Тема реформування державного телебачення та створення суспільного є однією з домінуючих дискусійних тем у інформаційній сфері постреволюційної України. Бурхливій дискусії, з одного боку, можна порадіти, але, з іншого боку, в ній можна й швидко розчаруватися. Місяць дискусій, на жаль, не наблизив ні суспільство, ні експертів до єдиних підходів у розумінні суспільного мовлення.

Наявність альтернативних концепцій, які передбачають розбудову громадського телебачення не на НТКУ, а десь в іншому місці, на мою думку, свідчить про кризу розуміння загальноєвропейських стандартів суспільного/громадського мовлення. Питання формування суспільного мовлення для Європи є вторинним від проблеми існування телебачення, яке може зазнавати прямого втручання з боку політиків. Концепція суспільного мовлення була винайдена в Європі для того, щоб, з одного боку, уникнути приватизації державних телерадіоорганізацій, а з іншого боку – віддалити їх від органів державної влади.

До цього часу українські експерти не знайшли практично жодної спільної позиції, від якої можна було би відштовхуватися. Спробую запропонувати тези, які, на мою думку, можуть стати такими спільними позиціями і сприяти більшому конструктиву в подальших дискусіях:

1) в Україні назріла необхідність реформування державного телебачення;

2) реформа повинна передбачати гарантії незалежності телебачення від впливу політиків;

3) оновлене телебачення повинно максимально відповідати інтересам суспільства, а не держави в цілому чи якихось її органів.

Думаю, що з такою позицією мають погодитися практично всі. Адже насправді альтернативна концепція пана Зиріна не є такою вже альтернативною. Просто те державне телебачення, яке він змальовує, насправді і є суспільним мовленням у європейському розумінні. Питання форми власності, яке найбільше дискутується, є насправді другорядним – суспільне мовлення може опиратися чи на державну власність, чи на приватну. Однак ключовими рисами суспільного мовлення в Європі є якраз три вищеперераховані тези.

Разом з цим, кожна європейська країна має власний підхід до громадського мовлення. Лише деякі принципи є загальними і обов’язковими. Решта не є догматами і суттєво різняться від країни до країни. Далі для сприяння розумінню цих загальноєвропейських цінностей навожу без коментарів найбільш важливі цитати з ключових європейських текстів про громадське мовлення.

„Основною проблемою нових демократій у Центральній та Східній Європі є пошук аудіовізуальної системи, яка могла б замінити колишню централізовану, зокрема політично контрольовані ЗМІ. Проте альтернативою не повинні стати неприборкана приватизація й повна лібералізація, оскільки вони можуть призвести до руйнівної конкуренції за володіння ексклюзивними або навіть монопольними правами. З метою запобігти цьому слід терміново заповнити правовий хаос, що залишився після колапсу тоталітарних систем, інформацією про громадське мовлення (на відміну від державної власності), плюралізм, незалежність і рівновагу.

...інформаційна й освітня роль мовлення є тією громадською послугою, яка дає суспільні блага. Слід визнати, що за відповідних умов функцію громадського мовлення можуть виконувати як державні, так і приватні організації. Саме парламент визначає завдання, голосує за виділення мовникам потрібних для виконання цих завдань коштів і засвідчує, що вони успішно виконані. Держава або уряд мають забезпечувати засоби й механізми для виконання цих рішень, а фахівці — розробляти програми, що відповідають цим вимогам. В ідеалі аудіовізуальний простір має бути змішаним і включати громадський і комерційний сектори, а також місцевий і регіональний компоненти;

проте не можна покладатися на ринкові механізми, як засіб забезпечення функціонування громадського мовлення. Завдання суто комерційних і громадських служб протилежні: перші створені для того, щоб робити гроші, а отож ці компанії потребують програм; завданням других є забезпечення послуги у вигляді програм, а тому цим мовникам потрібні гроші. Громадське мовлення має уникати прямого суперництва за вищі глядацькі рейтинги за рахунок якості програм...”

(Рада Європи. Парламентська асамблея. Рекомендація 1147 (1991) „Про парламентську відповідальність за процес демократичного реформування мовлення”)

„Громадське мовлення, незалежно від того, чи його здійснює державна організація чи приватна компанія, відрізняється від інших форм мовлення комерційними та політичними факторами; воно функціонує незалежно як від економічного, так і від політичного впливу. Воно покликане забезпечити все суспільство новинами, культурною, освітньою та розважальною інформацією, воно укріплює соціальні, культурні та політичні почуття громадян, сприяє об‘єднанню суспільства. Також воно є всеохоплюючим як по тематиці, так і по покриттю, воно пропонує велику кількість різноманітних програм і послуг, забезпечуючи потребу всіх груп суспільства, а також є підзвітним громадськості”.

(Громадське мовлення. Звіт Комітету культури науки та освіти Ради Європи. 12 січня 2004 року)

„Держави-учасниці зобов’язуються гарантувати незалежність мовників громадського сектора мовлення від політичного й економічного втручання. Зокрема, поточне керівництво і редакційна відповідальність за розклад і зміст програм мають бути виключно справою самих мовників.

Незалежність мовників громадського сектора мовлення має бути гарантована відповідними структурами, наприклад, плюралістичними внутрішніми радами або іншими незалежними органами.

Контроль і звітність мовників громадського сектора мовлення, зокрема в питаннях здійснення їхніх завдань і використання ресурсів, слід гарантувати відповідними засобами.

Мовники громадського сектора мовлення мають бути підзвітними безпосередньо громадськості. З цією метою вони повинні регулярно публікувати інформацію про свою діяльність і розробляти процедури, які дають глядачам і слухачам можливість висловлюватися щодо того, як мовники виконують свої завдання”.

(Резолюція № 1. Майбутнє громадського мовлення. 4-а Європейська конференція міністрів з питань політики в галузі ЗМІ (Прага, 7—8 грудня 1994 року)

Правові норми, що визначають статус органів управління організацій громадського телерадіомовлення, зокрема їхній склад, мають бути сформульовані таким чином, щоб убезпечити їх від ризику політичного або іншого втручання.

Ці норми повинні передбачати, зокрема, щоб члени органів управління або особи, які виконують ці функції одноосібно:

— здійснювали свої функції виключно в інтересах організації громадського телерадіомовлення, яку вони представляють і якою керують;

— не мали би права, безпосередньо чи опосередковано, виконувати функції, отримувати зарплатню чи мати частку в підприємствах або інших організаціях медіасектора чи суміжних секторів, якщо це призводить до зіткнення інтересів з управлінськими функціями, які вони виконують у своїй організації громадського телерадіомовлення;

— не могли би взагалі отримувати жодного доручення або інструкцій від будь-якої особи чи органу, крім органів або осіб, відповідальних за контроль над діяльністю відповідної організації громадського телерадіомовлення, за винятком особливих випадків, передбачених законодавством.

(Рада Європи. Комітет Міністрів. Рекомендація 10 (1996) „Про гарантії незалежності громадського телерадіомовлення”)

Держави-учасниці дійшли згоди про те, що мовники громадського сектора мовлення в межах загальних рамок, визначених для них, і без шкоди для існування більш спеціалізованих програм мовлення мають виконувати, головним чином, такі завдання:

— стати за допомогою своїх програм точкою відліку для всіх членів суспільства й фактором соціального єднання та інтеграції всіх людей, груп і громад. Зокрема вони мають відкидати будь-яку дискримінацію за ознакою культури, статі, релігії чи раси та будь-яку форму соціальної сегрегації;

— стати форумом для громадських обговорень, у рамках яких можна було б висловлювати якомога ширший спектр поглядів і думок;

— неупереджено й незалежно подавати новини, інформацію та коментарі;

— створювати різноманітні плюралістичні й новаторські програми, які відповідають високим стандартам моралі й якості; не жертвувати якістю на користь ринкових сил;

— відображати різноманітні філософські ідеї та релігійні вірування в суспільстві з метою зміцнення взаєморозуміння й терпимості, а також сприяти підтриманню зв'язків між громадами в багатоетнічних і мультикультурних суспільствах;

— робити дієвий внесок за допомогою своїх програм у справу більшої поваги й поширення різноманітної національної та європейської культурної спадщини;

— забезпечити, щоб пропоновані програми містили суттєву частку продукції власного виробництва, зокрема художніх фільмів, драматичних та інших творчих робіт; враховувати потребу залучати незалежних продюсерів і співпрацювати з сектором кіно;

— збільшувати вибір, доступний для глядачів і слухачів, пропонуючи їм також програми, які зазвичай не транслюються мовниками комерційного сектора мовлення.

(Резолюція № 1. Майбутнє громадського мовлення. 4-а Європейська конференція міністрів з питань політики в галузі ЗМІ (Прага, 7—8 грудня 1994 року)

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"

Читайте також:

«Україна-тудим»