Влітку тема «розбурханої» погоди вибивається в лідери за частотою згадувань і впевнено конкурує з новинами про політику й кримінал. Та якщо для сюжетів на дві останні теми існують певні рекомендації щодо дотримання журналістських стандартів, то в матеріалах про погоду працівники ЗМІ почуваються досить вільно. І тут глядачам варто сподіватися лише на совість автора, яка «вмикається», на жаль, не завжди.

«Негода вбиває українців», «Україна смажиться, як на пательні», «врожай на полях країни під загрозою повного знищення через аномальні температури», «метеорологи зробили страшний прогноз», – лунає з екранів. Складається враження, що батьківщина перетворилася на зону стихійного лиха. Тут уже не до «мовного» закону, і навіть не до проблем із суддівством на Олімпіаді. Захиститися б якось від негоди… Чи від брехливих журналістів?

У цьому матеріалі ми розглянемо декілька найбільш типових випадків порушення стандарту точності в новинах про погоду. І паралельно поміркуємо про те, яким чином застосування «заборонених прийомів» у новинах впливає на глядачів, на імідж журналістів та їхніх джерел інформації – метеорологів та синоптиків.

«Синоптики обіцяють +42, і це в затінку!»

Уявімо, що в якомусь далекому українському селі на горищі однієї з хат оселилася чупакабра. Темними ночами вона потроху тягає хазяйських курчат. Раніше ця страшна кровожерлива істота мешкала в дитячих страшилках, бабусиних плітках і в матеріалах деяких відважних українських журналістів. Але ось раптом брехні виявилися правдою, численні експертизи встановили особу непроханої гості, а дільничний інспектор Петренко за допомогою слідчого експерименту підтвердив, що курчат тягає саме вона, а не сусідський кіт Хосе Ігнасіо. Чи можна після цього писати: «На Україну сунуть чупакабри» або «Поголів’я українських курчат під загрозою: чупакабра розпочала свою криваву справу»? Звісно, ні, адже чупакабра одна. Але чому, якщо синоптики повідомляють, що подекуди на Дніпропетровщині та в Криму температура підвищиться до 40–42 градусів, журналісти чотирьох центральних телеканалів на всю країну репетують: «У найближчі дні Україну чекає спека до 42 градусів»? «Синоптики попереджають – на Україну суне пекельна спека. Вже з понеділка, кажуть, стовпчики термометрів піднімуться аж до 42 градусів тепла»; «Жара крепчает. На Украину надвигается небывалый зной: столбики термометра перешагнут сорокоградусную отметку со дня на день»; «В Україні 42 градуса, по всій території оголошено надзвичайний рівень пожежної небезпеки».

Згадаймо редакційні настанови BBC, там зазначено, що в разі надзвичайної ситуації журналіст має звузити сферу занепокоєння, повідомивши додаткові деталі. Це робиться для того, щоб не сіяти паніку й заспокоїти надто вразливих глядачів.

Деякі ж наші «майстри» роблять усе навпаки. Ось уривок з одного із сюжетів: «Плюс 38 –  не межа. Від завтра стовпчик термометра покаже 42 (оскільки немає ніяких додаткових даних, доходимо висновку: по всій Україні. – Авт.). І так – два дні, попереджають синоптики (знову ж таки, два дні по всій Україні стоятиме температура +42. – Авт.). Потім спека трохи відступить (трохи – це наскільки? – запитання до журналіста). Щоправда, ненадовго, лише днів на десять (а чому десять днів – це ненадовго? – запитання до журналіста). Та й суттєво не похолодає, кажуть у Гідрометерцентрі (суттєво – це скільки градусів? Було 42, а стане 40?).

Новина про 42 градуси подавалася двічі. Вперше 1–2 серпня. Тоді журналісти чотирьох українських каналів повідомили, що на нас чекає за декілька днів. Потім 6–7 серпня репортери й редактори збрехали вдруге, подавши ті ж самі дані. Окрім того, в сюжетах на інші теми ці ганебні +42 було згадано ще декілька разів. Просто тобі інформаційна кампанія, чи ж тотальна змова проти бідолашних українців.

Як відомо, показники термометрів, які висять біля вікон українців, не можна вважати надійними. Для того щоб дані були точними, потрібен спеціальний прилад і спеціальні умови вимірювання, про які знають метеорологи. Саме до них звертаються журналісти, щоби дізнатися про погоду сьогодні, а до синоптиків – щоб отримати прогноз. Але що ж виходить: нині деякі журналісти не можуть просто переказати метеорологічне чи синоптичне зведення? Термометри звичайних українців показують, приміром, 35 чи 37, а їм кажуть, що зараз насправді 42? А в когось узагалі термометр висить на сонці й там +50, тож він думає: бідолашні журналісти, їм погрожують, і тому вони не можуть сказати всієї правди.

Були, звісно, й адекватні сюжети на цю тему, СТБ, Новий та 5 канали прогноз передали без перекручень, хоча не всі з них максимально звузили сферу занепокоєння (слід було сказати про те, що 40–42 градуси очікується місцями у Дніпропетровській області та степовій частині Криму, а не «на півдні та сході»).

Проте прийом «одиничне видай за типове або назви напівправду правдою» в сюжетах про погоду журналісти застосували не вперше. Звернімо увагу на заголовки: «Завтра на Україну знову йде стихія», «Україна одночасно горить і топиться», «За прогнозами синоптиків, найближчі дні Україну буквально заливатиме – опади перевищать місячну норму», «Але вже ближче до вихідних – чекаємо на шквальний вітер і навіть град». «Небо капризничает буквально каждый день. Палящее солнце сменяется ливнем, шквальным ветром и градом. В зоне стихийного бедствия – Луганская, Черновицкая, Тернопольская и Киевская области». Знову те саме: горить уся Україна, а потім вона ж, бідолашна, ще й топиться (під враженням від гострого пера деяких журналістів ще й не на це підеш…) Уявіть: місячна норма опадів по всій Україні, по всій Україні град!

Для чого тримати в напрузі всю країну? Звісно, журналісти в чомусь виграють – почувши «страшний прогноз», усі збігаються до телевізора. Але наступного дня прогноз не справджується. І дискредитованими виявляються не журналісти (адже вони просто передали інформацію), а синоптики й метеорологи. Тож наступного разу, коли журналісти крикнуть: «Вовки!», ніхто їм не повірить. Важливе попередження про опади, град чи посуху просто не сприйметься, і роботу багатьох людей буде змарновано.

Передача даних наукових досліджень для деяких журналістів часом стає справжнім випробуванням на вірність журналістським стандартам. Згадаймо останні повідомлення у ЗМІ про розробки вчених. То вони встановили, що понеділок – не найважчий день тижня, то винайшли, що люди можуть жити до 300 років. Почитаєш такі повідомлення і зрозумієш, що нічим серйозним наші вчені вже не займаються, знай пустують від нічого робити.

Якщо ж казати про прогнози, які роблять науковці, тут журналістам варто бути ще пильнішими. Спеціальних рекомендацій щодо того, як подавати цю тему, немає, та якщо поміркувати, можна дійти досить таки очевидних висновків. Прогноз – знання про майбутнє, прогноз – це не факт (із латини факт перекладається як зроблене, тобто те, що було в минулому). Згадаймо поради журналістам, які пишуть про соціологічні опитування. Відповідно до редакційних настанов BBC, окрім передачі важливих даних для адекватного розуміння дослідження, слід наголошувати, що ці дослідження «є лише імовірним прогнозом, і не завжди повною мірою відповідають настро­ям у суспільстві». Те саме стосується і прогнозів погоди або передачі інших зауважень щодо змін клімату в Україні. Вони є лише версією того, що може бути.

Звісно, хворий на радикуліт дід Панас може зробити свій прогноз погоди – і цей прогноз може справдитися. Але чи мають уподібнюватися до нього журналісти центральних українських телеканалів? Чи пристало їм брати одну з версій дискусійного наукового питання й, не дотримуючись балансу, кричати, що через декілька років в Україні клімат буде, як у Греції?

Якось мені був потрібен коментар еколога для публікації. Я пішла на кафедру екології своєї альма-матер. Але з’ясувалося, що працівники цієї кафедри оголосили бойкот журналістам і жодних коментарів із жодних питань не дають. Причина – постійні викривлення інформації: що не скажеш – усе перебрешуть. Від цього, зрозуміло, страждає як власний імідж вчених, так і імідж їхньої кафедри. Наївні екологи, щоправда, вважали, що журналісти пишуть усіляку ахінею через неосвіченість. Насправді ж випадки, які ми розібрали вище, виникли зовсім з інших причин. Це цілком свідоме порушення як журналістських стандартів, так і моралі.

«Спека винищує врожай»

Тема погоди – благодатна нива для журналістів, яким ліньки шукати справді важливі соціальні проблеми. Саме такі «майстри» зазвичай кажуть: улітку нічого не відбувається, влітку немає про що писати. Тож брешімо про погоду далі! Адже вона, проклятуща, може залишити українців без хліба, вона зруйнує їхні помешкання, через неї вони сидітимуть по вуха у воді й вимолюватимуть прощення гріхів перед смертю.

Початок ще одного сюжету на цю ж тему (орфографію автора збережено): «Жара убивает картошку. Грунт прогрелся до такой степени, что клубни, не вызревают и даже запекаются прямо в земле. Не смотря на это – в министерстве аграрной политики и продовольствия Украины успокаивают – урожай будет. Однако фермеры и огородники уже подсчитывают потери». Свій висновок про «вбивство картоплі спекою» (знову ж таки по всій Україні) журналіст робить на основі даних фермера Василя та баби Каті, яка не йде копати свій город. Щоправда, є слова експерта аграрного сектора, який каже про ціни на картоплю: «Однозначно она уже сейчас выше, потому что сейчас оптовая закупочная цена на уровне гривна 30, гривна 40 – это то, что покупают у производителей, но сейчас еще не пик предложения». Висновки журналіста про тотальний неврожай на картоплю не підтверджує ніхто з компетентних осіб. Заголовки сюжетів на схожі теми: «Ученые: Будущие урожаи пшеницы находятся под угрозой из-за изменяющегося климата», «Жара нанесла урон урожаю пшеницы и ячменя», «Сильная жара нанесла весомый урон урожаю овощей». Просто хоч бери і йди з простягнутою рукою по всьому світу, ані тобі овочів, ані хліба – нічого ж не буде. А якщо й буде, то за такими цінами, що все одно не купиш. Щоправда, в першій декаді серпня, ймовірно, отримавши на горіхи від високопоставлених дядь і тьоть, журналісти знітилися й подали матеріал на тему: «Минагрополитики обещает хороший урожай картофеля».

Якщо поблизу смерч – лягайте в канаву й за можливості чимось накрийтеся

Але окрім того, що, за спостереженнями пильних журналістів, українцям не вдалося нічого виростити на полях, нам радять ще й будинки зводити за іншими нормами. Адже на нас уже чекають урагани й смерчі. Ось початок одного із сюжетів: «Їх ще не називають Катрін, Ріта або Іван, але вони вже наробили лиха в Україні. Не торнадо, а смерчі, буревії та зливи дедалі частіше стають... небажаними гостями в Україні». Для довідки: ураган Катріна – шостий за силою ураган Атлантичного басейну, найбільше від нього постраждав Новий Орлеан, площа якого на 80% опинилася під водою. Наслідки: загинуло 1836 осіб, збитки – 125 млрд доларів. Чи було в Україні щось схоже? Знову залякуємо глядачів, знову слова журналістів не відповідають дійсності (про урагани Ріта та Іван, завдані ними збитки – ціла купа інформації, є навіть окремі статті у Вікіпедії, спеціально для ледачих журналістів).

Продовження сюжету: «Для американців це (торнадо. – Авт.) вже звичне явище. За рік над Штатами проноситься близько двох тисяч торнадо. Лютують урагани й у Європі. А ось для України вони дивина. Баба Галя з Луганська каже, за ціле життя не пам'ятає такого буревію». Отже, аби краще і ґрунтовніше пояснити своїм глядачам суть явища, звертаємося до компетентного джерела – баби Галі з Луганська. Для чого нам науковці? Що вони там знають? Хоча після баби Галі, яка розповіла, як і що в неї на подвір’ї вирвало та викорчувало, звернулися до Миколи Кульбіди, директора Українського гідрометцентру, який сказав, що «смерчів такої інтенсивності, як у США, в Україні не може бути». Проте, судячи з усього, авторка сюжету фахівця не почула і, попередивши українців про наближення «спекотнішого, ніж торік, літа» (звідки данів– невідомо, посилань немає), порадила усім нам «зводити житло за іншими нормами, враховуючи сильні вітри та зливи».

Одиничний випадок – смерч у Луганську, журналістка видає за типове явище, і залякує всю Україну незважаючи на те, що Кульбіда сказав: найбільш імовірні смерчі «у регіонах, що межують із Дніпром, та на заході країни» (проте слово «імовірні» ще не означає, що вони будуть щодня!). Тож, шановні громадяни, якщо раптом ви потрапили під сильний вітер, скористайтеся порадою, наведеною в цьому ж самому сюжеті: «Лягайте на землю, і якщо поблизу є якась низина-канава або якийсь канал осушений, лягайте у цю низину, і, по можливості, якщо є, чимось вкрийтеся».

Максимальна температура в Києві 7 серпня склала +33,5 +36, +37…

Ще одну погодну цікавинку було зафіксовано на українських телеканалах 7 серпня. «Золоті пера» деяких із них підготували сенсаційні сюжети про спеку в Києві (ні, не хвилюйтесь, до 42 градусів не дійшло). Два канали подали схожі заголовки: «У столиці – температурний рекорд: спека досягла 36 градусів», «Жара в Киеве побила 112-летний рекорд». Порівняємо уривки із сюжетів. Перший: «Жара в Украине бьет рекорды. Сегодня температура воздуха в столице перевалила за тридцатишестиградусную отметку, по словам синоптиков, такого не было 112 лет. Именно в этот день в тысяча девятисотом году – столбик термометра показал плюс 33 с половиной градуса». Запам’ятали: цього року було більше 36, оскільки температура «перевалила» за позначку, а у 1900 було +33,5. Другий уривок: «У столиці – температурний рекорд. Спека досягла 36 градусів. Синоптики кажуть, востаннє так палило у 1900-му». Отже, в Києві було 36 (не більше, бо спека «досягла»), у 1900-му було стільки ж. (У дужках поставимо запитання до автора другого сюжету: де обіцяний рекорд?)

А тепер сюжет на цю ж тему каналу СТБ: «Одного градусу не вистачило до погодного рекорду. Сьогодні Київ розпекло до +36. Два роки тому, 7 серпня, повітря у столиці прогрілося до +37».

Як пояснити ці різні цифри? Усе просто: журналісти пишуть про три різні Києва. Згадайте історію: українські переселенці, осідаючи на далеких землях, давали своїм поселенням імена українських міст. Саме про таку ситуацію йдеться, адже ж не можуть брехати журналісти центральних телеканалів, які у своїх заставках претендують на те, щоб бути першими чи там головними телеканалами країни.

Метеорологи зробили страшний прогноз…»

У чому причина помилок у згаданих вище сюжетах? Найперша, звісно, в тому, що бажання зіграти на страхах глядачів і заробити собі рейтинги «напівправдою» переважає над совістю. Але є й інша причина – відсутність чітких посилань і порушення в оформленні цитат. Чому в сюжетах про 42-градусну спеку немає прямих цитат? Адже якщо синоптики прогнозують таку «аномалію», то, очевидно, вони мають зібрати прес-конференцію й про це оголосити, підключивши еменесників та медиків. Чому в цих сюжетах немає чітких посилань на джерела, а є так звані недостовірні посилання «у гідрометцентрі говорять», «синоптики прогнозують»? Як зазначає Халер, «будь-яка журналістська тема ґрунтується на висловлюваннях про явища та події, що можуть бути перевірені й достовірність яких повинна бути підтверджена». У глядача /читача / слухача завжди має бути можливість переконатися в тому, що журналіст каже правду, окрім цього, чіткі посилання – те, що дозволяє аудиторії дізнатися більше за темою. Тож чіткі посилання для журналістів та редакторів – одна з гарантій точності, а для глядачів – того, що тобі не брешуть.

У підручниках із журналістської етики дуже багато уваги приділяється питанням висвітлення ЗМІ кримінальних і політичних тем (особливо виборів), соціальних та економічних проблем. Звісно, контролювати журналістів за всіма цими напрямками потрібно. У такому контексті говорити про те, що журналісти брешуть нам, повідомляючи, яка сьогодні температура, якось несерйозно. Проте саме тема погоди дає змогу побачити результати журналістської недбалості, жаги наживи і простої неосвіченості. Запитайте будь-кого, що він думає про погодні умови в Україні, і книжки Стівена Кінга здадуться вам добрими казочками на ніч. Після перегляду випусків новин на деяких центральних каналах складається цілком адекватне показаному враження про те, що в Україні не буває нормальної погоди. Літом – аномальна спека, взимку – аномальні морози, восени та навесні – аномальні опади.

«Апокалипсис над Пекином»

Враження підсилює заведений на наших центральних каналах порядок прив’язувати» до сюжетів про «пекельну» спеку та «нищівну стихію» сюжети із закордону. При цьому в підводці обов’язково повторюються брехні про аномальні погодні умови, а далі йде текст про нечувані страхи, які кояться десь по всьому світі. Наприклад, сюжет із заголовком «У Сербії пекельна спека». Текст: «Вже тиждень у Сербії пекельна спека. Навіть сильніша, ніж в Україні. У Белграді на термометрах рекорд – +51 градус за Цельсієм. У центрах великих міст чергують карети швидкої допомоги». Запитання до автора сюжету: на яких термометрах? Звідки дані? Де хоч одна цитата компетентної особи?

Погляньмо на заголовки інших сюжетів про катаклізми у світі: «Жителей Пекина напугал огромный светящийся "гриб"» І текст сюжету: «Апокалипсис над Пекином. Жителей китайской столицы напугал огромный светящийся "гриб", похожий на тот, который остается после ядерного взрыва». Виявилося, що «огромный светящийся гриб» – звичайна хмара. Ще заголовки: «Для борьбы с жарой в Варшаве душевые устроили прямо на улицах» (температура – вище 30 градусів, наскільки вище? Чомусь автор сюжету вирішив не уточнювати, ймовірно, не надто й вище).

«Від аномальної погоди потерпають парижани» (за словами автора, «стовпчики термометрів переповзли за 30-градусну позначку», знову ж таки, не зрозуміло, як далеко вони заповзли, але автор вважає, що погода «аномальна»)

«Рекордная жара накрыла США» (в сюжеті кажуть про 40 градусів, але немає прямих цитат метеорологів, немає інформації про те, звідки дані, слово дають тільки звичайним американцям, які «сидять у ванні цілий день»).

Після перегляду випусків новин у пересічного глядача має складатися враження не тільки про те, що погодні умови в Україні якісь не такі, а й про те, що весь світ лихоманить від спеки, злив, торнадо та інших катаклізмів.

Звісно, не йдеться про те, що про стихійні лиха не потрібно повідомляти: і повінь на Кубані, й лісові пожежі – те, про що слід говорити. Але давати сюжети про те, що в Парижі чи Варшаві +30, і називати це «аномальною спекою» – непрофесійно. Так само непрофесійно супроводжувати матеріали про справжні стихійні лиха надуманими сюжетами на тему нібито надзвичайних погодних умов. Ось вам заголовки сюжетів про «страшну» погоду одного з випусків новин: «В наводнении на Кубани погибли 105 человек», «Горевший лес на Полтавщине тушили более 10 часов», «Киевляне спасаются от жары в фонтанах», «В Херсоне объявлено штормовое предупреждение», «Для борьбы с жарой в Варшаве душевые устроили прямо на улицах». Невже події на Кубані та душові у Варшаві й фонтани у Києві рівнозначні? І взагалі чи можна назвати інформацію про те, що кияни купаються у фонтанах, соціально вагомою? Ще приклади заголовків із одного випуску новин: «В Японии эвакуируют людей из-за наводнения», «Сильный ливень бушевал в Луцке», «Одесская СЭС закрыла все городские пляжи», «Днепр близок к превращению в сточную канаву», «СЭС призывает работодателя соблюдать условия труда в жару». Знову ж таки, рівноцінними виявляються сюжети про Японію й Луцьк. А в Луцьку нічого надзвичайного не сталося. Просто каналізація не відремонтована. Як і в Одесі, де немає нормальних зливових стоків, тому там після кожної зливи пляжі закривають. Це не надзвичайна подія.

Затоплені підземні переходи, погані дороги, перебої з водопостачанням… В усьому винна погода

«Телекритика» постійно пише про те, що журналісти центральних телеканалів обходять увагою важливі події. Згадаймо минулу зиму і дослідження АУП за лютий 2012 року, яке показало, що провідними темами новин були катастрофи, ДТП та аномальні морози (куди ж без них?). «При цьому лише кожне п’яте повідомлення в новинах стосувалося політики... Як і у вересні минулого року увага телеканалів до реформ в Україні мінімальна (1%), як і до обрання нового упо­вноваженого з прав людини (2%)», – зазначено в результатах моніторингу.

Сюжети на тему погоди з’являлися влітку мало не в кожному випуску. Так, деякі з них були доцільними і виправданими. Проте в більшості немає ані соціальної значущості, ані дотримання журналістських стандартів. Тим часом, якщо почитати моніторинги «Телекритики» за літо, можна побачити цілу низку важливих тем, про які журналісти не згадали. Тож сюжети про погоду потроху складають конкуренцію сюжетам про кримінал у доблесній справі відвертання уваги населення від важливих подій, інформація про які могла би стати підставою для прийняття обґрунтованих рішень про ситуацію в країні та світі.

Але окрім того, що подібні сюжети відвертають увагу, за їхньою допомогою українці призвичаюються винуватити в усіх негараздах негоду, а не чиновників та інших фахівців, що мали б відповідати за уникнення небажаних наслідків від злив, спеки тощо.

Звернімо увагу на уривки з матеріалів. «А для Украины настоящим бедствием перед началом чемпионата по футболу стала погода. После двухдневного ливня в Киеве стали очевидны недостатки по подготовке к Евро – затопленные подземные переходы, засорённые канализационные стоки». Так хто насправді винен у тому, що у столиці затопило підземні переходи та засмітило каналізаційні стоки? Правильна відповідь – погода (справжніх же винуватців у матеріалі так і не було названо, проте перша і більша частина сюжету була присвячена недолікам підготовки до Євро у Польщі). «Непогода держит в напряжении и Западную Украину. После вчерашнего удара стихии в Тернопольской и Черновицкой областях придется восстанавливать 35 километров дорог». Хто винен у тому, що в Україні погані дороги? Правильно, погода! Якщо вам коли-небудь доводилося мандрувати автомобілем цими областями, ви знаєте, що до негоди там були ідеально рівні дороги високої якості без жодної ями. «Из-за жары в Херсонской области начались перебои в водоснабжении», – та сама ситуація. Причому автор ще й сам собі суперечить, кажучи далі: «Сгнившие трубы, изношенные водонапорные башни, постоянно выходящие из строя насосные станции – из-за всего этого люди в самый зной остаются без воды». До чого тут спека? Чи труби згнили за декілька днів, коли стояла жарка погода?

* * *

Українські ЗМІ своїми постійними повідомленнями про аномальні погодні умови та численними порушеннями журналістських стандартів у цих повідомленнях фактично позбавили пересічних людей літа. Тепер це не чудова доба відпусток, мандрівок, відпочинку на природі, а страшне випробування, пережити яке судилося не всім.

Напевне, журналісти, які кажуть про удавані природні катаклізми, керуються добрими намірами. Завдяки їм ми знаємо, що у спеку треба пити більше води й одягати капелюха, а в разі смерчу ховатися в канаву й чимось накриватися. Однак при цьому ми, прості глядачі українських новин, лишаємося абсолютно дезорієнтованими, із кожним випуском новин переконуючись у тому, що не можна вірити своїм відчуттям спеки й холоду. Адже те, що ми відчуваємо, суперечить даним, які, згідно із законом, редакційними статутами та численними етичними кодексами, мають бути перевіреними й точними.

Чи можна виправдати брехню в новинах, кожен вирішить сам. Прикро ж стає через те, що навіть така проста тема, як погода в країні, стає для деяких наших центральних каналів нездоланним випробуванням. І ще одним приводом, щоб не вірити журналістам.