Виступ Віктора Януковича у Верховній Раді із посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України став головною точкою відліку для розгортання дискусій в ЗМІ протягом наступних кількох днів. Виступ не мав об’єднуючої ідеї: це був набір конкретних завдань для органів влади, серед яких найважливіші були або абсолютно новими і незрозумілими, як-от формат відносин з Митним союзом «3+1», або реальне втілення яких суттєво відрізняється від проголошених Президентом принципів,  таких як, наприклад, боротьба з корупцією чи проведення пенсійної та земельної реформ.

Відповідно, перед ідеологами та політтехнологами Партії регіонів постало завдання: як переконати людей в тому, що нарешті (вкотре за останні 14 місяців!) у влади з’явилися чітка стратегія дій, яка змінить ситуацію в країні на краще.

Як виглядає з аналізу різних ток-шоу, був обраний шлях акцентування окремих «пріоритетів», виголошених Президентом. Скерована таким чином дискусія мала, за задумом, відволікти увагу від того, чого й сам Янукович намагався уникнути у своєму виступі – аналізу причин невдачі реформ у перший рік президентства, коли «із задумів та планів на 2010 рік ми спромоглися реалізувати щонайбільше третину», ховаючись за фразами про «бюрократичний саботаж», «розгубленість політиків», «неготовність суспільства», «вичікування бізнесу», «втому людей від очікування змін».

В цьому контексті експертів «Телекритики» найбільше розчарували «Свобода слова з Куликовим» (11 квітня) та «Шустер-LIVE» (8 квітня). Хоча й цього разу «Велика політика» з Євгенієм Кисельовим не зрадила своїм маніпулятивним стандартам.

Всі три програми пройшли за сценарієм, вигідним владі. У Кисельова головний акцент було зроблено на «земельній реформі», основні положення якої взагалі не були оприлюднені Президентом. У Шустера  мова йшла навколо боротьби з корупцією і нібито реального наміру Януковича демонтувати «кланово-олігархічну систему», про що в посланні не було жодного слова. У Куликова дискутувалося питання вибору між Європейським Союзом та Митним союзом у відриві від аналізу всього комплексу відносин в трикутнику «Україна – Росія – ЄС», зокрема, ефективності реальних дій адміністрації Януковича стосовно Росії чи ЄС. Тобто, заздалегідь конструювалися теми, які були виграшні для влади і замовчувалися справжні проблеми та суперечності в діяльності влади.

Для того, щоб ці звинувачення не виглядали голослівними, спочатку проаналізуємо перебіг дискусії навколо послання Президента в «РесПубліці» з Анною Безулик на «5 каналі» (8 квітня).

Перше. Програма почалася саме з аналізу слів Януковича про невдачі 2010 року та всіх головних напрямків змін на 2011 рік: боротьба з корупцією, пенсійна реформа, конституційна реформа і реформа виборчого законодавства, нові відносини з ЄС і Росією. Ведуча одразу поставила питання руба: що завадило зробити всі задумані реформи, які висновки, в тому числі кадрові, будуть зроблені, наскільки проголошені президентом реформи адекватні реальному стану речей в країні.

Представникам команди Президента (Юрію Мірошниченку, депутату і представнику Президента у Верховній Раді, Олександру Литвиненку, заступнику директора НІСД) було важко реагувати на ці питання, особливо після того, як свою критичну думку висловлювали незалежні експерти (Олександр Пасхавер, Євген Бистрицький, Вікторія Сюмар, Володимир Фесенко). Саме їхні репліки і запитання ставили Мірошниченка та Литвиненка у глухий кут, і їм не залишалося нічого, окрім застосування прийомів «безпідставних тверджень» (слова про першу за 15 років стратегію національної безпеки), «перекручування слів» та «підміни понять» (коли демократичні інститути Мірошниченко витлумачив як скорочення адміністративних процедур), «фальшивої згоди» і «напівправди» (коли Мірошниченко відреагував на закид Сюмар про закритість і монополізованість влади в цілому словами про те, що він не поділяє такі погляди і апеляцією до закону про публічну інформацію, який ще місяць не діятиме!), зрештою Мірошниченко просто проігнорував закид Сюмар щодо корупції в державних тендерах за підтримки Партії регіонів, підмінивши у відповіді звернення «ви» як до Партії регіонів на звернення до себе особисто і давши негативну відповідь від себе особисто.

Євген БИСТРИЦЬКИЙ, виконавчий директор міжнародного фонду "Відродження": "Я думаю, що тут звучать благі побажання, так. Давайте, щоб бути відповідальними, щоб був діалог. Скільки ми будемо говорити – треба, треба, треба. Дивіться яка структура послання – те що я чув, я не читав книжку, але чув. Структура дуже проста, перелік реальних проблем і реальних завдань. В принципі реально. Можна про це сказати. Хто їх буде виконувати? А з іншого боку Партія регіонів і Президент, хтось знає як виконати. Що тут відсутнє? Тут відсутній зв'язок між тими, хто виконує і цим переліком завдань. Тобто всередині самого послання немає ніякого єдності. Чому? Тут говорилося спочатку про модернізацію. Модернізація розуміється, і мені здається хто стоїть тут, суто технокритично. Абсолютно, треба економічні реформи, технічні новації. Модернізація це, от дивіться, Україна абсолютно конкурентоспроможна, вона рівна, скажімо, з Болгарією, навіть з Румунією, частково з Грецією. Вона європейська країна в цьому контексті. В чому вона не конкурентоздатна? По соціальній несправедливості, по страшенному розриву між багатими і бідними. Тобто це країна соціально несправедлива. В ній немає головного і влада на це абсолютно не звертає уваги. Немає розуміння, що треба будувати громадянське суспільство, демократію. Модернізація це перш за все побудова демократичного суспільства. Вам всі скажуть за кордоном, є свобода слова? Хай Вікторія скаже. Є права людини? Не розуміється, що таке модернізація і близько".

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Звідки взялася ця інтонація. Я спробую зробити більш ліричною. Давайте побачимо як в лютому про діалог Президента з народом написала Вікторія Сюмар і почуємо що вона думає зараз. Це тільки цитата".

Олександр АРГАФ, кореспондент: "Про що мріє Віктор Янукович, яка вона українська мрія? Влада навіть не починала працювати на онтологічному рівні, що дає відповідь на питання – хто ми українці і навіщо нам власна держава? Комусь здається, що це лише слова, які не мають особливого змісту. Але це базовий рівень. Без нього, тобто без мрії, без картинки майбутнього і без віри, що цю картинку можна втілити в життя не можна побудувати країну. Вікторія Сюмар, сайт "Українська правда", 28 лютого 2011 року".

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Сьогодні картинку ви побачили?".

Вікторія СЮМАР, директор Інституту масової інформації: "Я побачила картинку влади. Але не побачила зміни. Бажання побачити в людях справді головний ресурс. Це було заявлено на рівні слів. І це було дуже добре, коли було сказано, що від людського ресурсу вже залежить. Але навіть дискусія, це перша частина, вона побудована так – а що ми влада зробимо для вас? От ви пасивні, а ми тут такі "великі благодетели", ми боги і ми будемо для вас творити щось. Слухайте, завдання влади – дати можливість кожному зробити цю країну, реалізуватися в ній. І от це велика проблема. Цей самий бізнес, він же не відчуває, що він може тут реалізуватися, бо держава стала йому не партнером, вона стала йому ворогом, вона чинить йому перешкоди. Це стосується тих самих моїх колег журналістів. Сьогодні просто змушені ті, хто має якість думки і власну позицію просто звільнятися. Вони часто не можуть працювати в новинах, бо там говорять тільки те, що треба говорити, так. Це стосується студентів, які знають, що тут здобувши якісну освіту вони потім не матимуть місця роботи, бо тут будують індустріальні заводи і будують країну шахтарів і металургів, а не країну інноваційну, де б ті програмісти, які зараз пишуть програми для епла, могли б робити щось внутрішнє для України. Давайте говорити, щоб кожен робив свою роботу. Щоб країну ми будували всі спільно, всі громадяни. Ті, хто тут є. Щоб вони відчували потрібними і реалізованими, а держава створювала умови для нашої кожної з нас реалізації в цій країні".

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Власне зрозуміло. Що пане Олександре? Я хочу, аби ви приєдналися. Це майже запитання – чи дасте ви можливість громадянам цієї країни підключитися до модернізації цієї країни і власного життя?".

Олександр ЛИТВИНЕНКО, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України: "Як державний службовець я не можу давати політичних оцінок. Але я хочу наголосити на трохи іншому – промова як важливий сигнал. Але існує от така книжка, в якій вперше, я на цьому наголошую, вперше за 19 років, за 15 років існування конституційної норми про послання Президента оголошено проект стратегії національної безпеки України. При чому, пані Вікторія, цей проект підготовлений як раз на тих принципах, про яких ви говорите. З залученням як вітчизняних державних експертів. Це зроблено на практиці".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Панове, справа в тому, що ті, хто слухав виступ, насправді отримали відповіді на те, що ви зараз коментуєте як таке, що його не було. Президент говорив про необхідність, в першу чергу, і власне в чому полягає модернізація – створити умови. Країна має бути конкурентною, конкурентоспроможною, про що говорила Наталка. Президент говорив про те, що головне завдання влади не керувати людьми, а створювати середовище. Чому я на перше запитання сказав, що дати можливість людині реалізувати свій потенціал. І що стосується механізмів, він навіть про механізми говорив".

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Ось, будь ласка, закцентуйте на цьому увагу. Це те, про що запитував Олександр Йосипович".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Він говорив і про інститути демократії, і про механізми, як вони мають діяти. А саме передачу. Наприклад, держава 9700 функцій має, а завдання адміністративної реформи залишити трохи більше 5 тисяч. Тобто, майже в два рази скоротити. Куди ті функції мають перейти? До суб’єктів громадянського суспільства, самоврядних організацій, політичних інститутів, парій і так далі. Тобто, те, що сьогодні Президент ставить як завдання, дійсно не завжди, і він сьогодні про це сказав, реалізується тією командою, яка б була зобов’язана це зробити. От ми разом з Наталкою скільки доклали зусиль. Це було не просто зробити. Але в тому і полягає виклик, що суспільство має включитися і опозиція, і суб’єкти громадянського суспільства, і журналісти, і так далі".

….

Вікторія СЮМАР, директор Інституту масової інформації: "Юрію, якщо ви хочете мати людей партнерами, то дайте їм таку можливість хоч на щось впливати. Бо ви сьогодні є однією замкненою тісною політичною командою. І ви вважаєте, що ви цю країну вже взяли і тільки ви тут все вирішуєте. Навіть депутати парламенту, про що сказала моя колега, вони відчувають, що вони ніхто, що вони ні на що не впливають. Розумієте, парламент ви позбавити функцій парламенту, ви централізували владу в одному місці, ви взяли на себе всю відповідальність. Але тепер не кажіть, що ми вам не дали умов, а ви от самі повинні у нас там щось вирвати і до вас будемо при цьому ще апелювати. Не треба перекидати з хворої голови на здорову. Дайте можливість реально впливати журналістам".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Вікторія, я вас запевняю, я так не вважаю. Саме тому постійно згадую про закон Про доступ до публічної інформації"

Вікторія СЮМАР, директор Інституту масової інформації: "Слухайте, що вони пишуть. І хай прокуратура пошурує кримінальні справи. Хай громадянські організації, громадські організації мають можливість до вас щось донести".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "В тому і полягає модернізація. Це правда".

Вікторія СЮМАР, директор Інституту масової інформації: "А то, вибачте ви поправки берете тільки від Антона Яценка, якщо це стосується тендерного законодавства".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Не правда, не правда. Я лобіюю зараз закон про волонтерський рух, про громадські організації. Ми розуміємо, інструментарій суспільству треба передавати".

У ще більшу халепу Мірошниченко потрапив після того, як Безулик почала задавати питання, надіслані користувачами Інтернету. Представник Президента на коректні запитання про олігархію при влади, про високі ціни, про дороги відповідав виключно з допомогою шаблонів та безпідставних тверджень. Було видно, що до таких «розборів польоту» Мірошниченко просто не був готовий. Особливо двозначно прозвучала його порожня відповідь про якість доріг. Якщо задуматися, то Мірошниченко має цілковиту рацію: якщо в Україні залишаться дороги в сучасному стані, то гості України будуть їздити тільки по європейських дорогах, оминаючи власне Україну.

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Я вам обіцяю наступне запитання про вибори. Там були озвучені ще цікаві тези. Останнє запитання з інтернету. Володимир, Маріуполь: "Я работаю водителем автобуса. По Украине ездить невозможно так как дороги разбиты полностью, а Евро-2012 уже через год. Как будут ездить гости Украины? ".

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Це серед тих головних завдань, як ви знаєте, "Євро-2012" є одним з найбільших пріоритетів. Інвестуються великі кошти в підготовку. В тому числі інфраструктури. Я переконаний, що дороги це один з тих пріоритетів, які ми всі зараз повинні реалізувати. Ми, як парламент, через виділення коштів. А наші будівельники доріг через якісну роботу".

Анна БЕЗУЛИК, ведуча: "Як будуть їздити гості України?"

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "Я вважаю, очікую, що будуть їздити по європейських дорогах".

Щоб хоч якось реабілітуватися в очах глядачів чи партійних босів, в останньому слові Мірошниченко вдався до «фальшивого схвалення» всієї критики, що звучала протягом програми:

Юрій МІРОШНІЧЕНКО, представник Президента у Верховній Раді: "По-перше – я хочу подякувати всім, хто критично проаналізував зміст сьогоднішнього виступу і той документ, який представлено. Я хочу підтримати ту тезу, що цей документ, цей виступ був спрямований в першу чергу до громадян і є підставою маючи цей документ питати на всіх рівнях владу за його виконання. Лише в такий спосіб кожна конкретна людина буде розбудовувати не лише свій добробут і своє майбутнє, але й всю нашу державу".

Однак навіть останнє слово не могло приховати в цілому провальний для влади характер дискусії та слабкість предмету обговорення – Послання Президента. Краще за Олександра Пасхавера підсумок дискусії в «РесПубліці» не зробити:

Олександр ПАСХАВЕР, президент центру економічного розвитку: "В этом послании есть такой привкус какого-то смущенного взгляда. Я бы посоветовал быть более адекватным. Мы с вами говорили о том, что надо делать закон соответственно с тем где вор прячет деньги. Это может сказать о чем угодно. Если, например, хочется прислушаться к народу и все время об этом говориться, то это очень легко технологически сделать. Надо просто, чтобы все реформы имели очень сильную обратную связь. Непопулярные реформы это плохо подготовленные реформы. Вовсе не обязательно, чтобы народ прямо участвовал в подготовке каких-то документов. Важно выбрать мнения и учесть их. То есть, иначе говоря, тут очень много говорилось, что надо разъяснить народу. Разъяснить народу, это выступление воспитательницы в детском саду. А надо не разъяснять народу. Потому что вы не можете разъяснить то, что не нравится. А надо быть гибким и не теряя цели постоянно корректировать реформы в соответствии с тем, чтобы народ принял их".

Отже, виявляється, достатньо години, щоб висвітлити всі «темні плями» в так званій «стратегії реформ» влади і серйозно, а головне аргументовано поставити під сумнів саме існування намірів здійснювати справжні реформи. «РесПубліка» ще раз показала безпомічність найкращих спікерів Партії регіонів (зокрема, Ю.Мірошниченка), коли їм пред’являють прямі докази суперечностей між заявами і діями команди Януковича.

Зовсім іншу картину глядачі побачили під час Шустер-LIVE (9 квітня) та Свободи слова (11 квітня). Почнемо з найгіршого в «Свободі».

Перше. «Телекритика» неодноразово писала про те, що гостями студії стають персонажі, які своїми попередніми вчинками продемонстрували своє справжнє вороже ставлення до стандартів свободи слова. Ми писали по Піховшека, який опустився до спекуляцій на тему вбивства журналіста «Української правди» Сергія Лещенка. Далі, практично постійним гостем є Михайло Погребінський, незважаючи на його значну роль у підготовці «темників» та, відповідно, кампанії на розкол країни у 2004 році.

Проте апогеєм «розбірливості» редакції «Свободи слова» стало запрошення комуніста Євгена Царькова, який у грудні минулого року «наїхав» на Савіка Шустера, звинувативши  його в розколі суспільства, а потім у лютому намагався піаритися на заклику закрити Шустер-LIVE на «Першому національному».

Очікувати від такого «персонажа» адекватної розмови на складну заявлену в програмі тему важко. Якщо вже так хотілося почути проросійську та комуністичну аргументацію, можна було б запросити більш зважених його представників. Наприклад, того ж Леоніда Грача чи Олександра Голуба або ж експертів відповідних поглядів як-от Володимир Корнілов.  

Друге. У «Свободі слова» більшість запрошених експертів або були статистами, або підігравали окремим учасникам. Зокрема, Михайло Погребінський та Богдан Соколовський підігравали Інні Богословській в її звичних нападах на Тимошенко. У відповідному ключі на ці закиди реагував і Сергій Пашинський.

З чим не справилася Богословська, так це із «партійним завданням» пояснити людям суть нової зовнішньої політики Януковича стосовно ЄС і Росії. Формула стосунків України з Митним союзом «3+1» поряд із входженням України до зони вільної торгівлі з ЄС була анонсована ще 21 березня в «Свободі слова» директором Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові Андрієм Єрмолаєвим.

Проте його аргументація, прихильно сприйнята авдиторією, була очевидно викинута в смітник рештою спікерів від влади. А от у викладі Богословської ця аргументація набула гротескного суперечливого характеру. Було дуже добре видно, що це не її тема, оскільки замість аргументів глядачі почули суміш цитат з послання Президента та старих куплетів про втрачений через американців Бушерський контракт та провину Тимошенко в укладенні «провальних газових угод», через які, мовляв, в Україні зростають ціни на все.

Брехня Богословської очевидна: у той час як газ став на 100 доларів дешевшим, тарифи на газ та роздрібні ціни, згідно офіційної статистики, зросли, відповідно, на 30% та 9%. Репліки Богословської є чудовим прикладом прийомів «замовчування» та «опускання» незручної інформації.  

Взагалі, монологи та відповіді Інни Богословської на «Свободі слова» заслуговують на спеціальну нагороду, на кшталт «золотої журавлини» за абсолютну нездатність зв’язно, чітко і доступно пояснювати свою позицію, аргументовано критикувати опонентів. Ми вже писали про те, що присутність Богословської на суспільно-політичних ток-шоу підвищує скандальність, але кардинально понижує рівень обговорення порушених ведучими проблем.

Також залишається загадкою, чому Богословська висвітлювала тему переговорів з Росією щодо Митного союзу та з ЄС щодо зони вільної торгівлі, в яких вона за особистим та політичним досвідом не може бути спеціалістом. Тим більше після того, як вона осоромилася http://osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/2118 на ефірі в Шустера під час обговорення причин і наслідків лівійської кризи. На її місці мав стояти представник МЗС чи Мінторгівлі або головного управління зовнішньої політики АП чи хоча б сякий-такий спеціаліст з міжнародних питань Партії регіонів, як, скажімо, Леонід Кожара.

В цілому склад запрошених гостей призвів до того, що «ток» –  улюблена складова будь-якого політичного ток-шоу для Андрія Куликова – явно поступилася місцем «шоу». На думку експертів «Телекритики», у «Свободі слова» складається певна тенденція, коли змістовною частиною програми жертвують заради видовища сумнівної якості. Це призводить до того, що ведучому важко модерувати розмову, яка в якийсь момент перетворюється на базарний гамір та обмін взаємними образами та звинуваченнями. Причому перетворюється очікувано і прогнозовано якщо подивитися, хто запрошений до участі в розмові.

В результаті 11 квітня замість розмови про зовнішньополітичні маневри Януковича між ЄС і Росією глядачі отримали чергову порцію звинувачень на адресу Тимошенко від Богословської та скандал між Порошенком і Царьковим. Все решта, за словами класика, «померкло и потеряло смысл». В тому числі сумніви та критика ефективності  зовнішньополітичної стратегії Януковича. Отже, программу-мінімум влади було чудово виконано.

Третє. Єдиним «світлим» моментом у програмі був неприхований, прямий самопіар Петра Порошенка як «дипломата», «роботодавця» і просто культурного політика. В цій же якості побував на «Свободі слова»  депутат та водночас голова Держагентства з інвестицій та управління національними проектами України Владислав Каськів. Традиційно в’їдливий Куликов цього разу «чомусь забув» запитати в Каськіва, чи не суперечить тезам президента про боротьбу з корупцією та верховенство права ситуація, коли Каськів поєднує посади депутата і керівника органу виконавчої влади. При цьому поява Каськіва жодним чином не стосувалася заявленої теми програми і відверто нагадувала «джинсу». Те саме можна сказати і про Пашинського, який зайнявся реабілітацією газових угод Тимошенко.

Четверте. Залишилося загадкою надання заключного слова Михайлу Чечетову, якому, до речі, журналісти оголосили бойкот за брехню про бійку в парламенті. Можливо, редакція «Свободи слова» вирішила, що Чечетов вже «усвідомив» свою провину і «щиро покаявся»? Як би там не було, саме Чечетов у звичній для себе манері «відтарабанив» партійну пропаганду про те, як мудро чинить Президент, «исходя из принципов национального прагматизма», «что дало нам возможность выстраивать нормальные отношения со всеми странами Запада и Востока, ближнего и дальнего зарубежья: с учётом наших национальных интересов – и получать в результате этого экономические и политические дивиденды».

Нічого нового, порівняно з тим, що на початку програми сказала Богословська, глядачі не почули. Хотів того Куликов чи ні, але посприяв Чечетову зманіпулювати з допомогою прийомів «повторення», «безпідставних тверджень» та останнього слова». Не реабілітувало редакцію та ведучого і традиційне підбиття підсумків експертами, де лише Валерій Чалий  точно дав оцінку такої «дискусії»:

Чалий: Ви знаєте, насправді я хотів тільки одне сказати: що дуже багато було фактажу, який не відповідає дійсності... От товаріщ Царьков – премія номер один. У вас я нарахував сім раз, що ви, ну, не володієте трошки фактажем... Але ситуація в тому, що ми не усвідомили одного: не можна бути одночасно в двох об’єднаннях. При цьому можна нормально торгувати і на Заході, і на Сході... І тому рішення, яке сьогодні прийняте, – я сподіваюся, що воно було закріплене рішенням про підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом і про зону вільної торгівлі з Росією... Єдине, що я хотів би сказати, – що ось тут пан Чечетов... Коли він сказав, що Партія регіонів підтримує євроінтеграцію, то я хотів поаплодувати, але коли він порівняв проект Олімпіади з запуском у космос, то я трошки зрозумів, що модернізація в розумінні партії Регіонів дещо відрізняється від того, що досяг Радянський Союз... Олімпіада в Радянському Союзі завершилася дуже складними процесами далі. Ви пам’ятаєте, чим вони закінчилися... Розвалом Радянського Союзу. Тому ми підтримуємо ваші проекти, але тільки якщо вони будуть більш амбітними, реалістичними і все ж таки не з бюджету... От не через розкрадання, а конкретно з інвестицій. Це те, за що, сподіваємося, Влад Каськів через рік відзвітує...

Більш вишуканою в маніпуляціях було шоу Шустера на Першому національному. Ведучий, після короткого вступу про ядерну безпеку, в якому дезавуювалася інформація «Грінпісу» про радіаційну небезпеку продуктів харчування в Україні, просто дав гарний пас першому Президенту Леоніду Кравчуку. При всій повазі до обох, важко назвати подією тижня інтерв’ю Кравчука «Українській правді»,  як і годі було, як це зробив Шустер, особливо акцентувати на  «безпідставному твердженні» першого Президента. Таким чином Шустер сам вдався до манупілятивного прийому «констатація факту», коли бажане становище (Президент бореться з корупцією і олігархами) подається як доконаний факт.

Цей епізод заслуговує на повне цитування, оскільки розкриває всі меседжі влади, які вона буде нав’язувати українцям в найближчі місяці:

Савік ШУСТЕР, ведучий: Так, значит, и мы перейдем к главной теме, то есть, к выступлению Президента, то есть, к посланию Президента к Верховной Раде. Значит главный посыл Президента Виктора Януковича был следующим.

Віктор ЯНУКОВИЧ, Президент України: "Наш вибір – модернізація Україна – є незворотнім".

Савік ШУСТЕР, ведучий: Значит модернизация Украины – это цель Президента Виктора Януковича. Больше всего мешает коррупция. Вот что Президент сказал.

Віктор ЯНУКОВИЧ, Президент України: "Корупція в Україні – системне явище. Вона руйнує державу і принижує кожного громадянина, який вимушений захищати свої інтереси на основі тіньових стосунків з чиновниками. Сьогодні корупція стала безпосередньою загрозою Конституційним правам і свободам громадян. Тому прикриття корупційних схем та термінове схвалення антикорупційних законів – це моя категорична вимога. Подолання корупція – це також важливий додатковий ресурс економічного розвитку. Вимагаю від правоохоронного сектору та від нашого суддівського корпусу неухильного дотримання закону, чесності в розслідуванні справ та про винесення судового вироку. Саме так ми зможемо поставити крапку і в тих справах, які тривалий час хвилюють суспільство. Розслідування зловживань високопосадовців з урядових кабінетів, злочинів проти журналістів та відомих громадських діячів будуть доведені до логічного завершення".

Савік ШУСТЕР, ведучий: Я приглашаю к микрофону первого Президента Украины Леонида Кравчука. Вы дали интервью на этой неделе "Украинской правде", и вы там просто сказали очень значимые вещи, очень. И вот вы сказали, что возбуждения уголовного дела, в котором фигурирует Леонид Кучма, - это попытка Президента Януковича начать демонтаж кланово-олигархической системы созданной в Украины за 20 лет независимости. И если это сделано не будет, то под угрозой само существования государства. Вот вы в послании Президента услышали это намерение идти далеко?

Леонід КРАВЧУК: "Я, і в цих словах, скажімо, боротьба з корупцією, і в інших словах, я уважно прочитав. Я вважаю, що Президент має намір серйозно змінити ситуацію в Україні. Демонтувати ту систему, яка створювалася 20 років, це правда. Я можу сьогодні говорити, і всі знають це без мене, що в нас класична олігархічна система. Тому, що розрив між бідними і багатими зростає. Люди незадоволені ситуацією, не бачать перспективи, не бачать справедливості, не бачать майбутнього. Я весь час виступаю зараз часто і ставлю аудиторії таке запитання. І от в четвер виступав. Люди молоді, політики з усіх регіонів України. 20 років, не можна сказати, що ми за 20 років нічого не зробили. Але то не є сьогодні головна проблема наша. Треба навчитися говорити правду, що зробити, що не зробили. Я їм задав запитання – чи комфортно нам живеться в цій державі, яка вже буде святкувати 20 років? Якщо комфортно і ви задоволені хто, - підніміть руку. – Ніхто не підняв руки, і так скрізь. Це знак дуже серйозний. І я думаю, що Президент бачить це. І в нього є проблема. Або він візьметься і змінить ситуацію – завершення, або буде продовжуватися те, що є зараз. Я вірю, що в те, що він мусить змінити, повторюю, мусить змінити ситуацію. Чи є в нього такі можливості? Якщо Президенти має політичну силу, яка його підтримує, - це реальна сила, якщо він має волю і зрозумів, що іншого кроку, іншого виходу не існує, - значить він може це зробити чи хоче. Я думаю, що сьогодні немає політика, який би не хотів змінити ситуацію. Але є одне запитання, - чи хочемо ми цього? От я спостерігаю, принаймні на моє переконання, не всі хочуть. Я не завжди буваю тут на передачах, але слідкую. І коли слухаю людей, які виступають. От в мене враження, що вони не переконують один-одного, а працюють на те, щоб сподобатися комусь, зокрема суспільству, електорату. І так 20 років. Якщо і надалі ми не зрозуміємо, що ми живемо в небезпечній, підкреслюю, ситуації, яка може поставити кожного з нас в дуже складне становище, і опозицію, і не опозицію, і владу, всіх, то значить ми не політики. От я написав це інтерв’ю для того, щоб сказати людям, що я 20 років живу в цій країні, незалежній. Я 20 років і працював і спостерігаю, як ми живемо. І завжди наступає такий момент історичний, як кажуть, сходження до істини – або-або. Так було з Радянським Союзом – або-або. Так стало на Близькому Сході – або-або. Ніхто не може спрогнозувати коли вибух може статися невдоволення. Люди можуть замкнутися і чекати коли настане момент. Але коли люди відчують, що всі розуміють ситуацію складну, і що влада хоче її змінити, і що Президент поставив перед собою завдання і взявся за це, а люди допомагають. Тому, що то проблема нації, а не Президента Януковича. І якщо оце буде, значить ми подолаємо. Я вважаю, що Президент Янукович демонтує або хоч почне демонтувати цю олігархічну, корумповану систему владу держави загалом і змінить довіру людей до закону, прийде до нової Конституцію, над якою розпочали працювати. Я абсолютно переконаний, що Віктор Федорович стане в історії людиною, яка це почала. Якщо не розпочне – буде як всі. Тут немає варіантів. Тут зовсім немає варіантів".

Савік ШУСТЕР, ведучий: Господин Президент, но вы сказали, я хочу это процитировать, потому что вы сказали очень ярко. Вы сказали – "Если он видит, то есть Президент, что система уже отгрызла ему ноги, и добирается до живота…"

Леонід КРАВЧУК: "Ярко, ярко".

Савік ШУСТЕР, ведучий: Ярко. "Ему остается только одно – или разрушить систему или стать Сталиным".

Леонід КРАВЧУК: "Ось, але я дальше там говорю, що вже суспільство наше".

Савік ШУСТЕР, ведучий: Не готово, да.

Леонід КРАВЧУК: "Ніколи не дозволить з’явитися Сталіну, це інший час. А от Президенту піднятись над – це дозволить. Це можливо, в нього є воля, і є підтримка. Якщо говорити про мене, якби я не ставився зараз до будь-якого політика, як би я не ставився особисто, якщо я побачу, що він зробить хоч один крок в напрямку демонтажу тої системи, яку створили всі, я там до речі, дуже критикую самого Леоніда Кучму. Ну, тому, що він 11,5 року із 20 створював цю систему. Але й всі інші створювали. Я не маю ніякого, скажімо, ну, особистого якогось негативного ставлення до Леоніда Даниловича, абсолютно ні. Створювали, треба визнать, що ми її сьогодні маємо, і що ми мусимо її зруйнувати. І якщо Президент скаже, що він береться за це, я буду з ним, незалежно від політичних вподобань. І я думаю, що кожна людина, яка дійсно думає про народ, про державу, про націю, має забути, що вона йде на вибори. Оце, це важливо. Вона має думати – після виборів буде те саме, якщо ми не змінимо системи. Ми можемо збудувати мости, ми можемо збудувати дороги, готелі, інфраструктуру, аеропорти. Я задаю запитую – хто на них буде літать? Олігархи на своїх літаках будуть, там чи вони будуть інші. 1200 гривень, значить треба подумать всім, що оцей Дамоклів меч висить над всіма, не тільки над владою, над усіма. І не треба плакать, не треба скаржиться, що хтось заважає. Ми ще не починали. Нас ще півень не клюнув по голові. От я цим хотів сказати, що півень уже над нами. Тільки дзьоба поставить, і тоді буде біда, буде біда, повірте. Я не драматизував ніколи ситуацію. І ми знову почнемо говорити – це не так, це не так. Не так, тільки почне, - все не так. Змінив Президент Адміністрацію, я задаю запитання –яка депутатів роль в тому, що вони кажуть – не того зняв, не того поставив? Це їх справа? Їх справа – дати гроші чи не дати гроші на адміністрацію. Чого вони дали грошей більше і собі, і уряду, і Адміністрації? Це їх справа, а вони ж дали. А то чи поставити Герман чи поставити когось, - це бачте, їх пече. Це справа Президента і Льовочкіна, більше нікого. А всі нехай молотять свого снопа, свого снопа. Думайте про закони, думайте про інше, і вирішуйте ці питання. Тому, що каждый мнит себя героем видя бой со стороны. Воно легше, там говориш і відповідаєш. Так не можна далі жити. Ми всі відповідальні за цю країну. Ми її створили, ми її взяли в руки і маємо довести її до логічного, демократично завершення. Це має бути демократично-політична система, якої ми ще не створили".

1. Кравчук дає безпідставне твердження, яке з допомогою риторичних зворотів, над узагальнень («всі знають») і апеляції до свого досвіду і авторитету (що само по собі є маніпуляцією), перетворює на «констатацію факту»:

Я вважаю, що Президент має намір серйозно змінити ситуацію в Україні. Демонтувати ту систему, яка створювалася 20 років, це правда. Я можу сьогодні говорити, і всі знають це без мене, що в нас класична олігархічна система.

Далі, фальшиві аргументи:

2.: «Люди незадоволені ситуацією, не бачать перспективи, не бачать справедливості, не бачать майбутнього…. І я думаю, що Президент бачить це. І в нього є проблема. Або він візьметься і змінить ситуацію – завершення, або буде продовжуватися те, що є зараз. Я вірю, що в те, що він мусить змінити, повторюю, мусить змінити ситуацію». Спочатку надузагальнення, потім знову посилання на авторитет і безпідставне твердження «я вірю».

3. «Чи є в нього такі можливості? Якщо Президенти має політичну силу, яка його підтримує, - це реальна сила, якщо він має волю і зрозумів, що іншого кроку, іншого виходу не існує, - значить він може це зробити чи хоче. Я думаю, що сьогодні немає політика, який би не хотів змінити ситуацію».  Посилання на Партію регіонів без називання, тобто, підміна понять «Партія регіонів» – «реальна сила». Надузагальнення «сьогодні немає політика, який би не хотів».

4. «ми живемо в небезпечній, підкреслюю, ситуації, яка може поставити кожного з нас в дуже складне становище, і опозицію, і не опозицію, і владу, всіх, то значить ми не політики.» Надузагальнення з використанням емоційної анонімної погрози.

5. «І завжди наступає такий момент історичний, як кажуть, сходження до істини – або-або. Так було з Радянським Союзом – або-або. Так стало на Близькому Сході – або-або. Ніхто не може спрогнозувати коли вибух може статися невдоволення. Люди можуть замкнутися і чекати коли настане момент. Але коли люди відчують, що всі розуміють ситуацію складну, і що влада хоче її змінити, і що Президент поставив перед собою завдання і взявся за це, а люди допомагають. Тому, що то проблема нації, а не Президента Януковича». Надузагальнення і трансфер негативних подій (розпаду СРСР, подій на Близькому Сході) на ситуацію в Україні і безпідставні анонімні твердження «люди відчують.. влада хоче…президент поставив».

6. «Я вважаю, що Президент Янукович демонтує або хоч почне демонтувати цю олігархічну, корумповану систему владу держави загалом і змінить довіру людей до закону, прийде до нової Конституцію, над якою розпочали працювати. Я абсолютно переконаний, що Віктор Федорович стане в історії людиною, яка це почала». Безпідставні твердження, які завершуються констатацією факту «Віктор Федорович стане в історії людиною, яка це почала».

7. Ще одне безпідставне надузагальнення від імені «кожного, хто дійсно думає про народ, про державу» (хто це?).  «І якщо Президент скаже, що він береться за це, я буду з ним, незалежно від політичних вподобань. І я думаю, що кожна людина, яка дійсно думає про народ, про державу, про націю, має забути, що вона йде на вибори. Оце, це важливо. Вона має думати – після виборів буде те саме, якщо ми не змінимо системи.»

8. І класична пропагандистська кінцівка, зразок маніпулятивних тверджень: «Так не можна далі жити. Ми всі відповідальні за цю країну. Ми її створили, ми її взяли в руки і маємо довести її до логічного, демократично завершення. Це має бути демократично-політична система, якої ми ще не створили».

Головний прийом Кравчука: змішування політиків і простих людей, які не можуть впливати на політику щоденно, здійснюючи свою владу тільки на виборах. Саме цей момент і ставить Кравчук виборцям як свідчення провини і, як результат, веде до свого головного меседжа: «ми – це ми, політики і ви – народ, який обирає таких поганців. Але ми разом маємо щось робити, щоб допомогти Віктору Федоровичу».

От навколо того, хто і як має допомагати Януковичу, і починає розгортатися дискусія. Не про те, що Президент і його команда погано чи добре роблять, а про те, хто їм допомагає чи заважає. Цей поворот ще більше, ніж на «Свободі слова», відповідає, на думку експертів «Телекритики», стратегії влади.

Далі дискусія пішла в заданому напрямі. Кравчук з Шустером і  журналісткою Сонєю Кошкіною сперечалися чи добре, що в уряді офіційні мультимільйонери працюють.

Проте картину зіпсував народний депутат Тарас Стецьків, коли акцентував на негативній ролі особисто Президента Януковича у боротьбі з корупцією. Потім була репліка Петра Маги із запитанням від глядача про корупцію в держзакупівлях. Після рекламної перерви  народний депутат Ірина Геращенко (Наша Україна) повернулася до теми причетності очільників Партії регіонів до корупції в тендерних закупівлях з посиланням на надруковані в пресі розслідування. Після неї Анатолій Гриценко (Наша Україна) говорив про багатомільйонні зловживання в міністерстві оборони,  про входження «батька» Тендерної палати у фракцію Регіонів та про небажання Януковича ухвалювати ефективний антикорупційний закон.

Квінтесенція реакції влади на ці звинувачення - знову ж таки, у відповідях Кравчука, пронизаних «фальшивим схваленням», надузагальненнями, бездоказовими твердженнями і «констатаціями фактів». Боротися з такими прийомами в режимі прямого ефіру неможливо і неефективно. То ж

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Леонід Макарович, коли ви говорили про вашу віру в те, що це може бути змінено, ви говорили про такі питання як суть і єднання, гуртування. Важко згуртувати щук і карасів разом. Зрозумілий висновок – хто кого поїсть. Ваша аналогія з лодкою, тобто ми в одному човні. Капітан зараз хто? Обрали Януковича. Чи може він це зробити? Теоретично може. У нього сконцентрована вся влада. Чи робить він? Ні. Я був би там, де 12% молоді і не повірив би в це. Протягом цього тижня я вийшов з матеріалом, який називається "Корупція в уряді Януковича – хто сяде за ґрати?". Я підписався – Анатолій Гриценко. В обличчях, в структурах, в розрахунках показав, що Єжель задумав і провів корупційну аферу вартістю 213 мільйонів гривень. Що мав би зробити Президент-капітан, якому допомагає опозиція? Негайно відсторонити, розібравшись – звільнити Єжеля. Єжель на посаді, нормально абсолютно. Стрілочників зараз відсторонили. Єжель залишається. Я їх злякав, 213 мільйонів залишиться, але все залишилося так як є.

Тендерна палата… Це ж не просто жарт, це десятки мільйонів вкрадених гривень із бюджету України. І ця людина, прізвище якої вже звучало, замість того, щоб зняти недоторканність і направити у прокуратуру, вона сидить в якій фракції? Партія регіонів. Хто почесний голова? Янукович Віктор Федорович. Які переконливі сингали можна послати? Боротися з корупцією не важко. Досвід прибалтів, болгар, чехів, грузин показує: якщо з першого кабінету починається боротьба – це робиться досить швидко. Чиновники стають строєм. І ви знаєте, найголовніше – довіра. А зараз відсутність довіри. От минув рік з того часу, як публічно Віктор Федорович на всю країну сказав журналістам: сідайте, поїхали в Межигір'я. Щоб зняти всі питання, як він живе. Чому за рік він не поїхав в Межигір'я? Я як перший сигнал довіри, бажання його зробити щось корисне сприйму тільки те, якщо він скаже: сідайте і поїхали. І журналісти, які тут сидять, побачать, в яких хоромах він живе. Хай він задекларує все, що є, сам. І останнє – той закон, який зараз прийняли антикорупційний. Ми ж пам’ятаємо його історію. Там була норма декларування витрати членів сімей і близьких. Янукович Віктор Федорович, ставши Президентом, вніс законопроект без цієї норми. Парламент включив, але тільки для тих членів сім'ї, які живуть разом з тим, хто декларує. Тобто малих дітей – будь ласка. А якщо син Президента, син Прем’єра – вже дорослі бізнесмени, хай за рахунок влади, яка є бізнесом для Президента, для Прем’єра, губернатора, депутата – він буде ставати мільярдером. Цього не хоче Віктор Федорович Янукович, він не вносить такий законопроект. І зовсім останнє. Янукович Віктор Федорович був автором законопроекту разом з нинішнім міністром юстиції Лавриновичем, щоб зняти недоторканність для всіх. І я за нього проголосував. Класно – поставити в одні рамки депутатів, Президента і суддів. Що відбулося з цим законопроектом, коли Януковича обрали Президентом, а Лавринович став міністром юстиції? Вони на наш незалежний Конституційний суд поклали вирішення цього завдання і він абсолютно незалежно вирішив, що знімайте з кого завгодно, але Президента не чіпайте. Ви ж знаєте повноваження зараз Януковича. І якби він того хотів і публічно про це сказав, Конституційний суд прийняв би мудріше рішення. Тому не переконаєте ви тих 12% молоді і 20% батьків цієї молоді в те, що Янукович це зробить. Повноваження має, але не зробить".

Леонід КРАВЧУК: "Я слухаю уважно і не перший раз чую ці ваші приклади. Я не ставив завдання переконати, що завтра почнеться все робити. Але є у мене одна перевага – я був Президентом. І я знаю, як заходять до Президента люди. Вранці одні, ввечері інші і у кожного своя думка. І як правило, перемагає той, хто має добру логіку. Я це знав. І я думаю, що коли Янукович взявся за реорганізацію Адміністрації і замість 9 зробив 3 заступників, можливо, це один із шляхів, щоб менше людей ходило і переконувало в тому… Я не вірю в те, що Президент все знає. Для того, щоб він все знав і був переконаний, має бути навколо нього та кількість людей, яка думає так само, як ви думаєте, тому що ви думаєте про державу в даному разі. Якщо це приклади дійсні, я їх не перевіряв. Так має бути. І я про це сьогодні кажу. Настав час, коли ми всі маємо сказати: так має бути. А якщо ви дійсно… А я знаю вашу волю. Я не вірю, що ви не можете добитися на прийом до Президента і розказати йому це в очі. Не вірю. Я знаю, як було важко добиватися до Ющенка. Я через Верховну Раду, через трибуну таки добився і прийшов до нього. Мені, може, трошки легше. Але я знаю: якщо ви захочете зайти до Президента і переконати його – ви зможете це зробити. Є два способи впливу на Президента. Через Шустера і безпосередньо. Я, наприклад, був Президентом. Запискою про мови, запискою про Конституційну асамблею і ще багато записок. Після того, коли ми говорили, він мені сказав: Леонід Макарович, я вас почув. Повірте, ви знаєте це краще за мене. Коли ви починаєте, що він не такий і не так лягає, не на правий, а на лівий бік – він також людина".

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Леонід Макарович, вибачте, я дві секунди скажу. Не треба малювати Президента якимось нерозумним, безвольним чи незахищеним. Він спілкується з тими, з ким хоче, до нього заходять ті, кого він хоче, він сам планує свій робочий день. І жоден Президент… Я не був Президентом, я був міністром, ніхто не обмежить людину в доступі до інформації, якщо вона того сама не хоче. Якщо я хочу мати інформацію, я без всякої свити зараз увійду в Інтернет і прочитаю, чому Гриценко сказав, що в моєму уряді корупція, а чому Яценко, якого вони знають, хрещений батько Тендерної палати, з'явився в нашій фракції. А чому в законопроекті, навіть допустити, що він його підмахнув не читаючи, випала норма про те, що не треба декларувати майно його сина, його родича і мого так само, і вашого. Президент, якщо хоче, він працює. А якщо він не вміє працювати, не треба балотуватися, правильно казала Іра Геращенко. Не готовий працювати з першого дня – вибач. Якщо рік уже пройшов, понад річ працює національна антикорупційна рада, яка була утворена чи першим, чи другим указом Януковича. І що за цей час? Запитайте ти, кого на митниці обдирають, і спробуйте їх згуртувати разом з тими, хто їх обдирає. Отут стояв заступник Митника. Він залишений на посаді. Калетнік залишається на посаді. Хто має право звільнити? Янукович. Він що, не знає? Знає".

Леонід КРАВЧУК: "Я би зразу пішов з цієї трибуни, аби ви сказали, що це сталося при Януковичі".

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Калетнік призначений Януковичем".

Леонід КРАВЧУК: "Аби ви сказали, що це стало при Януковичі. Це пронизано за 20 років, про що я і кажу. І комусь треба взятись і змінити. Я також знаю там ситуацію. Не так, як ви, але знаю. І я кажу: давайте всі разом. Потихеньку, спокійно, хто словом, хто через народ, хто безпосередньо впливати і змінювати ситуацію. Є у нас інший шлях? Ви вірите, що цим шляхом ми дійдемо до успіху?"

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Є шлях. Яка структура відповідає за боротьбу з корупцією з точки зору підслідності? Служба безпеки України. Хто вніс подання на голову СБУ? Не Кравчук, не Яценюк, не Соболєв, не Гриценко. Янукович. Кого він призначив головою СБУ? Олігарха, мільярдера, медійного магната. Які питання? Він міг внести іншу кандидатуру? Міг. Я особисто голосував проти призначення Хорошковського. Але мій голос проти був один. Решта колег не підтримали. Його прийняли. Ось ці голосували за. Янукович завтра може внести іншу кандидатуру і замінити рік. Рік не міняє. То до кого ж питання. Ось чому 12% і 20%. Це реальні дії або їх відсутність. Не може олігарх, не може мільярдер очолювати спецслужбу, яка відповідає за боротьбу з корупцією".

Леонід КРАВЧУК: "Я знову ж таки повторюю, що ці 12% – це нам вирок. Ми всі до цього причетні".

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Я на себе вирок не беру. Він зараз Президент".

Леонід КРАВЧУК: "Мусиш брати, тому що це всім нам вирок. Ми створили цю систему".  

Подальший хід дискусії в програмі нагадував розмову сліпих з глухими: опозиціонери не хотіли бачити небажання представників влади говорити по суті, а спікери від Партії регіонів ігнорували або ж переходили на особисті звинувачення та образи опозиціонерів.

Відзначимо лише два «перли». Перше:  нардеп-регіонал Вадим Колесніченко підставився, коли заперечив існування великого маєтку Януковича в Межигір’ї, про який через два дні відкрито написала ахметівська газета «Сегодня». Друге: Богословська в оригінальний спосіб виправдала корупцію з боку міністра АПК Присяжнюка: виявляється, незаконно сприяти своїй фірмі експортувати 400 тис. тонн при загальному обсягу експорта в 20 млн. тонн (чого? Зерна? Продовольства?) – це не корупція.

Звідси висновок: Партію регіонів та Уряд цікавить не обговорення актуальних питань зовнішньої політики, а наполегливе «зомбування» населення з допомогою різноманітних «свобод слів», формування сліпої довіри до дій Президента та Уряду задля приховування їхніх справжніх політичних намірів у політиці, економіці та зовнішній політиці.

Альтернативна версія подій: команда американських політичних радників Януковича втратила контроль над медіа-активністю Партії регіонів та лояльних ЗМІ. На користь цієї версії свідчать нещодавні події: заяви Ганни Герман і Олени Бондаренко щодо необхідності контролювати доходи і видатки журналістів, Єфремова – про причетність Сороса до фінансування «податкового майдану» та майбутніх акцій протесту в Україні, заклик «віруючих УПЦ-МП» до Януковича «припинити інтегрувати Україну в чужу і ворожу західну цивілізаційно-державну структуру – Євросоюз», а також матеріал газети «Сегодня» про розкішне «гніздо Януковича» в Межигір’ї.

Всі ці заяви спрямовані на формуванні образу «обложеної фортеці» – держави, на яку чатують внутрішні та зовнішні вороги. Проте влада позиціюється силою, якій добре відомо про ці загрози і яка знає, як їх подолати. З іншого боку, повідомлення в лояльній пресі про розкішний спосіб життя Януковича, звернення «православних»  можуть свідчити про те, що всередині самої Партії регіонів з’явилася потужна внутрішня опозиція, чи кілька опозиційних груп, які намагаються тиснути на Президента, а їхні спікери на ток-шоу озвучують позиції, вигідні саме таким групам, а не Президенту.

Всі ці медіа-рухи нагадують стиль російських політтехнологів 2003-2004 рр., який тоді також відзначався особливою агресивністю до альтернативних та опозиційних точок зору і сконцентровувався переважно на їхньому  замовчуванні або дискредитації. Слідом за такими ознаками наступає або черговий «зрив» і повернення до більш прозорих практик обговорення суспільних проблем, або остаточне утвердження цензури і керованих дискусій.

 Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.