На цих виборах законодавчі колізії не давали журналістам повною мірою висвітлювати усі перипетії політичної боротьби. Приміром, суперечливі положення про теледебати призвели до того, що ЗМІ, щоб не визначатись із тим, агітацією чи інформацією є теледебати, зазвичай просто відмовлялись від них. Так само, як відмовлялись, здебільшого, від глибокого аналізу політичних програм, щоб не потрапити під дамоклів меч статті 71, в якій за грубі порушення передбачається закриття ЗМІ.

Одним словом, як вважає директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко: «Не можна бути задоволеним тим законом, який зараз встановлює правила для передвиборної агітації». Про це він заявив під час проведення круглого столу „Перспективи вдосконалення виборчого законодавства щодо передвиборної агітації та діяльності ЗМІ під час виборів”, що відбувся 20 квітня.

Тарас Шевченко висловив упевненість у тому, що політична реклама, а надто на телебаченні, річ неефективна, дорога та непотрібна в демократичному суспільстві. За його словами, в більшості європейських країн політична реклама заборонена, тобто кандидати не мають жодної можливості купувати ефірний час чи газетну площу. Також Т. Шевченко вважає, що ролики політичної реклами - це маніпуляція, створена, щоб впливати на підсвідомість зрозумілими для глядачів образами чи поняттями: потискання рук (реклама блоку Литвина), «не зрадь Майдан» (Наша Україна), «голосуй сердцем» (БЮТ) тощо. «Замовна інформація в роликах на ТБ не досягає того ефекту, якого чекають від неї люди. Адже від політиків громадянам важливо почути про їх програми, вони хочуть дізнатися правдиву інформацію. Замовна реклама не є об’єктивною і вже давно перетворилась на технологію», - зазначив медіа-юрист.

Експерти також наголошують на тому, що деякі положення чинного закону про вибори не підходять демократичному суспільству: «Раніше можливість купити ефірний час була чи не єдиним способом прориву інформаційної блокади для опозиційних політиків. Як це було 1998-го, 2002 року. Тоді це дійсно мало логіку», - вважає Тарас Шевченко. Проте, на його думку, сьогодні таких загроз немає і прийшов час вносити зміни в законодавство. Тому він і пропонує розглянути питання щодо заборони або суттєвого обмеження продажу ефірного часу чи газетних площ. «Межею компромісу може бути позиція, за якою політичні партії мають право купувати ефірний час і використовувати його лише в прямому ефірі», - пропонує експерт.

Але ця позиція Інституту Медіа Права наразилася на контраргументи інших медіаюристів. Приміром, Ольга Большакова, юрконсульт Незалежної асоціації телерадіомовників, наполягала на тому, що «легальна» політична агітація якраз і сприяє зменшенню прихованої реклами: «Якщо зараз немає інформаційної блокади, то лише тому, що в законі задекларована рівність доступу до ЗМІ всіх кандидатів. Цими чіткими нормами мовники можуть захистити себе від впливу власників. Якщо не буде політичної реклами, то кандидати вдаватимуться до прихованої агітації», - зазначила вона.

Ольгу Большакову підтримав і юрист «Інтерньюзу» Павло Моісеєв: «Якщо заборонити політичну рекламу, то виникне ситуація, подібна до реклами алкогольних напоїв. Нібито реклама заборонена, але порушень стало ще більше». А Тетяна Ворожко (ОБСЄ) зауважила, що: «не можна «ліквідувати» ролики через те, що вони незмістовні. Біг-борди ще менш змістовні. Але вони є різновидами пропаганди, і треба це розуміти».

Водночас Алі Сафаров, директор правових програм Української асоціації видавців періодичної преси, переконаний, - якщо журналісти усвідомлять всю небезпеку розміщення прихованої реклами, то зрозуміють, що це є невигідним: «Зараз дуже мало недалекоглядних видань. Бо, як показує досвід 2004 року, якщо ЗМІ працює необєктивно, то після виборів у нього падає тираж. До того ж, якщо ЗМІ розміщують приховану агітацію, то вони і несуть за неї відповідальність. Не вигідно журналістам так резикувати»,- сказав він.

Тарас Шевченко також запропонував обмежити ціну політичної реклами:
«В США діє просте правило: телеорганізації можуть продавати ефірний час за найнижчою ціною комеційної реклами. Бо в іншому випадку не всі його можуть купити. Під час виборів, в першу чергу, треба виходити з інтересів громадян, а не ЗМІ». Проте Ольга Большакова зазначила, що й це не матиме ефекту, оскільки партії, що мають більший бюджет, все одно будуть розміщувати більшу кількість агітаційних матеріалів.

Не обминули учасники дискусії і теледебатів. Оскільки на цих виборах колізій з ними вистачало. Додавав свого і закон, і позиція ЦВК (яка трактувала дебати виключно як форму агітації). Тому учасники круглого столу шукали можливість їх ефективного проведення. Зокрема, Роман Головенко, юрист Інституту Масових Комунікацій, запропонував законодавчо закріпити обов’язковість дебатів, Валерія Лутковська, партнер юридичної фірми «Лаврінович та партнери» наголосила на тому, що це питання слід віддати на розсуд ЗМІ, щоб не створювати ситуацію жорсткого регулювання.

І, звісно, всі учасники круглого погодилися з тим, що закриття ЗМІ за порушення виборчого законодавства є занадто жорстокою санкцією.

У медіа-юристів існує ще багато пропозицій щодо змін вітчизняного законодавства у сфері агітації. Що ж, до 2009 року, коли відбудуться президентські вибори, час є. І тішить, що експерти не відкладають на далеке майбутнє вирішення цього питання.