У 2011 році громадська організація «Телекритика» розпочинає новий моніторинговий проект, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження». У його фокусі – підсумкові інформаційно-аналітичні щотижневі програми. У матеріалі-передмові до проекту ми вже говорили і про специфіку інформаційно-аналітичних підсумкових тижневиків, і про методологічні особливості моніторингу.

16 січня сезон підсумкових програм розпочали ще не всі телеканали. З тижневиками вийшли «Інтер», «1+1», Перший національний та ТВі, решта запропонували своїм глядачам звичайні випуски новин. Головними суспільно-політичними темами перших випусків тижневиків після тритижневої перерви стали кримінальне переслідування колишніх урядовців, зокрема надання Богданові Данилишину політичного притулку в Чехії, «теракт» проти пам’ятника Сталіну та арешти націоналістів. В абсолютній відповідності до раніше озвученої деякими телевізійниками позиції – «ось ухвалять, тоді будемо висвітлювати» - підсумкові програми повідомили про ухвалення законів, що регламентують доступ до публічної інформації.

Журналістку Олену Білозерську, героїню одного з головних скандалів минулого тижня, насторожив зміст та послідовність матеріалів у «Підсумках тижня» Першого каналу. «Не сподобався меседж, він же “вброс”, - пише вона у своєму блозі. – Спочатку про Данилишина. Ну, добре. Далі раптом сюжет про “таємниці слідчих”. Правозахисники і потерпілі розповідають про катування, відставний слідчий – про те, що професіонал розколе будь-кого й законними методами. Тепер – увага. В кадрі Тополя (Ігор «Тополя» Мазур, голова київської організації УНА-УНСО, - ТК). Показує на руках шрами від катувань міліції, розповідає подробиці. Це супроводжується кадрами грандіозного вуличного побоїща 9 березня 2001 року (кульмінація «України без Кучми»). Навіщо, питається? Хіба у міліції катують лише політичних опонентів влади чи лише учасників радикальних акцій непокори? В більшості, мабуть, все-таки кримінальників. Через один-два сюжети про «війну пам’ятників». Останній сюжет – про волонтерів, прекрасних і достойних людей, які допомагають хворим. Який у цьому меседж? Не виходьте, люди, 22-го на Майдан, допоможіть краще хворій бабусі, щоб вас потім менти не катували? Якщо згадати нещодавні заяви Могильова про те, що 22-го буде кровопролиття (і хто ж це його організує – Павличко? Чи Данилюк?), насторожує». Що ж, таким є суб’єктивне бачення глядача і блогера, ми ж відзначимо, що ведучий Андрій Сміян, чий останній сеанс спілкування з глядачами закінчився на мажорній ноті, у новому році продовжує в тому ж дусі.

Представляючи першу політичну тему – надання політичного притулку Богданові Данилишину Чеською Республікою – він не подбав про бекґраунд цієї історії, обмежившись переліком звинувачень на адресу екс-міністра: «Вітчизняна прокуратура звинувачує колишнього посадовця у зловживанні владою. Це, зокрема, будівництво паркінгу в аеропорту "Бориспіль" без тендеру та незаконна закупівля палива для Міноборони. За версією прокуратури, Данилишин завдав державі збитків на 18 мільйонів гривень», а також історичним екскурсом про українців, які отримували політичний притулок у минулому.  Розкрити тему творці програми вирішили в двох інтерв’ю – з адвокатом Данилишина Ігорем Фоміним та німецьким експертом з СНД Олександром Раром. Ігоря Фоміна Андрій Сміян розпитував про те, які права дає політичний притулок, чи – на його думку - може статус політичного біженця бути скасованим, чи – на його думку – Данилишин може бути затриманий у Росії, та коли Данилишин може повернутись в Україну. Жодного запитання, яке допомогло б аудиторії з’ясувати позицію Богдана Данилишина щодо кримінального переслідування в Україні, поставлено не було, хоча адвокат намагався давати якісь оцінки у відповіді на останнє запитання. Своєрідне ноу-хау – запросити до студії одну з сторін конфлікту, ставити їй запитання, але не дати їй сформулювати свою позицію. Формальний баланс при цьому дотриманий – а реальний?

Пан Рар, якого українські медіа дуже часто залучають до коментування українських справ із «європейського» погляду, зазвичай дотримується якщо не відверто проросійської, то, принаймні, ближчої до проросійської точки зору. Ось і цього разу перші його слова були: «Это необычный шаг, потому что господин Данилишин не является, с моей точки зрения, политически преследованным человеком». Таке твердження мало б потягнути з собою прохання до експерта роз’яснити свою позицію (адже дотепер питання про те, чи справедливо переслідується Данилишин, не ставилось), але ведучий промовчав. На тлі відсутності бекґраунду знаковим було ще одне запитання до Рара: «Депутат от Партии регионов заявил, что предоставление политического убежища свидетельствует о тесных коррупционных связях бывшего правительства Тимошенко с европейскими коллегами. Как вы оцениваете такое заявляение?». Пан Сміян не називає прізвище автора скандальної заяви, яке багато роз’яснило б глядачам – Колісниченко. В експерта, який, природно, не відстежує всі політичні новини та заяви в Україні, складається враження, що йдеться про офіційну позицію української влади (а це не так). Як результат – відповідь: «Я бы не подливал со стороны, скажем, Украины сейчас масло в огонь такими заявлениями, потому что они только могут еще больше настроить Европейский Союз против Украины»…

Таким чином, попри досить чималу кількість ефірного часу, виділену підсумковою програмою Першого на цю тему, висвітлена вона була не повністю, а лише у вигідному владі аспекті: надання політичного притулку Данилишину як потенційне джерело конфлікту з Європою, в якому сама Європа і буде винна.

А ось сюжет Сергія Сиволапа про зниклі «зелені інвестиції», за які Генпрокуратура переслідує Юлію Тимошенко, навпаки, відрізняється надмірною докладністю… та відсутністю позиції другої сторони - сторони Тимошенко. Матеріал побудований на коментарях координатора Національного екологічного центру, заступника голови Контрольно-ревізійного управління та колишнього голови Держказначейства, всі їхні коментарі прямо чи опосередковано свідчать про вину екс-прем’єра. Усе веде до того, що, по-перше, гроші Тимошенко незаконно протринькала, по-друге, на підтвердження цього є документи (їх наведено в матеріалі), по-третє, тепер в України ніхто не купить квоти на викиди парникових газів. Про те, що пояснює з приводу звинувачень прокуратури та долі «зелених інвестицій» Тимошенко, ні слова.

Ще одну актуальну тему тижня – «теракти» проти пам’ятника Сталіну та подальші переслідування активістів організації «Тризуб», журналістів та письменників, - Перший канал висвітлив в унікальний спосіб. У сюжеті Тетяни Мельниченко є чимало коментарів комуністів і націоналістів, хроніка «війни пам’ятників», як журналіст називає взаємну руйнацію монументів комуністичним та націоналістичним героям, але немає нічого про свавілля міліції останніх днів. Так, ніби ніхто не арештовував за підозрою в «теракті» та «організації замаху на Януковича» активістів «Тризубу» (до речі, ця організація в сюжеті згадана, але в іншому контексті), ніби не було обшуків у Білозерської, Марини Брацило та Юрія Ноги. Це вочевидь маніпулятивне замовчування фактів, адже, приховуючи роль влади та правоохоронців у протистоянні, що відбувається, журналіст зводить його до протистояння «радикалів» - а про «радикалізацію» країни ми десь уже чули…

Алла Мазур розпочала перший у 2011 році випуск «ТСН. Тижня» з інформації про революцію в Тунісі – справді найважливішу на цей час для світу новину. У програмі також пролунала звістка про ухвалення нових законів про доступ до інформації та про захист персональних даних.

На противагу Першому національному, «1+1» висвітлив ситуацією з переслідуванням «Тризубу» досить докладно. У матеріалі Олександра Романюка – коментарі представників організації та Олени Білозерської, позиція міліції, достатній бекґраунд, інформація про затримання активістів і про те, що міліція приховує дані про їхню кількість та місце перебування. На додачу до сюжету ведуча озвучила інформацію про прохання Януковича до правоохоронців не зловживати арештами, резонансну заяву Могильова щодо кровопролиття, яке начебто готує опозиція, а також про заяву Олеся Донія та Володимира Ар’єва, які стверджують, що на них готується замах. 

Натомість, поневірянням Тимошенко, Данилишина та інших переслідуваних екс-опозиціонерів «1+1» приділяти увагу не став. Зате показав сюжет Григорія Жигалова про Віктора Лозинського, із традиційним виїздом до журналістської мекки – Голованіська, стендапом біля дороговказу і синхроном згорьованої матері вбитого. В сюжеті відчутно бракувало посилання на політичне підґрунтя: журналісти (не лише автор сюжету «1+1») останнім часом забувають, що голованівська історія стала відомою за кілька місяців до офіційного старту виборчої кампанії. Не зайвим було б нагадати заяви тогочасного міністра внутрішніх справ Юрія Луценка про те, що Лозинський знешкодив небезпечного злочинця, заклик бютівця Володимира Пилипенка дати Лозинському «Героя України», а також обставини заочного позбавлення бютівця депутатських повноважень за його власноручною заявою. Без політичного бекґраунду ця історія втрачає багато важливих аспектів.

«Інтер» у своїх інформаційно-аналітичних «Подробностях недели» вочевидь докладає зусиль для того, щоб глядач багато почув, але нічого не зрозумів. Сюжет Геннадія Вівденка, присвячений економічній ситуації в Україні, перенасичений цифрами, деталями, назвами, іменами, канцеляризмами і складними словами. Сюжет, власне, про те, що влада не підтверджує інформацію про загрозу продовольчої кризи (подання невигідної новини у формі заперечення – старий пропагандистський прийом). За стилістикою матеріал схожий на прес-реліз Мінагропромбудважмашгідроспецполітики, пересипаний коментарями фермерів:

«Премьер-министр Николай Азаров заявил: если не усовершенствовать техническую базу сельского хозяйства - гарантировать продовольственную безопасность страны будет непросто. Но многие это заявление истолковали не совсем корректно, тем самым нагнетая панику среди населения, дескать, Украину ждет голод. Предпосылок для этого - нет, уверяют в правительстве. В стране собрали хороший урожай и стратегических запасов провизии достаточно».

 У потрібному місці наведено інформацію про те, що продовольча криза – це не тільки в Україні, але в усьому світі, із посиланням на Організацію Об’єднаних Націй та західну пресу. В іншому потрібному місці один із фермерів називає «справжніх» винуватців зростання цін: «На ринку засіло багато людей - які далекі від цього - купив-продав - подержав. Скупляли осіню за безцінь, а зараз бачте, - це не ціна виробника». Отже, знову винні базарні торгаші, яких Азарову так і не дали відправити працювати на заводи і фабрики. Ані думки опозиції, яка могла б збалансувати позицію уряду, ані думки експертів, які могли б подивитись на ситуацію збоку. Зате є добра новина із прямою мовою продавців: на вінницькому ринку ціни не зросли.

Медійні маніпуляції, покликані згладити негативний ефект від підвищення цін – запланованого чи того, що вже відбулось, - зазвичай найсмішніші й найбезпорадніші, бо їхні автори чомусь вважають, що аргументи, які людина отримує з газет чи телеекранів, можуть хоч якимось чином змінити дійсність, яку ця сама людина бачить у крамниці та на базарі. Тим часом «Інтер» нагадує глядачам, що Янукович невсипущо дбає про них:

«Олег Панюта, ведущий: Правительству Президент сегодня поручил как можно скорее разрабатывать намеченные реформы - земельную, пенсионную и медицинскую. Об этом Виктор Янукович говорил на заседании комитета по экономическим реформам. Поскольку эти преобразования необходимы для социального развития страны. Но предупредил: прежде всего, нужно довести до конца осуществляемые реформы – административную, бюджетную и особенно - в налоговой сфере.

Виктор Янукович, Президент Украины: "Прийнятий Податковий кодекс заклав нову філософію відносин між державою та платником податків. Разом з тим, вимагаю від уряду завершити розробку та прийняття усіх необхідних нормативно-правових актів, спрямованих на його повноцінне впровадження"».

Чергове повідомлення, яке можна включати до підручників як взірець сервільної журналістики. Ані для новин, ані для «аналітичної» програми заклик глави держави до уряду робити те, що уряд має робити, і робити це швидше, і довести до кінця те, що уряд має довести до кінця, має не більшу цінність, ніж констатація впадіння Дніпра у Чорне море. Що, раніше Кабінет Міністрів вважав, що з реформами можна потягнути, чи для продовження реформ йому потрібне окреме доручення? Те, що з усіх резонансних і важливих для суспільства заяв, які Янукович зробив за тиждень, «Інтер» обрав порожні слова, ще раз свідчить про те, що цей канал, як і Перший національний, виконує функції піар-служби влади.

Про Данилишина у «Подробностях недели» було сказано стисло, із коментарем прес-секретаря Міністерства закордонних справ Олега Волошина, переліком – як на Першому національному – звинувачень на адресу екс-міністра, згадкою про те, що українцям давно не надавали статусу політичного біженця в інших країнах… І, як на Першому національному, без позиції Данилишина.

На перший погляд, «Інтер» зробив сміливий крок, присвятивши сюжет переслідуванню Марії Матіос та подружжя Марини Брацило і Юрія Ноги. Усе це подано під таким собі інфотейнментним соусом – мовляв, правоохоронці зацікавились українською літературою. Досить детальний виклад історії Марії Матіос та її «фалічного символа» у першій частині. У другій – із посиланням на блог письменника Сергія Пантюка (згадка про те, що блог розміщений на «Українській правді», полегшила б допитливим глядачам пошуки, але її немає) – перехід до історії Марини та Юрія. Коментарі письменників, стисла розповідь про обшук… І ніякої інформації про те, ЧОМУ обшукували Марину та Юрія, до якої справи їх залучили як свідків (про те, що залучили – теж немає). Добути цю інформацію не становило жодної проблеми, натомість у сюжеті зазначено: «Чем именно они заинтересовали правоохранительные органы - Марина и Юрий ответить не могут». Жодного зв’язку із запорізьким «терактом» проти Сталіна. Вірніше, жодних натяків, які могли б навести глядачів на думку, що інтелігентів переслідують за підозрою у «тероризмі». Немає навіть згадок про Запоріжжя.

Значить, міліція приходить до випадкових людей і обшукує їхні помешкання просто так? Чому тоді немає коментарів правоохоронців? (Щодо Матіос є синхрон міністра Могильова). Щось підказує вашому автору, що винуватити в цьому варто не журналістку Лесю Вакулюк, адже припуститись такої помилки випадково не могла ні вона, ні її керівництво. Вочевидь ідеться про небажання світити в тижневику тему арештів «тризубівців» - знов-таки, маємо паралель із Першим національним.

І, між іншим, якщо вже «Інтерові» закортіло висвітлити зацікавленість правоохоронців українською літературою, йому варто було звернути увагу на події в сусідній державі – як це зробив, наприклад, ICTV, повідомивши 16 січня у «Фактах» про вже третій обшук в Українській бібліотеці в Москві. Яскравого матеріалу там більш ніж достатньо. Ось, наприклад, розповідає перекладач Олена Маринічева, присутня при вилученні книжок російською міліцією: «Смешно получилось с книгой Стецько "Твори"("произведения" - укр.). "Твори"? Так это значит "твари"?Это он так про нас?!! - гневно вскричал мент.  Ясно, что "Твори" тоже увезли».  Одначе, на думку керівництва інформаційної служби «Інтера», - а може, пана Шувалова? - події в Москві на згадку в тижневику не заслуговують.

Зманіпулював Олег Панюта і у висвітленні радісної для всіх нас події – ухвалення законів про доступ до інформації: «Искусство компромисса на этой неделе продемонстрировал парламент. Рекордное количество депутатов - свыше четырёхсот - представители всех фракций - проголосовали за то, чтобы любой гражданин имел свободный доступ к публичной информации. Два закона, дополняющие друг друга, политики, эксперты и журналисты готовили больше года». Більше року закон «Про доступ до публічної інформації» не готували, а гальмували, причому участь у перешкоджанні його ухваленню брали представники всіх фракцій. «Інтер» мовчав про боротьбу, що точилась за ухвалення цього закону, до останнього, а тепер подає ситуацію так, ніби замість боротьби та блокування відбувалась безперервна конструктивна робота за участю опозиції та влади!

ТВі, як завжди, виступає своєрідним антагоністом «Інтера». Тут у центрі уваги – порушення прав людини, обшуки, арешти, переслідування опозиції, а також проігнорований іншими підсумковими програмами факт переведення України з розряду вільних до розряду частково вільних країн організацією FreedomHouse і 164-те, останнє в Європі, місце у світовому рейтингу економічних свобод. Тут рясно жартували про фалічні символи в контексті історії Марії Матіос (до речі, на відміну від більшості інших ЗМІ – включаючи, каюся, й «Телекритику», - не полінувавшись знайти книжку та навести точну цитату, на яку образились комуністи). Показали відео, за яке обшукували Білозерську. Показали й протокол обшуку квартири «тендітної жіночки» Марини Брацило, повідомивши, що її «звинувачують у підриві пам’ятника Сталіну», ґрунтуючись на тому, що в цей час Марина з чоловіком були в Запоріжжі. Розслідували, з якими порушеннями виконується новий податковий кодекс. Розповіли (про це також мовчали інші підсумкові програми) про кримінальне переслідування учасників протестів підприємців. На відміну від інших каналів, досить докладно виклали зміст новацій в ухвалених 13 січня законах про доступ до інформації, нагадавши водночас про загрози, які несе закон «Про захист персональних даних» та відсутність антикорупційного законодавства.

На межі інфотейнменту та професійного хуліганства спробували достукатись до влади на тему виконання обіцянки запросити журналістів у «Межигір’я». Роман Недзельський поєднав роботу з публічним протестом, стоячи з плакатом (спершу українською, а потім – російською мовою) біля виїзду з «Межигір’я»; цей експеримент був досить яскравим, але його цінність із погляду інтересів суспільства, а не журналістської спільноти, викликає сумніви.

Утім, «Сьогодні. Підсумки», попри всі огріхи формату та подекуди занадто ризикований інфотейнмент, залишається єдиною з-поміж підсумкових програм шпариною, крізь яку до аудиторії доходить адекватна інформація, незалежно до того, наскільки вигідне її оприлюднення владі. Головне, щоб ейфорія від усвідомлення своєї унікальності у справ донесення правди до суспільства не змусила журналістів ТВі забути про професійні стандарти та принцип безсторонності.  Поки що програма більше нагадує «хроніку свавілля влади», аніж підсумки того, чим жила країна протягом тижня.

Резюме

Отже, найбільш маніпулятивними були підсумкові програми Першого національного та «Інтера». У висвітленні теми надання політичного притулку Богданові Данилишину Першим національним, та «Інтером» було порушено стандарти повноти та балансу. У висвітленні теми кримінальної справи проти Юлії Тимошенко Першим не було балансу, а в матеріалі про «теракти» проти пам’ятника Сталіну було замовчано вкрай важливі факти та обставини. В «Подробностях недели» «Інтера» в матеріалах, що стосуються офіційної позиції влади, немає актуальності – добираючи ці теми, канал явно орієнтувався не на інтереси суспільства, а на піар-потреби героїв матеріалів. Як і на Першому національному, в матеріалі «Інтера», присвяченому переслідуванню правоохоронцями українських письменників, замовчана важлива інформація, без якої висвітлення теми не може бути повною. У програмах «ТСН. Тиждень» «1+1» та «Сьогодні. Підсумки» ТВі грубих порушень не виявлено.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у  підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним  відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

На фото – Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов, ілюстрація – http://novynar.com.ua , http://from-ua.com