Кажуть, що смак – це лишень естетична звичка. Навіть якщо так, її прищеплення часом просто необхідне. Цього разу порцією мистецької терапії поділився з українською публікою художник Майкл Мерфенко. А куратором проекту виступив Костянтин Дорошенко, директор із розвитку «Детектор медіа».

Мистецтвознавець Олена Ягодовська представляє Майкла Мерфенка - нового художника своєї галереї

Галерея «Тадзіо» презентувала роботи тепер українського, а колись австралійського митця. Історія його появи на українських землях украй романтична. Ні, він не закохався в мальовничі полонини і його не запросив Віктор Пінчук. Все значно простіше – Майкл закохався в українську дівчину Оксану, доньку дипломата, і переїхав до України. Дивлячись на нього, цю історію хочеться прикрасити лицарськими латами, прудкими кіньми та зацілованими листами. Такий вже він ліричний герой із довгим хвилястим волоссям та великими сумними очима. Його живопис та графіка неоднозначні: палітра строкатих кольорів, нечіткість ліній та відданість обраному сюжету.

За час перебування в Україні (близько 10-ти років) це вже не перша виставка Майкла. Її філософська назва «Гілізм» (згадайте етимологію «нігілізму» або ще раз прочитайте заголовок замітки) привернула увагу багатьох поважних гостей: критиків, політиків, художників та, звісно, журналістів.

Олена Ягодовська, мистецтвознавець, хазяйка галереї «Тадзіо»: «В искусстве очень важны личности. Мне этого художника порекомендовал Константин Дорошенко, и мне стало страшно интересно. Эта выставка в нашей галерее – абсолютно детективная история. У нас на это время в планах стоял другой художник. Но звезды так повернулись, что Константин с его энергией победил наши планы. Вот таким странным и мистическим образом эти работы, наверное,  и должны были возникнуть на наших стенах сегодня. Майкл – очень интересный художник. Кроме присущей ему европейской традиции, за время, которое он живет в Украине, в его творчестве возникла своя, индивидуальная славянская интонация».

Критик Аксінья Куріна та режисер Тетяна Гончарова порівнюють репродукції з оригіналами творів Мерфенка

Тетяна Гончарова, шеф-редактор програми «Світські хроніки» (ТОНІС), згадала, що кілька років тому зовсім інакше сприйняла виставку художника: «Я тогда подумала: «Ну, конечно, зять Константина Грищенко, министра иностранных дел. Что-то там рисует». А сейчас я зашла и понимаю, что работы мне нравятся». Висловлюючи свої теперішні враження від виставки, пані Тетяна зазначила: «Некоторые работы могут претендовать на настоящее современное искусство. Но опять-таки, я же не критик».

Олександр Мартиненко, генеральний директор агенції «Інтерфакс-Україна», відгукнувся про виставку із захопленням: «Супер. Фантастика. Очень хорошо, очень свежо, очень интересно, очень по-новому. Здорово, что люди способны это все изобразить, способны это все организовать».

Олександр Мартиненко («Інтерфакс») роздає автографи

Комерційний директор ВД «Коммерсантъ-Украина» Ганна Федосенко зауважила, що манера митця їй імпонує: «На самом деле я еще не успела толком посмотреть картины, но то, что я видела, мне очень нравится. Мне близка эта экспресивная манера. Работы автора напоминают мне творчество Едварда Мунка, а это мой любимый художник. Я Майкла до этого совсем не знала, поэтому впечатление только от того, что я вижу на полотнах».

Головний редактор журналу «PoliticHALL» Ольга Михайлова та комерційний директор ВД «Коммерсантъ-Украина» Ганна Федосенко знайомі зі студентських часів

Явище, коли українські прізвища американізують або зросійщують, можна виправдати та пробачити лише у випадку роботи у військовій розвідці. Якщо ж навпаки – ось так змінюють Мерфі на Мерфенко, і то за покликом власного ж волелюбного духу – цьому вже шана та низький уклін.

Наступний пункт призначення «Гілізму» від Майкла Мерфенка – місто найбільшої концентрації сучасного світового мистецтва, Нью-Йорк. Виставка пройде в Українському Інституті – художника і там визнають як українського. Приємно, чорт забирай!

Про що так експресивно говорять Костянтин Дорошенко з радником прем'єр-міністра України Костянтином Грищенком? Про мистецтво чи про політику?

Фото Сергія Бечко