Сателітні війни
В еру стрімкого розвитку інформаційних технологій, невпинного вдосконалення технічної та змістовної сторони виробничого процесу провідних гравців медіа– ринку вже важко уявити собі поважну газету, що немає власної веб-сторінки в Інтернеті або ж телеканалу, який не поширює свій сигнал через супутник. Відрадно констатувати і те, що Україна в цьому контексті виглядає більш, ніж пристойно на тлі інших європейських країн. Проте, так було не завжди.
Якихось 10 років тому голос України, за великим рахунком, був відсутнім на орбіті, попри те, що саме на середину та кінець 1990-х років припав “сателітний бум” і майже на кожному будинку в Україні як гриби після дощу з’являлися біленькі "тазики", як у народі називають персональні антени для супутникового прийому. 1995 року, згідно з домовленостями УТ-1 та російського ОРТ, освітні програми Національної телекомпанії України транслювалися після 12 ночі по п’ятницях в етері тодішньої міжнародної версії 1 російського телеканалу "OITV". Тривало це недовго і вже за рік-два Україна зникла з ефіру, а "міжнародна мовчанка" УТ-1 розтяглася на довгі роки. Вже згодом ініціативу перехопили комерційні канали. Маючи достатню грошову базу та чітке розуміння важливості трансляцій зі супутника, на орбіту поступово вийшли майже усі комерційні телекомпанії України. Натомість Національна телекомпанія, чиє виведення сигналу на супутник вважають у світі першочерговим завданням, уперто тримала мовчанку. 2002 року, коли більшість українських комерційних каналів вже успішно поширювали свій сигнал на Україну та далеко за її межі, тодішній голова НТКУ Ігор Сторожук заявив в інтерв’ю газеті «Поступ», що поширення сигналу УТ-1 через супутник його не дуже то й цікавить.
“Технічно я можу вийти на супутник просто завтра вранці. Але супутникове мовлення – це не технічна проблема. Найголовніше для нас – не показувати свій продукт у Європі, доводячи, що ми європейці, а демонструвати власний продукт європейського рівня в Україні”.
Можливо, голові НТКУ було соромно за перенасиченість ефіру різноманітними лапiкурами, долгановими та iншою зайвиною, та все ж така заява видалася б дивною для керівника Національного телебачення Росії, Угорщини, Польщі чи будь якої іншої держави, яка як раз у той період змагалася за оренду оптимальних частот для трансляцій з сателіта власних національних телекомпаній. Адже їхня присутність у вільному ефірі – це суттєве підвищення авторитету держави, унікальна можливість доносити до свого та іноземного глядача позицію держави з ключових внутрішніх та закордонних питань. Зрештою, це й величезний подарунок та мовно-культурна підтримка діаспорі, яка прагне бути в курсі подій на батьківщині.
Розуміння потреби створення телеканалу для закордонного українства прийшло до українських державних мужів лише наприкінці 2004 р., акурат перед виборами Президента і оформилося у заснуванні Всесвітньої служби Українського телебачення та радіомовлення (УТР)
. Своїм основним завданням УТР проголосило донесення правдивої інформації про Україну до закордонного глядача, інформування українства про життя діаспори, чіткий пріоритет надання ефіру культурно - публіцистичним програмам про історію України тощо. Редакція каналу без зайвої скромності говорила про канал як про український аналог "Німецької Хвилі" або ж телеканалу "Діскавері", який відкриває світу невідому йому досі Україну. Що ж, цілі справді святі, однак результат праці УТРівців не може не викликати безлічі претензій. Неоднозначна позиція каналу під час виборів Президента, коли ще до «помаранчевої» революції, у переддень першого туру виборів, УТР транслювало музичні ролики, вихваляючи провладного кандидата, аж надто часта поява в ефірі УТР його фактичного директора , голови Держкомітету інформполітики, телебачення та радіомовлення Івана Чижа , убогі декорації студій, часті низькопрофесійні матеріали з регіонів тощо тощо. Претензій чимало, проте, слід визнати, що за умови подальшої відсутності в супутниковому телерадіопросторі оновленого УТ-1, саме УТР наразі виконує надважливу функцію - залишається тим телевізійним місточком, який з’єднує закордонного українця із землею батьків. Треба визнати, що для поширення сигналу УТР обрав стратегічно вдалу платформу - супутник Експрес 53 г. сх. довготи, який має оптимальне покриття, надаючи можливість дивитися передачі УТР глядачам від Казахстану до Марокко. Ніби то, транслюй і вдосконалюйся.
Втім, вже наприкінці минулого року в Інтернеті відбувся "злив" інформації : “Укркосмос”, який забезпечує технічну сторону трансляцій УТР через супутник, буцім то вирішив перевести мовлення каналу на інший супутник, а саме "Eutelsat" 36 г. сх. довготи. Відверте головотяпство у цьому рішенні полягає в тому, що на відміну від згаданого вже у статті супутника "Експрес", цей сателіт має чи не найгірше територіальне покриття і заледве забезпечує сигналом Україну та частину Росії, тоді як на територіях більшості інших країн, де сьогодні дивляться УТР, жодного доступу до сигналу цього супутника немає. Варто спитати, для кого ж тоді мовитиме УТР? Невже змагатиметься зі своєю старшою сестрою - близнятком НТКУ? А як бути з мільйонами українців у діаспорі?
За коментарями ми звернулися до віце-президента “Укркосмосу” Юрія Баличева. В інтерв’ю "Детектор медіа" він спробував розвіяти міфи щодо “втечі” пакету українських каналів на чолі з УТР зі супутника “Експрес”. За його словами, “Укркосмос” справді зараз розглядає можливість стратегічного розвитку українського мовлення з 36 градусів, але наразі про переведення УТР та інших каналів з Експрес 53 г. не йдеться”. Водночас пан Баличев визнав, що остаточне рішення затверджуватиме керівництво УТР, тож слід сподіватися лише на їхню мудрість, бо перехід на "Eutelsat" поховає супутникове мовлення УТР і стане прецедентом у світовій практиці міжнародних трансляцій. Де ж таке бачено, щоби в той час, як всесвітня служба BBC, "DW" («Дойче велле») та "VOA" («Голос Америки») намагаються не пропустити найменшої нагоди для охоплення якнайширшої аудиторії у світі, український канал з тою ж концепцією вільно відмовляється від своїх глядачів?
Дещо ліпшою є ситуація з комерційними каналами України. Вони рідко вдаються до несподіваних "сюрпризів", втікаючи з одного супутника на інший, та, втім, їхній вибір сателітної платформи не завжди є конче вдалим. Якщо узагальнити сьогоднішній стан з українськими каналами у космосі, можна визначити дві провідні платформи для поширення сигналу українських каналів - це супутник “Сиріус”, який належить шведській корпорації "SES - Sirius" та “Амос”, що перебуває у володінні ізраїльської фірми "Spacecom".
Загалом обидва супутники пропонують ідентичні умови співпраці з українськими телекомпаніями. Головна відмінність полягає у покритті території. В той час, як сигнал з “Сиріуса” покриває всю територію Європи та Близького Сходу і, по суті, є третім у Європі сателітом за рівнем популярності після "народних" "Hotbird" та "Astra", “Аmos” для поширення трансляцій українських телеканалів використовує фіксований і обмежений промінь, сфокусований на Будапешт. Два інші променя цього супутника націлені на Близький Схід та США. Це означає, що мешканці Близького Сходу та Західної Європи або ж позбавлені можливості дивитися трансляції українських каналів, або ж мають облаштовувати на своїх домівках правдиві радіолокаційні центри й викладати чималі гроші за супердороге устаткування. Такий стан справ дозволяє "Spacecom" мати подвійний прибуток - надавати оренду частот телекомпаніям відразу для двох різних променів, жодним чином на пов’язаних між собою, що забезпечує відносно низьку ціну на оплату послуг цього сателітарного оператора. Саме на низьку ціну й повелося 12 рейтингових українських каналів, серед яких «1+1» , СТБ, ICTV, OTV тощо. За таких обставин досить важко сказати, за якими критеріями керівництво цих телеканалів визначає свої пріоритети мовлення : дешева оренда (цебто мінімум витрат) або ж якнайкраще покриття, суттєве розширення глядацької аудиторії, піклування про мільйони наших співвітчизників закордоном тощо. Вочевидь, гроші тут взяли гору, бо той, хто піклується про аудиторію - обирає “Сиріус”, сигнал якого є доступним навіть володарям найменших "тазиків" у Європі та країнах Середземного моря.
І вже, даруйте, абсолютно нещирим видаються слова директора ТРК “Київ” Валерія Ткачука, який за кожної нагоди хизується, що, мовляв, "Показує "Київ" - дивиться весь світ". Не весь світ, пане Валерію, навіть не вся Європа….В Іспанії, північній Італії, зрештою, в Ізраїлі, де проживають десятки тисяч екс-киян європромінь “Амосу” є, по суті, недоступним. А це не тільки популярність і авторитет телеканалу, але й розвиток комерційної діяльності. Це вже давно зрозуміли поляки і росіяни, створивши міжнародні версії своїх телеканалів і принагідно напихаючи їх закордонною рекламою.
Власне, про міжнародні версії хотілося б написати докладніше. Головна відмінність міжнародних версій від оригінальних полягає у відсутності в "міжнародці" закордонного ліцензованого продукту, як то художні фільми, трансляції футболу, концерти тощо. Купуючи права на той чи інший телепродукт, телеканал зобов’язаний транслювати його лише в межах власної території. Цього вимагають міжнародні правила, що регулюють дотримання авторських прав. Проте, все це є доречним, якщо йдеться про канал, що присутній у кабельній мережі закордонної держави. Прямі трансляції з супутника з неліцензійним продуктом ніхто, в принципі, не забороняє, оскільки не можна обмежити сигнал з сателіта територію однієї країни. Охоплення завжди є ширшим. Іноді, однак, самі канали вдаються до кодування свого сигналу, але цей захід є доречним лише у разі, якщо канал робить це задля кабельних операторів з метою ретрансляції або ж пропонує глядачам перегляд програм на комерційній основі, тобто, продає глядацький абонемент. Так, наприклад, діє телекомпанія Словенії.
Наразі абсолютна більшість українських каналів транслюється у режимі "FTA", тобто, без обмежень і кодувань. Питання лише у покритті супутника. Віднедавна в Україні з’явилися й міжнародні версії телеканалів. Першою ластівкою став «Інтер», який почав "очищене" мовлення під брендом «Інтер+» і незабаром з’явився у кабельних мережах Канади, Німеччини, Ізраїлю та декількох інших країн. Крім цього, існує "очищена" версія телеканалу М1 та вже згаданий УТР. 5 канал також здійснює мовлення в кабельних мережах Канади та США. Ведуться переговори і про створення міжнародної версії «1+1» для подальшого входження каналу до кабельних мереж Сполучених Штатів й Ізраїлю. До речі, ізраїльський оператор кабельного телебачення "YES" на чутках про появу «1+1» у своєму пакеті вже заробив “не перший мільйон”. Ще минулого липня представники "YES" пропонували численній громаді вихідців з України (йдеться про півмільйона наших колишній співвітчизників) під’єднатися до послуг "YES", бо "от-от в нашій мережі з’явиться «1+1". Чимала кількість абонентів відчула себе ошуканою, бо канал в ефірі так і не з’явився. А ошукані цієї обіцянкою абоненти компанії й надалі, не маючи навіть єдиного українського каналу, справно сплачують щомісяця за послуги "YES" зовсім не малі гроші, адже мінімальний пакет каналів коштує у "YES" 40 євро, що є нечувано високою ціною навіть для європейців. Для порівняння, максимальний місячний абонемент на послуги найбільшої французької кабельної компанії "TPS" становить лише 35 євро.
Питанням створення міжнародної версії «1+1» займається, до речі, той же ізраїльський "Spacecom". Вочевидь, компанія і надалі прагне зміцнювати свої позиції на українському теле-інформаційному ринку. Ба більше, ще торік Україна та Ізраїль домовилися вивчити можливість спільного запуску та використання нового супутника "Amos-3".
За коментарем ми звернулися до Єгуди Аміра, віце - президента компанії "Spacecom", директора відділу комерційних зв’язків з країнами СНД.
- Пане Амір, на якій стадії перебуває зараз підготовка до запуску супутнику Amos- 3?
- Сьогодні ми вже готуємося до запуску Amos-4 i Amos-5 і сподіваємося на їхній вихід на орбіту до кінця поточного десятиліття. Що ж до Аmos-3, то він вийде на орбіту вже наступного року. Тож наразі варто говорити про майбутні проекти.
- У чому полягає причина відсутності покриття супутником Аmos-2 значної частини території Європи та Ізраїлю, де, як цілком очевидно, українські канали мали б чималий рейтинг?
- На це є, передусім, технічна причина. Ми розробляли Amos-2 спеціально з урахуванням потреб покриття території України і після запуску супутника змінити його орбітальну позицію і передачу променя є технічно неможливим. Звісно, друга причина - це прагнення дотримуватися законів про авторські права, але тут, гадаю, українські телекомпанії могли б дати собі раду.
- Тобто, якщо українська сторона поставить питання "руба" і звернеться з проханням про розширення території охоплення сигналом, "Spacecom" готовий це прохання виконати?
- Безперечно. Ми готові розглянути таку пропозицію. Понад те, якщо Україна відчує необхідність у створенні власного супутника на базі нашого підприємства, ми готові говорити про розширення сигналу на більшу територію.
- Чи вам відомо про якісь зрушення у питанні створення міжнародної версії «1+1»?
- Так, ми перебуваємо зараз у стадії переговорів з керівництвом телеканалу щодо міжнародної версії каналу, яка створюватиметься на базі кращих програм «1+1». Звісно, це передбачає його подальше входження до супутниково- кабельного мовлення в Ізраїлі та Сполучених Штатів. Конкретної дати його появи наразі назвати не можу.
Що ж, загалом від розмови із чільними представниками "Spacecom" залишилися вельми приємні враження. Вони готові вислухати критичні зауваження та вносити зміни. Тепер українські телевізійники мають виявити трохи більше ініціативності, щоби врівноважити міфічно-недоступний Amos з його легкодоступними європейськими конкурентами.
Дмитро Каневський Львів, спеціально для «Детектор медіа».
Читайте також:
УТР: серйозно чи по-українському?
Українська музкультура на світовій арені. Що показуватиме М1?
Офіційний дистриб’ютор "Інтера" в Білорусі стверджує, що трансляцію каналу ніхто не забороняв
Високих технологій на українському ТБ чекати ще довго
Українським диппредставництвам передано обладнання для прийому супутникового телеканалу “Інтер+”