Розпочинаючи аналіз роботи провідних українських видань напередодні та під час виборчої кампанії, необхідно зазначити кілька загальних рис друкованої преси. Можливо, і загальновідомих, але від того не менш важливих, які великою мірою впливають на специфіку цієї роботи.

Орієнтація більшості видань на максимально широку, несегментовану аудиторію, продиктована комерційним інтересом залучення рекламодавців, майже неминуче призводить до їх таблоїдизації –  часто навіть всупереч декларованими засновниками чи власниками цілям. Як наслідок – політичне життя й у тому числі події електоральних перегонів висвітлюються в стилістиці «жовтої преси» – сенсаційність витісняє об’єктивність і аналіз, домінує класичний формат таблоїда: короткі новини, яскраві заголовки та великі фотографії. І це якраз саме той формат, який влаштовує нашу політичну еліту – читачі, як і телеглядачі, з більшою охотою стежать за скандальними повідомленнями та неперевіреними чутками, ніж прагнуть отримати якісну інформацію для роздумів і осмислених рішень.

Справді, якісна преса – задоволення надто дороге, яке потребує утримання значного штату журналістів високої кваліфікації, що неминуче перетворює проект на фінансово збитковий. Приклади якісної громадсько-політичної преси в Україні дуже поодинокі, та й то, при детальнішому ознайомленні, функціонують як інструменти реалізації певних політичних амбіцій своїх власників, редакторів чи навіть окремих журналістів.

У телевізійно-інтернетну епоху наші «якісні» видання також відіграють роль своєрідного інформаційного посередника в середині політичної еліти – і якщо такого статусу вдається досягти, то й обмежена аудиторія, й не дуже значний реальний тираж не завадять отримувати цілком реальні прибутки.

Дещо інша ситуація з діловими виданнями, для яких специфіка аудиторії може суттєво впливати як на якість, так і на стиль подачі інформації.

Розміщення в друкованих ЗМІ матеріалів із плашкою «політична реклама» давно вважають неефективним і політтехнологи, і самі політики. Якщо ця технологія застосовується нині – то хіба що як допоміжна або суто формальна.

Необхідність жорстко конкурувати на ринку паперової преси робить друковані видання доволі чутливими до реакції своєї аудиторії, що суттєво впливає не лише на стиль подачі інформації, але й на політичні акценти – не виключаючи, звісно, й політичних уподобань чи інтересів власників, спонсорів, рекламодавців і навіть самих журналістів. У цьому сенсі мало яке з видань піде на розміщення відверто чужородної для своєї сталої аудиторії інформації.

«Сегодня»

Газету «Сегодня» по праву можна назвати медійним «дредноутом» Партії регіонів. Велика аудиторія видання, врахування регіональної специфіки (спеціальні розділи присвячені проблемам Києва, Одеси, Донецька, Дніпропетровська) дають власникам газети широкий простір для формування громадської думки. І треба сказати, що ці можливості впливу використовуються на повну силу в інтересах Партії регіонів.

Коли справа доходить до аналізу «покращень-вже-сьогодні», «Сегодня» використовує маніпулятивний метод «констатації факту», коли бажане видається за дійсне. Так, зокрема, повідомляється (4 липня) про більшу доступність житлового кредитування під 3%, хоча в тексті мова йде про те, що Мінрегіонбуд тільки думає вносити пропозиції на розгляд уряду; розповідається про переваги (жодного слова про недоліки) нового законодавства в сфері зайнятості (7 липня); оголошується про підвищення середньої зарплати на 320 грн. без поправки на річний рівень інфляції (27 липня); стверджується, що за рік (порівняння червня 2012 до червня 2011 року) вартість продуктів харчування в цілому знизилася, хоча реальна інформація по зниженню цін наводиться лише по картоплі, цукру та улюбленому овочу №1 виборчого списку Партії регіонів – капусті (31 липня).

Варто зазначити стабільну увагу видання до динаміки споживчих цін. У липні відповідні статті в «Сегодня» виходили напередодні двох традиційних хвиль виплат зарплат працівникам бюджетної сфери (15-17 і 28-31 числа). Лише одна публікація, присвячена інфляції, вийшла на наступний день після появи відповідного експрес-випуску Держкомстату. Окрім того, майже щоп’ятниці (13-го, 20-го та 27-го липня) з’являлися публікації про щотижневі заміри цін «в одному з супермаркетів Києва». Таким чином, можна припустити, що своїми невиправдано та перебільшено оптимістичними публікаціями «Сегодня» намагається впливати на настрої бюджетників у переддень отримання зарплат або вихідних, коли багато людей вирушають на ринки для закупівлі їжі на тиждень.

Із не меншим ентузіазмом «Сегодня» своїми публікаціями підтримувала тему стабільності гривні. Протягом липня цьому питанню було присвячено 4 статті (10-го, 16-го, 21-го та 27-го липня). Беручи за інформаційний привід то кризу в зоні євро, то статистику по СНД, «Сегодня» навіювала читачам один-єдиний меседж: гривна до кінця року залишиться стабільною, долар США навіть подешевшає, дії уряду та Нацбанку, стан національної економіки та фінансової системи не дають жодних підстав для хвилювання, тим більше для паніки. Забігаючи наперед, скажемо, що порівняно з сегментом «ділової преси» (Комерсант-Україна), публікації «Сегодня» мали слабкий і явно замовний характер, оскільки замовчували низку тривожних ознак для стабільності гривні.

Проте «Сегодня» не зупиняється й перед відвертою та відкритою пропагандою на користь чинної партії влади. Зокрема, у випусках 3-го, 10-го та 12-го липня йдеться про віце-прем’єр-міністра України та майбутнього №3 виборчого списку Партії регіонів Сергія Тігіпка. Під виглядом репортажів про його поїздки країною рекламуються «покращення» життя підприємців і інвалідів (звіт про Вінницю), працівників промислових підприємств і пенсіонерів (звіт про Харків), шахтарів, інвалідів і безробітних (звіт про Луганськ). Таку ж можливість пропіарити діяльність уряду в аграрному секторі «Сегодня» надала прем’єр-міністру Миколі Азарову, використовуючи як інформпривід його робочу поїздку в Херсонську область.

Втім, і прем’єр-міністр, і його заступник можуть лише позаздрити своєму підлеглому в бюрократичній ієрархії – голові Донецької ОДА Олександру Шишацькому. Лише в одному матеріалі на цілу шпальту (6-го липня) йому вдалося покрити «позитивом» все: від залучення позабюджетних коштів від Рината Ахметова та Олександра Януковича на закупівлю реанімобілів до турботи про екологію Азовського моря та наповнюваність дитячих садків.

Чільне місце на липневих шпальтах «Сегодня» займає неприхована реклама політичних поглядів КПУ та її лідера Петра Симоненка (8 матеріалів). Почесне третє місце ділять «Україна – вперед!» Наталі Королевської (4 матеріали) та оновлена «Наша Україна» екс-президента Віктора Ющенка (3 матеріали).

Тобто, з формальної точки зору, «Сегодня» – дуже демократичне видання, на шпальтах якого думка опозиційних політиків представлена не гірше, ніж позиція влади. Проте, по-перше, формат подачі інформації належить швидше до прямої реклами, створеної для переконування, а не інформування громадян. По-друге, поведінка лідерів трьох згаданих політичних сил, про що вже писали експерти (як-от спільне голосування фракції КПУ з більшістю, сильні інвективи з вуст Ющенка в бік Тимошенко поряд із слабкою критикою дій Януковича, уникнення Королевською конкретики в атаках на уряд), свідчить про їхню гнучкість та комфортність для влади, порівняно з Об’єднаною опозицією, «Свободою» чи навіть, поки що, УДАРом.

Однак згадані нами технології – лише тінь маніпулятивних зусиль, які докладено колективом «Сегодня» при висвітленні двох гранд-тем: процесу над Тимошенко та процесу ухвалення «закону про мову» Ківалова-Колесніченка.

Висвітлення обставин судового процесу та перебування Юлії Тимошенко в харківській лікарні відбувалося з порушеннями етичних та професійних норм. Статті-повідомлення та статті-аналізування в «Сегодня» рясніли посиланнями на начебто авторитетні, але анонімні джерела ексклюзивної інформації. Задля реалістичності ці посилання супроводжувалися лексичним та логічними хитрощами, а також паралельним цитуванням цілком реальних людей. Вершиною маніпуляцій можна назвати два тексти «Юля. Украинский пациент» (10 липня) та «Побег для Тимошенко» (24 липня). В обох випадках не було навіть справжнього інформаційного приводу для обговорення тем, якщо не вважати таким, наприклад, речення «Сегодня в 10 утра в Киевском райсуде Харькова должно продолжиться слушание уголовного дела по корпорации «Единые энергетические системы Украины», где в качестве обвиняемой фигурирует Юлия Тимошенко..» Ось як починаються ці тексти:

«Юля. Украинский пациент» (10.07.2012): Болеет ли Юлия Тимошенко — едва ли не главная тема, муссирующаяся на протяжении всего процесса. Украинцы разделились: одни жалеют Леди Ю, досадуя, почему бы ее не отпустить лечить спину за границу, другие раздраженно говорят: «Что с ней носятся? Сколько заключенных с серьезными проблемами! Почему ей так хочется уехать из Украины?», а третьи вообще не верят, что Тимошенко больна: «Играет и просто давит на жалость!»

«Побег для Тимошенко» (24.07.2012): После усиления мер безопасности в харьковской больнице, где лечится узница №1 Юлия Тимошенко, прошел слух, что ее сторонники собираются устроить ей побег. Наши источники в Госпенитенциарной службе (ГПС) подтвердили эту сенсационную информацию, а некоторые оппозиционеры признали, что такой вариант действительно обсуждался!

Отже, в першому випадку стверджується, що якісь «українці» розділились в думках, при цьому не наводиться жодних даних жодного опитування – приклад маніпулятивного прийому над узагальненням – приписування певної точки зору, не підтвердженої жодним чином, великим суспільним групам. У другому випадку відбулося поєднання посилання на анонімний авторитет «джерела в ГПС» та ефекту первинності («Сегодня» першою повідомила про, начебто, спробу втечі, тому прихильникам екс-прем’єра вже треба реагувати на цю чутку). Лише наприкінці тексту йде цитата Олександри Кужель про те, що обговорювався варіант із вивезення Тимошенко за кордон. Але через редагованість цитати не зрозуміло, про що говорила Кужель: про лікування чи про втечу, і коли саме така розмова відбувалася.

Щодо мовного питання, то «Сегодня» висвітлювала цю тему більш-менш зважено. Серйозним порушенням було замовчування сутички між протестуючими біля Українського дому 3 липня та перекручування обставин сутички, яка трапилася 4 липня. Зокрема, не було повідомлено, що кількість бійців міліцейських спецпідрозділів була ледве не більшою за кількість протестувальників, і що силові дії ініціювали саме бійці МВС.

Повне табу в газеті «Сегодня» було накладено на ситуацію з «наїздом» податкової міліції на телеканал ТВі та реєстрацію депутатом-регіоналом В.Журавським у Верховній Раді законопроекту про кримінальну відповідальність за наклеп, спрямованого переважно проти ЗМІ. Ці події взагалі не висвітлювалася, ніби їх не було. Застосування інформаційної блокади у випадку з ТВі може свідчити про те, що тема свободи слова є чуттєвою для аудиторії видання й поява подібної негативної інформації могла би серйозно зашкодити іміджу партії влади.

«Газета по-українськи»

Таблоїдне за своїм форматом видання «Газета по-українськи» в липні приділила чимало уваги скандальному «мовному» законопроекту. За відкритими даними до існування газети причетні екс-віце-прем’єр уряду Тимошенко Іван Васюник та орієнтований свого часу на БЮТ олігарх Костянтин Жеваго. З огляду на ці обставини, а також на той факт, що газета розрахована на україномовну та «проукраїнську» в політичному сенсі аудиторію – ГПУ фактично проявила себе «рупором» опозиції, активно висвітлюючи протестні акції проти мовного законопроекту та надаючи слово переважно спікерам опозиції. Достатньо навести лише заголовки з номерів газети:

До завтра скасувати закон про мови вимагають голодувальники

У вівторок увечері голодувальники під Українським домом у центрі Києва оголосили вимоги до влади

Партія регіонів повстала проти Януковича

Мовний закон Ківалова—Колесніченка фактично почав агітаційну кампанію по виборах до парламенту до її офіційного початку…

У Черкасах збирають гроші на революцію

Юлія Тимошенко залишається прапором опозиції

«Поява Віктора Ющенка — це гра на розкол опозиції»

Тимошенко стала найважливішим фактором зовнішньої політики України

Настав час розпочати процес «Народ України проти Януковича»

«Факты»

Натомість схожа за форматом газета «Факты» менш виразно проявляє свою політичну орієнтацію. Не ігноруючи ключові політичні новини, які подаються в доволі конспективному стилі, «Факты» подають їх як частину інформаційної мозаїки, яка формується в форматі інфотейнменту. На барвистому фоні абсолютно різнорідних повідомлень соціальна значимість політичних чи електоральних новин губиться. Політичні новини в таблоїді подаються таким чином, що провокують у читачів соціальну пасивність.

Повідомлення про акції опозиції та перебування у в’язниці Юлії Тимошенко, як і точка зору генпрокурора, мають для цільової аудиторії видання те ж значення, що і скандальні новини з «зіркового» життя чи кулінарні рецепти – інформація про все й ні про що. Разом із тим, така пасивна аудиторія доволі зручна для маніпулятивної обробки. Варто лише трохи змістити акценти оцінок, приділити більше уваги та місця на шпальтах тій чи іншій інформації – і можна досить ефективно впроваджувати потрібні замовникам меседжі. Ми в наших наступних оглядах спробуємо простежити, наскільки тим чи іншим політичним силам вдасться використати можливості таблоїдної преси для реалізації своїх електоральних цілей.

«Комментарии»

З видань, розрахованих на більш «просунуту» й політично ангажовану аудиторію, звернемо увагу на тижневик «Комментарии». В останньому липнево-серпневому номері видання зробило спробу найбільш повного аналізу кандидатів у мажоритарних округах по всім областям України. І хоча з початком процесу висунення кандидатів відбулися подекуди суттєві зміни та доповнення, в цілому такий проект можна оцінювати як елемент саме якісної журналістики, коли соціально-активна частина читачів вчасно отримала адекватну інформацію про наступні вибори.

Що ж стосується оцінок «Комментариев», то в цьому передвиборному проекті і редакція, і автори представили кампанії в мажоритарних округах виключно як боротьбу «грошових мішків». У цій боротьбі партійна приналежність та ідеологічні ярлики можуть, звісно, спрацювати як додатковий «козир», але можуть і зашкодити в боротьбі за омріяний депутатський мандат – що змусило багатьох мажоритарників дистанціюватися, принаймні публічно, від тих чи інших політичних сил.

Важливо, що аналіз «Комментариев» черговий раз підтвердив очевидний факт – в українській політиці майже ніхто всерйоз не розглядає шанси втрутитися в розподіл депутатських мандатів без певного рівня матеріально-фінансових ресурсів. Тому за межами аналізу журналістів залишаються спроби балотуватися в регіонах представників громадських організацій, можливо, якихось неформальних лідерів місцевих громад тощо. Цілком можливо, що подібних прикладів, за рідкісними виключеннями, взагалі не існує, й крім мільярдерів, мільйонерів та держчиновників реєструються лише технічні кандидати – однофамільці та різного роду «міські божевільні», але дослідження могло би бути достатньо показовим за будь-якого результату.

У номері за 20 липня «Комментарии» також дали короткий, але достатньо інформативний матеріал про меседжі, з якими основні політичні сили йдуть на вибори-2012.

«Фокус»

Журнальний формат зазвичай передбачає претензію на особливу поінформованість, поглиблений аналіз, якісну експертну підтримку. Журнал «Фокус» у липні, як і більшість ЗМІ, приділив особливу увагу сюжету навколо прийняття мовного законопроекту та деяким іншим темам, які стосувалися передвиборних розкладів.

Зокрема, залучений «Фокусом» у якості експерта, голова Комітету виборців України Олександр Черненко спробував коротко проаналізувати електоральний ефект мовного закону та його можливі наслідки для «партії влади».

Цікавим для потенційних виборців можна назвати матеріал про рейтингові прибутки Партії регіонів від проведення Євро-2012 і спроби конвертувати його в переможні результати виборів.

До цієї ж «пізнавальної» категорії можна віднести ще дві публікації «Фокуса». Перша – про спроби влади замаскувати партійну орієнтацію своїх кандидатів-мажоритарників у непрохідних округах на Західній Україні та в Києві під статусом «незалежних кандидатів». Сюжет про «особистого лікаря-масажиста» Миколи Азарова, який балотується в Броварському окрузі на Київщині начебто як лідер невідомої громадської організації, досить показовий. Наведені в статті прізвища й інших потенційних «тушок», що балотуються по округам у столиці – Пабат, Довгий, Шлапак та інші. В цілому загальну тональність матеріалів на виборчу тематику можна означити, як стримано-критичну по відношенню до «партії влади».

Ще одна публікація – з розряду тих, що завжди з’являються перед виборами, – про розцінки естрадних «зірок» за участь в агітконцертах. Зазвичай журналісти так переконливо пишуть про неефективність такого виду агітації, що залишається лише дивуватися, чому серед кандидатів кожен раз знаходяться охочі до «зіркових десантів»…

«КоммерсантЪ. Украина»

У липні «КоммерсантЪ. Украина» продемонстрував, що в Україні можуть існувати видання, які наслідують кращі зразки західної ділової преси. Всі резонансі теми – судові процеси над лідерами опозиції, конфлікт навколо закону про статус мов, початок виборчої кампанії – були висвітлені з дотриманням балансу думок представників різних сил, журналісти намагались утриматися від замовчування інформації, використання стереотипів чи читання думок політиків.

Однак найважливішим є те, що «КоммерсантЪ. Украина» залишився одним із джерел інформування громадян про реальний стан економіки та фінансової системи, повідомляючи про основні ризики для соціально-економічної стабільності.

Єдиний закид можна зробити лише за розміщення матеріалів, які по структурі та змісту нагадують політичну рекламу напередодні виборів. Мова йде, зокрема, про статті «Аграрная партия сменила председателя и идет на парламентские выборы» (10.07.2012) і «Украину раскладывают по частям» (16.07.2012)

PR: сльозогінний у Кличка, європейський – у Порошенка.

Пальму першості з проведення в липні вдалої інформаційної спецоперації варто віддати УДАРу. Саме цій політичній силі вдалося з нічого створити інформаційний привід і «згодувати» його пресі. На тлі гострого протистояння влади та опозиції щодо мовного питання команда Кличка вирішила вигідно позиціонувати свого лідера як «захисника» без акцентування на його позиції. Так, 4-го липня інтернет облетіла звістка про те, що Кличко постраждав під час штовханини під Українським домом.

Ось вихідна новина УНІАН, із якої почалося поширення інформації про «страждання Кличка». Чим це відрізняється від шкоди, яку було завдано іншим людям, незрозуміло. Але передрук цієї новини зробила «Українська правда», з посиланням на джерело. Проте на УП могли би бути й уважнішими, адже структура новини має явно небезсторонній характер:

04.07.2012. 11:55

Кличко постраждав від сльозогінного газу (фото)

Беркутівці кілька разів використовували сльозогінний газ у сутичці з протестувальниками під Українським домом.

Лідер партії УДАР Віталій Кличко постраждав від сльозогінного газу під час зіткнень між співробітниками міліції та учасниками мітингу опозиції проти мовного закону біля Українського дому в Києві.

Бійці спецпідрозділу «Беркут» кілька разів застосовували сьогодні проти учасників мітингу на захист української мови під Українським домом сльозогінний газ.

Як передає кореспондент УНІАН, на даний час десятки людей намагаються надати один одному першу медичну допомогу, промиваючи очі та опіки, отримані від сльозогінного газу.

Як бачимо, УНІАН в цій новині взяв на себе відповідальність лише за те, що люди надають один одному допомогу. Тоді як інформація про Кличка затиснута між повторенням повідомлення про застосування сили бійцями «Беркута». Таким чином створено ефект первинності, коли Кличка штучно поміщають в епіцентр подій, хоча він не був ні серед ініціаторів акції, ні серед політиків, які заявили про її підтримку. Завдяки цьому його прибічники з табору опонентів закону мають чітку картинку захисту їхніх інтересів Кличком. Водночас виборці Сходу та Півдня не можуть нарікати, що Кличко приєднався до лав «націоналістів».

Отже, маніпулятивне повідомлення про Кличка спочатку продублювалося на «Українській правді», а потім потрапило на шпальти «КоммерсантЪ. Украина»і «України молодої» (5 липня) та «Корреспондента» (6 липня).

Останньому виданню також можна закинути прихований PR одного зі співвласників – міністра економічного розвитку та торгівлі Петра Порошенка. В короткій редакційній замітці («Корреспондент», 27.07.2012), використавши як інформаційний привід парафування 19 липня англійського тексту Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС і Україною, «Корреспондент» повідомив, що Порошенко сподівається на підписання угоди про ЗВТ до кінця року. Таким чином, зайвий раз Порошенка позиціонували прихильником європейської інтеграції в уряді М.Азарова. Хоча про саме парафування «Корреспондент» міг згадати одразу 20 числа, коли виходив попередній номер.

Підсумовуючи липневий огляд друкованої преси, слід зазначити, що більшість видань (за винятком особливо близьких до влади чи опозиції) напередодні виборчої кампанії ще не стали майданчиками для масштабного втілення технологій команд політичних опонентів, зберігаючи або відносно об’єктивний погляд на політичні події, або залишаючись у рамках «таблоїдного» формату, розрахованого на пасивне сприйняття читачами.

Уже ближчим часом стане зрозуміло, для яких видань це пояснюється вірністю певним принципам, а для яких – усього лише очікуванням відповідних фінансових вливань чи остаточних вказівок від власників.

Моніторинг друкованих ЗМІ під час виборчої кампанії-2012 здійснюється Громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Вибори та ЗМІ» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.