15 лютого 2007 року відбулася нарада представників Нацради України з питань телебачення і радіомовлення та кабельників. Укотре дві сторони спробували знайти компроміс щодо пакетування, і знову нічого з того не вийшло. Пріоритети, які рекомендує Національна рада, не зовсім підходять операторам кабельного телебачення. Вони не згодні з розробленими Нацрадою «Рекомендаціями щодо формування пакетів програм та забезпечення абонентам їх перегляду на договірних засадах».

Кабельники погоджуються з тим, що Нацрада, згідно зі статтями 2 та 7 Закону України «Про ТБ і РМ», повинна займатися політикою протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва, але це не означає, що рада має право писати конституцію для ефірного простору України.

На сьогодні одна з основних проблем кабельників – неможливість самостійно формувати пакети програм. Зокрема, президент асоціації «Укртелемережа» Василь Аніпченко зазначає, що глядачі на Сході країни окрім українських телеканалів хочуть дивитися й російські, які їм зрозумілі й близькі. Але відповідно до розроблених Нацрадою рекомендацій ці смаки задовольнити практично неможливо, оскільки такі програми стоять у переліку останніми.

Василь Аніпченко, президент Асоціації «Укртелемережа»:

– Сначала мы должны учитывать универсальную услугу в кабельных сетях, потом региональные программы, которые не входят в универсальную услугу. Потом программы ТРО, которые получили лицензию на кабельное вещание в этом регионе. Потом парламентский канал «Рада», «Культура». Потом спутниковые каналы… И только в конце идут программы иностранных вещателей, но в первую очередь европейских, а потом телевидение из России (которое хотят смотреть наши абоненты).

Нацрада на нараді намалювала картину реального стану кабельних мереж в Україні. Великими мережами вважаються ті, які мають від 25-ти до 78-ми каналів. Також вона представила перелік українських супутникових каналів – таких 45. Отже, практично 87% кабельних мереж повинні включити українські програми і виключити всі інші. «Это по существу регулирование, которое не предусмотрено законом. Господин Курус сказал, что если мы не будем подчиняться, то нас заставят, – сказав Василь Аніпченко. – Нам доказывают, что мы в первую очередь должны показывать украинский продукт. Мы не против украинского производителя, за его защиту, но в разумных пределах. Например, почему, во Франции только шесть эфирных каналов? Потому что в результате конкуренции остальные вымерли. А у нас каждый решил купить спутниковую частоту, и мы за это обязаны его показывать. За свои деньги. Мы построили сеть за свои деньги, мы должны за свои деньги его показывать. Не думаю, что Нацсовет будет вводить в действие эти рекомендации».

Кабельники вважають, що таке трактування формування пакетів – це написана під диктовку Нацради концепція провайдера програмної послуги. Ігор Курус не погоджується з таким висновком, але чим відрізняються рекомендація від концепції – їм не пояснив.

«Такими действиями Нацсовет навязывает кабельщикам программную концепцию и, нарушая Конституцию, заставляет ее выполнять. Как может государственный орган что-то навязывать субъекту хозяйственной деятельности? А как же конкуренция на рынке? Очень интересно: оказывается, другие субъекты хозяйственной деятельности, например ip-телевидение, – вне правового поля регулирования закона «Про ТВ и РВ». Им не надо ни универсальной услуги, им вообще ничего не надо регулировать. Они могут нарушать авторские права, и никто этого не видит. Такое впечатление, что Нацсовет сегодня регулирует только одну отрасль телевидения – нашу», – сказав Василь Аніпченко.

На зустрічі були 9 представників Координаційної ради операторів кабельного телебачення України та «Воля-кабель». Від Нацради – перший заступник голови Ігор Курус, працівники апарату.

Члени Національної ради з позицією кабельників не згодні. Вони вважають, що на часі посилення впливу державного органу (Національної ради) на формування якісного програмного наповнення телерадіопростору. На практиці це означає, що Нацрада буде сприяти збалансованому наповненню телерадіоканалів інформаційними, культурологічними, просвітницькими і розважальними програмами, сприяти ТРО у розробці та реалізації програмної політики, що відповідає національним інтересам України.

Ігор Курус, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Національна рада нинішнього скликання завжди намагається обговорювати ті чи інші питання з представниками певного сегменту нашого телевізійного ринку. В даному випадку йдеться про кабельників, які є досить важливим сегментом, тому що це організації, які забезпечують доступ до програм телебачення 15 мільйонам громадян. Разом із тим, вони, напевно, не звикли, що в Україні діє новий закон («Про телебачення і радіомовлення». – «ТК) і намагаються діяти за старими принципами, керуючись якими вони домагалися дерегулювання своєї діяльності. Скажімо, коли в них були більш-менш зрозумілі позиції в Держкомзв’язку, вони себе називали зв’язківцями, коли там ситуація змінилася, вони почали називати себе телекомпаніями. Так бігали між двох державних органів протягом майже десяти років. У результаті кабельники почали вести нелегальний бізнес: вони купують продукт у дистриб’юторів, які не мають права його продавати на території України. Від цього страждають й українські мовники, які купують фільми легально (адже кабельники можуть транслювати той самий фільм в іншій програмі, не отримавши на це права на території України). Крім того, вже набридло повторювати, що кабельники створюють пріоритетні умови для іноземних компаній, а на наші телекомпанії, які тут забезпечують робочі місця і сплачують податки, навпаки «тиснуть». Скажімо, для того, щоби розповсюджувати «РТР-Планету» або «Дискавері», кабельний оператор заплатить кошти за право трансляції цих програм. Але для того, щоб український супутниковий канал потрапив до кабельної мережі, кабельник вимагає в нього гроші. Таким чином, у даному випадку кабельник отримує гроші з двох джерел – від компанії (за те, що поширює цей продукт) і від споживача (який платить за послуги, які надає кабельний оператор).

На нараді Ігор Курус відверто сказав кабельникам, що коли вони кажуть про якісь перекоси в ставленні держави до них, то, «по-перше, забувають, що десять років робили, що хотіли, а по-друге, якщо порівнювати кабельних операторів (які скаржаться на подвійне ліцензування) і ефірні канали, то кабельні оператори отримують два дозвільні документи – ліцензію Національної ради і ліцензію НКРЗ. А ефірні компанії, які мають більші затрати на виробництво і розповсюдження сигналу, отримують три ліцензії – ліцензію Національної ради на мовлення, а також ліцензії на експлуатацію передавача та на використання радіочастот».

– Я вже десятки разів повторював тезу про те, що така діяльність кабельних операторів призвела до того, що українські телекомпанії опинилися в дуже складній ситуації, – зазначив Ігор Курус. – Оскільки вони змушені виконувати більше 20-ти діючих в Україні законів («Про рекламу», «Про ТБ і РМ», «Про суспільну мораль» та інші), а поряд знаходиться «труба», через яку поширюється 50% програм, але це не регулюється жодним законодавчим актом в Україні. Для прикладу, минулого року Національна рада, керуючись висновками експертної комісії, зобов’язала компанію «ТЕТ» транслювати програму «Окна» з Дмитром Нагієвим у час, недоступний для дітей, бо ця програма могла би завдати шкоди підростаючому поколінню. Але поряд, на одному з російських каналів ця програма транслювалася в денний час, і жоден державний орган в Україні нічого не міг зробити. В Європі діє конвенція про транскордонне мовлення, котра все це регулює, а в нас, на жаль, усі намагання врегулювати ситуацію викликають скарги з боку кабельників.

– А які конкретні вимоги висунула Національна рада до кабельників на нараді?

– Вимог не було. Був проект рекомендацій щодо пакетування програм, який ми запропонували кабельникам розглянути. У цьому проекті ми констатували, що кабельники зобов’язані включати програми універсальної програмної послуги до своїх пакетів (відповідно до п. 9 ст. 39 закону «Про телебачення і радіомовлення». – «ТК»). Перш за все, кабельні оператори повинні забезпечити доступ громадян до загальнонаціональних ефірних каналів мовлення, які, скажімо, не мають ефірного мовлення в певній точці. Скажімо, ICTV не має передавача в Новгород-Сіверському, але це – загальнонаціональний канал. Ми намагаємося вимагати, щоби кабельний оператор, який працює в Новгород-Сіверському, обов’язково вставив у свою кабельну мережу програми ICTV, і це, як мені здається, правильно. Наступна категорія каналів – регіональні, в які входять і державні канали ОДТРК. Тобто, якщо кабельний оператор знаходиться в населеному пункті, де немає доступу до цієї програми ефірним способом, а йому дають можливість отримати сигнал, скажімо, радіорелейними чи супутниковими каналами, то кабельний оператор повинен їх включати у свої пакети. Наступна пріоритетна категорія – програми парламентського каналу «Рада» і державного «Культура». Далі йдуть програми телекомпаній, які отримали право на так зване кабельне мовлення, а потім – усі програми, які виробляються в Україні і поширюються через супутник (там ми зробили примітку, що якщо, скажімо, між кабельним оператором і супутниковим каналом досягнуто згоди про співпрацю, то достатньо повідомити про це Національну раду письмово, і ми не будемо наполягати, щоби ця програма включалася в кабельну мережу). Потім у переліку стоять усі програми, які транслюються з країн Європейського Союзу або з країн, які ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне мовлення. І остання категорія – це програми, які транслюються з інших країн, але адаптовані до українського законодавства. Ці принципи пакетування, які я щойно назвав, й були повідомлені кабельникам.

Більше того, ми провели статистичне дослідження і побачили, що кабельних операторів, які мають ємність мережі до 20-ти програм, – у нас тільки 17%. Водночас, якщо кабельний оператор включить до свого пакету послуг всі ефірні канали, які працюють в Україні, то цих програм буде 22. Тому ми зробили приписку, що якщо ємність мережі менша, ніж потрібно для забезпечення отримання програм універсальної послуги, то Національна рада в кожному конкретному випадку визначає принципи пакетування відповідно до наведеного у вищезгаданому категорійному списку.

Кабельники наполягають на підписанні з Нацрадою меморандуму, який вони добросовісно розробляли. А Нацрада, хоча й була його ініціатором, поки що його не підписує. Кабельники запросили навіть членів парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації взяти участь у підписанні меморандуму.

Учасники наради дійшли згоди, що 12 березня зустрінуться ще раз і спробують домовилися та знайти золоту середину.

Рекомендації для формування пакетів програм та забезпечення абонентам їх перегляду на договірних засадах

Універсальна програмна послуга (індивідуальний для кожного населеного пункту).

Загальнонаціональні канали, які не входять до універсальної програмної послуги.

Регіональні канали, які не входять до універсальної програмної послуги (за умови доступу до сигналу), ОДТРК.

Програми телеорганізацій, які отримали ліцензію на кабельне мовлення в конкретній мережі мовлення (індивідуальний для кожного населеного пункту).

Парламентський телеканал «Рада».

Канал «Культура».

Програми вітчизняних телеорганізацій, які отримали ліцензію на супутникове мовлення

Програми компаній, які підпадають під юрисдикцію країн, що входять до Європейського Союзу, або країн, які ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення.

Програми компаній, які не підпадають під юрисдикцію країн, що входять до Європейського Союзу, або країн, які ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, але зміст яких адаптований до вимог законодавства України.