По-друге – це громадське обговорення законопроекту „Про рекламу”, яке відбулося 3-го лютого.

Що стосується першої події, то, на погляд автора, запропоновані профільним Комітетом ВР законодавчі зміни за результатами парламентських слухань, які стосуються власне цензури, виглядають не дуже адекватними. Оскільки я був одним з авторів ідеї, щоб саме поняття цензури в законодавстві і було визначене, то мені дуже боляче спостерігати за тим, що ті речі, які нами, незалежними експертами, були напрацьовані, фактично відкинуті.

Ось як у згаданому законопроекті пропонується визначити поняття цензури:

„Цензура в України заборонена . Під цензурою розуміється контроль за змістом або тиск у будь-яких протизаконних формах на ЗМІ чи журналістів, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) ЗМІ з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб”.

На перший погляд, нормальне визначення, але що ми маємо на сьогодні насправді? Сьогодні тиск, який здійснюється органами державної влади чи чиновниками – такий, який не можна довести. Адже якщо такий тиск десь є, то він завжди вуалюється , камуфлюється , скривається, іде на рівні персональних розмов відповідних чиновників з топ-менеджерами або власниками відповідних ЗМІ, які не можна зафіксувати. Тобто та законодавча норма, яка сьогодні пропонується, є абсолютно неефективною. Бо навіть за відсутністю цієї законодавчої норми сьогодні дії чиновників ФОРМАЛЬНО їй не суперечать!

Отже, чого не вистачає в пропонованому визначенні цензури? Не вистачає визначення в медійному законодавстві такого поняття, як власник ЗМІ. На думку автора, визначення цензури мусить звучати так: Під цензурою розуміється контроль за змістом або тиск у будь-яких протизаконних формах на ЗМІ чи журналістів, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів, власниками ЗМІ чи їх топ-менеджерами у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) ЗМІ з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб. Тобто, до визначення цензури має бути занесений той єдиний суб’єкт, який зараз і здійснює цензуру БЕЗПОСЕРЕДНЬО.

Чиновник високого рангу не дзвонить журналістові чи редакторові. Він дзвонить топ-менеджеру або власнику ЗМІ. При цій розмові не присутній ніхто з журналістів, не завжди присутні редактори ( тобто, менеджери середньої ланки ). При цій розмові присутні двоє людей. Вона відбувається або по телефону, або в приватній зустрічі, або шляхом доставки письмового документу, якій віртуально або фізично потрапляє безпосередньо в руки власника ЗМІ або топ-менеджера і після цього знищується, щоб не виплив в публічній сфері. Пропоноване профільним комітетом визначення цензури не враховує цей факт. Тому воно не буде захищати журналістів!

Але як так сталося, що ті пропозиції, які пропонувалися багатьма членами Громадської рад з питань свободи слова та інформації, які було виголошено на парламентських слуханнях , абсолютно не ввійшли в пропоноване визначення цензури? Це могло статися тільки тому, що той механізм, який сьогодні діє при опрацюванні законодавства, є не ефективним.

Цю проблему засвідчило, на погляд автора, і громадське обговорення закону „Про рекламу”, яке відбулося на початку минулого тижня. Звертаю вашу увагу, що воно було організоване секретаріатом Громадської ради з питань свободи слова та інформації. Але секретаріатом було ініційоване не засідання Громадської ради , а громадське обговорення. А чому? Якщо Громадська рада, як представницький орган громадських організацій, як інструмент презентації суспільної, експертної точки зору нас не влаштовує, а потрібний більш широкий загал, то давайте прямо про це скажемо. Чесно і прямо скажемо, що Громадська рада є неефективною, що в ній щось потрібно змінити або зовсім розпустити.

Поки що ж законопроект про рекламу, який був винесений на громадське обговорення, і який не врахував ні однієї (!) з тих пропозицій, що були напрацьовані експертами Громадської ради, є - з точки зору автора цієї статі - недоброякісний.

Валерій Пекар, один з співавторів відкинутого законопроекту „Про рекламу”, який було внесено на розгляд ВР депутатом Ю. Артеменко, пропонував виходити з наступних міркувань: є частина закону, яка стосується політичних аспектів (переривання фільмів на рекламу, дозвіл на рекламу алкоголю й тютюну і т.д.), і є базові поняття, визначення правильної термінології. Коли мова йде про політичні питання, депутати повинні самі визначитися, треба залишати їх у законі, чи вилучати. Але базові питання - це штука не політична , це штука експертна.

Люди, які працювали в Громадській раді, вивіряли кожне поняття місяцями . Вони цілий місяць витратили на те, як точніше визначити, що таке, наприклад, „торгове місце” і що вважається рекламою на торговому місці чи за його межами... І так – по кожній з позицій. Але, як вже було сказано, цей законопроект було відкинуто. Профільний Комітет ВР вважає, що „окремі структури не можуть репрезентувати точку зору усієї громадськості”, а відтак, за основу ним було узято старий варіант закону „Про рекламу”. Отже, мова йде про те, що законодавчій процес не потребує , а навіть свідомо відторгає експертів?

Експерти з Громадської Ради собі працюють над „своїм” законодавством. А депутати - які лобіюють певні інтереси певних груп або враховують „шанси пройти” тієї чи іншої редакції законодавчих норм - над своїм варіантом законів. Комітет ВР зі свободи слова приймає лише те, що пропонують депутати, точка зору експертів не враховується. Нікому навіть на думку не спадає, що можна зустрітись за „круглим столом” саме експертам і депутатам (а не в широкому колі, як на громадських слуханнях, ККД яких саме для законодавчого процесу – нульовий, у нього інші завдання), щоб знайти консенсус між знаннями спеціалізованої проблеми експертами – і розумінням політичної конфігурації депутатами.

Я не хочу сказати, що це претензія особисто до Миколи Томенка. Це претензія взагалі до депутатів, але за тим механізмом, який є сьогодні також і в Громадській Раді з питань свободи слова, на мій погляд, працювати не можна. Ми повинні визнати, що ГР сьогодні не працює і її треба або реформувати, або розпустити.

Але є і інший, більш глибокий аспект проблеми використання експертів у законодавчому процесі. Ми довго мовчали про очевидні речі. Усі експерти, які працюють над розробкою законів, за свою роботу мають отримувати гроші. Але де ви бачили в державному бюджеті кошти, закладені на експертну роботу?... Прошу зауважити, я маю на увазі не ті кошти, які сплачуються помічникам депутатів. Бо помічник депутата, перш за все, є адміністратором, який виконує принципово інші функції. Помічники, як правило, не є розробниками законів .

Розробниками законів, зазвичай, є експерти , кожен з них є фахівцем в своїй галузі. Але залишається незрозумілим , з яких грошей ці люди оплачуються? Тобто праця експертів - якщо це не такий механізм, як Громадська рада, яка працює саме на громадських засадах - кожного разу з чогось оплачується. Але в бюджеті виконавчих або представницьких установ ніде не передбачено коштів на зовнішні експертні консультації, їхню законодавчу роботу. Я, як експерт, брав участь в багатьох розробках законів - але жодного разу офіційно за свою роботу гроші не отримував.

Тоді я хочу запитати: якщо я офіційно не отримую гроші за розробку законів , або якщо я на громадський засадах беру участь у розробці закону через такий механізм, як Громадська Рада, але мої напрацювання в цьому випадку просто не беруться до уваги, то яким чином експертна думка у нас взагалі присутня в розробці законодавства?! Залишається одне: вплив на законотворення лише великих лобістських структур, які через своїх депутатів лобіюють виключно власні інтереси

Тож якщо, по-перше, найскоріше не буде наповнено конкретною технологією впливу на законодавчий процес експертів через такі механізми, як Громадська Рада. А, по-друге, якщо знову не буде передбачено в бюджеті публічних витрат на зовнішні консультації, то нам треба буде остаточно визнати, що розробка усього законодавства в Україні фінансується зараз тіньовим чином. Його фінансують великі корпорації, і це фінансування є тіньовим.

Потрібно негайно закласти публічні чіткі механізми, за якими експертна думка легально, вагомо та професійно враховувалась би в розробці законодавства.



Що стосується діяльності таких механізмів, як Громадська рада – то робота над законами має бути перенесена з кулуарів депутатських комітетів на майданчик ГР. Наприклад, депутати, які будуть працювати над доробкою закону „Про телебачення та радіомовлення”, мають працювати на майданчику ГР, а не лише в себе в комітеті , куди експерти потрапити не можуть.

Що стосується інших форм „роботи з громадськістю”, з експертами, громадянського контролю над законотворчим процесом – то, перш за все, мають бути легалізовані механізми такої співпраці.

У протилежному випадку ми ніколи не зможемо дійти до створення такого законодавства, яке перш за все послуговувалося б громадянам цієї країни. Серед них – і журналістам.