Шановний Володимиру Михайловичу!

Звернутися до Вас змушує явно ненормальна обстановка, яка складається у відносинах з Національною радою з боку Комітету з питань свободи слова та інформації і особисто його голови Миколи Томенка. Конституцією України ( стаття 89, ч. ІІ ) чітко визначено функції Комітетів Верховної Ради України, як підрозділів парламенту, “ які здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень ВР України”. Між тим профільний Комітет і його Голова п. Томенко беруть на себе функції тлумачення положень Законів, трактування рішень ВР України. Це, зокрема, стосується і ситуації навколо голови Національної ради: пан Томенко, як керівник профільного Комітету, вже вважає Голову Національної ради офіційно зміщеним з посади і дозволяє собі надсилати собі нашого органу на ім’я інших посадових осіб вказівки щодо вчинення певних дій, натякаючи на “нелегітимність” Голови.

Останнє – більш ніж довільне трактування п. Томенком як Законів, так і суті Постанови ВР України “Про звіт Національної ради з питань телебачення та радіомовлення за 2001 рік”. По-перше, недовіру ВР України може висловити не будь-якому чи всім членам Національної ради, а лише тому члену Нацради, якого вона призначила ( ст. 10 Закону “ Про Національну раду” ). Як відомо, посадову особу, яку було обрано головою Національної ради, членом цього органу призначав Президент України, отже, лише він має право висловлювати їй недовіру.

По-друге, відповідно до ст.12 Закону Голова національної ради обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням ВР та Президента України. Кандидатуру Голови Національної ради письмово погоджують Президент України та Голова ВР України. Дострокове припинення повноважень Голови Національної ради може бути здійснено за ініціативою Голови ВР від імені Верховної Ради чи Президента, але виключно за рішенням ВР на підставі подання подання Президента України.

Президент України такого подання не вносив, а, навпаки, Розпорядження від 20 червня 2002 року №218 затвердив річний звіт Національної ради.

Щодо незатвердження парламентом річного звіту Національної ради за 2001 рік, то готуючи проект такого рішення, профільний Комітет в основу негативної оцінки роботи регулятивного органу поклав, зокрема, невчасне подання на погодження вказаного Комітету положень “Про порядок ліцензування каналів мовлення” та “Про умови конкурсу на отримання ліцензії”, що на думку Комітету, “ поставила під питання легітимність процесу ліцензування телерадіо організацій” ( зазначу, що на тепер телерадіоорганізаціям видано понад 350 ліцензій). Але навряд чи невчасність подання на погодження до Комітету проектів певних документів може бути підставою для визнання ліцензування телерадіоорганізацій нелегітимним. Окрім того, фахівці-юристи вважають, що є достатньо підстав для визнання такою, що не відповідає Конституції України ( є неконституційною), статті 5 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”, ухваленого 21 грудня 1993 року ( зі змінами від 2 червня 1995 року), якою передбачено необхідність такого погодження документів з відповідним профільним Комітетом. Слід зазначити, що це положення було внесено в закон ще до прийняття Конституції України. Відповідно ж до статті 89 Конституції України ( наводилася на початку листа) Комітети ВР України здійснюють лише законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання,віднесені до повноваженнь ВР України. Виходячи із конституційної норми про здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Основного Закону України), парламентські Комітети не наділені повноваженнями здійснювати управління в будь-якій сфері, а тому і погоджувати акти, прийняття яких віднесено до повноважень органів управління.

Окремо слід зупинитися на постійному акцентуванні паном Томенком свого права контролювати роботу Національної ради, зокрема шляхом прямого втручання в її діяльність заради зміни чи відміни прийнятих нею рішень. Статею 1 Закону України “ Про Національну раду” статус цього органу визначено таким чином: “ Національна рада є конституційним постійно діючим позавідомчим органом, підзвітним ВР України та Президентові України”. Тобто, в Законі йдеться саме про підзвітність, яка реалізується перш за все через визначений ст.31 Закону “Щорічний звіт Національної ради про свою діяльність” і передбаченими наслідками за результатами розгляду. Свої функції впливу на рішення Національної ради парламент може здійснювати через призначенуваних ним членів регулятивного органу, останні своїм голосуванням можуть блокувати прийняття рішень з будь-яких питань. ВР України, чи її профільний Комітет мають можливість заслуховувати звіти членів національної ради, призначених парламентом ( хоча ще жодного разу подібних акцій не проводилося). Таким чином може йтися про конкретні, чітко окреслені межами Конституції та законодавства, форми підзвітності Національної ради парламенту, а не довільне бажання пана Томенка і очолюваного ним Комітету у розбудову телерадіоінформаційного простору держави була б розробка законопроектів для удосконалення законодавства щодо електронних ЗМІ.

Національна рада налаштована на конструктивну співпрацю з ВР України, з її Комітетами (до речі, не лише профільними, а й з іншими, які працюють в гуманітарній сфері). І за нашим переконанням, така співпраця має грунтуватися на чіткому дотримання норм Конституції України і положень законодавства, які їй не суперечать.