Афган - не «Межигір'я», навколо відвідин якого групою «обраних» журналістів вчинено стільки галасу в Україні. Репортери вирушають туди, ризикуючи власною безпекою і життям.

Кореспондент телеканалу France 3 Ерве Гек'єр та його колега оператор Стефан Тапоньє потрапили в горах Афганістану в пастку і на півтора року опинилися в становищі бранців.

Відтоді Франція і французи ніколи не забували про них. Їхні обличчя раз по раз з'являлися на телеекранах, їхні прізвища постійно мерехтіли на шпальтах газет і часописів. У франкомовному інтернеті нині вже понад півтора мільйона посилань на їхні імена.

Коли минулого тижня літак із двома репортерами, звільненими з неволі в обмін на ватажків афганських бойовиків, приземлився на військовому аеродромі Віллакубле, що неподалік Парижа, їх зустрічали як національних героїв. Ерве Гек'єр та Стефан Тапоньє висловлювали вдячність усім, хто сприяв їхньому визволенню і морально підтримував їх під час перебування в неволі: секретним службам і військовим, рідним і колегам-журналістам. Роль, яку відіграла в кампанії за звільнення бранців потужна мережа громадського мовлення France Televisions, до якої входить і телеканал France 3, неможливо переоцінити. Як, до речі, і діяльний внесок «Репортерів без кордонів» (RSF).

Та передусім впадає в око те, що в словах журналістів, щойно вирваних із середньовічної неволі, не було й натяку на улесливість. Радше навпаки. Слова, сказані Ерве Гек'єром, мали на меті розвіяти висловлену на рівні Єлисейського палацу підозру, що він та колега начебто поводилися в Афганістані необачно. «Ми не намагалися піднятися на Еверест у робочій спецівці чи в шортах, - іронічно заявив він. - Ми вжили всіх необхідних запобіжних заходів. Нам просто не пощастило...». Ця відверта заява прозвучала в присутності президента Ніколя Саркозі і, власне, була адресована йому (подробиці читай нижче), хоча його рішення вивести з Афганістану частину французького військового контингенту відіграло важливу роль в особистій долі журналістів.

Чи можливо уявити собі, що подібне прозвучить із вуст журналістів-варягів і доморощених улесників в Україні?

«Ми знали, що з нами - Франція», - заявив Ерве Гек'єр. Чи міг би сказати подібне український журналіст, якому довелося б опинитися в подібній драматичній ситуації?

У програмі, що транслювалася наживо на телемережах France 2 та France 3, репортери - недавні заручники заявили: «Ми повинні й надалі їздити до Афганістану й Іраку, і не обов'язково прикомандированими до армії». Як висловилася газета Libération, Ерве Гек'єр та Стефан Тапоньє «дали урок справжньої журналістики».

547 днів у середньовіччі

FTV (France Televisions)

Про своє перебування в афганському полоні Ерве Гек'єр та Стефан Тапоньє розповідали декілька разів. Спочатку на прес-конференції, що відбулася після приземлення на військовому аеродромі в Віллакубле. Потім - у програмах новин на телеканалах France 3 та France 2.

Обох репортерів, як зауважив Ерве Гек'єр, більш як півроку - з 13 квітня по 13 грудня 2010 року - тримали порізно. Згодом - разом, а наприкінці - спільно з їхнім афганським перекладачем Резою Діном.

«З нас ніколи не знущалися, а порятунком були радіо і спорт»

Ерве Гек'єр каже, що його врятувало радіо: «Вони дали нам змогу користуватися маленьким короткохвильовиком. В умовах, коли нічого читати й робити, важливо було не пускати все самопливом, розподілити час, робити фізичні вправи, - розповідає він. - Я вів свій "бортовий журнал". Це допомагало мені не піддаватися кепському настрою. Шкода, що мої записи вилучили».

«Викрадачі ніколи з нас не знущалися, - уточнює він. - Нам не погрожували смертю, не били, нас не зв'язували».

Стефану Тапоньє багато в чому допоміг спорт: «Заняття спортом знімало стрес від того, що ми не могли вийти з приміщення і вільно подихати».

Ерве Гек'єр розповів, що «їх тримали в ув'язненні замкненими 23 години 45 хвилин на добу». «Нас виводили лише двічі в туалет», - уточнив він.

На афганській дієті

«Особливо важкими були умови життя», - наголошує Стефан Тапоньє. В афганських горах люди «живуть як у середньовіччі», розповідає Ерве Гек'єр. Їжа тут завжди одна й та сама, майже не споживна. Це - «особлива, афганська дієта».

Допікав ще й холод. Тут не морозить, як у Сибіру, та «проблема в тім, що нічим палити». Дров майже немає. У застінку, де вони перебували, було тепло лише одну годину на добу. «А 23 години щоденно лютував холод...».

«Тільки не занепадати духом»

«Ми казали собі: треба зберегти моральний дух», - каже Стефан Тапоньє. У цьому становищі «необхідно чіплятися за життя. Іншого вибору немає». «Ми знали, що з нами - французьке телебачення, з нами - Франція, багато наших співвітчизників», - додав Ерве Гек'єр.

Однак, дізнавшись під час виступу на телемережі France 3 про численні акції солідарності, що відбувалися впродовж півтора року, обоє були здивовані їхніми масштабами. «Це просто неймовірно», - схвильовано сказав Ерве Гек'єр.

«Останні місяці були довгими»

«Час тягнувся довго, особливо останні місяці. І все ж в останні п'ятнадцять днів відчувалося, що справа рухається». Та обидва бранці лишалися «до останньої миті суперобачливими». Спочатку їх відвезли в автівці до невеличкого села, потім до французької військової бази Тагаб. Звідти - до посольства Франції в Кабулі.

Тут вони отримали змогу зв'язатися зі своїми сім'ями. І, зрештою, могли розслабитися.

«Ми почуваємося чудово», - коротко підбив підсумок Ерве Гек'єр. А Стефан Тапоньє заявив, що він «зголоднів» «Я зголоднів за свободою, зголоднів за коханням, за можливістю вільно дихати. Одне слово, я зголоднів. Я так зголоднів», - сказав він.

Обоє не були засмученими. Ерве Гек'єр підтвердив, що лишається відданим журналістиці. «Це - професія, якою я завжди мріяв займатися...А тепер більше, ніж будь-коли», - сказав він.

Видима хроніка подій

Le Monde

30 грудня 2009 року. Завершуючи роботу над репортажем для програми «Речові докази», журналісти телемережі France 3 Стефан Тапоньє та Ерве Гек'єр залишилися без захисту французьких вояків і стають жертвами викрадачів в афганській провінції Капіса.

3 січня 2010 року. Таліби заперечують причетність до викрадення.

17 січня 2010 року. Клод Геан заявляє, що обидва журналісти живі, однак переговори з викрадачами не розпочато. Генеральний секретар Єлисейського палацу додає, що Ніколя Саркозі дорікнув Стефану Тапоньє та Ерве Гек'єру за необачність. «Репортери без кордонів» та журналістські профспілки засуджують таке твердження.

18 січня 2010 року. У відповідь на заяви Клода Геана поширюється петиція з підписами багатьох журналістів. «Ми не можемо дозволити, щоб відповідальні політики сумнівалися в професійній порядності наших колег і друзів», - наголошено в ній.

11 лютого 2010 року. Прем'єр-міністр Франції Франсуа Фійон, перебуваючи в Кабулі, заявляє, що офіційний Париж «щохвилини» опікується долею заручників.

11 квітня 2010 року. В інтернеті поширюється відео. Схудлі заручники читають звернення до французької влади, прохаючи її виконати вимоги викрадачів. Після цього відео France Télévisions називає імена двох журналістів, які досі тримали в таємниці.

22 червня 2010 року. Ерве Морен, тодішній міністр оборони, і Патрік де Каролі, тодішній патрон телемережі France Télévisions, вирушають в Афганістан. Згідно з заявою останнього, перемовини з викрадачами «стають інтенсивнішими».

7 липня 2010 Року. Сповнюється шість місяців відколи викрадено Стефана Тапоньє та Ерве Гек'єра. Французьке телебачення починає щоденний відлік. Ніколя Саркозі заявляє, що задля звільнення журналістів задіяно всі засоби.

27 липня 2010 оку. Прем'єр-міністр Франсуа Фійон запевняє, що Франція «майже безперервно» веде переговори з викрадачами і що заручники живі.

5 вересня 2010 року. Клод Геан стверджує, що заручники «здорові».

24 вересня 2010 року. Начальник генштабу французької армії Едуар Гійо заявляє, що заручників можуть звільнити до Різдва.

20 грудня 2010 року. Родичам журналістів передають датоване серединою листопада друге відео, отримане Ке д'Орсе (МЗС Франції. - А.С.). Звернення заручників коротке, та схоже, що вони здорові.

26 грудня 2010 року. Міністр оборони Ален Жюппе, перебуваючи з візитом у Кабулі, отримує запевнення від президента Карзая у «повній підтримці з боку афганської влади».

29 грудня 2010 року. У зв'язку з першою річницею перебування в полоні Стефана Тапоньє та Ерве Гек'єра відбуваються численні концерти та мітинги. Родини заручників дорікають урядові, що він постійно «марно обнадіює їх».

1 січня 2011 року. Речник «Талібану» стверджує, що Стефан Тапоньє та Ерве Гескьєр перш ніж потрапити в полон займалися шпигунською діяльністю. Ке д'Орсе швидко реагує на це звинувачення, публічно спростовуючи його і підтверджуючи рішучість Франції домагатися звільнення заручників.

24 січня 2011 року. Ніколя Саркозі на прес-конференції стверджує, що заручники живі, та відмовляється говорити про перебіг переговорів.

24 березня 2011 Року. Ален Жюппе заявляє, що переговори з викрадачами відновлено.

3 травня 2011 року. У Всесвітній день свободи преси Єврокомісія вимагає негайного звільнення Ерве Гек'єра та Стефана Тапоньє.

29 червня 2011 року. Офіційно оголошено про їхнє звільнення.

За лаштунками полону

OUEST FRANCE. Fr

Ерве Гек'єр і Стефан Тампоньє перебуватимуть у полоні в талібів півтора року. Джерела, близькі до переговірників, і телеканал France 3, на який вони працювали, постійно інформувало АФП про ситуацію, що постійно змінювалася аж до їхнього звільнення.

Останній телефонний контакт

На світанку 30 грудня 2009 року після зйомок репортажу про французький контингент, дислокований в афганській провінції Капіса, двоє журналістів залишають Кабул і повертаються, щоб розпитати місцевих мешканців без супроводу військових.

11-та година за місцевим часом. Останній телефонний контакт. За декілька годин посольство Франції інформує телеканал France 3, що двох її репортерів і трьох афганців, які їх супроводжували, викрадено в Умаркейлі, приблизно за 50 кілометрів на північний схід від Кабула.

У перші дні полону бранців постійно переміщували

Американський спецназ виявляє місця їхнього перебування, та ідею штурмового нападу відкидають як ризиковану.

Щоб отримати під час першого контакту з викрадачами докази того, що вони живі, французька розвідка (DGSE - головна військова розвідка Франції - Генеральна дирекція зовнішньої безпеки. - А.С.) спільно з телемережею France 3 складає список запитань. Вони прості, суто особисті. Тож відповісти на них можуть тільки самі заручники.

31 грудня французькі військові виявляють, що їх тримають у будинку в долині Аласай, у провінції Капіса. Та в перші дні полону заручників постійно переміщують, примушуючи їх робити піші походи.

Через годину - по чайній ложці

Йдучи слідом, агенти французької розвідки розпочинають складну гру. Їм необхідно встановити контакт із поплічниками Карі Барьяла - ватажка талібів у цьому регіоні, який у серпні 2008 року влаштував засідку, що коштувала життя десяти французьким воякам.

Серед натовпу незнайомців, які стверджують, що мають доступ до заручників, треба знайти ділового посередника, котрий приведе їх прямо до викрадачів.

Інформація крапає по чайній ложці. Один із бранців після тривалого нічного походу шкутильгає. Йому дають попити мінеральної води. У гірських умовах це розкіш.

На початку січня французькі агенти отримують перший доказ того, що заручники живі. Водночас французькі війська, дислоковані в провінції Капіса, блокують регіон, щоби перешкодити вивезенню заручників до сусіднього Пакистану.

21 січня 2010 року Ліонель де Коненк - головний редактор програми Pièces à conviction («Речові докази») на телеканалі France 3, на яку працюють журналісти, сидить у кабульському ресторані. По мобілці лунає дзвінок.

Хтось силкується вимовити англійською мовою: «Do you knows Rere et Stifan?» Ліонель де Коненк передає мобілку офіціанту, який розмовляє пуштунською. «Це командир талібів», - пояснює він, з переляку блідий як смерть.

«Я хочу розповісти вам про те, як почуваються ваші друзі», - каже співрозмовник, перш ніж уривається зв'язок. Це «права рука» ватажка, який утримує заручників. Так розпочалися реальні переговори.

За декілька днів обидва журналісти звертаються телефоном до французьких переговірників. Повідомляють, що з ними все гаразд і що до них добре ставляться.

Звільнення зволікається

14 лютого викрадачі передають АФП відео.

Через десять днів здається, що визволення стає реальністю. Ніколя Саркозі навіть телефонує рідним заручників. «Вони вже не у в'язниці. Вони на шляху до підрозділу афганської армії», - каже Саркозі Беатрісі Кулон, подрузі Ерве. Минають години. Президент поквапився. В останню мить викрадачі передумали.

Паралельні переговори з афганською владою

Мсьє Саркозі не потурбувався передзвонити родинам бранців. «Я сама пізніше декілька днів телефонувала в канцелярію президента і мені сказали, що домогтися звільнення не вдалося», - пояснює мадемуазель Кулон. Сам президент згодом заявить, що в нього були «добрі наміри».

12 квітня отримано друге відео. Ерве Гек'єр нагадує в ньому про «ультиматум», висунутий французькій владі, перш ніж їх стратять.

22 червня викрадачі надають можливість Стефану, а за декілька днів Ерве звернутися до переговірників.

Оманливі сподівання...

У цей час французи паралельно ведуть переговори з афганською владою, оскільки в обмін на звільнених журналістів таліби вимагають бранців, яких вона утримує.

Починаючи з літа декілька разів з'являтиметься інформація, що час звільнення наближається. Та нічого конкретного. У жовтні Ерве і Стефан, яких тримали порізно, знову разом.

Наступного місяця компетентні джерела вважають, що переговори вийшли «на фінішну пряму». Та час минає, а сподівання на звільнення, зрештою, розвіюються. Наприкінці грудня для заручників починається відлік другого року полону.

...та нові демарші

На місці подій здається, що переговори майже завершено, та ситуація ускладнюється через оборудки між різними місцевими осередками талібів, які відіграли ту чи іншу роль у захопленні бранців.

На початку року все начебто йде до завершення, та викрадачі несподівано оголошують нові вимоги. Французькі переговірники зрештою підвищують тон.

Демарші відновлюються.

У середині червня переговірники заявляють, що лишається тільки подолати розбіжності між викрадачами та іншими групами заколотників у зоні. Цього разу стриманий оптимізм виправданий.

В очікуванні звільнення

Звільнення стає реальністю того дня, як минулої середи, о 14.00 у Парижі відбувається мітинг, організований Комітетом підтримки заручників.

Під час цієї маніфестації президент «Репортерів без кордонів» Домінік Жербо стверджує на i>télé, що дві доби тому він був у Кабулі. «Ми отримали запевнення від учасників переговорів, що їх завершено», - заявив він.

Фото - russian.rfi.fr