«Ребята, вас за что загребли?», - запитав нас чоловік років п'ятдесяти, коли ми з міліційного «бобіка» опинилися в одному з кабінетів Центрального райвідділка мінської міліції. Відповідаємо: «На параді були». Виявилося, цей чоловік теж був на параді. Затримали його через табличку на задньому склі автівки. Там було написано «За всё придется отвечать». Співробітники міліції та люди у цивільному одязі (ймовірно, співробітники КДБ) довго допитували чоловіка, що саме він мав на увазі, хто за що має відповідати, чому він возив цю табличку, під яким кутом вона розташована. В результаті відповідної статті у кодексі, яка б забороняла возити такі таблички, міліціонери не знайшли. Тож із чоловіком провели «профбесіду». Так білоруські кадебешники називають розмову на тему «якщо ще раз упадеш нам в око - буде тобі гірше»...

...Парад уже скінчився. Ми з оператором верталися до автівки. Все, що потрібно було для сюжету, зафільмували. Вражень було багато - вдягнені у військову форму бацька та його син Коля, танки, трактори, спортовці й навіть діти з хокейними ключками. Та найбільше вразила кількість співробітників спецслужб. По всьому периметру вулиць на відстані метра (!) один від одного стояли люди в цивільному, подекуди з раціями та навушниками. Вони були скрізь - у парку, біля кожної лавки та дерева. Тимофій (оператор Тимофій Кощій. - Ред.) якраз фільмував останній кадр - по обидва боки вулиці стояли автозаки та мікроавтобуси. З одного з них вибіг чоловік та побіг за нами. Тікати було безглуздо.

Учасники параду

Олександр Лукашенко на параді

«Уважаемый, что вы снимали? Ваша камера была направлена на автомобиль спецслужб. Давайте сюда вашу камеру. Быстро, я сказал...», - нас оточили троє людей у цивільному. Один із них разом із нашою відеокамерою пішов у мікроавтобус. Його не було хвилин п'ятнадцять. Він вийшов і щось прошепотів на вухо колегам. Віддав нам камеру. Все відео було знищено. На ньому, зокрема, було знято значну кількість співробітників спецслужб та міліціонерів, присутніх під час військового параду. «Зараз ви поїдете у райвідділок міліції, ми маємо право затримати вас на три години», - сказали нам. На запитання, що ж ми порушили, відповіли, що все пояснять у міліції...

Їхали ми у звичайному міліційному «бобіку». Думки були різними: від «Що з нами буде там, у міліції?» до «Якого хрєна? Ми ж нічого не порушили...». Вразила своєю величчю будівля райвідділка міліції. Подумалось: «Це, напевно, щоб побільше правопорушників влізло». На відміну від стандартних українських дво- чи триповерхових, центральний райвідділок мінської міліції (на фото видно лише ліве крило будівлі) був схожий на будівлю нашого МВС.

Центральний райвідділок мінської міліції

Привели нас у кабінет, куди постійно заводили нових затриманих. Більшість із них були молоді люди. «Хулиганили, хлопали они, видишь ли... », - розповідав один офіцер іншому. Найбільше мені запам'ятався хлопець, якого буквально заштовхали до кабінету. Він тримав у руках хокейну ключку. З його слів, він просто йшов по вулиці із ключкою в руках. Його затримали за хуліганство (!). Мабуть, для білоруської міліції таке спортивне знаряддя - прямий натяк на першу особу держави (президент Білорусі Олександр Лукашенко захоплюється хокеєм. - Ред.). Але в чому тут порушення, а тим більше хуліганство?

Міліціонер, що сидів за столом, із нами не спілкувався. До нас підійшов один із тих чоловіків у цивільному, що затримував нас на вулиці. Він почав обшукувати поясну сумку Тимофія, почав діставати телефони, відеокартки, документи. «Що ви робите? На якій підставі? Ви не маєте права!» - обурилися ми. «Сидите тихо!» - сказав він та на годину зачинився в іншому кабінеті. Ми почали питати в міліціонера, чи можемо ми зателефонувати до своїх знайомих або до посольства України в Білорусі. «Це вам не переговорний пункт», - сказав як відрізав. Потім чоловік із нашими телефонами повернувся. Викликав на допит. Запитання були такими: чи знайомі ми з опозиціонерами, чи знайомі ми з активістами або лідерами політпартій, чи приходили ми 29 червня на Жовтневу площу? (у середу 29 червня на Жовтневій площі відбулася чергова акція протесту проти Лукашенка. - Ред.). Наостанок попередили: якщо ще раз побачать нас на якихось акціях або в місцях масового скупчення людей, то «разговаривать с вами будут по-другому и в других кабинетах...». Ми вийшли з райвідділка вже надвечір. Мовчки. Лишилося кілька питань: чому з нами спілкувалися не міліціонери, а ці люди у цивільному? Чому без жодних пояснень та процедурних документів у нас вилучали документи, особисті речі, відеокамеру й телефони? Чому простих перехожих ті-таки люди у цивільному одязі хапають і тягнуть до міліції?

Уже ввечері місцеві телеканали всі як один повторювали ранішній військовий парад. Ось Олександр Лукашенко разом із сином аплодують солдатам, що рівними рядами прямують святковою вулицею. Ось Олександр Лукашенко виступає перед народом: «Нам активно и целенаправленно навязывают бессовестные сценарии цветных революций, написанные в столицах отдельных государств...Этого не будет», - каже бацька. Та йому ніхто не аплодує. Спіч Лукашенка минає в повній тиші... Бо аплодисменти простих людей у Білорусі сьогодні, виявляється, поза законом.

Олена Гайван, кореспондент «Вікна-новин» СТБ, для «Детектор медіа» і УП

http://vikna.stb.ua/news/2011/7/4/66333/

Фото з сайту http://toxaby.livejournal.com/