Прихильники чіткого регламентування політичної реклами переконані, що впровадження окремого Закону гарантуватиме дотримання принципу рівних умов для усіх суб’єктів політичного процесу. Втім, багато-хто ставить під сумнів доцільність прийняття такого нормативного акту і його спроможність забезпечити чесність і прозорість політичної рекламної діяльності в Україні. На запитання, яким має бути Закон”Про політичну рекламу” відповдіють експерти „Детектор медіа”:

Тетяна Фоміна, керівник правового центру Незалежної асоціації телерадіомовників:

–У мене є великий сумнів щодо необхідності існування закону про політичну рекламу. Вже друга спроба розробити законопроект з цього приводу демонструє, що нічого якісно нового він не може запропонувати порівняно з тим, що вже є, що вже передбачено іншими законами. Більша частина чергового законопроекту про політичну рекламу складається з положень, які дублюють вже існуючі в інших законах норми. Це стосується принципів розповсюдження політичної реклами, форми та умов політичної рекламної діяльності, загального порядку використання ЗМІ у політичній рекламі, обмежень щодо політичної реклами, витрат, зберігання матеріалів політичної реклами, повноважень суб’єктів виборчого процесу та виборчих комісій. Проте є дещо і нове. Наприклад, уточнення принципу рівного доступу до ЗМІ: при наданні своїх послуг одному із суб’єктів виборчого процесу ЗМІ не може відмовити у такій же послузі за тих самих умов іншим суб’єктам виборчого процесу. Обмеження висвітлення діяльності діючого Президента та інших високих посадовців, які є суб’єктами виборчого процесу, повідомленнями їх перс-служб. Відмова від використання терміну „політична агітація” щодо матеріалів, які розміщуються у ЗМІ. На мій погляд, ці положення є позитивними і сприяли б демократизації виборчого процесу. Але негативних положень більше. Визначення політичної реклами та прихованої політичної реклами, які надає законопроект, дають змогу включити до прихованої політичної реклами будь-який аналітичний матеріал, в якому згадується про кандидатів. І це мало чим відрізняється від невдалого визначення політичної агітації, яке зараз міститься в законі „Про вибори народних депутатів”. Вводиться реєстрація ЗМІ, які бажають розміщувати політичну рекламу у виборчих комісіях, їх керівники зобов’язуються не допускати продажу невикористаного рекламного ефірного часу, або друкованої площі іншому платоспроможному кандидату. Все це дивні норми для демократичної країни з ринковою економікою, якою декларує себе Україна. Безперечно, потрібно вносити зміни до законів, які регулюють порядок здійснення політичної реклами (нині вона називається агітацією). Всі позитивні моменти, які містить законопроект, можна було б перенести у виборчий закон. На все інше потрібно поширити норми закону про рекламу, який вже існує.

Віктор Понеділко, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

- Закон о политической рекламе не нужен. Поскольку есть новый законопроект о рекламе. И там определение понятия «реклама» касается и политической рекламы. В старом законе сказано: нормы закона не распространяются на политическую рекламу. Если сравнить определение рекламы по действующему и предложенному закону, то это разные вещи. Что может следовать за принятием закона о политической рекламе? Нужно тогда четко различать понятия «пропаганда» и «агитация». Когда разрешается агитация во время предвыборной кампании? В определенные сроки. Законом этим можно дать в руки недобросовестным судьям и политикам «дубинку» в руки, с помощью которой можно расправляться с конкурентами, с оппонентами. Закон обязательно будет привязан к действию определенных политических структур. Пропаганда – это разъяснение моей позиции, агитация – призыв к действию за реализацию этой позиции. Ситуация с акцией «Повстань, Україно!». Как бы я поступил, опираясь на закон с точки зрения власти. Я бы легче расправился с оппозицией. Я бы понял, если бы этот законопроект продвигался большинством парламента, Администрацией Президента, то есть анти-оппозиционными силами. Но зачем мне, оппозиционеру, загонять себя в рамки? До тех пор, пока нет какого-то нормативного акта, действует принцип: разрешено то, что не запрещено законом. А ведь закон установит рамки, а после того, как он будет принят, подписан Президентом, будет включен другой известный принцип: «закон, як дишло, куди повернув, туди й вийшло» – со всеми вытекающими последствиями. Поэтому нужно быть очень осторожными в принятии этого закона. Речь идет о старой, первоначальной редакции проекта. Если депутаты изобретут предохранительные механизмы против упомянутых опасностей, я буду рад.

Сергій Правденко, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації:

– По-перше, закон про політичну рекламу повинен обумовлювати вільний доступ до ЗМІ, щоб редактор видання, каналу спокійно розміщував будь-яку рекламу того чи іншого правлячого блоку партій чи опозиційних сил. Дивитися тільки за тим, щоб зміст реклами відповідав Конституції. Якщо припустимо рекламувати «вила в руках», то це вже не за Конституцією. По-друге, необхідні однакові розцінки за рекламу для різних політичних сил. Ці розцінки повинні бути прозорими, тобто відомими усім потенційним замовникам.

Юрій Артеменко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, автор нової редакції законопроекту «Про рекламу»:

– На мой взгляд, нет необходимости в принятии закона о политической рекламе. Достаточно того, что нормы, касающиеся политической рекламы, подробно выписаны в законах о выборах, как народных депутатов, так и в законе о выборах депутатов местных советов. Мне как профессионалу, долгие годы проработавшему в журналистике, не понятна – именно с точки зрения профессионализма – логика инициаторов данного законопроекта. Ведь если следовать этой логике, то дальше нужно принимать законопроект о социальной рекламе, о сравнительной рекламе, о рекламе для детей и так далее, до полного абсурда.

Вікторія Рубан, керівник прес-служби „Нового каналу”:

–„Новый канал» считает оправданным разработку и принятие закона о политической рекламе.

Но, во-первых, должно быть дано максимально четкое определение понятиям «политическая реклама» и «скрытая политическая реклама», с тем, чтобы не допустить манипулирования слишком общими определениями и объявления любого новостного сюжета или информации политической рекламой.


Во-вторых, цены на любую рекламу коммерческие СМИ должны определять сами. Благородная цель – предоставить всем участниками политического процесса равные возможности заявить о себе – не должна осуществляться за счет лишения коммерческих СМИ равных возможностей конкурировать между собой.