Щороку на підтримку незалежних ЗМІ країн перехідного періоду виділяється понад $300 млн, більше половини з яких надходить із США та Північної Європи. Частина коштів є внеском у розвиток розслідувальної журналістики.

Міжнародна співпраця є однією з основних складових тематики Глобальної конференції журналістів-розслідувачів (GIJC). Головна премія форуму - імені Деніела Перла - присуджується саме за спільні проекти журналістів кількох країн.

Нагадаємо, цього року GIJC вперше відбулася в Україні. У рамках конференції-2011 транснаціональним розслідування було приділено кілька секцій. «Детектор медіа» пропонує до уваги читачів розповідь про одну з них - присвячену моделі, структурі й фінансуванню спільних міжнародних проектів. Доповідачами на тій секції були директор Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ) Девід Каплан (США), співзасновниця мережі SCOOP Брігітта Альфтер (Данія), голова підкомітету із залучення коштів Форуму африканських журналістів-розслідувачів (FAIR) Джастін Арештайн, співзасновник Фонду Паскаля Декруса Ідес Дебруйн (Бельгія), редактор газети Cambodia Daily Кевін Дойль (Камбоджа), одна з керівників Центру публічної чесності Робін Хеллер (США), директор мережі «Арабські репортери у розслідувальній журналістиці» (ARIJ) Рана Саббах (Ліван) та співзасновник Румунського центру журналістів-розслідувачів (CRJI) Стефан Кандеа (модератор).

Регіональні бар'єри

Міжнародні проекти є найрезонанснішими, оскільки привертають увагу багатомільйонної аудиторії ЗМІ різних країн.

Як розповіли учасники GIJC, теми розслідувань у різних країнах світу не надто різняться. Що у Лівані, що у штаті Небраска чи в Бухаресті журналістів найбільше цікавлять корупція, мафія і зловживання у сфері охорони довкілля (втім, чого не скажеш про Україну), медицини тощо.

Тож спільних тем багато, але труднощів також. Найбільші проблеми у транснаціональних дослідженнях спричинені неоднорідними умовами: різною ситуацією зі свободою слова, законодавчими та іншими відмінностями.

Тож і реалізувати такі розслідування вдається не завжди. За словами Рани Саббах з ARIJ (мережу створено за підтримки SCOOP), за шість років діяльності центру було здійснено 150 розслідувань у Йорданії, Бахрейні, Тунісі, Палестині, Іраку, і вони призвели до політичних змін. Однак об'єднуватися для масштабних розслідувань із журналістами інших країн, зокрема Європи, не так просто. Насамперед на перешкоді стають мовні бар'єри, різні культури і корпоративні стандарти ньюзрумів, дорогий доступ до баз даних, візові складнощі тощо. Арабська весна поліпшила ситуацію, однак не всі журналісти сусідніх східних країн готові виступати в спільній команді. «Араби - вони такі індивідуалісти. Не люблять об'єднуватися, не хочуть ділити резонанс від оприлюднених матеріалів, - каже пані Саббах. - Нещодавно була спроба розслідувати нелегальну контрабанду ліків. Журналісти з різних ЗМІ час на розслідування витратили, а от їхні редактори не хотіли ділитися славою. Складно було й із вивченням проблеми щодо мафіозної торгівлі людськими органами в Іраку, Йорданії та Єгипті. Мафію репортери таки виявили, але нічого не звели докупи». Однак без виходу за кордони ARIJ не обійтися, адже проблеми регіону часом виходять за його межі. Ось і тепер за підтримки цього центру розпочалося розслідування щодо грошей дітей екс-президента Єгипту Хосні Мубарака, які зберігаються в таких офшорних зонах, як Віргінські чи Кайманові острови.

Рана Саббах

Підтримка журналістських розслідувань ARIJ передбачає оплату роботи фрілансерів, представницьких витрат, доступ до національних та міжнародних баз даних, переклад, юридичні консультації і супровід. По завершенню розслідування ARIJ сприяє публікації матеріалів в інших країнах і їх поширенню на сайтах інших мереж журналістських розслідувань.

Порівняно зі Сходом набагато гірша ситуація в Камбоджі. Як розповів нинішній редактор Cambodia Daily і колишній кореспондент Newsweek Кевін Дойль, найбільшою перешкодою його роботі є ситуація зі свободою слова: «Офіційно Камбоджа - це демократія. Але де-факто тут діє автократична система. Хоча вибори відбуваються кожні 5 років, прем'єр-міністр незмінно лишається на своїй посаді». Хоча свободу слова для ЗМІ гарантовано конституцією країни, правляча партія контролює ЗМІ, тут гинуть журналісти. З доступом до інформації великі проблеми. «Ціла низка історій довела: проводити розслідування у Камбоджі неможливо, лише за межами країни можна отримувати інформацію», - сказав Кевін Дойль. Як приклад він навів намагання висвітлити у ЗМІ протести камбоджійців проти корумпованих судів, під час яких мітингувальників підірвали чотирма гранатами. Тоді 16 людей було вбито, понад 100 поранено. Оскільки серед загиблих був американець, розслідуванням займалися агенти ФБР. Розслідування зайшло в тупик: уряд Камбоджі все скинув на опозицію, звинувативши її у спробі скомпрометувати керівництво країни. «Спочатку проект звіту розслідування не могла отримати навіть Washington Post. Потім, коли журналістам удалося наполягти на оприлюдненні інформації, нам оголосили, що розслідування не дало результатів. Файл ФБР до цього звіту сюди не включили. Інформаційні запити надходили із США. З того часту минуло два роки, уряд країни надав сотні документів. Однак і досі нічого невідомо», - розповів Кевін Дойль.

Кевін Дойль

У співпраці з таким журналістами зацікавлений Джастін Арештайн із FAIR, що спеціалізується зокрема й на сприянні і транскордонному партнерстві розслідувань в усій Африці. Цей місцевий аналог профспілки журналістів було засновано 2003-го за участі 15 журналістів-розслідувачів із шести африканських країн. Роботи в них багато: журналістських розслідувань потребує фармацевтична сфера, піратство, соціальні проблеми, нелегальна діяльність і навіть Чемпіонат світу з футболу. Зазвичай FAIR надає як індивідуальну фінансову підтримку для місцевих журналістів, так і бере участь у великих розслідуваннях.

Як зауважив Джастін Арештайн, головною валютою в побудові міжнародної командної роботи є довіра, а критерієм - професійність. За наявності цих якостей долаються такі характерні для Африки перешкоди, як труднощі в подорожах, проблемна інфраструктура та неєвропейські умови роботи з електронною інформацією. «Єдине, що в моєму розумінні тут не працює, - це краудсорсинг, джерела з народу. Ніби круто, але не для нас. Охочих оприлюднити інформацію тут багато, за це навіть гроші пропонують. Однак, з огляду на непрозорість і засилля мафіозних кланів, такі джерела підривають довіру до історії», - розповів пан Арештайн.

Найціннішою в транснаціональних розслідуваннях він вважає можливість об'єднати технічні ресурси, експертні знання, пошуки партнерів і створити щось на зразок «консорціуму потрібних фахівців».

Підтримка, яку здійснює FAIR, полягає в наданні ресурсів і мережевих сервісів, сприянні в доступі до інформації архівів, навчанні та працевлаштуванні журналістів. У транснаціональних розслідуваннях Форум бере до уваги координацію роботи, допомогу у виробленні стандартів і методології.

Інші турботи у датчанки Брігітти Альфтер із мережі SCOOP. За її словами, у журналістів ЄС і Європейської економічної зони пристойні оклади, тож варто додати до них порівняно невеликі кошти SCOOP, - і можна отримати шикарні історії. Працюючи у Східній і Південно-Східній Європі, SCOOP вважає доцільним мотивувати транскордонні розслідування. При цьому один із основних принципів - не втручатися в редакційну політику. «Ми намагаємося створити щось на кшталт буфера між грошима і редакторським рішеннями», - каже Брігітта Альфтер. Вона підкреслює: при публікації міжнародних проектів важливо враховувати особливості аудиторії, адже в різних країнах вони різні.

Беручи на себе фінансову та освітню місію, фонди і неприбуткові організації часто суттєво допомогають журналістам країн, що розвиваються. Однак не можна забувати, що це також втручання в природній розвиток локальної журналістики, що теж має свої наслідки. На цьому, зокрема, акцентували присутні в залі представники Азербайджану. Вони розповіли, що в їхній країні виник прецедент, коли місцеві журналісти цілеспрямовано займаються розслідуваннями лише в рамках проектів, фінансованих міжнародними донорськими організаціями. В такій ситуації азербайджанські ЗМІ вже майже не виділяють коштів на розслідування, тож невідомо, як розвиватиметься цей жанр без грантів і коштів іззовні.

Відповідаючи на це запитання, Рана Саббах навела приклад початку співпраці з медіа Сирії 5 років тому. «Ми наголосили, що підтримуватимемо розслідування, тематика яких не викликатиме протиріч і роздратування в суспільстві. А також просили журналістів виявляти ініціативу в подаванні ідей. Ми не ставимо умов», - сказала пані Саббах. Її колега зі SCOOP Брігітта Альфтер зауважила: важливо, щоби гранти на розслідування були мотивацією. Сама ж робота у міжнародній команді дає можливість навчитися нового, здобути досвід і створити цілі об'єднання журналістів із різних країн. «Ці речі є цінним внеском у розслідувальну журналістику. І вони діятимуть і після того, як фінансування проекту припиниться», - сказала пані Альфтер.

«Співпраця завжди дієва, - переконаний Джастін Арештайн із FAIR. - Розпочавши з донорського фінансування, нам вдалося розвинули довіру до розслідувальної журналістики в межах медіаіндустрії (Африки. - ТК)».

Досвіду не придбати

Втім, хто сказав, що система грантування не може бути стабільною? Втілити таку модель, поки що в межах фламандської частині Бельгії, намагається Фонд Паскаля Декруса. Розповідаючи про його досвід, Ідес Дебруйн зазначив, що ці матеріали створюються для потреб аудиторії з шести мільйонів людей. На такі розслідування уряд виділяє 200 тис. євро на рік. Заявку на проект можуть подавати всі журналісти, тематика роботи пов'язана з Бельгією. «Насамперед ми хочемо надати можливості журналістам, а не комерційним медіакомпаніям. Звісно, від такої роботи вони отримують певну вигоду. Але в цьому випадку робота ведеться з неприбутковим сектором», - каже пан Дебруйн.

Директор ICIJ Девід Каплан переконаний: на базі досвіду організацій різного типу, які сприяють розслідуванням, назріла потреба у створенні «глобального дому» - інтегрованого міжнародного консорціуму. Нагадаємо, сам ICIJ із 1997 року виріс до мережі з понад 100 журналістів із 50 країн світу.

Робін Хеллер із Центру публічної чесності, який із 1989 року відомий розслідуваннями корупції і зловживань, пріоритетним вважає вдосконалення «шлюзу безпеки» між фінансовим і журналістським боком розслідувань. «Звісно, ідеальна модель фінансування - це філантропи. А на практиці ми, коли приймаємо фінансування (від фондів і конкретно зазначених приватних осіб. - ТК), відповідаємо за те, щоби здійснена на ці кошти робота журналіста-розслідувача була високої якості. І зобов'язані, з іншого боку, брати до уваги репутацію видання, невтручання в редакційну політику. Кошти фондів, урядове фінансування у довгостроковій перспективі є ненадійними. Це дуже специфічна робота, в якій є і наша вигода. Але є і наш бренд», - сказала пані Хеллер. Вона зауважила, що у США по фінансування можна звертатися до філантропічних (благодійних) фондів на кшталт Foundation Center із центром у Нью-Йорку.

Робін Хеллер

Девід Каплан нагадав, що проекти, створені на дотаційні кошти, мали не лише здобутки, але й зазнавали провалу. Самі неприбуткові центри також припиняли роботу в кількох країнах, де моделі їхньої роботи виявилися далекими від дійсності. «Окрім розслідувань, ми маємо інвестувати і в захист журналістів на законодавчому рівні, в бізнес-програми для допомоги незалежним газетам і ТБ, інтернету... На стабільній основі - для цього треба спочатку вивчити особливості кожної країни», - сказав пан Каплан.

Стефан Кандеа із CRJI нагадав, що в будь-якому випадку розслідувачі мають бути обережними з джерелами фінансування. Інакше одного дня може трапитися таке, як у Румунії, де виявили, що деякі журналістські проекти було здійснено коштом організованої злочинності, що переслідувала власні інтереси.

Зовнішнє фінансування - не спосіб вирішення всіх проблем у розслідуванні, насамперед проблем об'єктивності та неупередженості, дійшли висновку учасники секції. Але в такому фінансування є хороші варіанти, які треба шукати.

Фото Пилипа Пухарєва,  en.ammonnews.net, blogs.euobserver.com, www.youngpress.eu, mediakritiek.be