Певно, суворі морози сповільнюють «обмін речовин» в інформаційному просторі. Як інакше пояснити те, що вже другий місяць із випуску у випуск підсумкові тижневики обговорюють «сирну війну», яка насправді має радше ритуальне, ніж економічне значення для України, та газові переговори, що застрягли у форматі позиційної війни та обміну взаємовиключними пропозиціями? І знаходять матеріал для щоразу нових розлогих сюжетів про розвиток подій на цих фронтах. Тотальну нудьгу на тижні, що минув, трохи розвіяв бютівець Роман Забзалюк своїм «касетним скандалом», але два провладні канали вирішили цієї не дуже приємної для парламентської більшості теми не помічати. Ще одна велика тема, від якої більшість тижневиків вирішила дистанціюватися – події в Українській православній церкві Московського патріархату, де також не все відбувається так, як би того хотілося Партії регіонів.

Як і минулого тижня, важливою темою залишалася погода, а також спроможність місцевої та центральної влади захистити громадян від її руйнівного впливу, водночас не розбазаривши 75% тепла на зігрівання повітря. Найбільш видовищні кадри привозили з Криму, а отже, відбувся міні-бенефіс тамтешнього прем’єра Анатолія Могильова, який роздавав коментарі про успішну боротьбу зі стихією.

Призначення Дмитра Саламатіна міністром оборони збурило тих, хто ще не забув, як цей чоловік відвойовував парламентську президію для Партії регіонів зі стільцем у руках. Утім, саламатінський стілець відвернув увагу журналістів від інших, можливо, важливіших питань щодо причин і можливих наслідків кадрового рішення Януковича. Серйозної спроби довідатися, що саме робитиме на новій посаді Саламатін, ніхто так і не зробив – вистачило констатації, що він із Росії і пов’язаний із сином Януковича. Ухвалення в першому читанні проекту Кримінально-процесуального кодексу поки що не змінює життя громадян, одначе також заслуговує на увагу. На цей тиждень також припала визначна дата – друга річниця виборів президента України.

ТВі, «Підсумки з Віталієм Гайдукевичем»

Із підсумків цих двох років розпочав програму, – після того, як зробив огляд головних світових подій, на яких не планував зупинятися докладно, – Віталій Гайдукевич. Ідею підводки він, імовірно, запозичив у сайту «Обком», перефразувавши їхні «22 ознаки того, що ви вже два роки живете з вибором-2010».

Перший матеріал випуску – сюжет Романа Недзельського про «спецоперацію» Забзалюка. Докладний і загалом коректний (за винятком окремих сумнівних тверджень, але не чіпляймося до дрібниць) розбір скандальної історії. По завершенні сюжету ведучий робить акцент: мовляв, у підкупі винен і той, хто дав хабар, і той, хто взяв, але ні прокуратура, ні СБУ ані до Ігоря Рибакова, ані до Романа Забзалюка так і не прийшли. Це, очевидно, власне припущення Віталія Гайдукевича, адже Рибаков коментарів не давав (про це йдеться в сюжеті), тож про те, чи приходили до нього з СБУ чи прокуратури, напевно знати не можна. Але, очевидно, це припущення Віталієві добре пасувало – як ілюстрація до наскрізної тези щодо суцільного «покращення» протягом двох років панування чинної влади.

Далі – призначення Саламатіна, про якого ведучий каже, що тут, мовляв, навіть обговорювати нічого: стаж у війську два роки (нічого, що в Європі міністри оборони часом цивільні? – О.Д.), зять колишнього віце-прем’єра РФ Олега Сосковця (це добре чи погано? – О.Д.), до 1999 року громадянин Росії, в нардепи пішов за списком Партії регіонів, але ніякої законотворчої активності не виявляв. «У чому ж тоді користь персонажа? Бо відданий боєць», – стверджує ведучий, переходячи нарешті до легендарного стільця. Цікаво, що відеорядом до розповіді про те, як Саламатін «бив тільки до крові і стільцем по голові», йдуть кадри, на яких тогочасний депутат нікого не б’є, а лише розштовхує опонентів і видирається з їхніх рук. Із відеорядом узагалі намудрили: на словах про те, що за Саламатіна «Укрспецекспорт» «оскандалився повним провалом експорту бетеерів», нам чомусь показують фото Ігоря Калініна, новопризначеного голови СБУ, який до бетеерів жодного стосунку не мав… Ага, ось до чого Калінін: «Призначенням Калініна в СБУ і Саламатіна в Міністерство оборони президент завершив формування свого персонального кола безпеки».

Чи справедлива критика Саламатіна? Напевне. Чи можна сказати про нього щось добре, що врівноважить вивалений перед глядачем концентрований негатив? Цього ми не знаємо, адже ні політикам, ані експертам, які могли би заступитися за Саламатіна, в інформації від ТВi місця не знайшлося. Втім, далі ведучий перейшов до розмови з колишнім прем’єром і міністром оборони Юрієм Єхануровим, гостем студії. Мимоволі оборонцем кадрової політики Януковича доводиться бути саме йому. Єхануров, принаймні, пояснює логіку цих рішень, якої ведучий упритул не бачить, наголошуючи на тому, що Янукович призначає не професійних, а вірних йому особисто людей.

Поміркована позиція Єханурова вочевидь дратує Гайдукевича – він досить гостро опонує співрозмовнику, зокрема щодо його оцінки приватизації майна Міноборони. Розмову перервали заради невеличких інтерв’ю: з міністром закордонних справ Радославом Сікорським, яке взяв шеф ТВі Микола Княжицький, і з радником Держсекретаря США Філіпом Ґордоном, якому запитання ставив уже сам Гайдукевич. У першому ж запитанні журналіст нав’язує співрозмовнику власну думку: мовляв, невже уряд США не розуміє, що український уряд оточує великий корупційний бізнес, і він дбає лише про власний інтерес… Звісно, ТВі великі молодці, що дають ефір західним емісарам, яких провладні канали ігнорують. Але складається враження, що роблять це із розрахунком на те, щоби почути якомога жорсткішу критику чинної української влади. Знову ж таки, – вже не вперше мушу зазначити: доля ЄС, до якого Україна поривається вступати, або Америки, де може незабаром змінитися влада і разом із нею відносини з нашою державою, цікавить журналістів значно менше, аніж причини відсутності негайної жорсткої реакції Заходу на наші внутрішні справи.

У подальшій розмові в студії Єхануров уже не був таким поміркованим, як на початку – зокрема, пролунала заява про те, що Тимошенко діяла щодо Юрія Івановича «так само». Сенсації могло б не бути, якби журналісти інтернет-видань дивилися програму далі, а не кинулися писати новини на свої сайти: на уточнювальне запитання ведучого Єхануров заперечив, що його намагалися підкупити, і пояснив, що мав на увазі організовану Тимошенко провокацію іншого роду.

Наступна, і знов скандальна тема – наміри влади провести масштабну приватизацію. Після надміру іронічної підводки – порівняно спокійний матеріал Олега Криштопи. Поки що, щоправда, оперувати можна тільки прогнозами, здогадами і припущеннями, адже конкретного плану приватизації немає. Але й цього досить, щоб кинути тінь підозри на владу. В цьому журналістам ТВi допомагає відлучена від Фонду держмайна його екс-голова Валентина Семенюк, а також Олександр Данилюк, якого тепер, коли історію з Податковим майданом підзабули, титрують як звичайного громадського діяча. Головна загроза, яку вимальовує автор сюжету – перехід у приватні руки енергетики, комунальних підприємств і військово-промислового комплексу. Лунають одіозні прізвища потенційних бенефіціарів приватизації: Фірташ, Ахметов, «Газпром», – а також теза про явну недооціненість підготовлених для роздержавлення об’єктів.

І знову Єхануров своїми коментарями опускає градус розмови, висловлюючись виважено, хоча й не на користь влади. Далі Віталій Гайдукевич, переказавши останні новини «сирної війни», попросив співрозмовника підтвердити очевидний зв’язок дій «Росспоживнагляду» з політичною напругою між Києвом та Москвою, і знов не задовольнився поміркованим тоном відповіді. Ведучому явно кортить почути, що українська влада повинна вживати (але не вживає) жорсткіших заходів у відповідь.

Остання тема випуску – конфлікт в УПЦ МП. І тут творцям програми забракло такту. Продемонструвати політичний підтекст подій можна було коректніше й менш прямолінійно, та й наголошувати на цифрах – мовляв, до церков Московського патріархату ходить 25% українців, а до Київського вже 31% – не варто було. Всі ж розуміють, що насправді значна частина умовно «православних» знати не знають, до якого патріархату належить церква, куди вони заходять у найкращому разі двічі на рік. І для того, щоб натякати на перетікання вірних із МП до КП, немає статистичних підстав.

Розвішування ярликів у сюжеті – Агафангел «відомий українофоб», Ілларіон «дійсно» пов’язаний із Нусенкісом, «єпископів, яких можна зачислити до когорти українофобів, у Московському патріархаті не більше десяти відсотків», – є також відходом якщо не від стандартів (тут творці «Підсумків» захищені формальним статусом авторської публіцистичної програми), то від доброго тону. А називати «українофобією» прихильність до тіснішої інтеграції з Російською православною церквою – більш ніж некоректно. Наприкінці матеріалу Мирослава Отковича ще раз чуємо, що альтернативою перебування в УПЦ МП для вірних є «перехід до УПЦ КП». Чому саме до цієї, а не однієї з десятків інших церков України? Цікаво, чи знав релігієзнавець Юрій Чорноморець, у якому контексті буде використанj його коментарі, – і якби знав, чи погодився б їх давати?

Вкотре перегинаючи палицю в занадто запеклій критиці не лише влади, а й усього, що з нею асоціюється, підсумковий тижневик ТВі діє собі на шкоду, відлякуючи тих глядачів, які хочуть побачити справжню картину дійсності, альтернативну провладній пропаганді – але не альтернативну пропаганду.

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Випуск тижневика «1+1» розпочався з оперативного матеріалу про смерть співачки Вітні Х’юстон. Перша українська тема – Забзалюк. Скандальну тему доручили розслідувати Ользі Василевській, одній із найбільш боєздатних «багнетів» нинішнього ТСН. Із завданням вона впоралася добре, зумівши зробити матеріал видовищним – багато цікавих кадрів, знятих у ВР і поза нею як явно, так і прихованою камерою. Матеріал збалансований, наскільки це можливо – є навіть позиція керівника фракції Партії регіонів Олександра Єфремова. Щоправда, до спроби відповісти на питання «кому вигідно» є питання: «Кому, власне, був вигідний цей скандал: варіантів є декілька. По-перше, БЮТ – фракція покарала зрадників. По-друге, – це частина Партії регіонів, яка не сприймала групу Рибакова. По-третє, зловтішатися можуть комуністи та литвинівці. Тепер у групи Рибакова менше шансів відібрати у них так звану золоту парламентську акцію». В чому ж полягали ці шанси і чим саме зашкодив скандал навколо підкупу Забзалюка? Якщо йдеться про поточне скликання ВР, то група «Реформи заради майбутнього», по-перше, давно відібрала «золоту акцію», – тож литвинівцям і особливо комуністам, навпаки, треба за неї боротися, – по-друге, внаслідок скандалу зменшилась аж на одного депутата – з неї вийшов Тарас Чорновіл. Якщо про наступне, то хто сказав, що група Рибакова потрапить до ВР? Забракло й оцінки скандалу не лише з точки зору прагматичних вигоди й доцільності для політиків, але й з точки зору значення його для суспільства та суспільної думки.

Тему «сирної війни» «ТСН. Тиждень» розпочав висвітлювати найпершим, поки інші тижневики святкували Різдво і старий Новий рік. Якщо тоді результати «патріотичного» експерименту ТСН засвідчили, що з сирами в Україні все гаразд, то тепер журналісти вже не так у цьому впевнені – припускають, що якість продукції, принаймні на внутрішньому ринку, можна покращити: «Війна міждержавна, здається, змусить поліпшити якість сиру і всередині країни, ну, а надлишки на складах мали б штовхати до зниження цін. Чи готові до такого повороту українські сировари? Ну, і чи залишилися ще козирі в їхній кишені?». Що ж, нарешті й глядачі ТСН побачили, що не все так однозначно, як стверджують українські офіційні органи. Юлія Дячук не лише продемонструвала у своєму матеріалі хамство головного санітарного лікаря Росії Геннадія Оніщенка (виявляється, він хамив не лише заочно Азарову, а й увіч українським журналістам), але й досить явно натякнула на те, що наші санітарні органи не готові відповідати за вміст продуктів.

Корпоративної джинси та інших сумнівного змісту повідомлень у ТСН не було вже досить давно. Та ось з’явилася нагода. «На завтра оголошено дуже таємничий конкурс із приватизації “Вінницяобленерго”. Він дістав розголос після детективної історії, пов’язаної зі зривом першої спроби продати енергокомпанію. У п’ятницю, буквально за годину до кінця робочого дня, з торгів зняли учасника, що готовий був давати за пакет акцій суму в кілька разів більшу, аніж заявлена стартова. У “Львівобленерго”, яке Фонд держмайна практично відсторонив від торгів, підозрюють: продаж, призначений на понеділок, штучно обмежують для одного договірного покупця. Яка від цього вигода фонду незрозуміло, бо для держави від такого продажу очевидні збитки». Безперечно, цю насправді важливу тему могло бути розкрито і в нормальному форматі – із коментарями обох сторін. Але творці «ТСН. Тижня» пішли іншим шляхом – імовірно, через те, що ображене «Львівобленерго» належить братам Суркісам, діловим партнерам власника «1+1» Ігоря Коломойського. Ну а події справді розгорталися дуже швидко саме напередодні ефіру програми, а також напередодні вихідних.

Проблемні теми, варті детальнішого висвітлення, у тижневику «1+1» знов, як і минулого разу, зібрали в дайджесті новин: події у справах Тимошенко й Луценка, заміна Єжеля на Саламатіна, конфлікт в УПЦ МП і підвищення тарифів на воду з 1 березня.

«Інтер», «Подробиці тижня»

На перше місце серед подій тижня програма Олега Панюти поставила «сирну війну», присвятивши цій темі ґрунтовний репортаж Геннадія Вівденка. Попри добре виконану журналістом роботу, загалом маємо справу з окозамилюванням: спокушаючи суспільство натяками на українсько-російську геополітичну напругу, «Інтер» роздуває типову і, зрештою, не таку вже й велику проблему. Добре, що глядачам нарешті простими словами пояснили, що таке пальмова олія і чому її додавання до сиру – це погано. Цікаво нарешті почути деякі цифри: що в Росії виробляють удвічі менше сиру, ніж споживають, і що 86% експорту сирів із України йде в Росію.

Але ми так досі й не почули, скільки недоотримає бюджет через «сирну війну», скільки людей можуть залишитися без роботи тощо. Постраждалими в цьому та інших матеріалах із цієї теми виступають топ-менеджери молокозаводів. Для країни, де весь час банкрутують, продаються за безцінь, зупиняються через брак сировини або стають здобиччю рейдерів (зокрема й державних) значно більші підприємства, це не дивина.

Наступне повідомлення – про те, як Україна зігріла Європу, прикривши Росію, неспроможну постачати достатню кількість газу: «Тем временем российский газ возвращается в Европу. В понедельник топливо в необходимых объемах стали получать шесть европейских государств. Это Болгария, Словакия, Австрия, Венгрия, Польша и Греция. Но еще в три страны поставки были ограничены. Чтобы помочь Москве справиться с выполнением контрактов перед европейцами, Украина подавала в систему газ из своих подземных хранилищ, ведь “Газпром” сократил экспорт топлива в Европу из-за аномальных холодов. Газом, предназначенным для ЕС, россияне грелись сами». Скільки коштувала Україні ця допомога? Скільки газу подано в Європу? Таких нудних подробиць «Інтер» не повідомляє.

Традиційна для «Інтера» рубрика «паркет» із незмінним синхроном Януковича – цього разу про призначення Саламатіна. Про те, як вправно новий міністр б’ється на стільцях, ані слова. Натомість згадано, що до 1999 року він був громадянином Росії. Розповідаючи коротко про ухвалення в першому читанні проекту КПК, «кусають» опозицію: «Документ не поддержали коммунисты и оппозиция, хотя сами неоднократно настаивали на его принятии». Змоги пояснити цю гадану непослідовність ані опозиціонерам, ані комуністам не дають.

На цьому частину, присвячену українській політиці, завершено. Далі – матеріали про екологічне лихо на Миколаївщині, про відзначення двадцятиріччя створення Європейського Союзу, а ще дотепний огляд політичних технологій на російських виборах, у якому представниця товариства з захисту тварин Шевченківського району міста Києва «висловлює рішучий протест» проти кадрів, на яких Жириновський лупцює віслюка.

Про актуальність не висвітлених «Подробицями тижня» політичних тем (Забзалюк, Тимошенко, Луценко та ін.) можна сперечатися. Одначе як може бути не актуальною для російськомовної аудиторії, значна частина якої належить до церкви Московського патріархату, тема конфлікту в УПЦ МП? Схоже, вони просто приховують від своєї аудиторії невдалий для влади розвиток подій у церкві.

Перший національний, «Підсумки тижня»

Підсумковий тижневик державного каналу розпочався із соціальної, але доволі гострої теми – нераціональних витрат енергії. Головним героєм матеріалу став громадський діяч Святослав Павлюк, який не тільки наочно продемонстрував масштаби проблеми, посмаживши яйце на кришці люка теплотраси, але й обґрунтовано пояснив, що з цим треба робити. Ненав’язливо в сюжет введено два вигідних владі меседжі: синхрон керівника Київської міської державної адміністрації Олександра Попова, зміст якого зводиться до «ми робимо що можемо, але потрібно на порядок більше грошей», і про переваги самоорганізації мешканців будинків – ОСББ. (Звісно, ОСББ – це чудово, але те, що в певному будинку не створено такого об’єднання, не звільняє владу та комунальні служби від відповідальності за марнування тепла і грошей.) «Єдині, хто має зиск – це комунальники», – підбиває підсумок авторка сюжету Тетяна Кухоцька. Далі – на тій самій «зимовій» хвилі – лайф про те, як переживає морози українське село.

Єдиний у випуску матеріал, так-сяк пов’язаний із політикою, присвячено наміру влади віддати культурні та історичні пам’ятки церквам (точніше, церкві – всі ми знаємо, якій саме). Тут про це йдеться – досить несподівано для вашого автора – прямим текстом:

«В релігійному житті України найближчим часом можуть статися серйозні зміни: церкви, культурні та історичні пам’ятки, які є власністю держави, можуть передати у власність релігійних громад. Принаймні, це передбачено законопроектом, який нещодавно з’явився у Верховній Раді. У ньому, перш за все, йдеться про передачу Києво-Печерської та Почаївської Лаври священикам Української Православної Церкви, більш відомої, як Церкви Московського Патріархату. Автори закону переконують: святим отцям треба повернути відібране колись майно. Противники ж ідеї наполягають: культурні пам’ятки такого значення мають залишатися у держави, як надбання народу. Тетяна Мельниченко вислухала і одних, і інших». І справді, сюжет Тетяни Мельниченко збалансований, у ньому подано думки УПЦ МП, КП та експертні. Звісно, це не виправдовує послідовного ігнорування «Підсумками тижня» більшості актуальних політичних тем, але, принаймні, цього разу вони донесли до своєї аудиторії хоча б одну з них.

5 канал, «Час: Підсумки»

Розпочали з ретельного дослідження готовності різних органів влади (МНС, МОЗ, МінЖКГ тощо) до зими та їхньої поведінки в умовах суворих морозів. Матеріал Азада Сафарова вийшов виваженим, помірно розведеним лайфом із пунктів обігріву, без істерик і голослівних звинувачень. Знайшлося тут місце й експериментові Святослава Павлюка з яйцями, й корисним порадам самого Миколи Азарова: «Дверь в подъезде должна быть утеплена, окна должны быть утеплены, что там должны быть ремонты проведены нормальные. С мелочей начинать, с мелочей».

Якщо мороз та комунальні проблеми стосуються кожного, тож увага до цієї теми виправдана, то історії з Забзалюком – точніше, балаканині її учасників та віддалено причетних до неї персонажів на кшталт Олега Ляшка, – у підсумках 5-го каналу приділили дещо надміру уваги. Бажання оприлюднити кумедну розмову Ляшка з Юрієм Болдирєвим, яку зафіксувала камера 5-го, зрозуміле, але можна було обмежитися ютьюбом. Фрагмент їхньої перепалки вкупі з уривчастими синхронами Литвина, Сівковича та інших персонажів притлумлює відчуття реальності та серйозності того, що відбувається. В підводці до матеріалу Тетяна Даниленко наголосила: «Тепер Генпрокуратура в патовій ситуації. Факт хабаря очевидний, особи тих, хто давав і хто брав, відомі, а одним з фігурантів справи може стати Президент», – таким чином нагадавши, що йдеться про серйозні посадові злочини. По перегляді сюжету такого відчуття вже немає: якесь кабаре, де депутати задирають ноги й натискають кнопки за гроші, та й годі.

У висвітленні призначення Саламатіна 5-й повівся так само, як ТВі: суцільний негатив, та ще й непрямою мовою переказано несхвальні коментарі опозиціонерів. Про мотивацію вибору Януковича – тільки здогадки про зв’язок нового міністра із «сім’єю»: «Силове крило держави тепер цілком під Президентом. Цього тижня Віктор Янукович звільнив критикованого ним Михайла Єжеля із посади міністра оборони. На його місто призначив Дмитра Саламатіна. Після МНС, СБУ, Держохорони, Спецзв’язку та податкової, це вже 6 призначення у силових структурах нового глави, якого пов’язують із старшим президентським сином. Як і новий керівник спецслужб Калінін, Саламатін росіянин за походженням. Українське підданство набув у 1999, освіта гірнича та інженерно-економічна. На попередній посаді, в “Укроборонпромі” відзначився тим, що сконцентрував у своїх руках всю зброєторгівлю. У поле зору журналістів, попав під час парламентських бійок. Найкращі бійцівські навики продемонстрував під час ратифікації Харківських угод. Характерний прийом – бити стільцем голову – застосував і на посаді головного торговця зброєю. До речі, депутатський мандат зберігав, аж до призначення міністром. В минулому побиті Саламатіним бютівці, в один голос запевняють: такі, як він та новий голова СБУ, по мітингах стріляти не побояться. Стосовно ж перспектив армії, то їй тепер пророкують, якщо не реформування, то серйозні кадрові та майнові пертурбації». Все сказане про Саламатіна в цьому повідомленні є або може бути правдою (окрім посилання на анонімних бютівців – це просто непотріб), але свідома відмова від балансу перетворює цю правду на агітпроп.

Цікавим вийшов матеріал Наталії Жижко з Праги, де вона знайомилася з життям українських емігрантів – Богдана Данилишина та Олександра Тимошенка. Тема так і просилася бути висвітленою – не дарма схожий матеріал, але менш розгорнутий і без виїзду на місце дислокації політемігрантів, місяць тому пропонував своїм глядачам у підсумковому тижневику канал новин «24». У матеріалі 5-го – цікавий екскурс в історію, зокрема згадка про постпомаранчеву хвилю емігрантів, які втікали від нової влади переважно до Росії. Щоправда, з тим, із якою легкістю автор сюжету віднесла до політвигнанців Дениса Олейникова, можна сперечатись, адже зв’язок між наїздом на його компанію «Простопринт» та футболками «Спасибо жителям Донбасса» – це лише припущення. До того ж, виготовлення товарів із умовно політичними гаслами не було виявом політичної позиції підприємця: де факто політичним діячем Олейников став уже за кордоном. Та й Олександр Тимошенко, який не був політиком і про загрозу свободі якого ми знаємо лише з його власних слів, – жодних доказів дотепер не оприлюднено, – може вважатися політичним емігрантом із великою натяжкою. Та все ж нагадати про цих людей як про один із вимірів політичної ситуації в країні, традиційно замовчуваний провладними ЗМІ, корисно.

А от матеріал Ірини Герасимової про політичну сатиру, яким завершується випуск, засмутив. Донести до глядача, який не користується інтернетом (а аудиторія 5-го, як відомо, складається значною мірою з людей немолодих), блискучу сатиру Дмитра Бикова у виконанні Михайла Єфремова – «Гражданин поэт» – і тут же змішати її з іще одним великим шматком безглуздої розмови Ляшка з Болдирєвим… Поява в кінці матеріалу народного поета Миколи Воськала трохи рятує ситуацію, інакше можна було б дійти висновку, що українська політична сатира обмежується Ляшком. І Болдирєвим. Невтомні старання сайту «Обком», творчість талановитих українських карикатуристів, сатирично-філософські переспіви класики авторства Сергія Рахманіна у «Дзеркалі тижня», статті Тетяни Коробової, «Дурдом», «Веселі яйця», кабаре «Веселый ПесецЪ» – все могло бути на тому місці, яке зайняв у випуску програми «Час. Підсумки» діалог двох маргіналів.

ICTV, «Факти тижня з Оксаною Соколовою»

Цей випуск програми Оксани Соколової був на диво ліберальним. Почали з погоди. В матеріалі Руслана Тарасова намішано всього, що тільки можна було пов’язати з морозами – від Папи Римського до Віктора Балоги, від експерименту Святослава Павлюка з яйцем до катаклізмів у Боснії. Що ж, із таким вибором головної теми тижня важко сперечатися – справді, це стосується кожного.

Перша політична тема – «сирна війна». Сюжет Володимира Соколова – один із найбільш збалансованих і пізнавальних матеріалів, що з’являлися на цю тему від самого початку конфлікту. Дещо псує його хіба що кінцівка: «До квітня, радять експерти, треба перетерпіти, або ж адекватно реагувати на дії Кремля». Сказавши «А», кажи й «Б»: що саме має вважатися «адекватною» реакцією, і чим не адекватна теперішня?

В огляді парламентського тижня Олександр Візгін об’єднав скандування «Юля! Юля!» під час виступу Януковича з трибуни ВР, ухвалення в першому читанні проекту КПК (на цю тему в матеріалі чимало цікавої інформації та синхронів) та призначення Саламатіна. «Бійцівське» минуле останнього ICTV, на відміну від «Інтера», замовчувати не став, зате знайшов синхрон самого новопризначеного міністра: «Я не бил депутата, упаси Господи. Спросите, ради Бога, мы никого не били». Добрий взірець для тих каналів, які тільки таврували Саламатіна.

Теми Забзалюка «Факти тижня» також не оминули – вона разом із хімічною кастрацією російських педофілів та вибухом на шахті «Північна» увійшла в огляд гарячих тем тижня. Історію викладено стисло, з коментарями всюдисущого соратника Рибакова Володимира Каплієнка та Володимира Литвина. Не вичерпно, але краще, ніж нічого.

«Україна», «Події тижня»

Андрій Данилевич – як завжди. Розпочинаючи випуск із сирного протистояння, він одразу грішить проти фактів: «Украинские сыры теперь в России – экзотика. Как и “Боржоми”, только на картинках. В ночь с понедельника на вторник российские санитары провели зачистку территории: во всех магазинах страны одним махом из продажи изъяли сыры трех крупных украинских производителей. Качество резко перестало соответствовать строгим требованиям “Роспотребнадзора”. В общем, украинско-российские отношения теперь с привкусом пальмового масла…». Як це «резко», якщо історія триває вже понад місяць? До того ж, ідеться лише про сир цих трьох виробників, які, на відміну від «Боржомі», монополістами не є. Хто сказав, що попит російського ринку не може бути задоволено продукцією інших українських підприємств?

Але шукати відповідей на ці та інші запитання ведучому ніколи: його несе. «Более того, что-то наподобие пальмового масла россияне готовы будут находить и в любой другой поступающей на их рынок украинской продукции. Вот, кстати, тоже – в начале этой недели российские железнодорожники изъяли из эксплуатации 80 тысяч грузовых вагонов украинского производства, мол, они вдруг стали некачественными и небезопасными, но еще два месяца назад никаких претензий не было. Вообще, с трудом верится, что вот так запросто Россия может взять и отказаться от украинских вагонов и цистерн, притом, что сама же ежегодно покупает их около тридцати тысяч штук. И от украинской молочной продукции, которой ежегодно покупает 60 тысяч тонн». Чому глядачам має бути цікаво, з трудом чи без труда віриться Андрієві Данилевичу в ті чи інші дії Росії? В результаті глядачі замість чіткої інформації або експертної думки про те, що відбувається між Росією й Україною і як це може відбитися на реальній економіці, почули, як іронізує ведучий… Який, – не хотілося нагадувати, але мушу, – ще пару років тому кидався на амбразуру, захищаючи інтереси Росії, «Газпрому» та власника «Росукренерго» в ефірі телеканалу «Інтер».

Від сиру – перехід до останніх заяв української влади про формат членства в Митному союзі (тут Данилевич іронію вмить вимкнув), а далі – про погоду в Європі й «Газпром». Тема газу – постійний пріоритет «Подій тижня». Детально, з синхронами українських, російських та європейських посадовців «Україна» розповідає історію про те, як Європа спочатку недоотримала, а потім доотримала газ, хто, як і коли це пояснював тощо. Немає тільки найцікавішої інформації: скільки «допомоги» Європі вийшло з України, хто і кому за неї буде платити. Зате кпинів не бракує: «А вот в Москве украинцам за помощь даже спасибо не сказали, мол, чего это они вдруг хвастаются на весь мир. Ну не хватило у России газа, ну не дала Украина Европе замерзнуть, дело-то житейское». Матеріал, хоч і змальовує російсько-українську перепалку протягом місяця в динаміці, не дає усвідомлення головного: справжні переговори, які можуть привести до вирішення проблеми – це не обмін публічними образами і звинуваченнями, і якраз про перебіг справжніх переговорів ми не знаємо нічого. Окрім, хіба що, твердження російського посла Зурабова, що вони тривають.

Спільну для більшості телеканалів тему – куди дівається тепло з тепломереж і як цьому зарадити – розкрив Олександр Бондаренко. Зробив це він, щонайменше, не гірше за колег з інших каналів, і не використав жодного синхрону Миколи Азарова, хоча замість прем’єра цінну пораду дав міністр ЖКГ: «А що я зможу зробити для цього? Виходячи з хати, виключити світло, чи ще що зробити. Економити нам усім треба». Важлива тема, але наскільки корисніше було б, якби тижневики взялись за неї до, а не після морозів…

Чергова довга підводка «ні про що» передує змістовному й концентрованому сюжетові Сергія Кудімова про події парламентського тижня. Сюжет непоганий, подекуди пересипаний експертними коментарями, а інкорпоровану в нього тему Забзалюка, як і в «Фактах тижня» ICTV, розкрито стисло й загалом коректно.

У наступному повідомленні ваш автор знайшов для себе відповідь на риторичне запитання «Навіщо бажати Калініну успіхів?», поставлене в попередньому огляді. Бажають успіхів у «Подіях тижня» всім новопризначеним. Із Саламатіним, окрім привітання, у «Подіях тижня» повелися дуже ніжно – ні про стілець не згадали, ні про російське минуле. Дивний контраст із загальним тоном програми.

А на завершення випуску – цікавий і корисний сюжет про те, як «гостинно» в нас чекають приїжджих уболівальників, заламуючи найвищі ціни на житло в Європі. Шкода, що ця тема досі не стала такою ж популярною серед тижневиків, як смаження яєць на теплотрасі, адже це – підвалини ганьби, яка, можливо, чекає Україну найближчим часом.

Верстка телевізійних тижневиків 12 лютого 2012 року

«1+1», «ТСН. Тиждень»

I will always love you

Проданий голос

Заморожені субтропіки

Сирні голови

Гра в піддавки

Тиждень за 1 хвилину

Звільніть людину

Біла халатність

«Інтер», «Подробиці тижня»

Головний сир-бір тижня

Російський газ повертається в Європу

Дісталося від лютої зими й Криму

У Міноборони новий керівник

Цей тиждень у Верховній Раді означився прийняттям проекту нового Кримінально-процесуального кодексу

Сувора зима – випробування не лише для комунальної сфери

Можуть підскочити й ціни на бензин

Технологи російської передвиборної кампанії увійшли в раж

На тлі грецьких протестів дещо дивно виглядає ювілейний день народження єдиної Європи

Перший національний, «Підсумки тижня»

Морози не відступають

Зима в українському селі

В релігійному житті України найближчим часом можуть статися серйозні зміни

Півторарічному хлопчику з Хмельниччини життєво необхідна допомога

Києві давав майстер-класи Олександр Довгополов

5 канал, «Час: Підсумки»

Не мерзніть

Інформаційна бомба тижня від БЮТ

Президент призначив нового міністра оборони Дмитра Саламатіна

Політичні біженці в Чехії

Політика у творчості митців

ICTV, «Факти тижня з Оксаною Соколовою»

Морози в Україні та Європі

Сирний конфлікт України з Росією

Кадрові зміни в українському парламенті

Український тренер хокею наклав на себе руки

Щасливі родини українського шоу-бізнесу

«Україна», «Події тижня»

Українські сири – екзотика

Позиція української сторони щодо Митного союзу не змінилася

Європа замерзає…

Потепління можливі в газових переговорах

Обігріваємо повітря?

Депутати повернулися з канікул

У галереї портретів колишніх міністрів оборони України поповнення

Україна на всю рекламує свою гостинність і не шкодує на це грошей

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».Засади моніторингу дивіться тут.