогу, зірвався шквал оплесків, далі, мов по команді – пауза і весь зал заспівав гімн Польщі. Я не побачила жодного, перепрошую, з закритим ротом.

Ми були у штабах обох кандидатів, і нас жодного разу не зупинила охорона: свою роботу вони виконують не на показ! Ми ходили Варшавою і бачили ідеальну чистоту вулиць при дуже незначній кількості урн. Приклади можна продовжувати, але висновок один і він банальний: ніхто, крім нас, не буде прибирати наші вулиці, не принесе демократію на блюдечку, не зробить з окремих пересічних громадян громадянське суспільство.