«Детектор медіа» продовжує опитування кінорежисерів, продюсерів та дистрибуторів про ідеологічну складову у вітчизняному кіно (першу частину читайте тут). Нагадаємо, новий очільник Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко вважає, що кіно має виступати інструментом формування національної самоідентифікації. З ним погоджуються не всі представники кіногалузі.

«Казки, які будуть показувати те, що ми хотіли б бачити, не працюють уже давно. І це нікому, крім окремих прошарків людей, які перебувають у такому ще соціалістичному загоні, нецікаво. За кордоном цих людей взагалі немає вже», - вважає кінорежисер Володимир Тихий. «Ідеологія припускає, що хтось утручатиметься в контент і казатиме, що правильно, а що ні», - наголошує директор компанії «Артхаус Трафік» Денис Іванов.

Генеральний продюсер «Інсайт-медіа» Володимир Філіппов переконаний, що кінематограф є дзеркалом національної самосвідомості, без якого українцям себе не збагнути. А кінокритик Ігор Грабович нагадує, що держава переживає гостру кризу самоідентифікації. «А чи можливе ідеологічне кіно сьогодні в Україні?», - запитує він.

Нагадаємо, в історії українського кіно ідеологія вже була. До хрущовської відлиги кіномитці, які замість лінії партії зверталися до сюрреалізму чи футуризму, вважалися ворогами народу.

Без впливу ідеологів не відбувся й найвідоміший український фільм «Земля» (1930) Олександра Довженка. Номінально, він оповідає про земельну реорганізацію в сільському господарстві. Тим часом кінознавці з усього світу запам'ятали картину як твір мистецтва. «У "Землі" найяскравіше виявлені ідеї митця про одухотвореність світу, його пантеїзм неміфологічне відчуття коловороту природи», - відзначає в книзі «Час і простір у кінематографі» українська кінознавець, доктор мистецтвознавства Ірина Зубавіна. «"Земля" для Олександра Довженка була віросповіданням», - пише німецький дослідник кіно Зигфрід Каркауер.

Таким чином, без ідеології, можливо, й не відбулося б українське поетичне кіно, яке постало, коли не можна було називати речі своїми іменами.

У 2014 році, коли Україна опинилася в стані неоголошеної війни з Росією, державні діячі знову заговорили про ідеологію в кіно. То чи не вийде так, що здобувши державну підтримку, українське кіно отримає в навантаження й державне замовлення на пропаганду? Чи будуть вважатися ворогами народу творці мистецьких фільмів? Публікуємо другу частину відповідей представників кіногалузі.

Ігор Грабович, кінокритик, співавтор і редактор програми «Аргумент кіно» телеканалу «1+1»:

- Чи потрібне Україні ідеологічне кіно?

- Я би поставив запитання по-іншому: а чи можливе ідеологічне кіно сьогодні в Україні? На мій погляд, неможливе, оскільки українська держава не має ідеології. Єдиним зразком ідеологічного кіно для мене залишається радянське кіно, особливо сталінського періоду. Проте воно формувалося цілком цілеспрямовано від 1929 року, коли ідеологічне поле було остаточно зачищене, панувала однопартійність, цензура; були зачинені державні кордони. Тоді були відкинуті усі ринкові механізми існування кіноіндустрії. Кіно стало провідником пануючої ідеології. Держава цілком взяла на себе фінансування та розповсюдження фільмів, сформулювала перед кінематографістами зрозумілі завдання, позбавила їх конкуренції з іноземними кінострічками.

Наскільки реально зробити подібне в Україні сьогодні навіть тільки з огляду на економіку? Мені здається, нереально. Крім того, який у тому всьому сенс? Держава зараз переживає гостру кризу самоідентифікації, яка може істотно затягнутися. Відтак ніхто не стане ставити віз перед конем. Що пропагувати будемо?

Плюс ми йдемо в Європу, а яка там ідеологія?

І все ж спроби творити прямі ідеологічні фільми наряд чи припиняться, оскільки є досить великі групи населення, об'єднані тими чи іншими ідеями. Ці групи можуть виробляти власні фільми як їм заманеться, поширюючи їх серед одновірців і, ймовірно, серед звичайної публіки.

Тому ідеологія сьогодні - це питання не стільки державного регулювання, скільки громадянської ініціативи. Комуністична партія може цілком вільно продукувати свої фільми, «Правий сектор» - свої, якась мала, але вперта група радикалів може також долучитися до кіновиробництва через систему грантів та фондів Чому ні?

Хоча, на мій погляд, все це досить ілюзорна діяльність. Кіно - виразно специфічна сфера творчості, у якій досягти однозначності в ідеологічному і в будь-якому іншому сенсі дуже важко, особливо це стосується ігрових фільмів. Кіно - мистецтво зрадливе, тут завше присутні «неконтрольовані алюзії», які колись допікали радянським цензорам.

Крім того, ідеологія завжди знайдеться, якщо її почне шукати спеціально навчена і по-своєму обдарована людина. Охочі можуть глянути, як це робить Славой Жижек у The Pervert's Guide to Ideology.

Тому про пряму ідеологію у сфері розваг варто забути. Не потрібна українському кіно ідеологія.

- Яке кіно потрібне Україні сьогодні і на який ринок воно має бути орієнтоване?

- Держава, на мій погляд, має підтримувати реалістичне, а також новаторське, інноваційне кіно, яке відкриватиме нові обрії у цій сфері. Поступ не зупинити, до нього варто долучитися. І таке кіно, на мій погляд, саме собі знайде ринок збуту. Якщо хочете, це можна назвати ідеологією української держави у сфері кіно.

- Яке українське кіно можливе у копродукції з Росією і у російському прокаті?

- Щодо співпраці з Росією, то вона, як на мене, ніколи не припинялася на рівні приватних студій. Так воно буде і надалі. Щодо співпраці на державному рівні, то така навряд чи сьогодні можлива, це те саме, що написати спільний підручник з історії. У нас різні історії. Крім того, росіяни чітко визначили свої кінопріоритети, новій Україні там місця нема. Так само я не вірю у прокат українського кіно в Росії. Тому - усім на Захід!

Денис Іванов, директор кінодистрибуторської компанії «Артхаус Трафік»:

- Чи потрібне Україні ідеологічне кіно?

- Если Украине и нужна идеология, то свой выбор люди сделали в пользу европейских ценностей, а не каких-либо других. Соответственно, европейские ценности должны доминировать и в кинопроцессе.

Сама постановка вопроса «идеология в кино» попахивает немного тоталитарными режимами, а европейские ценности - это, между прочим, отрицание тоталитаризма. Если кино будут сниматься на идеологически «правильную» тему и поддерживаться законодательно и финансово, а другое кино, не соответствующее этой тематике и «правде момента» будет рассматриваться как идеологически неправильное, то это путь в никуда не только для нашего кино, но и для нашего общества.

Какая идеология кино, к примеру, у Франции? Единственный «заказ» государства в том, что здесь кино является важной частью культуры и всячески поддерживается. Разное кино.

Идеология предполагает, что кто-то будет вмешиваться в контент и говорить, что правильно, а что неправильно.

Именно из-за таких вещей, как «идеология», у нас на «Оскар» поехала «правильная» идеологическая картина, которая не имеет никаких шансов получить эту награду. А самый большой международный успех украинского кино - фильм «Племя» - представлять Украину на самой престижной мировой кинопремии не будет. Вот вам яркий пример того, как «идеология» может работать во вред стране и ее кинематографу.

- Яке кіно потрібне Україні сьогодні і на який ринок воно має бути орієнтоване?

- Исходя из опыта компании «Артхаус Трафик», которая занимается украинским кино с момента её основания, Украине сейчас нужно очень разное кино.

Нужно индустриальное зрительское кино, которое, к сожалению, не состоится без государственной поддержки, так как украинский кинорынок слишком мал, чтобы окупать затратные «фильмы-аттракционы». У таких фильмов в 99% случаев будет отсутствовать международный прокат, так как зарубежная аудитория будет воспринимать такие картины как фильмы класса «Б», четвертую ксерокопию с оригинального образца.

Украине нужны также фильмы, которые развивают язык кино, фильмы-события с точки зрения искусства. Они имеют шанс выйти в международный прокат - как фильм «Племя», который на данный момент продан в 30 стран мира, включая США, Францию, Японию. Но такие картины нужно рассматривать как искусство, их не подгонишь под «правильную» идеологию, художникам нужно давать творческую свободу и помогать с ресурсами. Только тогда украинская культура перестанет отставать на международном уровне.

Ни кино как искусство, ни кино как индустрию нельзя ограничивать - ни рамками жанра, ни какими-либо другими. Им нужно помогать развиваться. Есть очень много примеров того, какие разные успешные фильмы появляются в развитых кинематографиях. Вот, например, Великобритания. Там есть и «Гарри Поттер», и фильмы «реалистов кухонной раковины». Все эти фильмы существуют в рамках одной кинематографии, развивают и дополняют её. Нам нужно, чтобы в Украине было так же.

- У світлі подій на сході України, яке українське кіно можливе у копродукції з Росією й у російському прокаті?

- В контексте конфликта на востоке Украины нам нужно задуматься о том, чтобы как можно скорее построить европейскую цивилизацию в Украине и избавиться от совка.

Режим в России является таким же враждебным к собственным согражданам, как и к нам, украинцам. Поэтому, мне не кажется правильным огульная «дегуманизация противника». Нужно точно быть разборчивее в выборе партнеров и проектов - разбираться, что за российское кино, кто его финансирует и для каких целей оно снимается. В России есть такие авторы, как например Андрей Звягинцев, которых было бы очень правильно поддерживать и делать с ними совместные проекты. И есть ряд ура-пратриотических режиссёров, с которыми сотрудничать точно не нужно, потому что они обслуживают ту самую, вредную как для нас, так и для России, «идеологию».

Сам конфликт на востоке Украины - это следствие создания образа врага и медийной пропаганды. Бороться с российской пропагандой своей пропагандой, построенной на выпячивании одних фактов и игнорировании других - это путь к гуманитарной катастрофе. С любой идеологией, замешанной на лжи, нужно бороться правдой. В том числе кинематографической.

Богдан Батрух, директор мережі кінотеатрів «Кінопалац» та кінодистрибуторської компанії B&H:

- Чи потрібне Україні ідеологічне кіно?

- Кіно ділиться на добре й погане, та посереднє. Якщо кіно добре, то воно в кожному жанрі себе оправдає, і в ідеологічному також. Я маю на увазі ідеологічне кіно як таке, де йдеться чи про любов до своєї країни, чи про її історію, чи про героїв або видатні постаті - яким, скажімо, для шотландців є «Хоробре серце» Мела Гібсона. Очевидно, що таке кіно нам потрібне.

Ідеологічне кіно є в кожної держави. Чимало американських, французьких, англійських і російських картин є ідеологічними. Вочевидь, має бути й українське ідеологічне кіно. Лише при цьому не можна знижувати вимог до якості картини. Насамперед, кіно має бути високоякісним, а по-друге, може - не мусить, а може, - бути ідеологічним.

- Яку саме якість ви маєте на увазі - індустріальну чи художню цінність?

- Глядацьке кіно має апелювати до глядачів. І також воно має бути мистецьким, нести в собі передовсім майстерність, а не тільки такі цінності, як свобода чи іншість. Так, свобода й іншість можуть бути мистецтвом, однак не завжди бувають.

Мистецтво й масовість не є протилежними. У найкращих випадках вони йдуть рука об руку.

- Яке українське кіно можливе в копродукції з Росією та в російському прокаті?

- На цей час із Росією неможливе будь-яке кіно. Бо кіно в Росії є поневолене і виступає складовою навіть не ідеології, а пропаганди. Трапляються там і такі дива, як поява стрічки «Левіафан» (новий фільм Андрія Звягінцева. - ТК), але це винятки, які є доказом того, що кіно в Росії перебуває в хронічно хворобливому пропагандистському стані.

Фото - кадр зі стрічки «Земля», з Facebook-сторінки кінофестивалю «Молодість», з Gloss.ua та Максима Лісового