Скандальні чи ділові?
Ділові, економічні видання мали б стати взірцем найбільш виваженого підходу до подачі і аналізу інформації. Адже тут кожне не вивірене слово – це удар по діловій репутації бізнесу, який може коштувати виданню дуже дорого.
Утім, як показало дослідження найбільш гучних скандалів, що сталися у роботі ділових ЗМІ протягом останніх 2-3 років, яке зокрема включало в себе опитування медіа-експертів, керівників медіа-асоціацій, народних депутатів, що працюють в сфері захисту свободи слова, поки що українській діловій журналістиці до стандартів Business Week, Financial Times і The Economist ще далеко. Не менш тривожний висновок: у діловій журналістиці на зміну адміністративному тиску з боку контролюючих органів, адміністрацій і рад посилюється новий вид цензури – внутрішньо-корпоративний, коли власник ЗМІ, його головний чи шеф-редактор дає журналістам «замовлення». У ділових виданнях, причому не на рівні окремих журналістів, а цілих редакцій процвітає «джинса» – часто відверта і неприкрита. Третій висновок – це брак професіоналізму деяких журналістів, які часто плутають назви підприємств, перекручують цитати, видають інформацію, отриману з неофіційних джерел, як інформацію офіційну, припускаються значних помилок у аналізі економічної і фінансової інформації.
Свобода слова, як і будь-яка свобода, зобов’язує. Українські ділові видання стають вільними, але вони, схоже, ще не зовсім навчилися бути відповідальними. Як вважають більшість опитаних експертів, одна з головних причин цього полягає в тому, що особи, які визначають редакторську політику видання, – головні редактори і видавці/власники, - часто поступаються стандартами об’єктивності на догоду власним інтересам і смакам. Подібні підходи, як правило, час від часу породжують певні запитання. Наприклад, чи мають вони право використовувати свої видання: скажімо, проти податківців, які почали позачергову перевірку на видавництві, чи проти конкурентів по бізнесу, чи проти банку, який не видав видавництву кредит, чи проти ресторану, в якому їх погано обслужили? Як свідчать нижче наведені приклади, дуже часто керівники ділових видань дають ствердну відповідь на ці питання, не особливо переймаючись, що таким чином вони створюють серйозні перешкоди на шляху становлення якісної української преси.
«О бедном банкире замолвите слово»
Як показав минулорічний скандал російського «Комерсанта» із Альфа-банком, до публікацій про комерційні банки діловим ЗМІ слід ставитися дуже обережно. Але, виявляється, це правило вітчизняні ЗМІ ще не вивчили – майже половина всіх скандалів українських ділових ЗМІ, які сталися протягом 2005-2006 роках, стабільно припадає саме на банківські структури.
Передусім, це стосується газети «Бізнес», яка тільки за останні 2-3 роки змогла посваритися приблизно з 20 українськими банками. «Дістаючи без згоди Промінвестбанку дані щодо його діяльності, які становлять комерційну таємницю, журналісти видання перекручують їх і видають за істину в першій інстанції. Вони на власний розсуд подають усю інформацію, що потрапляє під руку, перекручують факти і формують недовіру до банківської системи» – так оцінив нещодавно «Промінвестбанк» роботу цього щотижневика. Майже аналогічну оцінку дав «Бізнесу» «Укрексімбанк», повністю призупинивши ще з вересня 2004 р. співробітництво із газетою: «Щотижневиком «Бізнес» порушуються етичні і професійні норми роботи на ринку засобів масової інформації. (…) Сьогодні ми не можемо гарантувати нашим клієнтам, що надана нами інформація буде опублікована на сторінках цього видання без перекручувань і не введе в оману читачів. Також ми не можемо бути впевнені, що інформація про наших клієнтів і партнерів повною мірою відповідає дійсності. У зв'язку із цим, банк змушений призупинити співробітництво із газетою «Бізнес» у сфері як реклами, так і інформаційного співробітництва до перегляду керівництвом видання редакційної політики стосовно банківського ринку».
Непорозуміння останнім часом сталися у щотижневика також із банком «Аркада» (журналісти некоректно, на думку представникыв банку, порівняли схему обліку коштів вкладників банку і динаміку його розвитку із схемами «Еліта-Центр»), банком «Хрещатик» (розповідаючи про проект «Соціальна карта киянина», газета некоректно, на думку представників банку, вплинула на його ділову репутацію) і Укрсиббанком. Причому один із банківських скандалів вже переріс у судовий позов, за яким газета мала сплатити 30 тис. грн. компенсації. Негативно оцінювала редакційну політику газети минулого року і Асоціація українських банків. До того ж, як розповів один із колишніх співробітників Національного банку України, були випадки, коли щотижневик безпідставно створював скандали, які ставили під ризик стабільність усієї банківської системи. Наприклад, у газеті з’явилася публікація про «чорний список» банків, які НБУ збирається ліквідувати. За даними джерела в НБУ, такого списку просто не існувало, але це викликало хвилю тривоги у малих банків.
Ще одну «банківську» хвилю здійняла у травні минулого року «Ділова столиця» серед приватних підприємців, необґрунтовано, на думку Нацбанку, заявивши, що Нацбанк запровадив заборону на продаж суб’єктами підприємницької діяльності-фізичними особами за готівкові кошти товару більш ніж на 10 тис. грн. Конфлікти інших ділових видань із банківськими структурами стосувалися в основному невірно витлумачених показників (наприклад, вже в листопаді цього року «Промінвестбанк» був незадоволений рівнем порівняльного аналізу «Комерсант-Україна» деяких фінансових показників УкрСиббанку і «Промінвестбанку»).
«За державу обидно»
Друге місце за кількістю скандалів ділових ЗМІ посідають державні органи і державні підприємства. Знов-таки тут першість за кількістю і «якістю» скандалів утримує газета «Бізнес». Зокрема, в газети явно не склалися стосунки із Державною податковою адміністрацією України. У найрізноманітніших смислах цих слів. Як результат, один із липневих номерів газети 2005 року вийшов із обкладинкою «Киреева в отставку».
Не особливо церемонився «Бізнес» і з нинішнім київським мером Леонідом Черновецьким: ще за часів його депутатства у парламенті минулого скликання газета «творчо обробила» цитату Черновецького під час зустрічі Президента із підприємцями. Результатом стало не тільки спростування інформації, але й судовий позов, який газета програла, сплативши 5 тис. доларів Леонідові Черновецькому. (Утім, варто зауважити, що за останні 2 роки Черновецький доволі часто судився із ЗМІ – наприклад, у серпні 2006 р. почався судовий процес Черновецького проти видання «Власть денег» через фрази про конфлікт мера із прокурором столиці). Були проблеми в «Бізнесу» і з Мінекономіки, оскільки минулого березня газета опублікувала інформацію про зарплати працівників міністерства, яка виявилася недостовірною. Іншу «державну» тему – ДАК «Укрвидавполіграфія» - цей тижневик «прискіпливо вивчав» майже рік, причому постійно в публікаціях про це підприємство усіляко мусувалася негативна інформація про найближче оточення Президента України – Олександра Третьякова та Миколу Мартиненка. А закінчилася ця історія тим, що у листопаді 2005 р. майже усіх журналістів і редакторів (включаючи головного редактора і його заступника), які працювали над темою «Укрвидавполіграфії», було звільнено.
На відміну від «Бізнесу», газеті «Коммерсант-Украина» важко знайти спільну мову із паливно-енергетичним сектором. У травні 2006 р. відразу дві компанії – ДК «Укргазвидобування» і НАК «Нафтогаз України» – заявили про те, що коментар розміщений від імені прес-служб цих компаній, був видуманий самим журналістом: «На жаль, у статтях газети «Коммерсант-Украина», присвячених нафтогазовим питанням, публікація видуманих коментарів, а також неправдивої чи викривленої інформації давно стала системним явищем. На факти подібних публікацій неодноразово звертав увагу прес-центр НАК «Нафтогаз України» у відкритих листах до редакції газети «Коммерсант-Украина». Утім, як пізніше пояснила свою позицію газета, коментар було дано співробітником прес-служби «Укргазвидобування». Але він дещо відрізнявся від опублікованого, до того ж, чи є цей коментар неофіційною інформацію співробітника, чи офіційною позицією компанії – питання залишається відкритим.
Як свідчать експерти, не цураються власники використовувати ділові видання й у відверто політичних, небізнесових цілях. Наприклад, напередодні ІІІ з’їзду партії «Народний Союз «Наша Україна» у суто діловому виданні «Экономические известия» з’явилася стаття про значні заборгованості із зарплати перед працівниками штабів цієї партії. За даними прес-служби партії, ця інформація абсолютно необґрунтована, а «за даними здорового глузду», інформація абсолютно неформатна як для ділового видання.
«Нас перепутали»
Третій «партнер» ділової преси по скандалах – приватні компанії. Серед останніх найбільш гучних скандалів можна згадати непорозуміння щодо публікації «Ділової столиці» про «продаж корпорацією «Інтерпайп» реєстратора Нікопольського феросплавного заводу». «Автор недбало поставився до збору і перевірки інформації і, відповідно переплутав два підприємства з однаковою назвою, але різними формами власності. (…) Недбалий аналіз інформації журналістом дозволив йому некомпетентно припустити, що «екс-реєстратор НЗФ може відійти дніпропетровському консорціуму «Конкорд», а також, що ЗАТ «Альфа Інвест» «входить до сфери впливу корпорації «Інтерпайп». Ця інформація не тільки не відповідає дійсності, але й ганьбить ЗАТ «Альфа Інвест», яка входить до консорціуму «Конкорд» – йдеться в офіційній заяві консорціуму. А от газета «Дело», розповідаючи про готельний бізнес, необґрунтовано приписала готельну мережу Rixos народному депутату Рінату Ахметову і його компанії СКМ.
Як вважають опитані експерти, скандальність ділового видання може мати короткотерміновий ефект підвищення читацької аудиторії. У той же час, не варто думати, що спростування чи навіть сплата компенсації за судовим позовом є єдиною платою видання за недбальство, замовлення і «джинсу». Як свідчить приклад деяких згаданих ЗМІ, під час скандалів може різко знизитися рекламний бюджет: рекламодавець, маючи розписані на рік вперед бюджети, не ризикує вкладати кошти у видання, яке не виходить із судових зал чи якому заморожують рахунки. До того ж, психіка людини побудована так, що вона не може постійно перебувати в напрузі. Постійні скандали девальвують самі ділові видання, довіру до них. Адже, як заявив в ході опитування експерт Володимир Корнілов, директор Центру стратегічного планування, «за визначенням ділові видання не можуть бути скандальними, а ті, хто скандальний, вже не є діловими».
Основне порушення – «джинса»
Результати експертного опитування
Із 20 опитаних експертів медіа-ринку, журналістів, редакторів 12 у тій чи іншій формі серед найбільш скандальних ділових видань назвали щотижневик «Бізнес». На другому місці йде «Коммерсант-Украина» (5 голосів). Далі відповідно «Деловая столица» і «Дело» (по 3 голоси). Жодного разу експерти серед скандальних видань не називали «Компаньон», «Діловий журнал», «Галицькі контракти», «Експерт-Україна».
Серед найбільших скандалів, які сталися із діловою пресою, найчастіше згадували дослідження «Бізнесу» щодо ДАК «Укрвидавполіграфія» і масове звільнення журналістів, яке за цим послідувало, а також кілька статей щодо нафтогазової тематики у газеті «Коммерсант-Украина».
Щодо найбільш значних порушень ділових видань у професійній етиці відповідь майже одностайна – «джинса».
Валерій Іванов, президент Академії української преси:
Ділові українські видання активно використовують плітки та скандали, тому що хочуть вписатися в масовий сегмент ділової преси. Не можу назвати жодного видання, де не було б зафіксовано того чи іншого порушення журналістської або редакторської етики. Найпоширеніше порушення – замовні матеріали, як позитивні – іміджеві, так і негативні. Це так звана «джинса» – статті на замовлення.
Ганна Герман, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації (фракція Партії регіонів):
Я вважаю, що наша преса страждає браком відповідальності за достовірність факту, який вона публікує. Ось, наприклад, у мене перед очима журнал «Бізнес». На стор. 24 зображена карикатура, де Руслана тримає на руках Прем’єр-міністра України Віктора Януковича… Це виглядає несерйозно, це брудні ігри. Також треба згадати матеріал в газеті «Коммерсант-Украина» про пана Фрадкова, про газові відносини України та Росії, про буцімто якісь політичні поступки за дешевий газ… Це все провокації. Не треба видавати припущення за факт.
Степан Курпіль, голова підкомітету з питань друкованих засобів масової інформації Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації (фракція БЮТ):
Найбільш значними порушеннями журналістської та редакторської етики є замовні матеріали, коли публікується точка зору однієї конфліктної сторони. Найбільшим скандалом, пов’язаним із діловими ЗМІ, за останні три роки вважаю публікації в журналі «Бізнес», які стосувалися ДАК «Укрвидавполіграфії».
Микита Потураєв, експерт, політолог, колишній перший заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення:
Мені відомі випадки порушення журналістської та редакторської етики, але я дуже відповідально ставлюся до своїх слів і не буду називати ці видання, тому що в мене недостатньо доказів, щоб йти з ними до суду. У нас, на жаль, мало випадків судових позовів до журналістів. Принцип «чтобы неповадно было» в Україні не працює. Помаранчева революція дала свободу, тому у нинішній журналістиці народжується мораль, але, на жаль, відсутня відповідальність, яка ґрунтується на страху покарання. Тобто серед журналістів присутнє відчуття безкарності.
Олена Бондаренко, голова підкомітету з питань реклами Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації (фракція Партії регіонів):
Журнал «Бизнес» берет скандальные темы. Некоторые из них возникают на пустом месте. Кроме того, могу назвать «Деловую столицу». Она относится к тем изданиям, которые пишут о скандалах. Среди примеров нарушения журналистской и редакторской этики назову очень предвзятый подход и «джинса». То есть заказной характер статей. Это, по моему мнению, болезнь украинской журналистики. Это болезнь роста, которую переживали большинство стран с молодой демократией. По сути СМИ являются инструментами для расправы в ходе конфликтов между крупными представителями бизнеса. СМИ не владеют силой слова и не чувствуют ответственности за слова. Среди наиболее громких скандалов – замораживание счетов газеты «Бизнес».
Олександр Драніков, експерт Інформаційно-аналітичної групи Doki Communications (екс-заступник головного редактора газети «Бізнес»):
Найбільші порушення – це жорстка система замовлень власником газети журналістських розслідувань для відстоювання власних бізнесових інтересів видавця. Часто ці розслідування не мають під собою абсолютно ніякого фактологічного підґрунтя. Цим, на мою думку, активно грішить ЗАО «Бліц-Інформ».
Олексій Погорєлов, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси:
Я б говорив би про провокативність преси більше, ніж про її скандальність. Оскільки скандал є лише реакцією на надруковані матеріали. Найбільш провокативним серед ділових видань є газета «Комерсант-Україна». Ця провокативність, як я розумію, диктується концепцією видання. Найменш провокативними у цьому сегменті є аналітичні журнали. За специфікою своїх концепцій, вони просто вимушені аналізувати усі можливі кути погляду на ситуацію, і тому є найменш провокативними, і рідше за інших потрапляють у скандальні ситуації. Найменш провокативними, на мій погляд, є журнали «Компаньон» та «Експерт-Україна». Головними порушеннями журналістської і редакторської етики є публікація відверто «замовних» матеріалів під виглядом редакційних.
Ігор Каневський, журналіст, редактор:
Щодо найбільш скандальних ділових видань на перше місце я б поставив «Бізнес» і «Комерсант-Україна». На друге – «Ділова столиця», на третє – «Дело». Порушень багато. В основному це «джинса». Цим грішать усі видання.
Олександр Черненко, прес-секретар Комітету виборців України:
Щодо випадків порушення журналістської та редакторської етики, то тут можна назвати публікацію замовних матеріалів в ході тих чи інших корпоративних війн. Варто згадати в якості прикладу історії з НЗФ та «Фокстротом». Замовні матеріали – «джинсу» – часто розміщає «Бізнес».
Гліб Корнілов, медіа-експерт (екс-керівник проекту «Ділова столиця» і екс-головний редактор «Деловой недели»):
Якщо те чи інше видання оприлюднює перевірену, але скандальну інформацію, то неможна казати про скандальність видання і надавати цьому негативний відтінок. Навпаки це означає, що видання гарно виконало свій головний обов’язок - відшукувати, аналізувати та доносити до читацької аудиторії цікаву, важливу та правдиву інформацію. Найбільший скандал за останні 2 роки – звільнення восени 2005 р. частини журналістів газети «Бізнес».
