Євгеній Кисельов та міністр Костянтин Грищенко спільними зусиллями запустили в ефір антиамериканську «качку», Савік Шустер потурав хамству міністра освіти Дмитра Табачника та регіонала Вадима Колесніченка, а об’єктивність Андрія Куликова поволі трансформується в гру на боці правлячої партії.

Події та ефіри минулого тижня дали нові докази реалізації владою стратегії дискредитації опозиції. Пауза у процесі над Тимошенко дала Банковій можливість перекроїти інформаційне поле та створити кілька сенсаційних та/або довгограючих тем, на тлі яких справа Тимошенко частково втрачала би гостроту або сама лідерка чи дії БЮТ потрапляли б у негативний контекст.

Однією з таких спроб стала кількаходова комбінація зі спростування єдиної позиції Заходу щодо суду над Тимошенко. Її розробляли в контексті візиту Віктора Януковича в Нью-Йорк для участі у відкритті чергової 66-ї сесії Генасамблеї ООН. Проте головною метою поїздки, звісно, була організація зустрічі українського та американського президентів.

Після публікації витоку зі спільного листа Секретаря Держдепартаменту США Хілларі Клінтон і Верховного комісара ЄС із питань зовнішньої політики Кетрін Ештон, після скасування візиту Кетрін Ештон до Києва та відмови Адміністрації США від запрошення українського президента здійснити візит у країну в 2012 році Банкова потребувала сатисфакції.

19 вересня в газеті «Сегодня» виходить коротка замітка «Для Обамы уран важнее Юлиной свободы», яка, власне, є зразком використання непідтвердженої інформації з посиланням на анонімне джерело і перекручування інформації про лист президента США на адресу Януковича. Автори замітки стверджували, що Обама на противагу Клінтон може «закрити очі» на процеси в Україні, оскільки йому, зважаючи на вибори, важливіше отримати зовнішньополітичні дивіденди у вигляді згоди Януковича на передачу збагаченого урану. При цьому автори вдаються до прийому «констатації факту», видаючи бажаний розвиток подій за реальний.

Згодом, під час перебування Януковича в Нью-Йорку, 22 вересня прес-служба АП поширює реліз, згідно з яким «президент України Віктор Янукович у Нью-Йорку взяв участь в офіційному прийнятті від імені президента Сполучених Штатів Америки Барака Обами. Під час заходу відбулася коротка тепла розмова президентів України і США. Барак Обама відзначив той великий внесок, який робить нинішнє українське керівництво у справу ядерної безпеки в усьому світі».

Через кілька годин після цього повідомлення на сайті «Лівий берег» (який де-факто контролює один із апологетів АП і радник віце-прем’єра Сергія Тігіпка політолог Костянтин Бондаренко), з’являється новина з посиланням на анонімного «представника посольства США в Україні». Суть її полягає в тому, що під час особистої зустрічі Обама розкритикував Януковича за стан демократії, переслідування опозиції та утиски американських компаній. Цю новину активно підхопили сайти групи «Кореспондент», «ЛІГА», групи «Інтера» («Подробности») та російські сайти.

Ввечері цього ж дня деякі ЗМІ («Українська правда», «Дзеркало тижня», «Главком») поширили офіційне спростування посольства США цієї інформації як «повністю неправдивої». Таким чином американців змусили спростовувати все одразу: й анонімне джерело, й меседжі, невигідні владі і дуже схожі на ті, якими Захід закидав Банкову протягом вересня. Водночас було спростовано й сам формат зустрічі, яка, за версією американської сторони, була лише «коротким спілкуванням у кулуарах Генасамблеї ООН», а не на офіційному прийнятті. Однак цього майже ніхто не помітив.

Були і спростування з боку посла України в США. Однак від імені Моцика автори новини зробили акцент на тому, що Обама і Янукович не обговорювали справи Тимошенко.

Мета цієї медіапровокації остаточно прояснилася під час ефіру «Великої політики» («Інтер») із Кисельовим та главою МЗС Грищенком:

«Велика політика» з Євгенієм Кисельовим, «Інтер», 23.09.2011

«Репортаж. В мире, пожалуй, нет другой такой страны, где бы так много значила предвыборная борьба, которая в США никогда не прекращается. Избрали президента – глядишь, на носу уже парламентские выборы. А для американского избирателя состояние экономики – гораздо важнее внешнеполитических материй, особенно если речь идет о непонятной и неизвестной Украине. Для Б. Обамы, которому предстоит добираться переизбрания, жизненно важно ответить, когда американские войска будут выведены из Ирака, а что будет дальше на ближнем востоке, где Иран рвется к обладанию ракетным оружием. Что касается Украины, то поговаривают, что Вашингтон в первую очередь озабочен весьма приземленными вещами. Либерализация экспорта зерна из Украины, перспективы участия американских компаний в разработке сланцевого газа и программы, связанные с передачей запасов высокообогащенного урана из Украины в США. Кроме того, американцы обещали поставить Украине сверхсовременных реактор и технологии для исследования атомной энергетики. Во время короткой встречи с Обамой президент Украины договорился с Обамой, что на предстоящем саммите будут оформлены все предыдущие договоренности. Многие украинские СМИ отреагировали это заголовками “США могут променять Тимошенко на уран”. Не стоит забывать, что в США есть законы конкурентной борьбы. Рядовому американцу дела нет до судьбы Тимошенко. Но конкуренты Обамы при случае обязательно поставить ему в вину то, что Обама недоглядел, допустил, что в Украине непорядок. Хиллари Клинтон отправила Януковичу письмо озабоченностью делом Тимошенко.

У Вашингтона есть серьезные аргументы влияния на нынешнее украинское руководство. На самом деле, никакого противоречия тут нет. Сколько бы циничным ни был мир реальной политики, демократические ценности для американцев не пустые слова. Американцы едва ли питают иллюзии по поводу Тимошенко. Сегодня США хотят, чтобы в Украине сохранялась конкурентная среда в политическом смысле этого слова. Она дает американским инвесторам страховку от коррупции и непрозрачного ведения бизнеса.

Євгеній Кисельов, ведучий: Скажите, пожалуйста, какой разговор состоялся между Януковичем и Обамой? Представитель посольства США утверждает, что Обама в категоричной форме заявил, что американцы не закроют глаза на нарушение демократических прав и свобод в Украине.

Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ України: На жаль, той представник посольства США був анонімом. І це буває у нашій сфері ЗМІ, коли використовується анонім, щоб пустити неправдиву версію. Розмова була насправді теплою, стосувалась комплексного вивезення високозбагаченого урану і побудови високотехнологічних інсталяції в Україні. Є формалізовані переговори, є зустрічі, які відбуваються в кулуарах.

Євгеній Кисельов, ведучий: Из своего опыта я знаю, что когда с американской стороны что-то комментируют, то они остаются анонимными, в лучшем случае оставляют ссылку на некоего высокопоставленного сотрудника соответствующего посольства. Но, я все-таки, хотел бы уточнить. Обама ни слова не сказал про процессы над оппозиционерами, о проблемах с демократическими свободами?

Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ України: Я не можу дослівно передати. Але я чітко знаю, що розмова стосувалася тих питань, які мають вирішуватися спільно і вони обговорювалися дуже предметно».

Зв’язок «Великої політики» та провокації очевидний і чіткий. По-перше, Кисельов свідомо порушив хронологію подій та переставив місцями публікацію в газеті «Сегодня» та повідомлення про «коротку зустріч» Януковича і Обами. В такому поданні повторення меседжів замітки в «Сегодня» у Кисельова, з використанням прийому «констатації факту», виглядало достовірнішим.

По-друге, Кисельов, згадавши про «ствердження представника посольства США» щодо критики Обами, жодним словом не обмовився про офіційне спростування посольства США, про яке вже було відомо більш як за добу до початку програми. Та найгірше те, що сам Грищенко, назвавши цю версію «анонімною» й «неправдивою», так само «дипломатично» забув згадати про спростування посольства США.

По-третє, після уточнюючого запитання Кисельова з посиланням на «досвід», що такі витоки інформації використовуються в дипломатичній практиці, і проханням підтвердити, що Обама жодним словом не поцікавився процесами над опозиціонерами, Грищенко ще раз заперечив таку версію. Таким чином, складалося враження, що США взагалі не цікавлять проблеми демократії в Україні.

За допомогою цієї провокації влада намагалася досягти двох цілей:

1) продемонструвати своїм прихильникам здатність Януковича досягати успіхів на зовнішньополітичній арені попри підступи з боку анонімних ворожих сил (спростована дезінформація про критику на адресу українського президента);

2) з іншого боку, підірвати віру прихильників опозиційних сил у готовність Заходу (США) до кінця залишатися принциповими і тиснути на Януковича (американці де-факто – завдяки вищеописаній провокації українських ЗМІ – начебто заперечили, що йшлося про демократію і проблеми опозиції).

Всю провокацію було здійснено за допомогою поширення неперевіреної інформації з анонімного джерела із подальшим замовчуванням важливих наступних повідомлень із цієї теми. Знову експертам ТК здається, що за лаштунками цієї комбінації ховаються російські медіаполіттехнологи глави АП.

Цього ж вечора (23 вересня) на Першому національному програма «Шустер live» почалася з гострої дискусії навколо іншого скандалу: 22 вересня на відкритті саміту міністрів освіти держав – членів СНД студентка НаУКМА Дарина Степаненко вдарила міністра Дмитра Табачника букетом квітів. Вчинок студентки публічно підтримали політики з «Нашої України» (Андрій Парубій, В’ячеслав Кириленко). Їхня реакція була очікуваною з огляду на гостре критичне ставлення до політики, яку проводить Табачник.

Однак, на думку експертів «Телекритики», політики з опозиційного табору потрапили внаслідок спланованої провокації проти Табачника в добре розраховану пастку влади.

Почнімо з того, що В’ячеслав Кириленко був змушений доводити, що негідний за формою вчинок дівчини вартий поваги за суттю і виправданий з точки зору протесту проти дій Табачника. Це йому довелося робити в умовах, коли аж чотири (!) опоненти (що є порушенням принципу рівності дискусії) – регіонали Вадим Колесніченко та Олена Бондаренко, литвинівець Олег Зарубінский, на бік яких відкрито став і сам модератор Савік Шустер, озвучували факти і подробиці інциденту, які явно свідчили про спланований і підготовлений характер акції проти Табачника, про шкоду такого вчинку для іміджу країни, про причетність учасників цієї акції до інших радикальних та хуліганських дій.

При цьому прибічники Табачника не цуралися маніпуляцій. Наприклад, Шустер провів фальшиву аналогію між учинком проти міністра та уявним нападом на голову Федерації футболу України під час відкриття Євро-2012. Бондаренко вже традиційно склала свою промову з мережива безпідставних суджень та ярликів.

Найбільше відзначився і проколовся Вадим Колесніченко. Річ у тім, що його «напівправда» стала для експертів «Телекритики» певним ключем до розгадки провокації 22 вересня. Колесніченко розповів, що студентка Степаненко була серед тих, хто раніше у вересні напав на «совещание ветеранов и участников Великой Отечественной войны… которые собирались, чтобы протестовать против фашизма, неонацизма, который возрождается в Украине».

Експерти ТК провели невеличке розслідування, в результаті якого з’ясувалося, що 9 вересня відбулося заснування кишенькової організації депутата Колесніченка – Міжнародного антифашистського фронту. Цю «знаменну» подію було зіпсовано нападом «пятнадцати молодых людей в масках и с кастетами». Один із зацікавлених очевидців із організації Колесніченка описав це ще різкіше. До цих повідомлень було додано фотографії, на яких справді фігурує кривдниця Табачника Дарина Степаненко.

Висловимо суб’єктивні експертні судження: характер цих фотографій, характер демонстрації запису інтерв’ю Степаненко за підсумками нападу на Табачника на сайті «Сегодня» з посиланням на сайт «Братства» – організації, відомої своїми провокаціями, спрямованими на дискредитацію помаранчевого табору та опозиційних політиків (досить згадати нещодавні спроби братчиків спровокувати сутичку між міліцією і протестувальниками 24 серпня в Києві), свідчать про те, що влада створила маріонеткову організацію для дискредитації ідей та діяльності опозиційних сил і політиків.

Ця технологія дуже нагадує створення «радикальних» профашистських організацій у 2004 році для «смолоскипних походів», антисемітських заяв та інших радикальних дій «на підтримку» кандидата в президенти Віктора Ющенка. Повернення до використання таких технологій та радикальних рухів ще раз підкреслює усе більший уплив російських політтехнологів та їхніх українських учнів на формування інформаційного порядку денного в Україні.

Тому на акції проти Табачника, особливо після такого успіху та необережної підтримки провокаторів із боку опозиційних політиків, діяльність таких організацій не припиниться. Варто чекати на продовження серіалу з новими, ще більш неприйнятними, методами «боротьби з режимом» та подальшою дискредитацією опозиціонерів.

На тлі створеного позитивного тла для «жертви екстремізму» – запрошеного міністра Табачника – почалося обговорення проблем освіти. Маніпулятивний формат цієї дискусії був очевидний для тих, хто обізнаний із проблематикою. Але після обговорення «квіткового замаху» глядачам це було важко збагнути. Шустер зробив усе, аби за допомогою емоційності знизити критичний рівень сприйняття слів міністра і підвищити недовіру до його опонентів (той же Кириленко). Найкраще про це сказала член парламентського Комітету з питань освіти та науки Олеся Оробець в інтерв’ю УНІАН:

«Відсутність на ефірі, де мали хоча б формально обговорювати освітню політику, жодного члена парламентського комітету з питань освіти впадала в око. Не було там Ігоря Лікарчука, Лілії Гриневич, Павла Полянського, Ірини Бекешкіної чи будь-кого іншого з фахових освітніх експертів, не було жодного вчителя – лише два директори, яким субординація диктувала, що казати й запитувати. У підсумку політики звели фахову розмову про освітні проблеми й виклики до оцінки вчинку дівчини, що вдарила Табачника квітами».

У таких «тепличних умовах» Дмитро Табачник міг майже безкарно опускатися до «шельмування опонентів», зокрема, вдаватися до прийомів «приниження» та «навішування ярликів», безпідставних тверджень. Проте найяскравіше крутійство та безпорадність міністра і спроби ведучого Шустера згладити гострі кути видно на прикладі відповідей на запитання студентів із Тернополя:

«Шустер live», Перший національний, 23.09.2011:

«Студентка: «Здравствуйте, меня зовут Омелян Надежда. На данный момент меня действительно беспокоит мое будущее. Я выпускаюсь педагогом и я не знаю, что меня ждет дальше. Идти работать в школу я не вижу смысла за такую зарплату, которую сейчас дают. Скажите, пожалуйста, стране нужны молодые специалисты? Если они нужны, почему вы не обеспечите нам такие условия, чтобы мы хотели идти и работать в школах?»

Дмитро Табачник: «Я думаю, що коли будь-яка людина подавала документи до педагогічного вузу, вона прагнула стати вчителем і педагогом. Якщо лишилось рік до завершення і вона тепер каже, що вона не бачить сенсу працювати педагогом – це говорить про те, що людина вибирала свою професію не досить усвідомлено. Що стосується заробітної плати вчителя, то вона, на жаль, ніде у світі не є такою, що дорівнює заробітній платі банківського співробітника або, скажімо, менеджера торговельного підприємства. Минулого року тричі піднімалась заробітна плата педагогів. На сьогоднішній день вона складає 84% від середньої заробітної плати по економіці. Хочу сказати, що цей уряд підняв заробітну плату між тарифними розрядами, для того щоб молодий вчитель одержував більше. Крім того, наступного року заплановано тричі підняття заробітної плати для педагогів. Але у мене інше питання. Коли педагоги готують своїх вихованців… У нас в Україні в цілому продуктивність в цілому втричі менша, ніж в Європі. Звідки в бюджеті візьмуться кошти для більш високої заробітної плати. Заробітна плата всіх бюджетних сфер напряму пов’язана лише з одним – з рівнем розвитку економіки. Якщо буде зростати економіка, зростає заробітна плата в бюджетній сфері».

Савік Шустер, ведучий: Владик, что девочка, она услышала ответ на свой вопрос?

Владислав Майструк, кореспондент: Ответ, наверняка, она услышала. Единственное, что рядом со мной тоже есть студент педагогического факультета, но у нее другая немного проблема.

Студентка: «Я хочу працювати по своїй спеціальності, я маю велике бажання, але мені говорять: вибачте, ви не потрібні, і за вашим фахом немає де працювати. Що мені робити, якщо я хочу працювати за своєю спеціальністю і за своїм фахом?»

Вадим Колесніченко: «Это за свои деньги человек учиться или за счет бюджета?»

Дмитро Табачник: «Вибачте, а хто ця дівчина по фаху?»

Студентка: «Я філолог української та російської мови».

Вадим Колесніченко: «А кто сказал, что ваша работа не нужна? Этот человек еще не окончил вуз».

Дмитро Табачник: «Я думаю, що ваша робота надзвичайно потрібна. Тому що кожного року наші школи беруть тисячі молодих вчителів-філологів і викладачів української мови. Набагато менше викладачів російської мови».

Студентка: «Я закінчую за рік вуз. І я вже за рік шукаю собі роботу. Я сама з Хмельницької області. В районі, в місті – немає. Мені говорять: вибачте, за рік ми нічого не можемо вам запропонувати. Не хочу радикально сказати, але якщо мені пан Табачник запропонує особисто роботу, я буду дуже рада».

Дмитро Табачник: «Добре. Ми разом з Хмельницьким обласним управлінням освіти подивимось, скільки наступного року потрібно молодих вчителів по фаху «Українська мова». Я думаю, що цій дівчині також запропонуємо роботу».

Савік Шустер, ведучий: Владик, еще один вопрос.

Студентка: «Добрий вечір, пане Табачник. Я – Вербило Оля, студентка 2-го курсу Тернопільського національного педагогічного університету. У мене до вас таке запитання. Наскільки мені відомо, по всій Україні діє закон про престиж праці шахтаря. На жаль, на Західній Україні цей закон не є актуальним. Натомість ми маємо багато педагогів. Чому б вам не прийняти закон про престиж праці педагога? Чому наші батьки і молодь повинні виїздити за кордон у пошуках заробітків?»

Дмитро Табачник: «Я думаю, що закон про престиж шахтарської праці діє на всій Україні. Зокрема ті шахтарі, які працюють у Львівській області, в Червонограді, так само підпадають під дію цього закону. Стосовно праці педагога, то минулого року була прийнята постанова Кабінету міністрів, де на 20% було збільшено заробітну плату всім категоріям педагогів саме для підняття престижу педагогічної праці».

Савік Шустер, ведучий: Тернополь, еще вопросы?

Владислав Майструк, кореспондент: Есть ремарка по поводу зарплаты учителей.

Студентка: «Моя мама є вчителем. І повірте, зарплата не є високою. Я не повірю вам, якщо ви скажете, що проживете на вчительську зарплату».

Савік Шустер, ведучий: Станислав Николаенко».

Проте у всій красі маніпулятор Шустер виявив себе, коли цілком пряме і зрозуміле питання переформулював так, щоб Табачнику було зручно на нього відповідати. Це один із класичних прикладів софістичних хитрощів, коли невеликою зміною у формулюванні питання досягається мета – підготовка зручної відповіді:

«Кореспондент: Вы говорили по поводу экстремизма, по поводу гражданина, самоуправления, насколько оно помогает ученику стать гражданину?

Дівчина: «Звати мене Міленовська Катерина, я є випускницею педагогічного університету цьогорічною, також я є представником Національного студентського союзу, всеукраїнської молодіжної громадської організації. Самоврядування допомагає розвиватись лідеру, однозначно, і будучи п’ять років вже в самоврядуванні, в мене також є питання, мабуть, і до Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України. Чи не вважаєте ви, що своїми діями ви власне провокуєте той екстремізм? Ми обговорюємо зараз Дарину Степаненко, обговорюємо тих студентів, які виступали і висловлювали свою думку на контр-форумі, чомусь за попередні роки, наскільки мені відомо, настільки публічно жодного разу ніхто не отримав квітами по обличчю. Можливо, кожна дія породжує протидію. Мені цікава саме відповідь ваша, чи не вважаєте ви, що ваші дії провокують такі якісь речі?»

Савік Шустер, ведучий: Я понимаю вопрос, мы все понимаем вопрос. На него очень сложно ответить. Но я его продолжу немножко. Как вы считаете, почему вас считают министром, который тащит Украину в Россию?»

Після перегляду «Свободи слова з Андрієм Куликовим» (ICTV) 26 вересня експерти ТК отримали чергові підтвердження того, що порушення ведучим-модератором балансу в дискусії на користь влади все більше нагадує усвідомлені дії, а не помилки. Хотілося б сумніватися, але судіть самі:

1. Як відомо, Куликов чудово володіє англійською мовою. І йому не важко ознайомитися з текстом попередньої редакції Рекомендацій Венеціанської комісії. Експерти Комісії чітко показують, що існують сильні та слабкі сторони проекту Закону про вибори. Проте і в анотації, й у висновках «венеціанці» вказують на те, що проект Закону, представлений на їхній розгляд, не відповідає заявленому раніше, що недоліків у законопроектів більше, ніж переваг.

У зв’язку з цим, ведучий міг спокійно послатися на думку в попередньому висновку, щоби змусити міністра Лавриновича відповідати на незручне питання. Проте Куликов обмежився простим «навідним питанням», посилаючись на протилежні думки, висловлені ЗМІ. Тут також є маніпуляція, адже думки про закон висловлювали не власне ЗМІ, а представники влади і опозиції:

«Куликов: Глядачі у студії «Свободи слова» сьогодні поділилися за відповіддю на запитання: ви підтримуєте змішану чи пропорційну систему виборів? 66% глядачів у студії підтримують змішану – це зелена крива, і 34% – пропорційну систему виборів – це червона крива. Активно працюйте із вашими пультами, пані та панове. А я запрошую до центрального мікрофона Олександра Лавриновича, міністра юстиції України.

Лавринович: Добрий вечір.

Куликов: Пане Лавринович, після закінчення роботи українських фахівців з Венеціанською комісією одні засоби масової інформації повідомляють, що вона позитивно оцінила законопроект про вибори народних депутатів, а інші пишуть прямо протилежне. То законопроект готовий до розгляду у Верховній Раді, чи ні?

Лавринович: Ви знаєте, є парадокс української журналістики… Вас я не бачив на прес-конференції, яка була проведена після зустрічі з експертом Венеціанської комісії і її секретарем, коли я навмисно взяв і прочитав першу сторінку висновку, в якій сформульовані позиції про те, що цей законопроект багато в чому покращує чинне законодавство України – іде перелік семи позицій, в чому саме йде покращення. Протягом місяця цей висновок в двох версіях – англомовній і україномовній – був присутній на сайті Міністерства юстиції, був широко оприлюднений, але ніхто, жоден з журналістів не відзначив ці позиції. Ніхто. От питання полягає в тому, чи нам потрібен якийсь тверезий аналіз, співставлення аргументів, чи навіть я бачив по різним виданням – чи друкованим, чи електронним, – потрібно взяти тільки одну фразу, яка буде нагадувати реальність, але нічого спільного не мати із змістом. По суті вашого питання хочу сказати – звичайно, відзначено… Ми не можемо говорити про Венеціанську комісію. Ми можемо говорити сьогодні про думку експертів трьох – двох з Венеціанської комісії, один з ОБСЄ, – які підготували попередній висновок. Думка комісії буде трошки пізніше, 14 жовтня, коли буде розглядатися. Але звичайно, що основа, яка в більшості своїй зберігається при розгляді вже в пленарному режимі, вона показує як те, що ми досягли багато позитивних змін при підготовці цього проекту, так і те, що в ньому є недоліки, які можна буде виправити, і коли ми представляли в міністерстві свою точку зору, то я сказав, що я буду пропонувати робочій групі врахувати текстово двадцять одну пропозицію, яка міститься в цьому проекті. Щодо чотирнадцяти – потрібно буде шукати форму, як, тому що експерти не пропонують, як. Вони поставили проблему… А як порахувати, є питання, тому що не все, навіть коли ми готували первинний текст, було погоджено, тому що не можна було просто знайти, яким чином врегулювати проблему. Зокрема, це стосується, як голосувати за межами України громадянам. І якщо експерти ставлять питання, що в даному випадку не буде окремого округу, в дискусії, то кого буде представляти тоді той, хто буде обраний в окремому окрузі за кордоном? Чи інші питання, які стосуються механізму проведення виборів… Є частина питань, які, з моєї точки зору, складно буде враховувати, бо їх пропозиції можуть мати негативний результат…».

2. Куликов дуже добре обізнаний із подіями політичної історії України. Він користується цим, коли хтось із учасників «забуває» нещодавнє минуле. Проте у випадку з Лавриновичем уже Куликов «забуває», як насправді розвивалися події. Ось приклад. У своїй відповіді Соні Кошкіній міністр вдався до прийому напівправди: він вказав на те, що ухвалення закону про пропорційну систему виборів було «результатом, скажемо так м'яко, тих подій кінця 2004 року, коли далеко поза межами права була змінена Конституція, і одним з елементів тих політичних торгів, які відбувалися, стало народження і цього виборчого закону. Принаймні, якщо хтось забув, я можу нагадати, що одна з політичних сил ставила це як умову свого голосування за зміни до Конституції».

Ведучий Куликов мав би нагадати міністру, що за цей закон голосували в березні 2004 р., навіть до початку офіційної президентської кампанії та напередодні голосування за зміни до Конституції – проект №4105 Медведчука-Симоненка-Мороза. Це було складовою плану АП з ухвалення політреформи у той час, як Лавринович працював міністром юстиції в першому уряді Януковича. І те, як його ухвалювали, і які норми в нього закладали за участю багатьох нинішніх регіоналів, свідчить не на користь нинішніх спроб влади у такий самий швидкий спосіб змінити закон.

3. Мовчазна згода ведучого на участь у програмі заступника глави АП Марини Ставнійчук, яка також ставила «навідні питання» Лавриновичу, замість того, щоб запросити зацікавлених незалежних експертів від громадських організацій зі складу тієї ж таки робочої групи з розробки законопроекту. Більше того, в програмі виступили від влади Лавринович, Ставнійчук та депутат-регіонал Лук’янов; від опозиції – Соболєв (БЮТ) та Катеринчук (НУНС). Тобто, влада мала більше можливостей для своєї аргументації. Понад те, представникам опозиції практично не надавали можливості реагувати на слова Лавриновича, тоді як Ставнійчук могла спокійно ставити запитання і коментувати слова Катеринчука.

4. Перекручування і софізми, які були спрямовані виключно проти представників опозиції: так, Куликов зробив хибний висновок із порушенням правил формальної логіки (від часткового робиться висновок для загального, тобто, від ставлення до одного закону проектується ставлення до всіх законів). В темпі швидкого обміну репліками це могло виглядати правдоподібно для глядачів. І Куликов не міг не знати цього, як, звісно, й того, що він сам маніпулює:

«Куликов: Пане Соболєв, так, безперечно. Маніпуляції – вони завжди ганебні. А от ви заявили минулого тижня, що нині владу цікавить лише закон про вибори, який влада прописала під свої інтереси. І виходячи з такої логіки, можна сказати, що опозицію не влаштує жоден закон?».

Спираючись на аналіз переглянутих протягом вересня суспільно-політичних ток-шоу, можна стверджувати і прогнозувати таке: відбувається свідоме і скероване зміщення публічної дискусії в бік тотального контролю влади над їхнім змістом і формою.

Ведучі (Кисельов, Куликов, Шустер), не криючись, порушують принципи збалансованості та незаангажованості під час модерування дискусій. Понад те, вони намагаються згладжувати відверто програшні коментарі та заяви представників влади та нівелювати найбільш гострі та критичні випади з боку представників опозиції.

Все це в подібному масштабі спостерігалося в 2004 році, коли ставки чинної влади на виборах були справді високими. Нині «загвинчування гайок» відбувається мало не за рік до парламентських виборів. Цілком обґрунтовано можна припустити, що до вересня 2012 р. ситуація на ТБ зміниться ще в гірший бік, і ефіри все більше нагадуватимуть російські аналоги 2003–2004 рр.

Є велика загроза, що популярні «недержавні» телеканали цілком перетворяться на інтегральну частину системи пропагандистської обробки населення, керованої з єдиного центру – Адміністрації президента чи виборчого штабу Партії регіонів. Проти відносно незалежних ЗМІ, власників чи журналістів застосовуватимуться знаряддя особистої дискредитації та залякування, аж до фізичної розправи.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.