«Телекритика» протягом 2014 року за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк», здійснювала моніторинг російських ЗМІ. Ця публікація — узагальнений звіт за результатами моніторингу. Всі моніторинги можна прочитати на сайті MediaSapiens у рубриці «Російські ЗМІ».

Коли в 2008 році Едвард Лукас видав книгу «Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії, й Заходу», на нього обрушився шквал критики. Західні політики та журналісти проявили недалекоглядність, відкинувши застереження Лукаса та його термін «нова холодна війна». Захід перегляне своє ставлення до Росії лише через шість років після виходу книги, під тиском нових драматичних і незаперечних обставин — російської анексії Криму та розпочатої Росією війни з Україною. А лідери провідних держав світу, по мірі того, як російська пропаганда проникатиме і в західний медійний простір, змушені будуть говорити про загрозу російської пропаганди.

Чи не першим виступитьіз застереженнями з цього приводу американський президент Барак Обама. Литовський президент Даля Грибаускайте вийде з ініціативою штрафувати за заклики змінити конституційний лад і зазіхати на суверенітет країни не лише трансляторів, а й ретрансляторів, а також позбавляти їх ліцензії; свої дії вона аргументує тим, що «Литва живе в умовах інформаційної війни». Наприкінці 2014 року заговорить про російську пропаганду і британський прем'єр Девід Кемерон. Виступаючи перед парламентом, він заявить, що російська пропаганда видає спотворену картину того, що відбувається в Україні. А колишній директор Всесвітньої служби Британської телерадіомовної корпорації ВВС Пітер Горрокс наполягатиме, що «ВВС має відігравати більш вагому роль у протистоянні пропаганді Кремля».

Що спонукало Кремль розв'язати «нову холодну війну» проти Заходу? Ця тема заслуговує на окрему публікацію. Але тут зауважу лише одне: можливість виходу України із зони впливу Росії з початком Майдану стала настільки реальною (набагато реальнішою, аніж під час Помаранчевої революції 2004 року), що Путін не міг цього допустити, оскільки в першу чергу розцінював такий розвиток подій як загрозу собі персонально та вибудуваному ним режиму. Уроки 2004-го також, очевидно, були засвоєні — цього разу діяти потрібно було рішучіше та агресивніше. І Путін почав діяти. Але він потребував легітимації власних дій у Криму та на сході України в очах своїх громадян і в очах усього світу. Цього можна було досягти, сконструювавши нову реальність через медіа.

Таким чином російські ЗМІ остаточно перестали працювати в рамках журналістської етики та професійних стандартів і перейшли в поле пропаганди, переключивши свою увагу з проблем внутрішніх на зовнішні. За цей 2014 рік вони створили з України стійкий образ ворога, що підтверджує низка соціологічних досліджень громадської думки російського населення, які проводив «Левада-Центр» (дивіться, наприклад, тут та тут). 

У першу чергу основними пропагандистами стали державні телеканали «Россия 1» та «Россия 24», згодом телеканал Мінооборони Росії «Звезда». Проте пропаганда стала частиною редакційної політики й приватних медіа, в першу чергу тих, які повністю чи частково фінансуються коштом «Газпрому» чи прихильних до Путіна олігархів, зокрема це канал НТВ чи газети «Комсомольская правда», «Известия» та інші. Вплив на західну англомовну аудиторію здійснює телеканал Russia Today, а також численні експерти —  лобісти Росії, які виступають у західних медіа. Джерелом фейкових та постановочних новин часто стає телеканал LifeNews (холдинг «Ньюс-Медиа», власник Арам Габрелянов).

Інтенсивність російської пропаганди

Інтенсивність новин про Україну в російських медіа мінялася протягом року. Свого піку вона сягала в періоди:

- Майдану,

- анексії Криму,

- початку воєнних дій на сході України.

В ці періоди російські новини практично повністю були присвячені Україні. З вересня 2014 року ми спостерігали спад інтенсивності повідомлень про українські події та зміну риторики.

Для наочності деякі цифри щодо кількості відведеного українським подіям часу в російських новинах на «Первом канале» та каналі «Россия 1».

«Комсомольская правда» в 2014 році весь час виступала активним пропагандистським рупором Кремля. Це щоденна російська газета. В деякі місяці вона ледь не половину номерів присвячувала Україні. Так, наприклад, у березні вийшло 19 обкладинок із українською тематикою, в липні — 13.

Наведені вище цифри показують, як в останні місяці 2014 року увага до України падає, російські ЗМІ потроху переключаються на внутрішні російські проблеми.

Протягом року російські ЗМІ міняли й риторику щодо подій в Україні. Основні меседжі, які намагалася нав'язати російська пропаганда своїй аудиторії, були такими:

1. Україна — не держава, Україна — failed state.

Тема розколу України та неможливості її існування в межах визначених кордонів не нова для російських медіа. Вперше до неї почали звертатися під час Помаранчевої революції. В контексті останніх подій її активізували ще наприкінці 2013 року. Так, наприклад, російський журнал «Эксперт» (№48 за 2–8 грудня 2013 року) виходить із обкладинкою: «Тяжкая доля. Украина мечтает о Европе, но не может без России», а в публікації журналістки Ольги Власової «Окончательный розыгрыш» йдеться про розподіл України на частини, який нібито чекає на нашу країну в довгостроковій перспективі. «При этом важно отдавать себе отчет, что “окончательный розыгрыш” Украины целиком (именно целиком) между Россией и Европой невозможен. Конфликт вокруг соглашения об ассоциации это наглядно показал. Издержки “окончательного выбора” оказываются несовместимы с самим существованием Украины в ее нынешнем виде», — резюмує журналістка Власова.

І в тій чи іншій інтерпретації теза про розкол України постійно присутня в російському медійному просторі.

2. Демонізація протестувальників на Майдані, а згодом, після початку бойових дій на  сході України, — загалом українців та всього українського.

Це здійснювалося через використання мови ворожнечі та риторики війни:«бандерівці», «фашисти», «неонацисти», «головорізи».

Російські ЗМІ при цьому постійно зберігають увагу до дій українських правих та радикалів («Правий сектор», «Свобода», Ляшко)

3. Делегітимація української влади та легітимація терористичних груп.

Після втечі Януковича до Росії російські ЗМІ зайнялися делегітимацією нової української влади. Її називають не інакше як «хунта», а згодом — «каратели». Така лексика використовувалася аж до осені. З вересня з ефірів російських телеканалів починає зникати слово «хунта», що показують наші моніторинги.

Легітимація подій на сході України й терористичних груп відбувалася спочатку через образ «Новоросії». Згодом після проведення псевдореферендуму почали вживати «Донецкая народная республика» та «Луганская народная республика». Також використовувалася така лексика, як «крымская самооборона», «ополченцы», «народний губернатор» чи «президент Донецької народної республіки», тепер також «донецкая армия», «полицейские ДНР».

Показовим є введення в інформаційне поле (а потім виведення — коли поставлені завдання було виконано) тих чи інших персонажів. Зокрема, Стрєлкова-Гіркіна. Якщо під час першої фази подій на сході, до проведення псевдореферендуму, він був центральною постаттю в російських ЗМІ, то, знову ж таки, з вересня він зникає з ефірів та шпальт газет.

4. Дискредитація процесу президентських та парламентських виборів.

Російська пропаганда постійно робила акцент на неможливості проведення президентських виборів (згодом і парламентських) на сході України. Зокрема, нав'язувалася теза про нелегітимність президентських виборів.

А після обрання Порошенка Президентом «Комсомолка» вийшла із заголовком «Инаугурация будущей диктатуры».

Напередодні парламентських виборів (25.10.14) в тій же газеті був заголовок «Рада карательной операции». Інші російські ЗМІ, які весь рік представляли Україну як країну «фашистську», де процвітає «праворадикалізм», не відійшли від цього тренду й під час виборів до Верховної Ради. «Через три недели Украина будет выбирать между ультранацизмом и просто нацизмом», — повідомляв«Первый канал».

«Первый канал», «Новости», 05.10.2014

«Ведущая: Екатерина Кибальчич.

…Последние опросы показали, что ни "Свобода", ни "Правый сектор" в Верховную Раду не проходят, избиратель прыгает и кричит их речевки, а сами они не нужны. Парадокс, но объясняется просто. Их идеи оказались слишком симпатичными, а сами они не очень. Национал-патриотами стали теперь все без исключения украинские политики. И редкая партия не пригласила в свой список "героя революции" в знак уважения. Через три недели Украина будет выбирать между ультранацизмом и просто нацизмом. Большинство из осторожности выберут "просто", что называется "с человеческим лицом"».

У той же час про так звані вибори «ДНР/ЛНР» — або позитивно, або нейтрально.

Ще один тренд української парламентської виборчої кампанії в російських ЗМІ — піар «Опозиційного блоку» та нищівна критика дніпропетровського губернатора Коломойського. Російська пропаганда активно розповідала, як утискають кандидатів від «Опозиційного блоку», як не пускають в ефір телеканалів (це при тому, що один із кандидатів від цього блоку, Сергій Льовочкін, є співвласником каналу «Інтер»). Ця політична сила була представлена російськими медіа як чи не єдина, що виступає за мир в Україні. Тоді як БПП, «Народний фронт», «Батьківщина» та інших було представлено партіями війни.

Також російські ЗМІ знайшли, окрім Яроша та «Правого сектору», нового ворога — Ігоря Коломойського. Телеканал «Звезда», наприклад, розповів, що українського олігарха підозрюють у підготовці держперевороту в Росії.

«Звезда», 01.10.2014

«Коломойского и Яроша заподозрили в подготовке госпереворота в России. Депутат Госдумы Михаил Дегтярев предложил СК РФ проверить причастность владельца “Приватбанка” Коломойского и лидера “Правого сектора” Яроша к созданию военных лагерей и вербовке российской молодежи на территории Украины для проведения государственного переворота в России».

Під кінець року російські ЗМІ змушені були переключитися на внутрішні проблеми: стрімке падіння російської економіки ігнорувати було би складно. Але й тут російська пропаганда віднайшла ворога, який винен у всіх проблемах: звісно, це США та ЄС. Але в Росії не все так погано, її економіка ще достатньо міцна, а от в Україні — все набагато гірше, голодно й холодно без російського газу, — розповідали в новинах російських телеканалів в осінньо-зимовий період.

2014 — рік фейкових новин

Російська пропаганда не лише маніпулювала реальними фактами та на свій лад інтерпретувала українські події. Російські ЗМІ активно створювали нову реальність, продукуючи величезну кількість фейкових новин. Розіп'ятий хлопчик та концтабори для біженців зі сходу України мені особисто запам'яталися найбільше. «Рік фейків: як брехала російська пропаганда» — в цій публікації на сайті MediaSapiens наш автор Тарас Назарук зібрав найабсурдніші російські фейки 2014 року.

P.S. Отже, інтенсивність згадувань України в російських ЗМІ пішла під кінець 2014 року на спад. Але це не означає, що тепер українські події висвітлюються правдиво та об'єктивно. Разом із тим Росія постійно посилює свою інформаційну присутність у світі, в тому числі й у європейських країнах, намагаючись схилити західну громадську думку на свій бік. У деяких випадках їй це успішно вдається. Що може протиставити цьому Україна — питання, яке до цього часу залишається без відповіді.