За підсумками 2010 року з категорії вільних країн у рейтингу американської неурядової організації Freedom House було виключено не тільки Україну. Згідно з доповіддю Freedom House, зниження рівня демократії продемонстрували двадцять п'ять країн світу. Серед них Афганістан, Іран, Мексика, Шрі Ланка та Венесуела.

Сьогодні Мексика є однією з найнебезпечніших країн для журналістів у Латинській Америці. З 2000 року, як сказано в доповіді Національної комісії з прав людини, задокументовано 64 смерті й 11 викрадень працівників мексиканських засобів масової інформації. Десятки працівників ЗМІ зазнали залякування й погроз через професійну діяльність.

Журналістам і ЗМІ в цій країні доводиться працювати в надзвичайно важких умовах. Основною перешкодою на шляху вільної журналістики тут став терор організованої злочинності, а також прямі напади з боку поліції і військових формувань і небажання політиків на федеральному рівні та рівні штатів створювати дієві механізми захисту журналістів. З цим напряму пов'язана така проблема, як безкарність за скоєні проти журналістів злочини. Особливо вразливими є жертви терору та їхні сім'ї під час судових розглядів, що проводяться без юридичної консультації й технічної експертизи.

При цьому, незважаючи на рівень насильства над представниками професії, практично відсутня корпоративна солідарність мексиканських журналістів і ЗМІ, відповідно, погіршилася ситуація зі свободою об'єднання й можливістю координувати свої дії (найбільшою мірою це стосується позаштатних журналістів). З іншого боку, влада, демонструючи байдужість до проблеми, не забезпечує й жодної допомоги сім'ям загиблих або зниклих безвісти. А відсутність підтримки в середньостроковій і довгостроковій перспективі з боку власників ЗМІ або колег означає, що довести в судовому порядку свою правоту майже нереально. У багатьох випадках журналісти навіть не намагаються це зробити.

У свою чергу, безкарність стимулює все нові й нові злочини проти журналістів. Тож численні заяви тамтешніх чиновників стосовно прихильності й поваги до свободи слова і преси не відповідають дійсності, позаяк органи юстиції і генеральний прокурор Мексики не роблять нічого на підтвердження такої позиції. За більшістю звернень від журналістів не порушуються справи, або ж, якщо порушуються, то не доходять до судів.

Результатом цього стало поширення самоцензури в мексиканських ЗМІ. Не менше до формування такої ситуації спричинилася й концентрація ЗМІ в руках декількох осіб або бізнес-груп, що пов'язані з різними галузями економіки або перебувають під упливом політиків і церкви.

Ситуація погіршилася минулого вересня, після вбивства 21-річного фотографа Луїса Карлоса Сантьяго Ороско. Він працював на газету El Diario в мексиканському місті Сьюдад Хуарес на кордоні з Сполученими Штатами. Ороско було застрелено з автомобіля. Відрубану голову редактора газети Frontera Франсиско Ортиса Франко злочинці викинули на одній із найжвавіших магістралей Тіхуани, найбільшого міста в штаті Нижня Каліфорнія.

У такий спосіб наркокартелі надсилали повідомлення всім іншим працівникам ЗМІ, що наважувалися повідомляти про засилля наркомафії в Мексиці. Більшість наркобаронів сконцентровані в шести з тридцяти одного мексиканського штату, особливо тих, що межують зі Сполученими Штатами, як-от Чихуахуа (межує на півночі і північному сході з американськими штатами Нова Мексика і Техас), Тамауліпас (на півночі має протяжний кордон із американським штатом Техас і є лідером за рівнем насильства в Мексиці), Нижня Каліфорнія (на півночі штату проходить державний кордон з американським штатом Каліфорнія).

Залякуванням і насильством банди наркоторгівців змушують ЗМІ мовчати про їхні злочини. Приміром, декілька місяців тому в прикордонному місті Нуево-Ларедо цілу годину тривала стрілянина в самому центрі міста. Про цю подію в газетах не було взагалі нічого. Більшість газет і телевізійних станцій на півночі Мексики намагаються оминати тему війни з наркотиками: ризик занадто великий.

Поки що злочинцям удається нав'язати журналістам свої правила гри. «Самоцензура є частиною цього, - вважає Клаудіо Рамірес із Центру журналістики та суспільної етики в Мехіко. - Вони роблять це через залякування, викрадення, вимагання. Це робить журналістику небезпечною професією в Мексиці. Незахищеність стрімко зростає. Історично склалося так, що професія журналіста є свого роду щитом, але журналісти завжди повинні більше думати про власну безпеку. Чи мають вони, як і раніше, писати про засилля наркомафії, якщо в такий спосіб включають себе і свої сім'ї до групи ризику?»

Мексиканські журналісти і правозахисники відчайдушно шукають способів і можливостей захиститися від нападів, пов'язаних із їхньою професійною діяльністю. Держава не поспішає захищати їх, хоча могла б скористатись досвідом Колумбії, аби вирішити цю проблему. Нині Мексика дуже нагадує Колумбію 80-х і 90-х років ХХ століття, коли проти журналістів велася систематична війна. Як тепер у Мексиці, наркокартелі були основним джерелом насильства в Колумбії, а військові змушені були виконувати функції, традиційно притаманні поліції. Держава не була спроможна захистити журналістів від свавілля, навіть попри взяті на себе міжнародні зобов'язання.

Після вбивства в Колумбії в 2002 році профспілкових активістів і захисників прав людини було створено Колумбійський комітет з регуляторних питань і аналізу ризиків для розслідування загроз.  Комітет спершу забезпечив охорону для профспілкових діячів та активістів у галузі прав людини. Нині він захищає понад 11 тисяч осіб у шістнадцяти категоріях, в тому числі 171 журналіста і 1400 захисників прав людини.

Якщо до комітету надходить скарга від людини, що потребує допомоги, ця організація  забезпечує охоронців, броньовані автомобілі та фінансову підтримку. І, як показує статистика, ця програма успішно діє. Якщо в 2000 році в Колумбії було вбито десятки журналістів, то в 2010-му - лише один.

Цей позитивний досвід може бути корисний не лише для Мексики, а й для України, позаяк наступ на свободу слова в нашій країні триває, а з ним - і репресії проти тих, хто не хоче бачити свою державу серед світового «тоталітарного інтернаціоналу».