13 квітня перспективи суспільного мовлення в Україні обговорювали у стінах парламенту. Вчора «ТК» давала оперативні новини з зали ВР. Сьогодні ж ми пропонуємо детальний звіт про подію, під час якої, як сподівається дехто, був-таки даний старт для того, щоб суспільне мовлення в Україні було, і було на базі сьогоднішніх державних НТКУ та НРКУ. А дехто публічно, дехто ж і не публічно вважає цей процес або передчасним, або ж вважає, що суспільне мовлення може створюватись – але десь на маргінесі, не чіпаючи милих серцю держави контрольованих нею ТРК, та не створюючи конкурентів для комерційних каналів. Отже, у вступному слові Адам Мартинюк, заступник Голови Верховної Ради, який вів слухання, закликав: „Давайте спільно доб’ємося того, щоб суспільне мовлення було”. За словами віце-прем”єр-міністра з гуманітарних питань Миколи Томенка, усі передумови для цього є: громадськість визначилась зі своїм вибором, а керівництво держави демонструє політичну волю щодо створення суспільного мовлення: „Є політична воля уряду, щоб від влади до суспільства передати важелі контролю, прийняття рішень та оцінку того, що на сьогодні є важливим в телерадіопросторі”.

Які ж настрої панували у парламенті? Необхідність створення суспільного мовлення була стверджена всіма учасниками слухань – інша справа, що думки розходилися щодо того, де його створювати, коли і як. Зокрема, Сергій Правденко, перший заступник голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, назвав процес створення громадського мовлення важливим надзавданням, виконання якого уможливить якість журналістики: „воно[суспільне мовлення] має стати професійним еталоном для всіх ЗМІ, щоб кожний політик запрошення до ефіру вважав за честь". Микола Томенко наголосив, що „Суспільне мовлення робиться не для політичних партій і виборів, а для людей і для журналістів, які хочуть там працювати”. У виступі віце-прем’єр-міністра було сформулювало бачення урядом України головних засад СМ. „Суспільне мовлення – це державне мовлення за формою власності, тому що ніхто не збирається його приватизувати і робити закрите акціонерне товариство кількох родин. Це телебачення національне за ідеями, цінностями, які воно представлятиме у своїх програмах. Це телебачення народне, оскільки воно повинно представляти інтереси абсолютної більшості населення України і говорити з цим народом. І, нарешті, це телебачення суспільне перш за все за системою управління, механізмом впливу суспільства і суспільними цінностями, які повинні бути на цьому каналі”.

Про те, що суспільне мовлення не просто потрібне, але й вигідне опозиції, владі й самим журналістам, говорили Наталія Лигачова, шеф-редактор Інтернет-видання та журналу „Детектор медіа” та Андрій Шевченко, який заявив під час слухань про своє призначення віце-президентом НТКУ. „Суспільне мовлення – це гра, від якої мають виграти усі”, - сказав А.Шевченко.

Наталія Лигачова підкреслила, що Коаліція «Суспільне мовлення» та громадська організація «Детектор медіа» не бачать іншого шляху, щоб суспільні мовники створювалися саме на базі державних Національних телерадіокомпаній, а, скоріш за все, і з долученням у загальну систему і місцевих ТРК . «Суспільне мовлення має бути не десь на маргінесі, а має бути загальнонаціональним каналом, з потужною технічною та кадровою базою, поширенням по всій території країни, - зазначила Н.Лигачова. - Якщо залишати, як дехто пропонує, і державне мовлення, а поряд створювати суспільне - то, я кажу, «Болівар» - тобто український народ – не витримає фінансування цих двох структур. А ще було б дуже цікаво почути відповідь на запитання: а чим має відрізнятися від суспільного ТБ – державне? Що, у нашої, української, держави є якісь інші інтереси, не тотожні з інтересами суспільства? І чи означає це, що державне ТБ буде, по суті, антисуспільним?»

Водночас депутати Микола Жулинський та Павло Мовчан, «Наша Україна», виступили, фактично, проти створення СМ на базі державних мовників, зазначивши: „СМ – це спроба зняти димову завісу і створити „п”яту правду”, - сказав Павло Мовчан. - Адже перші чотири правди – це правда Медведчука, правда Пінчука, Деркача і правда Порошенка. Угорщина єдина держава, де не має національного каналу. Невже ми хочемо стати другою після неї державою? Не суспільним для „п”ятої правди”, а національним має бути телебачення”. (чому П. Мовчан вважає, що суспільний канал не має бути національним та державним по формі власності, - залишилось незрозумілим. – «ТК»).

У ході обговорення звучали й міркування про те, що може конкретно завадити реалізації ідеї суспільного мовлення. Зокрема, Микола Томенко зазначив: „Є частина політиків, які використовують державне мовлення як інструмент досягнення влади”. Андрій Шевченко категорично заявляв: „Влада боїться втратити Перший національний перед парламентськими виборами. Але це ілюзія. Якщо УТ-1 і зброя, то вона їй не допоможе”. А генеральний директор товариства „Медіа дім” Микола Княжицький наголосив на ролі опозиції в процесі творення суспільного мовлення: „Кому потрібно Громадське ТБ? Насамперед опозиції, але вона мовчить. Вони знову дурять себе так, як теперішня влада, коли була опозицією, дурила себе і думала: „От ми прийдемо до влади і все залишимо як було, і це ТБ стане нашим, тому ми не вимагатимемо його змін”.

Комуністи і соціал-демократи декларувати підтримку ідеї суспільного мовлення. Сергій Гмиря (фракція комуністів) заявляв: „Комуністи підтримували, підтримують і будуть підтримувати суспільне мовлення”.

Однак занепокоєння у них викликає те, що при „авторитарному режимі нової влади” суспільне мовлення може виявитись не дієвим: „Это как зубы у чучела крокодила, все на месте, только не кусается”.

Про небезпеки, які може, мовляв, таїти в собі суспільне мовлення, говорив і народний депутат Ігор Шурма, представляючи позицію СДПУ(о). За його словами, першою такою „небезпекою є контроль над УТ-1 нової влади, коли СМ буде використовуватись як ресурс для перемоги на виборах”, і другою – є „введення нового податку для населення, за яким, нібито, має фінансуватися СМ”. А соціал-демократи об’єднані не можуть допустити погіршення умов життя народу.

Питання термінів утворення громадського мовлення, зокрема телебачення, хвилювало багатьох. Сергій Гмиря заявляв: „Це треба робити до літа, а не за 2-3 роки. Літо – це останній строк, адже СМ можна зробити за 2-3 місяці. Це, як то кажуть, той випадок, коли краще ніколи ніж пізно”. Аналогічну думку висловив і Володимир Яворівський, «Наша Україна»: „Якщо ми затягнемо цей процес, то у нас буде таке ж СМ, як у Росії. Наш уряд живе майданом, ще не минув цей ейфорійний настрій. І треба ловити цей момент, поки не охолов Томенко”. Однак, народний депутат Микола Жулинський („Наша Україна”) вважає інакше: „Спішити з реорганізацією державного телебачення треба повільно. Ми на сьогодні маємо неконтрольований інформаційний простір, і поки ми не наведемо тут порядку не треба поспішати з СМ”.

Чи не найважливішим та найдискутивнішим було питання фінансування суспільного мовлення.

Микола Томенко наголошував на тому, що для вироблення якісних програм потрібні великі кошти, тому „обов'язково треба зберегти державне фінансування в частині освітніх, культурологічних та дитячих програм. Іншим джерелом фінансування, за його словами, може бути податок з реклами, чи з діяльності комерційних компаній, чи з громадян. „Ми ще маємо час, щоб визначитись до підготовки нового бюджетного року”. Тарас Стецьків, голова НТКУ, підкреслив, що фінансування СМ не має залежати від процесу прийняття бюджету. Першим кроком на цьому шляху, на думку голови НТКУ, є перетворення Першого національного на державне підприємство з можливістю вільного варіювання коштами. Сергій Правденко, перший заступник голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, також підтримав ідею державного фінансування на перші 2-3 роки і запропонував паралельно створювати фонд на основі податків з ігорного бізнесу, спонсорських внесків тощо. „Можливо, слід думати і про абонентську плату”, - зазначив він. Натомість Андрій Шкіль, фракція БЮТ, виступив проти державного фінансування: „Якщо держава утримує це телебачення, тоді воно є державним. Якщо суспільство його утримує – тоді лише воно є суспільним. Держава лише могла б дати кредит, який би потім повернувся їй від абонентної плати”.

„Хто замовляє музику, той і буде під неї танцювати”, - додав наприкінці своєї доповіді Шкіль.

Олександр Ткаченко, керівник медіа-інвестиційної компанії „Нова студія”, наголошував на можливості отримання доходів від реклами. А Анатолій Горлов, головний редактор газети „Голос України” категорично зазначив: „Суспільне телебачення не має заробляти гроші, бо в іншому разі воно перетвориться на чергову іграшку в руках олігархів”.

Наталя Лигачова вважає, що : "Фінансування може бути як з бюджету, так і змішаним, з долученням коштів як від абонентської платні, так і від комерційної, рекламної діяльності. Головне - не те, хто фінансує, а хто визначає обсяги фінансування та хто контролює витрати. Для того, щоб бюджети суспільних мовників не зазнавали на собі ручного управління будь-якої гілки влади – хоч виконавчої, хоч законодавчої – вони мають бути прив’язаними до джерел фінансування, до якихось сталих показників, які б ніхто не міг волюнтаристки змінювати».

Різні думки висловлювалися і щодо формування складу Наглядової ради.

Зокрема, Микола Томенко зазначив, що Наглядова рада має формуватися на 50% з громадськості, 50% - з політиків, і голову НР має обирати не президент, а її члени. З цією думкою погодився і Тарас Стецьків.

Сергій Правденко формування складу Наглядової ради прокоментував так:„Наглядова рада має бути незалежною та не заангажованою. Зараз є пропозиції формувати НР на зразок Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Але чи Національна рада була такою? Не хочу, щоб якісь політичні сили вирішували, як керувати СМ, а Наглядова рада була така ж безвідповідальна, як Нацрада. В НР мають бути по 2-3 представники від спілки журналістів, письменників, композиторів тощо. Разом це може бути 12-18 осіб, і це не обов'язково члени цих спілок”

Водночас Володимир Яворівський переконаний, що Національна рада має формуватися з моральних авторитетів. На думку О. Горлова, для запобігання фінансових зловживань додатково до НР має бути створена і Контрольна рада. А Микола Княжицький підкреслив, що до складу НР мають увійти представники різних регіонів.

Ще одним питанням для обговорення став програмний продукт. Що хоче бачити суспільство, глядач на громадському телебаченні? Голова правління Асоціації „Журналістських ініціатив” (м. Харків) Ангеліна Солдатенков зауважила: „Ми хочемо створити щось для когось, не запитуючи чого воно хоче”. Вона нагадала про досвід Великої Британії, де, щоб отримати ліцензію на громадське мовлення треба провести опитування соціальних потреб, і вже на основі цього творити СМ. А.Шкіль припустив, що, можливо, суспільство хоче бачити на екранах серіали і ток-шоу, то яким тоді буде СМ? А Олександр Ткаченко наполягав на тому, що громадське мовлення має бути популярним: „Не лише інформаційні програми, а і серіали, спортивні передачі, ток-шоу мають бути там присутні. Головне якісний український продукт. До того ж СМ – хороший майданчик для співробітництва з європейськими мовниками.”

Парламентські слухання завершилися. А в підсумкових виступах продовжували звучати різні позиції: Адам Мартинюк: „Я дуже боюсь, що ми знищимо державне ТБ, не створивши громадського”.

Іван Чиж, голова Держтелерадіо : „Ми зберігали державне телебачення для суспільства. Держава має страхувати суспільне мовлення, щоб, у разі чого, воно не потрапило до рук олігархів”. Хоча він нічого не сказав про те, хто має страхувати суспільне мовлення він державного впливу.

А от Віталій Шевченко, голова Нацради з питань ТБ та РМ, підкреслив, що не варто протиставляти державне ТБ суспільному: „Треба лише прибрати владу як посередника між суспільством і ЗМІ”. Важко з цим, мабуть, не погодитись.

Матеріали „Детектор медіа” щодо суспільного мовлення створюються за підтримки Міжнародного Фонду „Відродження”