Відомий українському телеглядачеві ведучий Євген Глібовицький розповів в інтерв’ю „Детектор медіа”, що остаточно залишає професію журналіста. Але, на відміну від багатьох своїх вчорашніх колег, він йде не в політику. Йому постійно надходять пропозиції від різних структур зайняти менеджерську посаду, але на даному етапі він обирає роль незалежного спостерігача та консультанта деяких з них. Отож, підсумки минулого телевізійного року, процеси, які відбуваються сьогодні в інформаційному просторі України, та перспективи вітчизняного медіа-бізнесу очима Євгена Глібовицького.

- Євгене, нещодавно стало відомо, що ви звільняєтесь з 5 каналу. У прес-службі пояснили, що ви припиняєте свою роботу в якості ведучого, але продовжуватимете співпрацю з телеканалом. Що мається на увазі?

- Я більше не працюю на 5 каналі. Власне, 30 грудня 2005 року було останнім днем моєї роботи в якості журналіста-новинаря. Моє життя в майбутньому буде пов’язане з медіа, новинами, інформацією загалом, але зовсім в іншій якості.

- Якщо не журналістом, то ким ви будете на 5 каналі?

- Я буду працювати консультантом, рекомендуючи, в першу чергу, ті чи інші кроки стосовно побудови ефірної політики та бізнес-складової телеканалу.

- Це буде  штатна посада?

- Ні. Це зовнішня співпраця.
 
- Ви звільнилися з посади ведучого за власною ініціативою?

- Так. Бажання припинити роботу в якості ведучого і журналіста в мене було давно. Про це я говорив колегам, ще коли йшов з "1+1" півтора роки тому.

- З чим це було пов’язано?

- Я поставив перед собою амбітніші цілі формування ціннісно орієнтованого і глобально конкурентного українського медійного ринку. Це велика мета, заради якої є сенс йти далі, а в журналістиці поступатись місцем молодшим колегам.

- Ким ви ще будете, окрім консультанта 5 каналу?

- Я консультую ще кілька медійних структур, а також дораджую бізнесу як ефективніше працювати з медіа. У мене немає політичних клієнтів. І, сподіваюсь, не буде. Принаймні, не під час цієї кампанії. У той час, коли багато моїх колег-журналістів пішли в політику, я залишився на медійному ринку. Господь був милостивий і не ввів у спокусу (сміється).

-  У чому ви бачите свою нову місію?

- Медійники мого складу мають унікальний досвід з середини 90-х років, західну освіту і сучасні ліберальні цінності. Ми якісні і технологічні. Ми можемо дати ринку те, чого не потрафить ані покоління менеджерів-комсомольців, ані покоління чиновників післяреволюційного призову, ані фахівці-журналісти старшого покоління чи зовнішні радники з-за кордону. Саме сучасні молоді фахівці, у яких зібраний цей коктейль з цінностей, знань, навичок та досвіду і повинні зараз змінювати медіа-ринок. Інакше через кілька років він може виявитися не настільки конкурентним і  цивілізованим, як би того хотілося.

- Які зміни можна буде побачити на ринку, якщо медіа керуватимуть ці фахівці?

- Ринок стане технологічнішим, конкурентнішим, а, значить, і якіснішим. На ринок тільки починає приходити усвідомлення того, що світ змінився і для того, щоб бути успішним, потрібно бути глобально конкурентним. Якщо місцева газета не буде ефективною, за пару років її місце може зайняти інша з власником з Польщі, Норвегії чи Сполучених Штатів. Тому, по-суті, ця газета конкурує не тільки на місцевому ринку.

- Яким чином?

- Україна не сходить зі шпальт світової преси. Я постійно чую про Україну на ВВС чи Аль Джазірі, а CNN має на своїй мапі погоди Київ, Львів і Одесу.
Падіння кордонів знімає обмеження на рух капіталу, технологій і досвіду. Глобалізація означає, що на український ринок буде приходити міжнародний медійний капітал. Ми вже бачимо це по радіомережах, газетному ринку, і – поки що як спроби та переговори – по телевізійному ринку.
Тому зараз дуже важливо встановити правила гри на медіа-ринку. Бо після приходу нових інвесторів їх буде дуже важко змінити. Інакше ми можемо отримати голлівудський сценарій бойовика про „бєспредєльних” маніпулятивних медіа-магнатів. Без якісних правил гри ми ніколи не будемо знати, якими критеріями при прийнятті своїх рішень користуватимуться Боріс Березовський, Руперт Мердок, Сільві Берлусконі та інші медійні інвестори.

Інше питання: що саме будуть купувати ці інвестори –  захаращену ділянку землі для новобудови чи територію з розвиненою інфраструктурою? Якщо в першому випадку іноземний інвестор придбає „перепустку на ринок” за незначну суму, то в іншому - розвинені, прозорі, конкурентноздатні медіа, за які платитимуться гроші зовсім іншого порядку. Поки що українські власники намагатимуться дорого продати не надто розвинені  медіа. Але, думаю, скоро виявиться, що спекулятивний ринок достатньо обмежений. А це означатиме, що або ціни падатимуть, або власники медіа почнуть піднімати їхню капіталізацію, роблячи свої підприємства конкурентнішими і прозорішими.

Іноземні інвестори, які вкладатимуть капітал в український медійний сектор, не будуть займатися благодійністю чи просвітництвом. Вони зароблятимуть гроші. Тому, якщо ми хочемо, щоб процес заробляння медійними інвесторами грошей ще й приносив суспільну користь, влада має виставити розумні і зрозумілі правила гри, які спрямовуватимуть ринок у якість. Тоді українці зможуть повною мірою користатися з переваг поінформованості.

 - Чи суттєво, хто купуватиме наші  засоби масової інформації?

- Дуже важливо, щоб власником газет, радіостанцій, телеканалів був медійний капітал, а не капітал іншого походження. Профільний капітал, на відміну від капіталу немедійного походження, спроможний приносити з собою нові технології і вчасно реагувати на нові виклики.
 Зараз багато медіа на ринку є такими собі „страховими полісами” для своїх власників. Через контроль змісту власники мають можливість оприлюднювати потрібні для себе меседжі. Це приклад ЗМІ для кількох чітко визначених споживачів, але годують цим продуктом широке коло. Прикладом може бути дореволюційний новинарний продукт на ТБ, який часто робився виключно „для Кучми”. Зараз „Кучми” вже немає, але політичні інтереси часто заступають інтереси корпоративні.

Та зі зростанням конкуренції такі підходи стають неефективними, бо споживач матиме можливість обирати той носій інформації, який дбатиме про нього, а не про себе.

Критично важливою тут є стабільність влади, що б деполітизувала ринок. Якщо після виборів почнуться референдуми чи дострокові вибори, вони знову наповнять рекламні бюджети дурними політичними грошима.

- Євгене, на вашу думку, масовий прихід іноземних інвесторів виправить ситуацію, яка склалася на українському медіа-ринку, чи ні?

- Я не був би надто оптимістичним стосовно іноземних інвесторів. Так, ми бачимо, що щоденна газета „Дело”, в яку інвестувала видавнича група «Ханделсблатт» (Handelsblatt Publishing Group, Німеччина, - Г.Ш.), є одним з перших ділових видань, яке задекларувало, що замовних матеріалів в ній не буде. Іншим виданням важко прийняти такі рішення, бо це та традиційна практика, з якої вони вийшли. Поки що мало менеджерів чи власників розуміють, що зароблять в результаті більше, якщо відмовляться від „заказухи”, яка зараз формує основну частину їх бюджету.

- За останній час які медіа вас здивували?

- Позитивно?

- Так.

- Регіональні медіа. Вони часто мають в собі задатки, яких позбавлена столиця.

- Наприклад?

- Я думаю, те, що зробила „Львівська газета” для газетного ринку за останні три роки – це подвиг. Це ще одна кузня кадрів, яка дала ринку десятки спеціалістів. Подібні видання є й в інших регіонах. Просто Львів – на мою думку, чи не єдине місце в Україні, де є газетний ринок, а не ринок політичних агіток. Також здивували  „Салон Дона и Баса” в Донецьку і „Первая Крымская” в Сімферополі. Гарні газети.

- Чи помітні якісні зміни на вітчизняних радіостанціях?

- Фантастичними кроками рухається вперед радіо „Ера”. Достойний продукт, і в майбутньому ця станція зможе встановлювати високі стандарти якості.
Дуже цікавою видається львівський „РадіоМан”, споріднений з польською мережею „RMF-FM” – однією з кращих станцій в Центральній Європі, яка має високі стандарти до якості інформації і класно прорахований формат. Це музична станція, яка має своїх кореспондентів в Іраку, Москві та Вашингтоні. Яка доносить до слухача не великий за обсягом, але дуже якісний інформаційний продукт. І це хороший бізнес. Їхня українська спроба може добре вплинути на весь ринок.

Я радий, що не закрилася українська редакція ВВС: ми ще потребуємо її для становлення стандартів на українському ринку.

Цікавий експеримент – радіо „Київ”. Якщо уникне політичного ангажування, то з часом радіо „Київ” зможе стати якісною міською громадською станцією, відмінною за музикою і тематикою від комерційних станцій. Але там ще є куди рости, особливо в новинах.

- А телеканали здивували чи ні?

- Ринок поки що більше вичікував і чекав, що скаже влада. „Інтер” та „1+1” вирішували питання своєї власності, інші учасники ринку з острахом спостерігали за тим, що одні вважають карою за маніпуляції та цензуру, інші – деполітизацією власності.

„Студія 1+1” переоснащується і стає набагато технологічнішою. Канал був найактивнішим гравцем на телевізійному „трансферному ринку”. Люди, які теоретично могли зацікавити "1+1", переважно таки опинялися на каналі.
Ми побачили що СТБ, Новий канал та ICTV не продовжили рух в бік профілювання, дотримувались попередньо закладених векторів і Віктор Пінчук не продав цю трійку. Свої позиції укріпили М1 та інші профільні канали.

- А що ви можете сказати про 5 канал, який під час помаранчевої революції значно вирвався вперед?

- Шкода, що канал не скористався своєю позицією. Тому що він був  одним з небагатьох, якщо не єдиним гравцем, для якого після закінчення революції всі майбутні перспективи вимальовувалися виключно в яскравих кольорових тонах. Телеканал почав дуже активно рости, і десь, власне, в рості захлиснувся. Фахівці бачать цифри і роблять свої висновки. 5 канал все ще може „вистрілити”. За рік 5 канал отримав добрий досвід і напрацювання, які можна використати для часткового повернення позицій. Принаймні доти, доки ринок визначає переважно не сила, а слабкість учасників.
Все могло бути зовсім інакше, якби ще минулої зими  телевізійний ринок отримав від влади сигнал: „Працюйте, будьте якіснішими, і все буде добре. Будете брехати, маніпулювати, продовжувати використовувати ті ж самі технології, які використовували до того – будуть проблеми”. Канали цього не почули. Вони довгий час не розуміли, чого від них хоче влада.

- А чого, на вашу думку, хоче нинішня влада?

- Влада хоче якихось правил, але неспроможна їх сформулювати. Тому цілий рік телеканали чекали на якийсь політичний сигнал. Десь через півроку вони зрозуміли, що відсутність сигналів була, власне, основним сигналом.
Влада не сформулювала своє бажання кадрового очищення, яке було б дуже корисним. Я про це писав більше року тому в „Детектор медіа”. На місце старих кадрів, які здійснювали маніпуляції, мали прийти „чисті”. Для мене шок, що в Секретаріат Президента призначають людей, які ще недавно співали осанну Васильєву. А що ж тоді говорити телеканалам?

Крім того, разом зі свободою, постали нові ризики, яких раніше не було.

- Які ризики маються на увазі?

- Ми боролися за свободу слова – ми її отримали. Та виявилось, що політичну цензуру може змінити комерційний контроль за змістом. Корупція серед журналістського середовища зараз є однією з найбільших проблем. Звичайно, журналісти не люблять говорити про те, що вони беруть хабарі, розміщують інформацію, яка не є релевантною, брехливою і вводить в оману споживача. Власники та менеджери не люблять говорити про те, що вони є архітекторами цієї системи. В результаті, наслідки буде відчувати весь ринок. Тому що недовіра до однієї газети поширюється й на інші медіа. Корупція виявилась тим викликом, до якого ми не були готові, хоча давно знали про її існування. Цю тему треба обговорювати. Якщо, знову-таки, не буде встановлено загальних правил гри на ринку, буде дуже важко. Я можу зараз на пальцях однієї руки перерахувати медіа, які мають прописані норми внутрішньої етики чи професійні стандарти: 5 канал та Перший канал. „Львівська газета”, наскільки я знаю, є першим українським виданням, близьким до підписання редакційної угоди, яка буде юридичним документом.

 - Що ви можете сказати стосовно угоди про редакційну політику, яка є на 5 каналі? Це була звичайна декларація чи документ, який, все ж таки, регулює відносини між журналістами та власниками?

- Це документ, який має відчутний вплив. Він був початком принципово нових підходів. Угода про редакційну політику дала можливість сповненим зневіри журналістам побачити, що можна працювати незаангажовано і за стандартами. Важливо, щоб в момент, коли відбувається перехід медіа-бізнесу з сірого в білий простір, коли він легалізується і виходить з тіні, разом з іншими документами, такими, як штатний розклад, посадові обов’язки, інструкція чи положення про штрафи і премії, з’являлися виписані редакційна політика, книга стандартів, можливо, дрес-код чи ще щось - ті речі, які визначають стандарти, систему і правила гри всередині.
Те, що було зроблено в 2003 році Андрієм Шевченком, Романом Скрипіним і Петром Порошенком було першим кроком. Я досі вражений ризиковістю Петра Порошенка. Знаю, що його колеги-політики крутили тоді йому пальцем у скроні, а він дотримався взятих зобов’язань. Зараз це виглядає байкою, а тоді, в 2003 році, це був просто прорив. Проблема ж з цим документом на 5 каналі полягала і полягає в тому, що він не втискається  в правові механізми, які мали би діяти всередині певним чином зареєстрованого телеканалу. Сумно, що другого кроку з 2003 року не було. Показово, що жоден з підписантів подібного документу на НТКУ – ані Микола Томенко, ані Тарас Стецьків, ані Андрій Шевченко – зараз не мають жодного стосунку до цієї структури. Процес утворення стандартів не отримав продовження.

- Чи були після підписання угоди спроби втручатися у редакційну політику  5 каналу?

- Були, є і будуть завжди. В цьому і цінність системи – вона може відбивати удари і утримуватись від спокус. Не тільки з боку власника, а й з боку журналістів та редакторів. І це, власне, визначає, чи здатні сторони прийняти правила гри. Було декілька інцидентів, які давали підстави занепокоїтись. І я страшенно гордий за 5 канал за те, що проблемні моменти вирішувались на користь високих стандартів. Хоча помилки і проколи ставалися неодноразово.

- Петро Порошенко не приховує, що він контролює 5 канал. У „Львівської газети” ж інша ситуація – прізвище реального власника не відповідає тому, яке зазначене в установчих документах. Наскільки важливо, щоб в угоді про редакційну політику стояв підпис справжнього власника?

-  Прозорість є критично важливою складовою успішного медійного бізнесу. Написання одного з двома в умі не дозволяє медіа капіталізуватися. Ще раз наголошую – стандарти не самоціль. Це складова і відповідального джерела новин, і успішного бізнесу. Якщо власник не хоче себе розкрити, то що ще він приховує? Тим  більше, коли відомо, хто реально стоїть за яким медіа.

- Які особливості управління медіа варто було б враховувати їх власникам?

- По-перше, медійний бізнес має дуже важливу людську складову. Тут зовсім іншу цінність має людина і її творчий потенціал. У 2001 за НТВ з командою Кісєльова співвласник CNN Тед Тернер пропонував 300 мільйонів доларів. Без Кісєльова цей канал стільки не коштував.

По-друге, зараз багатьом власникам, менеджерам і  редакторам здається, що можна заробляти, торгуючи статтями і сюжетами. Але це дрібний бізнес. Втрата довіри і аудиторії вартує дорожче.

- Яким ви бачите український медіа-ринок завтра?

- Поки це питання візії сьогоднішніх архітекторів ринку. Питання правил гри досі не відпрацьовані і відповіді на них немає. Це питання до Президента, профільних відомств і, звичайно, учасників ринку. Крім того, ми психологічно не готові до суттєвих змін, яких зазнає ринок вже найближчим часом внаслідок технічного прогресу. Вже за кілька років Інтернет стане основним носієм інформації, витісняючи ефірних мовників. В Україні це може статись навіть скоріше, ніж в багатьох західних країнах, через відсутність старої інфраструктури, яку треба амортизувати. Нагадаю, що sms як технологія, була запроваджена в Україні на чотири роки раніше, ніж у Сполучених Штатах.

Оператори мобільного зв’язку оголосили, що з 2008 року почнуть розгортати мережі широкосмугового бездротового Інтернету. По суті, відбудеться інтеграція телевізора та комп’ютера. Це дозволятиме одночасно дивитися кіно, замовляти піцу (не по телефону, а через меню), спілкуватись через icq  і робити ще щось. Це буде перший цвях в домовину традиційного телебачення.

- Як нові технології вплинуть на телевізійний простір? Чого, за вашими прогнозами, варто очікувати?
 
- Для сімейних телеканалів це повністю змінює програму. Тому що будь-який серіал, фільм, чи програму ви дивитиметесь не тоді, коли їх показуватимуть по телевізору, а тоді, коли ви захочете, скільки завгодно ставитиме їх на паузу, і, навіть, можете закінчити дивитись через місяць. Крім того, зникнуть чи трансформуються традиційні рекламні носії. І не відомо як рекламний ринок працюватиме з іншими видами носіїв рекламних повідомлень.

- Інформаційні канали теж потребуватимуть певного переформатування у зв’язку з технічним прогресом?

- Зникає поняття прямого ефіру. Кожен канал зможе пропонувати альтернативні продукти одночасно. Тобто, якщо вас не цікавитиме якась тема, ви зможете її перемкнути чи просто вимкнути, і продовжувати дивитися той самий канал, але який розповідатиме вам про щось інше.

- А які, власне, перспективи у Суспільного телебачення?

- Зараз ми говоримо про Суспільне мовлення як про окремий телеканал чи радіостанцію. Це дуже легко, якщо є два телеканали, наприклад „Студія 1+1” та „Інтер”, плюс УТ-1. У цьому випадку можна „напомпувати” УТ-1 грошима та спеціалістами, і він буде конкурувати з цими двома мовниками. Але сьогодні Перший є телеканалом, який конкурує не з двома каналами, не з двадцяткою, яка є в кабелі, а з будь-якою кількістю телеканалів, до яких у глядача є доступ – через ефір, кабель чи супутник. Це означає, що треба створити на базі УТ-1 глобального конкурентного мовника. Сьогодні це нереально. Для цього немає ні політичної волі, ні необхідного закону, ні фахового вирішення проблеми. Не вірю, що найближчі кілька років цей проект підйомний.

- Що потрібно зробити, щоб він не залишився непідйомним?

- Треба шукати інших асиметричних кроків. Зараз британці підказують нам, як один з можливих варіантів, концепцію “public service broadcast”. Це коли фонд суспільного мовлення не створює окремий телеканал, а фінансує певний продукт комерційних мовників. За умови, що продукт успішний, популярний і буде відповідати нормам і стандартам суспільного мовлення, про що певним логотипом на екрані чи в якийсь інший спосіб інформується споживач. І тоді, якщо ТСН каналу „Студія 1+1” чи „Подробности” „Інтера” дотримуватимуться стандартів (збалансованості, різнобічності та роздільності фактів від коментарів, наприклад,  матимуть в структурі редакцій підрозділ, який стежитиме за якістю поданої інформації та усуватиме можливі політичні чи бізнес впливи тощо) то вони отримають можливість бути частиною системи громадського мовлення. Важливо, що таким чином продукт, виготовлений за високими стандартами СМ, доходить до реальної масової аудиторії, навіть через комерційних мовників. Це процес, який ми зараз спостерігаємо в Британії, яка традиційно є лідером в цьому плані. Новини Channel 4 – комерційного мовника, в минулому році отримали статус громадських новин, аналогічний статусу новин ВВС.

- Євгене, на вашу думку, парламентські вибори-2006 вплинуть на якість медіа?

- Думаю, вони не матимуть принципового значення для вектору руху, але матимуть значення для динаміки.

З іншого боку, медіа здобувають важливий досвід, і кожна  наступна виборча кампанія в Україні є якісно інакшою, ніж попередня. Виборець і медіа  стають розумнішими. Попереду нас чекають ще десятки і сотні виборів, тому потрібно вчитися. Важливо, що політичні надходження, які йдуть в медіа під час виборів, вже не є настільки значними  порівняно з комерційними доходами. І в майбутньому доля політичної реклами буде падати. Це означає, що ринок менше уваги приділятиме політиці, і більше тим речам, які важливі для нас щодня: це наші родини, добробут, безпека, здоров’я тощо.

- Чи не вийде так, що згодом власникам ЗМІ буде важко знайти професійних журналістів?

- Вони вже це відчувають. Школа – це стратегічне вирішення проблеми і в медіа, і в суміжних сферах, таких як PR. В тому, що сьогодні проблеми з журналістикою – вина Міносвіти. Неконкурентність журналістської освіти вже призвела до того, що деякі медіа розглядають диплом журналіста як недолік при прийнятті кандидатів на роботу. Там стільки доведеться переучувати, що часто легше навчити з нуля.

Досі медіа не інвестували в тривалі освітні програми для журналістів. Якщо держава і далі не вирішуватиме проблему, її доведеться вирішувати самим медіа. Відповідно, держава рухатиметься в один бік, ринок -  в інший.

Розмовляла Галина Ширшик, “Детектор медіа”

Чи з’їсть революція своїх дітей?