Життя в тому світі тече за своїми штучними, але вкрай системними законами. Найцікавіше те, що фахові телевізійники нашої країни прекрасно розуміють, що існують (змушені існувати) у такому світі. Світі, який нічого спільного зі справжніми реаліями не має.

Для прикладу наведу вам свіженький факт з дуже модного нині навколовиборчого життя. Факт, про який знають практично всі. Знають всі, але зверніть увагу – практично жоден журналіст в ефірі радіо чи теле- (живому й не дуже), зі сторінок так званих спеціалізованих друкованих і інтернет-видань про це не написав. Отож – чи не вперше в історії вітчизняного аудіовізуального простору в ефірі телеканалів після 15.11.2004 року пролунало словосполучення „сукупний рейтинг телеканалів”. Він склав доволі серйозну цифру. І доволі довго я не міг зрозуміти, чого це раптом рейтинг прямих комерційних телевізійних конкурентів став „сукупним”. Лише під кінець грудня вихопив цифри рейтингів зовсім про іншу програму, а там нарешті правда – „Президентські теледебати” на УТ-1 мали найвищий і чи не рекордний рейтинг серед усіх телевізійних програм. Але про це якось „забули” повідомити. Як „забули” повідомити і про ще одне загальновідоме, але вкрай важливе. Йдеться вже про рейтингування других „Президенських теледебатів” – 20.12.2004.

Журналісти жодного з телевізійних каналів, які радісно повідомляли про рекордні цифри своїх рейтингів, у цьому випадку не сказали головного – фантастичні рейтинги програмі, яка вийшла в ефір на комерційних каналах, було забезпечено телевізійним продуктом, виготовленим Національною телекомпанією України (додам – найпотужнішим телевізійним виробником у нашій країні). Добре хоч емблему „УТ-1” „не забули” дати в комерційний ефір, як це було, скажімо, з Лігою Чемпіонів або трансляціями з Олімпіади, футбольних чемпіонатів світу і Європи. Дрібниця – скажуть (і казали!) спеціалізовані журналісти; сотні мільйонів гривень – зауважу я. Саме тих рекламних гривень, які віртуально і штучно розподіляються в аудіовізуальному просторі України у відповідності з „правильним” рейтинговимірюванням. Багато років. Це один з елементів побудови віртуалізованого світу видовищ у нашій країні.

Приблизно в такий самий специфічний спосіб забезпечується і начебто низький рівень вітчизняної музики (ще одного високоякісного і досить численного вітчизняного продукту у сфері видовищ) – „нє ф-а-а-рма-а-ату” на начебто вітчизняних теле- та радіоканалах. Тут спрацьовує штучно сформований протягом 1998-2004 років ще один віртуальний елемент – елемент „таці”. До неї допускаються тільки перевірені у той чи інший спосіб і в тих чи інших кабінетах, дачах, лазнях (пікантних подробиць не буде!). Але „допущені” мають серйозно відпрацьовувати. У який спосіб – бачили мільйони телеглядачів. А там – „заслужений” і „народний”, „лауреат” і учасник „закритих” та відкритих „урядових” дійств.

Це з одного боку. З іншого – захоплені хвилями „правильного” рейтингування, „правильних” ротацій, „правильних” тиражів аудіодисків, „правильних” презентацій і ще багато чого „в натурє правильного” вітчизняні бізнесмени щоразу потрапляють у пастки. Пастки абсолютної невідповідності вітчизняних реалій і віртуально створеного світу. Останній „гарячий” приклад (як на мене) – рекламна всеукраїнська передноворічна кампанія одного пива з головним персонажем „улюбленим” потенційними споживачами (очевидно, що це мають бути ветерани, люди похилого віку й інші круті „тінейджери”).

Таких, навіяних віртуальним світом видовищ, потужних рекламних кампаній Україна знала багато. Уже легендарними прикладами для лекцій в університетах стали експерименти на вітчизняних аудіовізуальних теренах різних „кол”. В першому випадку розрекламований напій в рот не беруть мільйони футбольних вболівальників від Одеси і Криму до Донецька й Дніпропетровська зі Львовом, де зовсім не вболівають за ту команду, про яку белькотів бізнесменам віртуальний світ. У другому випадку – дорослі й солідні правильно зорієнтовані чоловіки, які думають про українську музику значно краще, перейшли на вітчизняні прохолоджувальні торгові марки. До речі, і шоколад ці платіжоспроможні українські громадяни вже купують зовсім не „цього” виробництва.

Прикладів вітчизняного спонсорства примарних дійств, концертів, акцій, турів за участю начебто справжніх, а не „фанерних зірок” можна наводити тисячі. Усі ці приклади досить жалюгідні з погляду нормальної логіки, але вкрай мільйононасичені. Серйозні грошові потоки штучно спрямовуються в „потрібних” напрямах, і напрями ці зі справжніми смаками та уподобаннями українського люду не мають нічого спільного. Останнім часом (чого б це раптом!) уже зазвучали голоси тих, хто багато років „опікувався” штучним розподілом грошових потоків у сфері видовищ (так званих топ-менеджерів так званих „лідерів” українського аудіовізуального простору) – виявляється, не такий тупий і нікчемний той український телевізійний глядач, як його малюють для них „рейтинги”. Зміни надворі – чи просто колір шаликів і светрів став модним?