Віртуальний простір, у якому українські політики обмінюються інформаційними ударами і заграють з «електоратом», тримається на мовчанні по той бік телеекрану. Глядачі сприймаються як слухняна паства, поділена вподобаннями між різними таборами. Їм у кращому разі дозволяється тиснути на пульти «за» чи «проти» окремого промовця чи навіть його окремих фраз, які потім подають як точки «максимуму» чи «мінімуму» «суспільної підтримки». Все це разом створює ілюзію «суспільного обговорення» і – значить – схвалення наявної політичної реальності.

Проте як тільки глядачам дають змогу вступити в прямий діалог із політиками, віртуальна ідилія враз руйнується, а з екрану ми чуємо ті ж фрази, ті ж приклади й докази, які можна почути на базарах, у транспорті, в сімейному колі.

До такої деконструкції у своєму шоу, яке вийшло в ефір Першого національного 6 травня, вдався Савік Шустер. Виступи глядачів із групи «дітей війни» були зовсім не схожі на розіграну клоунаду «людини з вулиці» у виконанні Пояркова в студії «Великої політики». І викликали незрівнянно більше довіри та емоційної прихильності до Шустера та його програми порівняно з конкурентами на інших телеканалах, які дозволяють політикам безкарно говорити дурниці та застосовувати маніпулятивні прийоми.

«Владислав Лук’янов: "Я хочу отреагировать, Савик, я хочу отреагировать. Был вопрос конкретно ко мне. Я выйду к микрофону и отвечу. В этом году в бюджете 84 миллиарда направляется на погашение долгов старой команды. Кто из них вам ближе – Тимошенко, Ющенко – вы сами себе определитесь. 84 миллиарда, 60 миллиардов – гасятся долги, кредиты, которые брала Тимошенко и Ющенко, 22 миллиарда тратится… Послушайте, пожалуйста. 22 миллиарда оплачивается только на процентах. Вы можете этого не слушать, но если это не сделать, Украина сразу же становится на грань дефолта. Понятно, хорошо верить в сказку. Хочу сказать второе. Мне обидно за ветеранов Великой Отечественной войны, которые должны были бы сидеть вот здесь в студии, а не вот эти ряженые, и вот эти, которые ни дня не были на фронте… Очень хорошо. Ветераны Великой Отечественной войны, которые жизни положили, которые отдали свое здоровье, сейчас смотрят и плачут на этот цирк…"

Савік Шустер, ведучий: Стоп! Что вы делаете? Подождите. Слушайте, зачем вы провоцируете людей? Зачем? Зачем вы провоцируете людей?

Владислав Лук’янов: "Савик, я вчера общался с ветеранами Великой Отечественной войны".

Савік Шустер, ведучий: И что?

Владислав Лук’янов: "И я знаю, как они относятся к знамени победы. Я знаю, как люди относятся к своим героям. Я знаю, как люди тратили свою жизнь, свою молодость для того, чтобы защитить эту страну. Сейчас, когда вы стираете право людей гордиться тем подвигом, той Великой Победой, которую они заслужили ценой своей жизни…"

Савік Шустер, ведучий: Кто стирает? Кто стирает?

Владислав Лук’янов: "… это позор! Лично для вас и для вот тех, кто не помнит своих отцов, которые положили жизнь за победу. И за свободу. Я уверен, что ветераны, ваши отцы, не поддержали бы вас. Не хочу говорить".

Савік Шустер, ведучий: Слова, пожалуйста, оценивайте то, что вы говорите.

Владислав Лук’янов: "Савик, я бы вас понял, если бы здесь сидели герои Великой Отечественной войны, вы могли это сделать".

Савік Шустер, ведучий: Смотрите, вы сами прекрасно знаете, что живых ветеранов остались единицы. И не надо этой риторики. И не надо этого пафоса.

Владислав Лук’янов: "В Украине живых ветеранов остались тысячи. Я это знаю, потому что я работаю с этими цифрами, работаю с советами ветеранов. С теми, кто отдавал жизни за победу".

Савік Шустер, ведучий: Ладно, раз вы людей спровоцировали, вы их спровоцировали, а нормальный способ уйти от провокации – это дать людям слово. И вы выслушаете все, что они нам скажут. Пожалуйста. После рекламной паузы.

…

Савік Шустер, ведучий: Вновь в эфире Первого национального, ТРК "Эра", наша сегодня аудитория – это две группы, рожденные в Украине, молодые люди, 18-19-20 лет, и дети войны, то есть рожденные с 38 по 45 год, во время войны. Пожалуйста, представьтесь и говорите.

Чоловік: "Сторожук Анатолий Иванович, ветеран труда, ветеран, награжден медалью ветеран Советского Союза, когда-то была, и ветеран КиАПО, проработал 37 лет на испытании самолетов, техником проработал. И мне сейчас говорят… и заработал пенсию, товарищ Лукьянов, тысячу гривен. Я глухой, понимаете? По-украински? Я могу и по-украински. Я глухий. І таку пенсію заробив, представляєте. По дві зміни працювали, дві зміни. А ви кажете, кого ви сюди пригласили? Розумієте, ні? Що б ви на нашому місці сказали, якби ви мали таку пенсію? І голодні, босоногі, по стерні ходив, на Вінниччині родився, босяком. Розумієте, на що ми жили".

Владислав Лук’янов:: "Ганьба державі, яка до цього привела".

Чоловік: "Держава… Оце благодаря вашій партії, ви довели до цього. І ви доведете вообще, не знаю, до чого. Понімаєте. І ви таке говорите. Тому що ви цього не пізнали, ви розумієте? Що ви нас ніколи не поймете".

Савік Шустер, ведучий: Все, спасибо, следующий, пожалуйста.

Чоловік: "Чортюк Олександр Григорович, 51 рік стажу. І ще працюю. Партія регіонів, я хочу сказати, зараз в церквах моляться: "Хай нам бог здоров’я дасть пережить донецьку власть". Дальше. І скажіть своєму прем’єрові, хай він вибачиться перед учасниками війни, перед дітьми, перед всім українським народом, яке він сказав ганебне слово, хай не скиглять, беруть лопати і йдуть працювати. Да, учасники війни брали лопати, вони копали окопи, вони копали ями, вони все робили. Ми, діти війни, з 5 років працюємо. І ще зараз маємо в руках лопату. Все. Ви розумієте, ви сказали слово "скиглите". Ми не скиглимо. Весь уже український народ звив після ваших реформ, після добавок до пенсії. Ви мені тоже добавили до пенсії 363, але це копійки. І ви говорите, що ви добавили гроші? Цей народ український скиглить. Він не скиглить – він виє, потому що жити дальше не можна. Задумайтесь".

Чоловік: "Я хочу обратиться к товарищу Чечетову и Лукьянову. Вы помните, когда ваш премьер-министр сказал…"

Савік Шустер, ведучий: Представьтесь, пожалуйста.

Чоловік: "Зарянский Анатолий, Киев. Когда он сказал: зато у нас капуста дешевая. Сколько сейчас стоит капуста? 22 рубля, 22 рубля стоит капуста. Так где эта капуста? Где эти деньги? Второе. Пенсия у меня всего 830 рублей, 830, так отработал. В то время хорошо зарабатывали, а так и получилось. А жить невозможно, квартплата в этом месяце, я заплатил аж 835 рублей, жена и дети, заплатил, а где брать деньги? Нету. Вот ваша партия, руководство, регионалы".

Владислав Лук’янов: "Это вчера произошло?"

Чоловік: "Это? Капуста? Капуста давно уже произошла. Давно уже произошла капуста".

Жінка: "Грибченко Марина Петровна. Меня до слез тронули ваши слова, когда вы сказали, это же сидят не ветераны, а дети войны. Мне 70 лет через 2 года, понимаете? Кого вы здесь собрали, кого вы здесь созвали? Я первый раз здесь, первый раз. И голосовала только я сама. Больше за меня никто не голосовал и не нажимал, понимаете? Вы оскорбили до глубины души, хотя у меня 46 лет стажа. Я инженер по образованию, пенсию имею вот такую, на которую не проживешь, на которую не полечишься. А вы оскорбляете нас, сидящих, семидесятилетних. Вы кого собрали? Разве можно так говорить?"

Жінка: "Фролова Людмила Владимировна. Я хочу сказать, что мы все глубоко уважаем участников войны. Потому что наши отцы, деды воевали. Мы каждый раз в День Победы – висит знамя, не висит знамя – мы идем и низко кланяемся, идем с цветами к Памятнику Славы. И подходим и всем воинам кладем гвоздики. Дело же не в этом. Дело в том, что должна быть какая-то элементарная человеческая совесть у тех, кто руководит нашим государством. Как можно прожить на 800?... у меня стаж 45 лет, я проработала в этом "Кристалле", в котором сейчас эта студия, проработала экономистом. Что я имею? 800 гривен пенсия у меня. Ни лекарства не купи, ни одень что-то на себя нормальное. В общем, вы должны понять, что здесь не ряженые сидят, а простые украинцы".

Жінка: "Я Валентина Володимирівна. Я хочу звернутись конкретно до Лук’янова і до Чечетова. Що я мушу зробити, як стати перед вами, на коліна, щоб вас більш тут ніколи не бачити? Як ви можете говорити таке? Безстидники ви! Я проробила тоже 40 років, я інвалід по онкології, і мій батько з перших днів загинув там, на війні. Він хоче бачити ваш прапор? Він не хоче бачити цього знущання від вас над нами! А його буде цікавить ваш прапор? Куди хочете його дівайте, наряжайтесь, ходіть, гуляйте. Пийте в своїх хоромах. Але не зачіпайте. А ви боріться. Хоч яки ми хворі, ми вам поможемо, вірте нам. І наші внуки вже готові помогти, щоб ніколи не бачити і не чути цих диригентів, диригентів безграмотних, бо тільки язики до колін!"

Владислав Лук’янов: "Люди, которые отдали жизни за победу, переворачиваются от таких слов".

Чоловік: "Добрый день, товарищи. Я долго, как говорится, молчал и 70 лет терпел. И вот никто еще не до сих пор не сказал такие слова. Например, смотрите, когда после войны приходили фронтовики, они были живые, они сами себе сделали льготы. А те, которые погибли, их семьям почему-то не сделали льготы. Как это можно было понять? Представьте себе, у кого родители, можно было устроить и на работу, и в институт, куда угодно. А когда у нее четверо, трое детей, попробуйте устроить. И я проработал 46 лет, был конструктором, изобретателем, все, почему вы до сих пор?.. У меня даже изобретения есть…  До сих пор, еще с 83-го года, и до сих пор я не могу внедрить? Потому что все спрашивают: расскажи? А я сколько рассказал. 160 я продал, 53 воровали. Понимаете? Плагиатом занимались".

Савік Шустер, ведучий: Ну, это же не они виноваты.

Чоловік: "Не они. Смотрите, у меня пенсия, говорят, что такое пенсия… Пенсия называется – 700 долларов. А вот у меня "довічно" – 49 гривен 86 копеек. Как вы могли до этого додуматься? В голове не укладывается. Не могу больше говорить"».

Проте варто сказати і про зворотний бік медалі «Шустер live» від 6 травня. По-перше, головну скрипку в дискусіях грали антагоністи з Партії регіонів, КПУ та «Свободи». Їхні безпідставні твердження, фальшиві аналогії та посилання на авторитети створювали враження відсутності інших позицій. І окремі репліки професора Мирослава Поповича, експерта Володимира Фесенка чи депутата Олеся Донія тонули в потоці партійної пропаганди і повторення ритуальних закликань про «героїв» та «антигероїв» у виконанні регіоналів Чечетова та Лук’янова, комуніста Гмирі та свободівця Кайди. Тобто, глядачі знову зазнали на собі впливу стратегій, описаних нами раніше.

Класичним прикладом маніпулювань може бути епізод, у якому Чечетов перекручує слова мера Львова Андрія Садового:

«Савік Шустер, ведучий: Это программа записана 27 апреля, и я сразу начинаю с включения из Львова, где в студии находится мэр города Андрей Садовый, у нас мало времени со Львовом, поэтому я начинаю, не представляя гостей. Но мы по ходу действия, да. Господин мэр, 9 мая 2011 года, буквально через несколько дней, у вас должно пройти торжественное шествие. И это активисты партии "Русское единство", и к ним присоединились люди из партии "Родина", они намерены провести марш Победы. Вы сказали, что если городской совет видит в этом нарушение прав человека, видит моменты, которые могут привести к дестабилизации ситуации, то мы обращаемся в суд. Можно ваши аргументы услышать?

Андрій Садовий, міський голова Львова: "Добрий вечір, Савік. На сьогоднішній день ми отримали дуже багато заявок, від дуже багато партій, і для того, щоби забезпечити безпеку в місті, ми, звичайно, будемо подавати документи в суд, щоби заборонити всі можливі заходи, які будуть шкодити здоров’ю людей. Якщо взагалі говорити про День Перемоги і вшанування тих людей, які загинули у боротьбі з фашизмом, я би пропонував розділити це на дві частини. Кожного року, традиційно, і, до речі, цього року ми будемо вшановувати тих, хто загинув на Пагорбі Слави, вічний вогонь, покладання квітів, панахида, молебень, урочистий прохід маршем військовим Західного оперативного командування. І це є наша традиція. А коли хтось, політики хочуть робити собі піар і прислуговувати поганий людям, я на це дозволу давати не буду. Будь ласка, 7, 8, 9 ми у Львові святкуємо День міста, приїжджайте, ми вітаємо всіх гостей, але ті, які сіють ворожнечу… ми повинні знати історію добре. Червоний прапор – він має важкі періоди свого життя. Подивіться Західну Україну, тисячі, мільйони людей були вивезені в Сибір, замордовані, закатовані. Що, політики цього не знають? На моє глибоке переконання, то, що хочуть нав’язати під час 9 травня, це неправильно. Вшанувати тих, хто загинув, – я це підтримую. Чому в Радянському Союзі до 60 року не відзначали День Перемоги так, як це робилося потім? Тому що це мільйони, десятки мільйонів людей, які загинули. Їх треба вшанувати, склонитися перед ними, тому що вони загинули в боротьбі проти фашизму, а не політизувати це. Що, якісь партії хочуть собі рейтинг на цьому зробити? Львів на це ніколи не піде. У Львові має бути порядок і стабільність".

Савік Шустер, ведучий: Я понимаю, что все согласны с позицией мэра города Львова, кроме Михаила Чечетова.

Михайло Чечетов: "Нет, вы знаете, я в большей части разделяю то, что говорил мэр города Львова, действительно, 9 мая – это величайший праздник. И когда идет дискуссия, какой праздник главнее или важнее в стране, я говорю, самый главный праздник в стране – это День Победы. Потому что, если б не было 9 мая, Дня Победы, не было бы других праздников. Не было б ни вашей студии, ни нас с вами. Мы были бы рабами. Но, с другой стороны, он прав и в другом тезисе, когда сказал в части того, не должны политики использовать этот святой день, День Победы, когда мы действительно должны склонить головы перед героическим подвигом советского солдата, сокрушившего фашизм и спасшего не только свою родную землю, но и весь мир от фашистской чумы. Не должны спекулировать, не должны устраивать какие-то экстремистские мероприятия, которые бы привели к столкновению людей, и наоборот бы опорочили святой праздник. Поэтому в данной ситуации, я думаю, что право каждого действительно отдать дань уважения, отдать дань памяти и склонить голову перед мужеством советского солдата, освободившего и родную землю, и весь мир от фашистской чумы. Но, с другой стороны, есть правоохранительные органы, которые должны следить за тем, чтобы это было в рамках законна. Чтоб мы сами не опозорились и в глазах молодого поколения, и в глазах мировой общественности"».

Другий показовий епізод, коли регіонал Володимир Олійник намагається змінити тему про вплив Росії на Україну в питанні формування історичної пам’яті цілою тирадою про «бойові нагороди, окроплені, вибачте, кров’ю» (посилання на авторитет), про спілкування з «простими людьми» («гра в народність»), із підміною понять про суть червоного прапора (ніби перемогу у війні приписував собі не сталінський режим, а 150-та стрілецька дивізія), а також шаблонами: «Давайте віддамо данину тим, хто сьогодні хоча б хоче, знаєте, по-людськи померти. Тому що на сьогоднішній день, ви добре знаєте істину, що війна не закінчується до тих пір, доки ще живе хоч останній ветеран Великої Вітчизняної війни. Мало того що інколи добре не дають прожити, бо ви говорити, що не добавили нічого. Та ви взагалі, не прийнявши бюджет, копійки не дали. А сьогодні уряд 550 мільйонів виділив. Мало? Я кажу – мало. Але треба працювати, щоб економіка була, щоб сьогодні надходження до бюджету були, щоб видавали не пусті гроші, а ті, за які можна купити реальні продукти харчування і медикаменти. І тому треба нам спільно працювати і об’єднуватися»:

«Олесь Доній: "Всі чотири моїх дідуся і бабусі брали участь у війні, троє з них були ветеранами бойових дій, їх всіх вже нема на світі. Причому мій дід, який вважав себе пітерцем і захищав Пітер на плацдармі Невська Дубровка, він втратив свою першу родину в Ленінграді, дружину, свою дочку, на честь якої названа моя мама. І з цим дідом, із яким я виховувався, він мені розповідав і про ці моменти, але так само від нього я вперше почув і про сталінські репресії. І щоб отримати всю інформацію, яка приховувалась від нас, приховувалась за часів Радянського Союзу, знадобилися роки. І скажу, що я побачив ставлення звичайних людей, наприклад, до червоного прапора, які мають більше інформації, в Криму, звідки інша моя бабуся. А я заїхав у Бахчисарай, там побудований чудовий музей сучасного кримськотатарського мистецтва, двоповерховий, на першому поверсі загальний зал, а на другому – те, що вони творили після депортації, в Узбекистані, в Казахстані. Так от, на великій залі, я спочатку не зрозумів, стоять брили, 3-4 брили, а нагорі щось дуже брудне. Я потім звернув увагу: червоний прапор, дуже брудний, пом’ятий, і на ньому ще радянський герб. А я не зрозумів, питаю у працівників: а це що? А це, – кажуть, – ви розумієте, а це наші старі люблять показувати приклад молодим – вони ходять по тому. Настільки… У нас немає такої традиції зневажливої до прапорів, а там народ кримськотатарський, який пережив депортації, який пережив винищення, фізичне винищення, старики показують приклад ставлення до цієї символіки, символіки, під якою вбивали, під якою нищили нації. І, на жаль, не лише під час Другої Світової війни був цей прапор, а цей прапор був і під час Голодомору, і під час репресій. І чому ті самі люди, які зараз пропагують на 9 травня цей червоний прапор, не хочуть згадувати Голодомор? Відповідь проста: на жаль, використовують святу пам'ять про загиблих під час Другої Світової, святу пам'ять тих, хто боровся, я сказав, всі чотири моїх дідуся і бабусі боролися під час цієї війни, от їхню світлу пам'ять використовують для ідеології російського націоналізму. Як Москва, так і їхні ставленики, російські націоналісти, російські націоналісти тут. На жаль, вони використовують для того, щоб побудувати тут "Русский мир". Вони використовують Московський Патріархат, вони використовують пам'ять про Другу Світову. І подивіться, як вони насичують зараз: по нашому телебаченню безліч фільмів про війну. Ви думаєте, це даремно? Ні, вони дійсно кидають гроші, і Росія в тому числі, не на те, щоб підняти пенсії, нормальний зробити добробут цих людей, які боролися під час Другої Світової війни, як це зробила Польща, яка боролися проти нацизму, і навіть в тій же Німеччині. Там ті, хто боровся з обох боків, зараз нормально живуть. А у нас навпаки – їх шпигують просто-на-просто якоюсь пропагандою для того, щоб заявити, що тут слава російської зброї, для того, щоб заявити, що тут Росія, друга російська держава, немає ніякої української мови, української культури, що це була спільна боротьба єдиного російського народу. Про що говорить і Путін зокрема. Їхнє ставлення, російських націоналістів в Україні, просто-на-просто фарисеї, вони лише прибічники ідеї єдиної і неділимої Росії".

Савік Шустер, ведучий:: Владимир Олейник.

Володимир Олійник: "Савік, у нас в Черкасах дві події збирають найбільшу кількість людей. Це поминальні дні, коли ми йдемо віддати шану близьким і рідним, і День Перемоги. Із року в рік, я просто здивований, все більше і більше людей приходить на те, щоб спільно пройтись і вклонитися тим, хто віддав своє життя. Я побачив деякі нові речі, це викликає просто емоції. Коли йде молода сім’я, несуть портрет діда, внуки несуть бойові нагороди і кажуть: його нема в живих, але ми йдемо. І будуть ходити наші діти і внуки, і це я вам свідчу. Але ж, якщо ми сьогодні будемо починати забувати за тих, хто віддав своє життя за Перемогу, то я чув вже інше, крім прапора, – а це радянські народи. Та це бойові нагороди, окроплені, вибачте, кров’ю. Я чув, коли один мій товариш, мер із Львівської області, моєму товаришу іншому казав: це радянська нагорода, це бойовий орган, який він отримав в Афганістані, захищаючи, в тому числі, і нас з вами. Він виконував наказ не свій. Але я веду розмову про те, що сьогодні поступово почали розмивати пам'ять про Велику Вітчизняну війну. Так от, до прапорів. Ви знаєте, не треба так агресивно відноситись до червоного кольору в цілому. Він в природі існує, і ми нічого з цим не зробимо. Але якщо ми прийняли це рішення, то давайте говорити правду. Що це прапор конкретного полку, конкретної 150 стрілецької дивізії, який майорів на Рейхстазі. І інший прапор не може бути вивішений на державних установах місцевого самоврядування. В той же час, про відповідальність. Та немає в законі – в тюрму, немає. Там непроста процедура. Особливо коли колегіальні органи приймають. Але нам треба уникнути конфліктності. І от міський голова говорив про той випадок, коли може бути провокація. А я нагадаю історію десь більше 10 років, коли "УНА-УНСО" в такий же спосіб провокативний, я вважаю, зайшли в Севастополь. Ви пам’ятаєте? І пройшли колоною, з викликом. Ми повинні, виконуючи і Конституцію, бо треба забезпечити право на свободу і така далі, але й виконувати закон в частині забезпечення життя і здоров’я населення і через судові органи. В кожному конкретному випадку реагувати на такі речі. І тому не треба проявляти таку агресію. Давайте віддамо данину тим, хто сьогодні хоча б хоче, знаєте, по-людськи померти. Тому що на сьогоднішній день, ви добре знаєте істину, що війна не закінчується до тих пір, доки ще живе хоч останній ветеран Великої Вітчизняної війни. Мало того що інколи добре не дають прожити, бо ви говорити, що не добавили нічого. Та ви взагалі, не прийнявши бюджет, копійки не дали. А сьогодні уряд 550 мільйонів виділив. Мало? Я кажу – мало. Але треба працювати, щоб економіка була, щоб сьогодні надходження до бюджету були, щоб видавали не пусті гроші, а ті, за які можна купити реальні продукти харчування і медикаменти. І тому треба нам спільно працювати і об’єднуватися"».

По-друге, запис програми із жорсткою критикою влади пропустили в ефір контрольованого Першого національного. Більше того, в програмі звучить попередження про радикальні сценарії та провокації у Львові 9 травня. Це не могло трапитися без санкції з боку Банкової.

Тому з’являється підозра, що в такий ліберальний спосіб «ліберальне» крило команди Януковича атакувало крило «яструбів», а також влада спробувало «випустити пар» суспільного незадоволення. Публічна жорстка критика від простих людей має прямий психотерапевтичний ефект: розв’язка напруження в телеекрані знімає напруження у глядачів, які співпереживають промовцям.

Але це жодним чином не змінює суті державної політики, в тому числі в інформаційній сфері. Зокрема, обставини, причини, передумови і наслідки зіткнення у Львові вже 10-го числа адекватно описали журналіст УНІАН Маша Міщенко, дописувачі і блогери «Української правди» львів’яни Остап Кривдик і Тарас Возняк та письменниця Марія Матіос.

Проте жодна з позицій, жоден із аргументів та доказів про причетність та відповідальність влади за події у Львові не потрапив в ефір новин 9–11-го числа. Натомість було достатньо інформації про «комуністів та націоналістів» як головних призвідців конфлікту та про Президента, який усе тримає під контролем. Як зразок – типовий маніпулятивний інтерівський сюжет по гарячих слідах:

«Інтер», «Подробиці»

«Львовского губернатора заставили уйти в отставку после 

10.05.2011

Сюжет № 1

Анастасия Даугуле, ведущая: После драки кулаками машут. Во Львове продолжает разгораться скандал вокруг массовых побоищ во время празднования Дня Победы. Националисты требуют отставки губернатора, коммунисты считают позором надругательство над красными флагами, мэр подсчитывает пострадавших, а милиция ищет зачинщиков потасовок и людей, стрелявших и взрывавших дымовые шашки. Все точки зрения – у Вениамина Трубачёва.

Вениамин Трубачёв, корреспондент: Вчерашнее противостояние во Львове сегодня нашло продолжение в кабинетах власти. Представители партии "Свобода" ворвались в кабинет губернатора Львовской области, обвинив Михаила Цымбалюка в том, что массовые побоища стали возможными благодаря его молчаливому согласию. Члены партии "Свобода" требовали от губернатора подать в отставку – в противном случае из его кабинета не уйдут. После словесных перепалок Михаил Цымбалюк взял листок бумаги и написал заявление, но виновным в массовых беспорядках 9 мая себя не считает.

Михаил Цымбалюк, председатель Львовской облгосадминистрации: "Влада Львівщини, яка вчора відзначала державне свято День Перемоги, згідно затверджених заходів, провела вшанування ветеранів, помолилась за упокій душ тих, які відійшли в кращі світи. Опісля відбувалися заходи політичних сил, які не були санкціоновані".

Вениамин Трубачёв, корреспондент: То, что произошло во Львове, мэр называет преступлением. Но, кто виноват и должен понести наказание, руководитель города просит разобраться прокуратуру. А пока изучает медицинские сводки с вчерашних полей сражений.

Андрей Садовый, мэр Львова: "Мені прикро, що вчора 16 львів’ян звернулися в травмпункти. Це, слава Богу, що не було нічого надзвичайного. Але це – наш біль. Чому були допущені провокатори?"

Вениамин Трубачёв, корреспондент: Местные коммунисты считают позором для страны как вчерашние события, так и запрет на возложение цветов к могилам погибших во время войны. Ветераны и родственники участников боевых действий так и не смогли пройти к памятникам и мемориалам.

Михаил Стула, первый секретарь Львовского обкома КПУ: "Вчора нам заблокували підходи до всіх меморіальних кладовищ, до всіх захоронень ветеранів Великої вітчизняної війни, тих, хто полягли за Львів. І ви розумієте, що, якщо навіть не говорити, що приїхали люди з других регіонів – вони мають повне право як громадяни України приїхати і вклонитись тим, хто загинув з їхніх регіонів, бо за Львів голови поклали більше ста національностей".

Вениамин Трубачёв, корреспондент: Почему, несмотря на запрет на проведения массовых акций в День Победы, левые и националисты сошлись в бою, пытаются выяснить милиционеры. Люди в форме ищут участников беспорядков, которые устроили драку и даже стреляли.

Михаил Курочка, заместитель начальника ГУ МВД Украины во Львовской области: "На сьогоднішній день, що стосується стрілянини, то порушена кримінальна справа по факту хуліганства".

Вениамин Трубачёв, корреспондент: Сейчас также разбираются, кто будет отвечать за то, что на улицах Львова взрываются дымовые шашки, с людей срывают георгиевские ленточки, жгут красные флаги и в мирное время льется кровь.

Анастасия Даугуле, ведущая: Виктор Янукович требует тщательно расследовать вчерашние инциденты во Львове. Президент поручил руководству МВД, СБУ и Генеральной прокуратуры создать совместную следственную группу».

Лише 12 травня на 5-му каналі у ток-шоу Анни Безулик «РесПубліка» відбулася перша спроба відійти від нав’язуваного владою шаблону інтерпретації львівських подій як «зіткнень радикалів із ветеранами». Ведучій удалося звести в студії представників різних поглядів і при цьому уникнути популяризації тих, хто навмисне використовує історичні теми для провокування конфліктів та розколу.

Проте в цьому випадку не обійшлося без спроб маніпулювати. Зокрема, відзначився близький до влади соціолог Євген Копатько. Головним прийомом було розмивання відповідальності влади за рахунок її перекладання на всіх та наклеювання ярлика жертв подій у Львові виключно на «ветеранів». У своїй аргументації Копатьку довелося опуститися аж до захисту сталінського режиму. Проте в усіх випадках на його «знахідки» ведуча і запрошені гості мали змогу подати контраргументи, підкріплені фактами:

«Анна Безулик, ведуча: "Євген Едуардович, будь ласка, R&B Group проводив аналогічні дослідження? Це було найсвіжіше, що ми мали. І які є цифри у вас, ваша оцінка ситуації".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "Ситуация следующая. Вы просите ответить на вопрос – что произошло? Первое – произошло страшное унижение ветеранов войны. Как молодым самым, которым из них, мы об этом почему то не говорим. Все остальное это мышиная возня, то, что мы сейчас пытаемся разобрать. Вы думаете от этого выиграла власть, ничего подобного. Диспут в этой аудитории как раз свидетельствует о том, что власть как раз проиграла. Вы думаете, выиграла оппозиция? Мы же не считаем счет, как в футболе, кто выиграл. Да проиграла и оппозиция, в том числе и "Свобода". Потому что это привело в к тому, что часть людей на Украине увидели то, что есть радикальные силы, с которыми они никогда не согласятся. Вы думаете это добавило нам сшивание страны Украины? Да ничего подобного. Это усилило раскол. И вы думаете если мы качнем лодку БЮТ, Партии регионов любая партия, которая представлена, кто удержит если этот джин будет выпущен из бутылки. Мы сейчас говорим с такой легкостью о событиях, которые произошли там и говорим, что во Львове твердыня украинской демократии. Да вы знаете, что терпимость наверное это самая вот та черта, которую может быть и нужно воспитывать в людях хотя бы в отношении к исторической памяти. Эти деды не виноваты перед тем, что произошло. И самое важное, и самое страшное, что происходит, какие там выборы в России, мы раскалываем здесь и сейчас наше общество говоря такие вещи в этой аудитории. Вы думаете, что мы сейчас добились каких то преференций для страны? Да мы унизили страну, когда произошли эти события. Вы думаете, те хлопцы, которые приехали с той и с другой стороны, вы что думаете, что там победители? То есть произошла как некая лакмусовая бумажка – отношение к теме. Где там 30 человек мы можем считать, 150 кто кого качал. Один вопрос только остается. Я не знаю, Игорь, по-моему, правильно говорил, милиция пусть разберется. Тогда давайте по фактам. Вот они скажут и тогда наверное будет правильно. Но самое важное. Я листал всю эту информацию, которая есть в интернете, российская, украинская, зарубежная. Вопрос по консулу меня интересует один – скажите, пожалуйста, консул имел отношения к этим ребятам, которые приехали из Крыма, из Киева или из какого-то другого города. У него забрали венок, сорвали георгиевскую ленту. Вы хотите сказать, что это поведение, которое примет Россия, по определению".

Ігор Гринів, студії член депутатської фракції "БЮТ-Батьківщина": "Один вопрос тоже по консулу. Чтобы тоже про пацаны и события. Поклав губернатор квіти разом з офіційною делегацією до пам’ятника Слави. Все було тихо і спокійно. Консул з ним не пішов. Консул пішов з тими хлопцями з Одеси".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "Я сейчас не ищу кто прав и кто виноват. Я пытаюсь донести одну простую вещь, я не спорю даже. Уважаемые коллеги, я не спорю даже сейчас. Вы понимаете, сейчас происходит унижение страны. В этом диспуте, в этом отношении. И сейчас обвинять, извините, Януковича, там, Администрацию Президента, оппозиция, мера Львова, милицию. Да обвиняйте кого угодно. Проиграли все. Вы представьте себе, господа, мы качнем эту лодку и ситуация выйдет из под контроля. Сейчас не очень высокий уровень, я попробую сказать, как социолог, эту вещь. Не очень высокий уровень доверия к власти. Еще ниже уровень доверия к оппозиции. И вы думаете, что если эта волна выплеснется, кто ее подхватит. Я задаю себе одни простой риторический вопрос – следующая ситуация будет это фрагментация страны. Потому что я абсолютно уверенно могу вам сказать, что в 10 году после местных выборов случилось одно событие, о котором почему то мы очень редко говорим – более чем в 10 регионах победили местные политические проекты. Это в случае дестабилизации ситуации в стране. Знаете, свое "Гуляйполе", мы уже вспоминали, махновщина, петлюровщина. Тут все, слава Богу, историки. Но я хочу сказать, уважаемые коллеги, мне очень приятно тут сидеть и обсуждать эту тему. Самое главное, и мы должны все признать, что это не подлежит обсуждению, что унизили ветеранов войны. Как это произошло, где и с кем – это уже другой вопрос. Пусть этим занимаются политики, правоохранительные органы. И на самом деле, людям это без разницы. Еще 2-3 года и уже мы сами будем разбираться, если кто доживет еще из нас, до этих событий кто был прав и кто виноват. Вот это самое страшное. Их уже, этих людей, физически не останется".

Анна Безулик, ведуча: "Можна я вас підтримаю в одній надзвичайно важливій речі і поставлю запитання, яке я хотіла залишити таким достатньо важливим і нагальним до кінця нашої розмови. От ми всі коли говоримо про події, події у Львові, або події в інших містах, мені б хотілося, аби мі всі відчували і розуміли, що в цій ситуації будь-яких можливих громадських зіткнень жоден з нас не буде стороннім спостерігачем. Ми всі повинні це розуміти. Жоден. Постраждалими мі дійсно будемо автоматично усі. Це, на мій погляд, надзвичайно важливо. Ну, наприклад, будь-хто міг там опинитися, поруч з тією заворухою. Діти поїхали на екскурсію, далі будь-хто з львів’ян, хто не збирався брати участь у цих подіях, випадково опинився поруч, тому, будь ласка, ви висловлюєте свої думки, реагуєте і коментуєте. Але починаєте відповідати на важливе запитання – що робити, аби такого роду речі більше не траплялися, і аби напруга в суспільстві знімалася".

Олексій Гарань, професор Національного університету Києво-Могилянська академія: "Я значною мірою погоджуюся з тим, що сказав Євген. Але мені здається, що не суспільство винне наше, а винні ті, хто розколюють суспільство, хто навмисно провокує цей безлад і сутички у суспільстві. Десь днів 10 тому я їздив до Львова і знову я був зачарований атмосферою цього міста. Я чув там багато російської мови. Там багато людей зі Східної України, багато росіян приїжджає. І мені хотілося, я думаю, щоб просто приїжджали наші донеччани, кримчани, ходили по цьому місту і бачили, що там немає цього "звериного оскала" так, як це малюють зараз і в Росії, і так, як у нас тут починається малювати. А от хто принизив ветеранів, вибачте. От я хочу сказати, ветеранів принизили ті, хто все це спровокував. Ветеранів принизив Президент, який їм пообіцяв, я підпишу цей закон одразу. А потім втік в кусти. Розумієте? І зараз він хоче перекласти цю відповідальність. Він сказав ці слова, ну що ви заперечуєте? А він цього не зробив. Він зараз буде тягнути час і перекладе відповідальність на парламент".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "Получается такой разговор опять. Мы как на финском, на русском говорим, на украинском, не понятно. Я, Алексей, с тобой не спорю. Но я скажу одну очень простую вещь – не важно сейчас кто сделал. Вы думаете это Президент на это ответит сам. На это ответит комиссия. Сейчас речь идет о другом. Эти вещи, которые законом могут приниматься или не приниматься. Мы можем жить по конституции 2004 или 2006 года. Ветеранов унижать не имеет право в этом обществе. И еще один очень важный момент. Это неважно в какой способ проходит. Если что-то не работает в законодательстве, извините, по другим вопросам мы почему то не говорим когда законы не работают, мы просто плюем на них. Сейчас мы акцентируем внимание на второстепенных вещах, мы вспоминаем события в других странах. Самое главное, что происходит в этой студии – здесь не формируется площадка для единения, это раз. Второе – происходит следующее событие. Что усиливаем этот раскол – два. Люди, которые слушают по разные стороны баррикад, я могу сказать, у нас нет арбитров. Я переведу мысль одну простую, может быть скажу, есть один очень важный момент. У нас в стране нет моральных авторитетов наций. Не из религиозных деятелей, не из деятелей культуры, не из деятелей науки. Никого нет по определению, кому мы могли апеллировать".

Анна Безулик, ведуча: "А ви знаєте, між іншим, хто першим озвучив цю проблему? Про відсутність моральних авторитетів посеред політичної дискусії. Мирослав Маринович. В студії програми "Я так думаю" в 2003 році".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "Де ці прізвища. Їх влада не хоче слухать".

Анна Безулик, ведуча: "Давайте почуємо цитату з цієї статті, зокрема".

"Так, мабуть сьогодні і георгіївські стрічки, і червоні прапори викликають у когось ностальгію в душі. Але нащо плювати в душі тих, для кого вони є символами чужої країни і тоталітарного режиму, навіщо нас знову робити ізгоями в Європі, яка зрівняла нацизм і сталінізм, фашизм і комунізм. Вчора під час святкувань на майдані Незалежності і телевізійних концертів ведучі постійно апелювали до ветеранів війни. При чому явно до ветеранів винятково Великої Вітчизняної. Але 9 травня було святом і для моєї мами, це і моє свято, і свято моєї дочки. Ми готові відзначати його як день пам’яті і примирення, як це рекомендує всім країнам ООН, а не як день Перемоги. Але ми не готові віддавати його тим, хто досі воює, воює з нами мільйонами громадян нашої країни, лише прикриваючись словами про злагоду", – Наталія Лігачова, сайт Телекритика, 10 травня 2011 року.

Наталья Лигачова, шеф-редактор "Телекритики": "Вы абсолютно правы, но вот эти дискуссии, я не согласна с тем, что мы сейчас раскалываем Украину. Вот если мы начнем как раз отвечать на вопрос – а кто и во имя чего раскалывает Украину, это тоже важный момент этой дискуссии по объединению Украины. Потому что все равно нужно признать, что это было заранее спланированной провокацией. Я абсолютно согласна, что началось все с России. Я прекрасно понимаю, что не Президент был инициатором этих провокаций".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "А по-моему, он мог бы не поддаваться на эти провокации".

Наталья Лигачова, шеф-редактор "Телекритики": "Политики виноваты в том, власть виновата в том, что она не противостояла этим провокациям. Мы должны найти тех, кто провоцирует и они должны быть наказаны, они должны быть названы. И пафос моей статьи, кстати, был в том, что я хочу знать, кто провоцировал".

Євген Копатько, засновник компанії R&B Group, соціолог: "Есть короткая реплика, один маленький момент. Согласен с вашей частью статьи, которая опубликована. Кроме одного, в Европей, если и сравняли сталинизм и фашизм это глубочайшее заблуждение. Тогда отмените Тегеран, Ялту и Потсдам. Когда Советский Союз был союзником Британии и штатов. И тогда перечеркнем окончательно и забудем как Иваны, не помнящие родства, что 70% усилий во II Мировой войне было на советско-германском фронте. И то, что здесь красные и белые, которые уже лежат в могилах, уже не делятся. Мы просто топчем память тех людей, которые жили до нас".

Анна Безулик, ведуча: Євгене Едуардовичу, з цього приводу є одна цитата Парламентської асамблеї. Це цитата насправді з резолюції. Резолюція була прийнята в липні 2009 року. І називається ця резолюція Парламентської асамблеї організації з безпеки та співробітництва в Європі Возз'єднання розділеної Європи. Бачите, сході проблеми проходили різні люди, навіть і континенти. Так от, в пункті 17, зокрема, висловлюється глибоке занепокоєння з приводу "звеличення тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталінського минулого". Це цитата».

Проте в рамках обмеженого часу «РесПубліки» так і не вдалося вийти на ключову, як видається експертам «Телекритики», проблему висвітлення подій у Львові та формування владою нового суспільного дискурсу навколо складних історичних подій. На нашу думку, суть «нової політики пам’яті» від Банкової точно передав Олесь Доній у «Шустер live»:

«Олесь Доній: "Безперечно, нація повинна шанувати своїх героїв, безперечно. І Сидір Ковпак, наприклад, який був в червоному партизанському русі, – безперечний герой України. Він боровся з нацизмом, боровся за Україну, боровся за, на той момент, свою державу, яким був Радянський Союз. Це український герой. Але так само українська героїня і Олена Теліга, українська націоналістка, вона була член ОУН, яку нацисти розстріляли в Бабиному Яру. І інший поет, Олег Кандиба, якого так само нацисти розстріляли, так само, як герої-отамани повстанського Холодного яру, які боролися проти червоної навали, так само герой Олекса Гірник, який в 70 роках спалив себе на Чернечій горі в Каневі – проти русифікації і проти червоної влади. Так само Василь Стус, якого червоні комуністи закатували в мордовських таборах. Це наші герої, ми повинні їх шанувати. Всі. Але, на жаль, протилежна сторона не хоче шанувати усіх українських героїв. Вона хоче шанувати лише тих, кого дозволила Москва. Ось в цьому є проблема. Що вони хочуть не українську історію, а московську інтерпретацію історії. А нам потрібно шанувати всіх українських героїв"».

Саме з метою приховати цю однобокість і свою вразливість влада буде й надалі вдаватися до планування і підбурювання нових провокацій між радикальними полярними силами, щоб за наслідками подій нав’язувати свою «об’єднавчу» інтерпретацію подій минулого і сьогодення.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.