«Дистрибутори не вірять, що така стрічка стане касовою»

- Олено, чому стрічка «Люби мене» й досі не вийшла в український прокат?

- Фільм уже рік у Центрі Довженка. Ми його закінчили влітку 2013 року, а в серпні відбулася світова прем'єра на міжнародному кінофестивалі в Монреалі. Відтоді «Люби мене» майже рік подорожує міжнародними фестивалями...

Випустити ж його в прокат в Україні непросто. Дистрибутори не вірять, що така стрічка стане касовою, вони шукають стандартних схем. Адже для дистрибуції «Поводиря», «F 63,9 Хвороба кохання», «Креденса» і «Люби мене» треба придумати різні промокаманії й застосувати різний маркетинг, бо це чотири різні фільми з різною цільовою аудиторією. У випадку з «Люби мене», наприклад, це жінки після 25.

Щоб українське кіно почали дивитися, дистрибуторам потрібні творчі рішення. Звісно, набагато простіше поставити «Піратів Карибського моря», на який усе одно прийде молода аудиторія. А старші глядачі, переконані вони, мають сидіти вдома й дивитися телевізор.

Команда «Люби мене» на ОМКФ: режисери Марина Ер-Горбач, Багадир Ер

і продюсер стрічки Олена Єршова

Та крім стереотипних рішень у кінобізнесі існують й інші підходи. Так, у 2009-му в Німеччині зняли фільм «Хмара 9» німецького режисера Андреаса Дресена (Andreas Dresen). Це історія про любовний трикутник літньої жінки й двох чоловіків. Їй 65, їм по 75, здається. Фільм знімався майже без сюжету, це була імпровізація, абсолютно догмівський стиль. Так от, ця низькобюджетна артхаусна стрічка стала абсолютним проривом у Німеччині, зібравши 500 тисяч глядачів.

Німецька аудиторія зараз також дуже складна. Але фільм влучив, і виявилося, що літнім чоловікам і жінкам теж цікаво ходити в кіно. Я «Хмару 9» дивилася в Аргентині, й зауважила в залі чимало людей похилого віку, дехто був із палицями.

Як бачимо, комерційний успіх у нестандартному підході в кіно можливий.

«Люби мене» - ніяка не мелодрама з «полуничкою», як може видатися з трейлера. Насправді на глядача чекає безкомпромісна історія про киянку-утриманку й турка, який трохи відволікся від традицій ісламу. У головній ролі задіяно Вікторію Спесивцеву (Жолдак), відому за театральною сценою. «Люби мене» - її друга роль у кіно

- Стрічка глибша за комерційну мелодраму. Зокрема, в «Люби мене» мало відвертих сцен, більше - точного відображення українських реалій...

- Це історія, яка нас особисто хвилює. Нас дуже хвилює, як буде розвиватися далі країна, тому важливо проговорити те, що болить... Разом і з тим, цей фільм має всі шанси бути цікавим широкій аудиторії. Головними героями виступають красива українка й красивий гарний турок, між ними народжується кохання. Кохання в умовах його неможливості, але це лірична трагікомічна історія. І донести це, як і соціальний підтекст картини, до глядача мали би дистрибутори. До речі, реакція глядачів на прем'єрному показі на Одеському фестивалі була просто чудовою: люди сміялися на багатьох епізодах, однак після показу ставили серйозні запитання.

Саме дистрибутор має відчувати ринок і знати, скажімо, який трейлер влучить в аудиторію. Однак в Україні ці функції чомусь виконує продюсер фільму. Саме він має виготовляти копії стрічки, платити за рекламу, робити трейлер.

До речі, я би не сказала, що турецька система кінопрокату ідеальна, як і світова - всюди зараз дистрибутори не хочуть працювати :) Але в Туреччині 55 із 80 відзнятих фільмів виходять на великих екранах. І там, якщо у фільму є потенціал, він потрапить у прокат. Чи потрапить в Україні - питання.

Кадр зі стрічки «Люби мене»

Усхан Чакир вперше знявся в головній ролі у великому кіно. НА V ОМКФ його відзначили за найкращу акторську роботу в Національному конкурсі

Приз на сцені Одеського кінофестивалю отримав колега Усхана Чакира,

актор і режисер «Люби мене» Багадир Ер

Можливо, нам вдасться знайти дорогу до українського глядача завдяки турецькому серіалу (турецька назва «Курт Сеіт і Шура»), в зйомках якого задіяно нашого актора Усхана Чакира (виконавець головної ролі в стрічці «Люби мене». - ТК). Невдовзі цей серіал виходитиме на «Інтері».

- А як фільм сприйняли в турецькому прокаті? І фестивальна аудиторія, до речі - адже в історії «Люби мене» вже понад 25 кінофорумів.

- 26 міжнародних кінофестивалів, 8 нагород, включаючи призи за кращий фільм у Косово, спеціальний приз журі на МКФ у Нешвілі (США), приз за кращий сценарій, спеціальний приз журі та приз кінокритики на МКФ у Порто (Португалія). Фільм має хороші міжнародні рецензії, наприклад, у такому виданні як Hollywood Reporter. Попереду вже підтверджені три МКФ у США, МКФ у Хайфі, фестиваль Турецького кіно у Франкфурті...

Нещодавно пройшли чудові два покази у Японії: повні зали, цікаві запитання... Порівнювали з «Травіатою»...

А в турецьких кінотеатрах стрічка з'явилася в жовтні минулого року. Не можу сказати, що прокат пройшов гладко, бо фільм не надто легкий для турецької аудиторії. За сюжетом, турок, у якого вже є наречена, закохується в українську жінку... Ми намагалися зламати стереотипи - а це нелегка праця ...

Кадр зі стрічки «Люби мене»

Стрічка Марини та Багадира Ерів відображає реалії, неприємні ані чиновникам Держкіно, ані окремим діячам Міністерства культури Туреччини

- Чи критикували авторів стрічки правоправозахисники щодо гендерних питань?

- Ні, правозахисники не критикували. Інша справа, окремі турчанки, які писали відгуки на форумах і демонстративно ігнорували покази стрічки.

Адже, окрім всього, в «Люби мене» є досить іронічні моменти. Скажімо, епізод, і він майже документальний, коли в автобусі з турками гід розповідає легенду. В ній ідеться про те, що король вікінгів вирізав усіх негарних жінок, а ті що залишилися, втекли за Чорне море до Туреччини, а в Україні лишилися тільки красуні. Я думаю, що ця історія відіграла свою роль навіть на фестивалі в Анталії - журі очолювала головна турецька актриса - красуня Тюркан Шорай. Хоча глядачі в залі на цю сцену реагували добре, сміялися. Хтось розуміє, що це гумор, по-перше. А по-друге, це ж не ми так вважаємо, а чоловіки, які їдуть до України. В Анталії були дівчата з місцевої української діаспори - деякі плакали, дуже дякували за щире кіно...

Але все одно ми зібрали 35 тисяч глядачів у Туреччині. Фільм ішов у прокаті майже по всій країні. В Анталії, на жаль, його поставили лише в двох кінотеатрах - це дуже мало як на 54 копій картини, але тут також існують зони впливу дистрибуторів.

Тоді на увазі глядачів до «Люби мене» дещо позначився вихід турецького блокбастера. Наразі картина вийшла у прокат вдруге. Плануються сеанси по два-три кінотеатри на кожне місто, й у 10 кінотеатрах у Стамбулі. Таким чином, «Люби мене», потроху збирає касу в Туреччині.

Ще на етапі виробництва стрічку придбав один із найбільших турецьких мовників, «Канал D» - ці кошти нас і виручили.

Також у Туреччині стрічка вийшла на DVD, хоча цей ринок сьогодні майже не приносить прибутків.

- Чи планується прокат в інших країнах?

- Фільм вийшов також у прокат в Азербайджані, оскільки вони перебувають від впливом турецького ринку. В міжнародний кінотеатральний прокат дуже важко виходити. Але я думаю, що в Америку ми зможемо продати фільм - для DVD-прокату, на телебачення і на VOD (відео на замовлення), що останнім часом стає реальною альтернативою прокату для незалежного кіно.

Також правами на показ «Люби мене» цікавиться данський канал ТV2.

«Ми зняли реалістичну історію.

Мабуть, саме цим і пояснюється ігнор картини з боку Держкіно»

- Хто більше підтримав фільм на етапі розробки проекту - українська чи турецька сторона?

- Міністерство культури Туреччини було першим, хто підтримав проект, ще до пітчингів. У них передбачено підтримку сценаріїв - на цьому етапі кінопроект може отримати 10 тисяч лір (приблизно 5 тисяч доларів). Для цього режисер має подати трітмент на 5-7 сторінок. І в Туреччині таким чином фінансують 25 проектів раз чи двічі на рік.

У випадку з «Люби мене» ідея стрічки відразу справляла враження, і Багадир отримав кошти турецького Мінкультури. Після цього вони з Мариною написали сценарій, і ми взяли участь у першому пітчингу в Держкіно України. Така підтримка Туреччини допомогла авторам працювати...

Це один із недоліків нашої системи - в Україні передбачено лише підтримку виробництва. На сценарії державних коштів не надають. Мовляв, це ризики - один сценарист напише, інший не напише. Але в Туреччині ці ризики існують так само - з-поміж 25 підтриманих у продакшн іде приблизно половина...

Після успішного проходження пітчингу, коли зрозуміли, що можемо сподіватися на державне фінансування від України, другу частину бюджету знайшли в Туреччині. Але, звісно, підтримка Держкіно була найважливішою для реалізації цього фільму!

- Кому належать авторські права на цей фільм?

- Авторам, Марині Ер-Горбач та Багадиру Еру. Майнові права державної частини фінансування належать державі, яка, в свою чергу, передає нам повноваження розпоряджатися цими правами.

- Це складний процес?

- Так... А наразі я не знаю навіть, як це все відбувається, оскільки Держкіно ніхто не очолює, а заступник голови, я так розумію, не дуже горить бажанням брати на себе відповідальність.

З майновими правами щодо фільмів, які отримали Державне фінансування є багато проблем. Держава передає право розпорядження ними продюсеру, але процент, який він отримує за це, не стимулює до серйозної праці, а умови експлуатації цих прав не відповідають поки що міжнародним стандартам, це більше нагадує ситуацію «це наше дитя, і ми зацікавлені, щоб більше людей його побачили», але натомість має бути створена ефективна система стимулювання дистрибуції таких фільмів...

- Як актуальна для України стрічка на соціальну тему може так довго й спокійно зберігатися в Центрі Довженка?

- Ми його чесно і не без перешкод здали в 2013 році в центр Довженка, як того вимагає жорстка система. Однак для України цієї стрічки ніби не існує. На сайті Держкіно навіть відмовлялися публікувати інформацію про фестивальну історію.

Кадр із фільму «Люби мене»

Доки копії стрічки припадали пилом у Центрі Довженка, реалії, в яких відбувається дія її героїв, змінилися. За вікном авто киянки Саші - новісінька арка стадіону імені Лобановського, чистий Майдан і пам'ятник Леніну на Бесарабці

- Через критичний реалізм?

- Ми зняли реалістичну історію... Але, мабуть, саме цим і пояснюється ігнор картини з боку Держкіно. Адже чиновники не знали, як там на горі на нього подивляться - от, мовляв, витратили гроші, щоби зняти кіно про утриманку. Давайте тоді заборонимо частину класичної літератури! Але такими і є частина українських жінок, це актуальна тема. І ми не просто розповідаємо про це, а показуємо, що вплинуло, що ця жінка живе саме так, які обставини позначилися на її особистості. Попри все, ця українка гарна, небайдужа і мріє мати справжню сім'ю, дитину. Однак вийти з усіх цих обставин їй не так просто. В нас досі багато жінок продовжують вірити в казку про Принца на білому коні... Й вони чекають... Головне - це проблема вибору і готовність героїв його робити.

До речі, й українські ЗМІ не завжди охоче пишуть про стрічку. Принаймні, коли «Люби мене» здобуває фестивальні нагороди, інформацію про це публікують не завжди.

Далі буде...

Довідка «Детектор медіа»

Закінчила Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого з червоним дипломом за спеціальністю «кінорежисура» (1989 р.) Дипломна робота «Демоніада» брала участь у МКФ в Локарно (Швейцарія) та Пуатьє (Франція).

Має диплом магістра державного управління за спеціальністю «право і політика» Інституту державного управління при Кабінеті Міністрів України, диплом «Менеджер у сфері культури» Вищої школи мистецтв Утрехти (Голландія).

Виступила режисером трьох короткометражних фільмів. Працювала на телеканалі ICTV, в Міністерстві культури України.

Очолювала з 1999 по 2002 року фундацію «Кіно-коло», в рамках якої організувала: круглий стіл «Європейська дистрибуція» (2000), майстер-класи з анімації за участі Златіна Радева, Олександра Татарського, Міхаіла Тумеля, семінар «Міжнародні проекти в анімації».

З 2000 до 2006 року працювала виконавчим директором Міжнародного кінофестивалю «Молодість», а з 2006 по 2008 рік - директором з розвитку Міжнародного кіноринку "Євразія" в Анталії (Туреччина).

З 2008 року - менеджер із міжнародних зносин та просування проектів кінокомпанії Sota Cinema Group (Україна).

В 2011 році заснувала власну компанію «Татофільм».

Фільмографія:

Виконавчий продюсер фільму «Щастя моє» Сергія Лозниці (Україна - Німеччина - Нідерланди), що вперше в історії України брав участь в основному конкурсі МКФ в Каннах у 2010 році.

Олена Єршова та Леван Когуашвілі на прес-конференції ОМКФ

Продюсер картини «Сліпі побачення» (Вlind Dates) Левана Когуашвілі (Грузія), відзначений численними нагородами міжнародних кінофестивалів.

Продюсер картини «Люби Мене» Марини Ер-Горбач і Мехмета Багадира Ера, 2013 (Україна - Туреччина).

Копродюсер повнометражної документальної стрічки «Одеса» (Румунія - Німеччина - Україна), 2014.

Фото з сайту Одеського міжнародного кінофестивалю