Зовсім ні. Автор знає, про що пише. Справді, Ющенко виграв вибори. Виграв за допомогою власних надзусиль, за допомогою Майдану, “польових командирів”, десятків вправних політиків, тисяч оскаженілих від нахабства влади бізнесменів і мільйонів збурених виборців. А от команда Віктора Ющенка (та, на яку він поклав передусім місії організації роботи з електоратом, підготовки ідеології та забезпечення висвітлення своєї кампанії у ЗМІ) примудрилася вибори програти, і рятувала ситуацію зовсім не вона.

Поразка перша. Команда Ющенка не змогла ще перед початком перегонів домовитися з Олександром Морозом та Анатолієм Кінахом. Якби така домовленість стала фактом публічної політики, якби Мороз в обмін на перспективу політреформи одразу підтримав єдиного кандидата від опозиції, це унеможливило б гру владної олігархії на розкол у таборі своїх опонентів і змусило б не тільки чимале число виборців, а і переважну кількість регіональних бізнесменів і політиків вже перед першим туром відмовитися від підтримки Януковича.

Поразка друга. Команда Ющенка так і не змогла перевести політичну боротьбу з вектору “український – неукраїнський” на змагання ідеологій за європейським зразком. Тим часом парламентські вибори 2002 року засвідчили, що таке було можливе. А от на президентських виборах змагання ідей практично не було. Відбувалася боротьба між “хорошим” і “поганим” кандидатами, причому кожен виборець шукав “хорошого”, виходячи з власних уподобань, не надто зважаючи на зміст проголошуваних кандидатами програм. Це був надзвичайно великий ризик; тим часом зрозумілу масам ідеологію могла запропонувати лише команда Ющенка, команді Януковича у цій царині нічого було сказати, тому вона й нав‘язала гру в “хорошого” і “поганого” царя. І те, що вона при цьому програла, було зумовлено її ж власними вадами, а не чеснотами команди Ющенка.

Поразка третя. Відсутність розколу серед власне олігархічних кланів аж до “третього” туру виборів – це також помітна невдача команди Ющенка. Адже об‘єктивно вкрай суперечать одні одним не те що інтереси “донецьких” і “київських” кланів, а й інтереси різних угруповань усередині самих “донецьких”. Умілі політики мали обов‘язково спровокувати публічну гризню своїх противників між собою, більше того – змусити їх витягти на світ Божий брудну білизну своїх “запеклих друзів”. Іншими словами, олігархи мали топити один одного, а народ спостерігати за цим веселим дійством. Натомість ми до певного часу бачили монолітну єдність олігархічних кланів.

Поразка четверта. Експерти ще навесні 2004 року зазначали, що Віктор Янукович повною мірою використає переваги для себе, які випливають із помітного зростання пенсійних виплат, зарплат та стипендій, і тому здійснить цей крок за два місяці до голосування. Крім словесних випадів, опоненти нічим не відповіли на цей справді потужний крок команди Януковича. Зрозуміло, що його проведення об‘єктивно поставило українську економіку на межу кризи, ці кризові явища відчули на собі пересічні виборці, і значна їх частина врешті-решт проголосувала за Віктора Ющенка. Але у цьому найменша заслуга Ющенкової команди.

Поразка п‘ята. Замах на опозиційного кандидата в президенти. Якщо правда те, про що зараз говорять деякі персонажі з оточення Ющенка – мовляв, ми зарані знали: влада готує замах на нашого лідера, – то сам факт отруєння і ситуація навколо нього набувають зовсім іншого забарвлення. Йдеться щонайменше про кричущу некваліфікованість не тільки охорони кандидата, а і про некваліфіковану (на першому етапі хвороби) медичну допомогу. Як розповідав авторові цих рядків один із радників Ющенка, “тільки воляче здоров‘я Віктора Андрійовича допомогло йому повернутися з того світу”. No comment.

Поразка шоста. Коли Віктор Ющенко напередодні фінішу виборчих перегонів був тяжко хворим, практично припинився вихід агітаційних видань. Навіть газета “Без цензури” пропустила номер, а потім вийшла малесеньким накладом. Так само де-факто завмерла й пропагандистська робота на рівні штабів; якщо хтось і рятував ситуацію, так це численні активісти на місцях, відірвані від штабів і майже цілковито самочинні. Саме ця майже місячна пауза в ефективній пропаганді і мала наслідком певне падіння рейтингу Ющенка напередодні першого туру виборів. Зіграла свою негативну роль і некваліфікована реакція Ющенкової команди на шалену телепропаганду проти опозиційного кандидата: мовляв, ніхто його не труїв, слідів не знайдено. У тому-то й справа, що радянські спецслужби працювали з отрутами, сліди яких знайти було практично неможливо чи дуже важко, і це повинні були донести до широкого загалу не незалежні журналісти, а члени команди Ющенка.

Поразка сьома. Теледебати напередодні другого туру голосування засвідчили: Віктор Янукович має непогану команду, яка добре підготувала свого шефа до виступу в ефірі, виходячи із специфіки його потенційного електорату. Хамовитість, брутальність, самовпевненість, гординя, постійне педалювання “християнської” тематики (годі й казати, що істинне християнство не має нічого спільного із щедро демонстрованими Януковичем “чеснотами”) – все це справило враження на багатьох виборців. Що цьому протиставила команда Ющенка? Як засвідчив керівник інтелектуальної команди опозиційного кандидата Анатолій Гриценко, Ющенко, мовляв, зачинився у кабінеті і готувався до виступу. А ви що робили? Власне, якщо тоді ці квазітеледебати закінчилися внічию, то виключно завдяки здатності Ющенка до імпровізації і його знанням в економіці; підготовлений же до виступу (звісно, дуже своєрідно) Янукович був відчутно краще.

Поразка восьма. Отож – штаб Ющенка. Як цей штаб організував роботу? Одне лише свідчення. Коли між другим і “третім” туром виборів організатори й автори інтернет-видання “Майдан” організували автомобільні агітперегони Східною і Центральною Україною, то у Конотопі вони здибали повну відсутність Ющенкових агітматеріалів. Там же вони познайомилися з пенсіонером, котрий сам друкував на машинці листівки і сам на старенькому “Москвичі” розвозив матеріали по селах. За словами “майданівців”, така ситуація була типовою (вже після уроків, одержаних у другому турі виборів!). От такі люди, як цей пенсіонер, якраз і виграли виборчу кампанію Віктора Ющенка, а зовсім не офіційна команда.

Поразка дев‘ята. Доводиться знову згадати сумнозвісну політреформу. Після її пакетного ухвалення між другим та “третім” турами голосування розпочалося бурхливе публічне з‘ясування стосунків між її прихильниками і критиками з табору Віктора Ющенка. Ті кілька відсотків голосів “проти всіх” у “третьому” турі виборів, переконаний, спричинені саме цим з‘ясуванням стосунків. Тим часом команда повинна була підказати вкрай замореному і замотаному кандидату в президенти один лише месидж: любі мої, давайте відкладемо на місяць всі ці розбірки, спершу стільці (себто перемога на виборах), а гроші потім, буде у нас ще час розібратися зі змінами до Конституції і виправити їх, якщо треба. Добре, що “помаранчевий” виборець виявився мудрішим за політиків і за команду свого лідера...

Поразка десята. Мені особисто як приватній особі все одно, яке громадянство має дружина Віктора Ющенка. Але як політичний журналіст я розумію: громадянство дружини Верховного головнокомандувача і Голови Ради національної безпеки та оборони – це вже не приватне питання. І демагогія Романа Козака та Олександра Базилюка побудована на реальному факті: до початку виборчої кампанії Катерина Чумаченко не стала громадянкою України. Тим часом ані Соня Ганді, ані Сандра Саакашвілі таких помилок не робили. Можливо, справді завадили формальні обставини (закон вимагає п‘яти років безперервного проживання в Україні для одержання громадянства), але тим більше слід було ще навесні 2004 року подати відповідну заяву, щоб потім всюди говорити: Катерина Чумаченко давно прагне стати українською громадянкою, а їй у цім заважає педант і формаліст Кучма Леонід Данилович, котрий, як відомо, вирішує це питання. Тим часом недооцінка чинника громадянства дружини президента коштувала Ющенкові ще кількох відсотків голосів виборців.

На цьому спинимося, хоча можна було б додати й одинадцяту поразку – кричущу незграбність оскарження результатів другого туру виборів командою Ющенка, але це окремий сюжет. Гадаю, сказаного досить, щоб зробити висновок: у команді Віктора Ющенка, можливо, і працюють чесні люди та патріоти, але от фаховості їм відчутно не вистачає. А фаховість, як любить підкреслювати сам обраний Президент, неодмінна чеснота людини, котра може претендувати на одержання відповідальної посади в структурі нової влади. Отож чи не настав час Вікторові Андрійовичу істотно оновити свою нинішню команду, яка ледве не призвела його до програшу президентських виборів?