Що чекає на українських журналістів 23 січня – у день продовження слухання по суті справи по вбивству Георгія Гонгадзе?

Поширена українськими ЗМІ інформація про проблеми доступу журналістів до зали судових засідань і сутички з конвоєм з цього приводу в приміщенні Київського апеляційного суду 9 січня - у день широко оприлюдненого початку слухання справи по вбивству Гонгадзе - вкотре викликала  гіркоту і розчарування.

Ситуація, яка начебто стала проблемою медіа, є насправді проблемою суспільства і української судової системи.

Рішення суддів слухати справу у відкритому режимі - ключовий фактор для присутності преси у   судовому залі.

Авторові цих рядків неодноразово довелося працювати з журналістами і суддями у багаточисельних семінарах по доступу до інформації, стосунків преси і судової гілки влади тощо.
Взаємні  звинувачення  учасників таких семінарів зводилися до браку поваги і нерозуміння ролі   одних  іншими..
В цілому судді – не проти присутності преси у залі суду, але вони хочуть поваги з боку преси до їхньої праці і до учасників процесу.
Вони дбають про права сторін і право обвинувачених на справедливий судовий розгляд .   

Журналісти на загал розуміють побоювання суддів і готові демонструвати до суду як важливого інституту у демократичному суспільстві свою повагу.
Однак вони мають і свої очікування  ...Вони  хочуть з боку судової гілки визнання місії преси, яку вона здійснює у демократії - своєчасно інформувати суспільство з приводу усіх суспільно важливих подій. 
 
Вони не хочуть по кожній резонансній справі (а таких в Україні немало) стояти прохачами з камерами перед входом до суду, щоб мати можливість робити свою роботу. Чи кулаками прокладати собі дорогу до судової  зали....
Що потрібно за таких обставин?

Оскільки вирішення питань запровадження акредитації /одноразової реєстрації тощо при судах, визначення розкладу слухань справ і розподіл залів під слухання – це компетенція судової влади, журналісти можуть лише виконувати проголошені нею правила. Правила ці, зауважимо, повинні  узгоджуватися з українськими законами. І допомагати пресі виконати її роботу.....  

То ж у контексті події 9 січня поглянемо, чи впоралася з цим судова влада міста Києва? Чи був нею врахований її ж кількарічний досвід по інших резонансних справах, коли до найменшої (чи випадково?!) зали не могли  увійти не лише всі представники медіа, а мали проблеми з доступом   навіть судді.....  

Що, власне, мало і могло зробити керівництво суду?

З огляду на резонансний характер справи, вони могли спрогнозувати (юридичний термін – передбачити),  що висвітлення цієї події, особливо в перший день, буде пріоритетним не лише для   місцевих засобів масової інформації, але й приверне увагу акредитованих у столиці іноземних журналістів.  
І не тому, що це цікаво журналістам, а тому, що на новини чекають українці і світ, і журналісти  мають зробити свою роботу  .

Щоб почати плекати повагу до себе як важливої гілки влади варто було:

* продемонструвати організаційні заходи і  запобігти сутичкам у тісних коридорах приміщення суду

*  виділити під слухання справи один з найбільших  залів (який здебільшого використовується суддями для внутрішніх потреб (загальних зборів  тощо) і  ніколи - для таких резонансних справ)

* зробити заяву чи хоча б розмістити на дошках оголошень суду повідомлення інформативного  характеру про загальну кількість місць у відведеному залі  і про визначену для преси кількість місць (за рекомендаціями Ради Європи, це не повинно бути менше 50% від місць для публіки у залі, інші 50% могли б зайняти бажаючі – не журналісти )

* попередити про бажану попередню реєстрацію для  присутності у залі суду в день слухань
Звичайно, для цього треба було б виділити окрему  людину – працівника суду. За умови   оприлюднення  такого правила і встановлення графіку такої реєстрації  це було б не
проблематично здійснити.

* позначити місця у залі суду як місця для преси з метою забезпечення порядку у залі суду і прав інших осіб на доступ до зали

* пояснити керівнику конвою чи керівництву МВС, що лише суддя вирішує питання про режим  слухання, а робота конвою - стежити за дотриманням правил щодо перебування підсудних у громадському місці (яким суд, безперечно, є). 

Нічого подібного не відбулося.
 Керівництво суду залишилося в той день  у тіні. Нікому навіть не спало на думку публічно   вибачитися перед представниками преси за всі незручності, які вони мали і повідомити про вжиті  заходи щодо перевищення конвоєм своїх повноважень

Сутички були спровоковані бездіяльністю щодо адекватної організації роботи суду в день початку  слухання резонансної справи . 

Судді мали проблеми спокійно слухати справу і у нормальних умовах відкласти її слухання. І, що важливо зрозуміти – вони не мали дієвого впливу на дії конвою. Конвой діяв ніби як для забезпечення порядку.....

 Журналісти були вкотре принижені недбалим ставленням судової цього разу влади до їхньої праці  і  до суспільства, яке  чекало на повну спокійно-неупереджену інформацію із судового залу...
Отримало – нервові репортажі не стільки про справу, як про проблеми організації у здійсненні  правосуддя. 

Одне з недавніх опитувань українців про рівень довіри до суду і суддів засвідчило надзвичайно  низький рівень такої довіри. Довіра як форма соціального капіталу має свої джерела, одне з найперших - репутація.   
Чи додає поваги суддям така організація їх роботи?
Чи може преса поважати суд у таких умовах?

День суду і судний день

СПРАВУ ГОНГАДЗЕ РОЗГЛЯДАТИМУТЬ ПО СУТІ. З НОВОГО РОКУ

Суд по справі Гонгадзе почнеться з порушення закону?