Схвалена 22 квітня 2004 року Європейським Парламентом.

Європейський Парламент,

беручи до уваги пропозицію про прийняття резолюції, внесену Сільвіан Х. Аінарді [Sylviane H. Ainardi] та 37 іншими членами Парламенту, стосовно небезпеки серйозного порушення основних прав на свободу самовираження та інформації в Італії,

виходячи зі статті 10 Європейської Конвенції прав людини та статті 11 Хартії основних прав Європейського Союзу,

виходячи зі статей 6 та 7 Договору про Європейський Союз[1] і статей 22, 43, 49, 83, 87, 95 та 151 Договору про Європейське Співтовариство[2],

беручи до уваги свої Резолюції від 20 листопада 2002 року щодо концентрації у сфері ЗМІ[3], від 13 листопада 2001 року щодо Повідомлення Комісії "Послуги загального інтересу в Європі"[4], від 4 жовтня 2001 року щодо третього звіту Комісії Раді, Європейському Парламенту та Економічному і Соціальному Комітету про застосування Директиви 89/552/EEC[5], а також Резолюції від 4 вересня 2003 року щодо ситуації у сфері основних прав в Європейському Союзі (2002)[6],

виходячи з рішень Суду Європейських Співтовариств[7] та Європейського Суду з прав людини[8],

беручи до уваги рекомендації та резолюції Ради Європи в цій сфері[9],

беручи до уваги Повідомлення Комісії стосовно майбутнього європейської політики регулювання аудіовізуальних засобів (COM(2003) 784), Зелену Книгу стосовно послуг загального інтересу (COM(2003) 270), Звіт про впровадження пакету регулятивних актів ЄС у сфері електронних засобів комунікації (COM(2003) 715) та Четвертого Звіту про застосування Директиви 89/552/EEC "Телебачення без кордонів" (COM(2002) 778),

беручи до уваги Протокол щодо системи суспільного мовлення в країнах-членах[10] та Повідомлення Комісії від 15 листопада 2001 року стосовно застосування правил державної допомоги організаціям суспільного мовлення[11],

беручи до уваги звіт Мережі незалежних експертів ЄС з основних прав (2003), щорічні доповіді "Репортерів без кордонів" та спеціальну доповідь "Конфлікт інтересів у ЗМІ: італійська аномалія" (2003), звіти Європейської федерації журналістів "Власність у європейських ЗМІ" (2003) та "Криза в італійських ЗМІ: як погана політика та недосконале законодавство наражають журналістику на тиск", а також дані стосовно концентрації на телевізійному й рекламному ринках Італії, оприлюднені зокрема державним органом регулювання сфери комунікацій,

беручи до уваги попереднє дослідження Європейського інституту ЗМІ "Інформація громадянина в ЄС: обов’язки ЗМІ та інституцій щодо права громадян на повне та об’єктивне інформування",

беручи до уваги публічний семінар, проведений у Європейському Парламенті 19 лютого 2004 року на тему "Загрози плюралізму – Необхідність заходів на європейському рівні",

беручи до уваги Петицію 356/2003, подану Федеріко Орландо [Federico Orlando] та трьома підписантами від імені асоціації "Articolo 21 liberi di", у зв’язку із застосуванням статті 7 Договору про Європейський Союз щодо захисту свободи інформації в Італії, виходячи з Правил 48 та 163 свого Регламенту,

беручи до уваги звіт Комітету Європарламенту з прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ, а також думки Комітету з правових питань та внутрішнього ринку, Комітету з питань культури, молоді, освіти, засобів масової інформації та спорту, Комітету з конституційних питань, Право на свободу самовираження та інформації – право на вільні та плюралістичні засоби масової інформації

А. Оскільки вільні та плюралістичні ЗМІ є основною вимогою для повного забезпечення права на свободу самовираження та інформації, а прецедентне право Європейського Суду з прав людини підтверджує обов’язок держав охороняти і там, де це необхідно, вживати заходів для забезпечення плюралізму у сфері ЗМІ,

Б. Оскільки "... "політичний" плюралізм стосується необхідності вираження в ЗМІ широкого кола політичних думок та поглядів в інтересах демократії. Демократія знаходитиметься під загрозою, якщо окремий голос, наділений можливостями поширювати єдину точку зору, стане надмірно домінуючим",.. а "культурний" плюралізм стосується необхідності вираження в ЗМІ розмаїття культур, відображаючи багатоманітність суспільства. Культурна багатоманітність та соціальна єдність знаходитимуться під загрозою, якщо культури та цінності всіх суспільних груп (наприклад, тих, що поділяють певну мову, расу або вірування) не будуть відображені в ЗМІ"[12],

В. Оскільки політичний та культурний плюралізм у сфері ЗМІ має своєю передумовою можливість також виразити широке коло політичних поглядів, теорій та позицій у культурних, мистецьких, університетських та наукових колах,

Г. Оскільки вільні та плюралістичні засоби масової інформації зміцнюють принцип демократії, на якому засновано Союз (стаття 6 Договору про Європейський Союз) та який є найважливішим в Європейському Союзі, де громадяни мають право обирати та бути обраними на місцевих та європейських виборах у країні-члені, громадянином якої вони не є,

ґ. Оскільки, відповідно до частини 4 статті 151 Договору про Європейське Співтовариство, Європейське Співтовариство повинно враховувати під час свого функціонування повагу та сприяння культурній багатоманітності,

Д. Оскільки захист прав людини став пріоритетною метою Європейського Союзу згідно зі статтями 6 та 7 Договору про Європейське Співтовариство, разом з прийняттям Хартії основних прав, схваленням Копенгагенських критеріїв для країн-кандидатів на вступ, посиленням положень щодо Європейського громадянства, розробкою сфери свободи, безпеки та юстиції, сприянням прозорості та недоторканності приватного життя, запобіганням дискримінації, а також у зв’язку з тим, що частина друга статті 11 Розділу ІІ проекту Конституції, підготовленого Європейським Конвентом, передбачає включення Хартії основних прав до Конституції ЄС,

Е. Оскільки Європейський Конвент зазначив у статті 2 Розділу І підготовленого ним проекту Конституції, що плюралізм є основоположною цінністю Європейського Союзу, а збереження культурної багатоманітності захищене частиною 3 статті 3 Розділу І проекту в якості мети Європейського Союзу,



1. Вважає, що там, де країни-члени не спроможні через свою нездатність або небажання вжити адекватних заходів, ЄС має політичний, моральний та правовий обов’язок у межах своїх повноважень забезпечити дотримання прав громадян ЄС на вільні та плюралістичні ЗМІ, зокрема у зв’язку з недостатністю звернень осіб до судів Співтовариства стосовно випадків відсутності плюралізму в ЗМІ.

2. Висловлює жаль з приводу існуючої розпорошеності в регулюванні ЄС діяльності засобів масової інформації та наголошує, що Європейський Союз повинен використовувати свої повноваження (стосовно аудіовізуальної, антимонопольної, телекомунікаційної політики, державної допомоги, обов’язків організацій суспільного мовлення, прав громадян) для визначення мінімальних умов, що мають бути дотримані країнами-членами з метою забезпечення адекватного рівня плюралізму.

Аудіовізуальна політика та політика щодо засобів масової інформації

3. Відзначає, що аудіовізуальний сектор та сектор засобів масової інформації є центральними для економічного зростання та реалізації Лісабонського порядку денного, але концентрація власності (яка часто має транскордонний характер) і звуження доступу на ринок обмежують потенціал європейської промисловості, і тому захист плюралізму ЗМІ є основним для гармонійного розвитку цих сфер (хоча менші та специфічні ринки можуть і не мати економічного підґрунтя для підтримки більше ніж одного гравця).

4. Підтверджує дійсність принципів, що лежать в основі Директиви 89/552/EEC[13] та включають вільний рух європейських телевізійних програм, вільний доступ до важливих подій, стимулювання нових та незалежних європейських робіт, захист неповнолітніх та громадського порядку, захист споживачів за допомогою чітко означеної та неприхованої реклами і права на відповідь, які є основою забезпечення свободи самовираження та інформації.

5. Підкреслює, що телерадіомовлення є складним явищем та знаходиться у постійному розвитку, а також те, що організація такого мовлення є різною в усіх країнах-членах відповідно до культурних традицій та географічних умов.

6. Наголошує, що концепція засобів масової інформації знаходить нові визначення у зв’язку з конвергенцією, можливістю взаємодії та глобалізацією; вважає, що технологічна конвергенція та зростання послуг через Інтернет, цифрові, кабельні, супутникові та інші засоби не повинно мати наслідком "конвергенцію" змісту; вибір споживача та плюралізм змісту є центральним моментом, важливішим за плюралізм власності або надання послуг.

7. Відзначає, що цифрові ЗМІ не гарантують автоматично більший вибір, тому що ті ж самі медіа компанії, які вже домінують на світових і національних ринках, також контролюють основні інформаційні Інтернет-портали, та тому що стимулювання цифрової і технічної освіченості є стратегічними питаннями для розвитку стабільного медіа плюралізму; виражає також стурбованість з приводу вимикання аналогових частот у деяких частинах Союзу.

8. У черговий раз вказує на те, що європейське законодавство в аудіовізуальному секторі не приділяє належної уваги передачі однакового або схожого контенту різними засобами передачі, і тому послуги інформаційного суспільства незважаючи на їх зміст, за винятком телебачення та радіо, підпадають під дію Директиви 2001/31/EC[14].

9. Відповідно, знову закликає здійснити ґрунтовну ревізію існуючого законодавства для того, щоб виробити рамковий комплекс заходів з регулювання аудіовізуального контенту з використанням різних рівнів регулювання залежно від важливості змісту з точки зору формування думки (зі збереженням такої властивості Директиви як встановлення "мінімальних вимог").

10. Відзначає роль місцевих та регіональних ЗМІ у розвитку плюралізму джерел інформації та захисту мовної й культурної багатоманітності, а також особливе завдання суспільного мовлення у цій сфері, де комерційні ЗМІ не можуть виконувати цю роль з економічних причин (занадто малі ринки).

11. Висловлює жаль з приводу того факту, що захист плюралізму більше не включається до пріоритетів у повідомленнях Комісії з приводу стратегії розвитку аудіовізуального сектора, а також навіть не входить до переліку тем, що мають бути обговорені в процесі перегляду Директиви про телебачення без кордонів.

12. Визнає, що розмаїття моделей регулювання ринків діяльності ЗМІ, розроблених країнами-членами, відображає їхні різні політичні, культурні та соціальні потреби, але тим не менше стурбований тим, що суттєво відмінні підходи до регулювання можуть створити перешкоди для вільного надання аудіовізуальних та медійних послуг у ЄС.

13. Висловлює жаль з приводу того, що Контактний Комітет, створений відповідно до Директиви про телебачення без кордонів, складається переважно з представників урядових міністерств, але не членів незалежних органів регулювання у сфері ЗМІ.

14. Вітає створення у деяких країнах-членах органу регулювання з питань власності в засобах масової інформації з обов’язком моніторингу структури власності ЗМІ та повноваженням проводити власні розслідування; наголошує, що такі органи також повинні здійснювати спостереження за дотриманням законодавства, рівним доступом до ЗМІ різних соціальних, культурних та політичних гравців, а також об’єктивністю і точністю інформації, що надається.

15. Відзначає, що багатоманітність власності в ЗМІ та конкуренція між власниками є недостатнім для забезпечення плюралізму змісту масової інформації, а збільшене використання інформаційних агентств призводить до однакових заголовків та змісту.

16. Вважає, що плюралізму в ЄС загрожує контроль над засобами масової інформації з боку політичних органів або лідерів, а також деяких комерційних організацій, наприклад рекламних агентств; що, як загальний принцип, національні, регіональні та місцеві органи влади не повинні зловживати своїм владним становищем, впливаючи на ЗМІ; крім того, слід упроваджувати навіть серйозніші запобіжники випадкам, коли представник органу влади має особливий інтерес у сфері засобів масової інформації.

17. Нагадує, що в Зеленій Книзі досліджувались можливі заходи для запобігання таким конфліктам інтересів, включаючи правила заборони особам бути керівниками ЗМІ та правила передачі інтересів або зміни органів управління власника ЗМІ.

18. Вважає, що, коли це стосується громадськості, принцип плюралізму може і повинен дотримуватись усіма мовниками, з належним забезпеченням незалежності та професіоналізму керівників і тих, хто визначає редакційну політику; виходячи з цього, підкреслює важливість редакційних статутів для запобігання втручанню в зміст інформації з боку власників або акціонерів, або зовнішніх органів, наприклад, органів влади.

19. Вітає майбутнє дослідження Комісією впливу контрольних механізмів на ринки телевізійної реклами, але залишається стурбованим зв’язком між рекламою та плюралізмом у ЗМІ, оскільки великі медіа компанії мають перевагу в отриманні більших рекламних замовлень.

20. Рішуче наголошує, що культурні та аудіовізуальні послуги не є послугами у звичайному розумінні і тому не повинні бути предметом переговорів з приводу лібералізації у рамках міжнародних торгових договорів, наприклад у контексті ГАТС[15].

21. Вітає пропозицію, зроблену Європейським Конвентом у статті 217 Розділу ІІІ підготовленого ним проекту Конституції, стосовно прийняття рішень у зв’язку з підготовкою та укладенням угод у сфері торгівлі культурними та аудіовізуальними послугами.

Суспільне мовлення

22. Відзначає істотні зміни за останні двадцять років у середовищі діяльності організацій суспільного мовлення, пов’язані з конкуренцією з боку міжнародних та комерційних ЗМІ, а також технологічними змінами.

23. Відзначає, що для стимулювання культурного багатоманіття у цифрову епоху важливо, щоб зміст суспільного мовлення досягав аудиторії через якомога більшу кількість каналів та систем поширення; тому для суспільних мовників життєво необхідним є розвиток нових медіа послуг; також відзначає, що Амстердамський Протокол залишає для країн-членів можливість визначення місії суспільних мовників, а вищезгадане Повідомлення Комісії від 15 листопада 2001 року зазначає, що "сфера відповідальності суспільного мовника мала б включати окремі послуги, які не є "програмами" у традиційному розумінні, такі як он-лайнові інформаційні послуги, тією мірою, якою, з урахуванням розвитку та диверсифікації діяльності в цифрову епоху, вони відповідають демократичним, соціальним та культурним потребам відповідного суспільства".

24. Відповідно, наголошує, що концепція суспільного мовлення розвивається в умовах інформаційного суспільства, яке звужується та тяжіє до одноманітності; поряд з традиційним телерадіомовленням украй важливим стає розвиток нових медіа послуг з метою виконання їх завдання забезпечення плюралістичного наповнення.

25. Підкреслює важливість плюралізму в ЗМІ для стимулювання культурної, соціальної й політичної багатоманітності та відзначає, зокрема, обов’язок суспільного мовника надавати публіці високоякісні послуги, які забезпечують доступ до різноманітної, точної, об’єктивної, нейтральної та надійної інформації, культури і наповнення з тим, щоб гарантувати довіру, плюралізм, своєрідність, залученість і культурну інноваційність, як це визнано між іншим Протоколом щодо суспільного мовлення, який є додатком до Амстердамської угоди.

26. Наголошує на потребі забезпечити в кожній країні-члені, щоб суспільний мовник був повністю незалежним та вільним від втручання, щоб державне фінансування не використовувалось для здійснення впливу або обмеження критики чинного уряду, щоб у разі втручання національного уряду існувала можливість звернення до судів або незалежного арбітра.

27. Відзначає, що хоча Повідомлення Комісії та рішення у справі Алтмарк визначають критерії сумісності державного фінансування[16] та суспільного мовлення, вони не вимагають від країн-членів забезпечити адекватне фінансування суспільних мовників; вважає, у цьому зв’язку, що обов’язок населення сплачувати збір на підтримку суспільних мовників може виправдовуватись лише, якщо ці мовники грають особливу роль у забезпеченні суспільства різноманітною, точною, об’єктивною, усебічною і високоякісною інформацією з соціальних, політичних та інституційних питань; відзначає із занепокоєнням, що сучасною тенденцією, навпаки, є погіршення якості та наповнення, що сплата збору на підтримку суспільних мовників загрожує перетворитись лише на чинник, що викривляє ринок через перевагу в конкуренції, яку мають суспільні мовники перед комерційними ЗМІ (які забезпечують переважно такі самі наповнення та якість інформації).

28. Звертає увагу на розслідування Комісією державного фінансування датських суспільних мовників з приводу того чи надав уряд Данії суспільним мовникам фінансування в обсязі більшому, ніж необхідно для фінансування послуг суспільного мовлення, чи використовували отримувачі бюджетних коштів цей надлишок фінансування для перехресного субсидування їх комерційної діяльності, не пов’язаної з суспільним мовленням; також звертає увагу на попередні розслідування фінансування суспільних мовників в Італії, Іспанії та Данії.

29. Вітає застосування в деяких країнах-членах обов’язкової вимоги до кабельних операторів включати до свої пакетів канали суспільного мовлення та резервування ресурсів цифрової передачі даних для операторів суспільного мовлення.

Комерційні засоби масової інформації

30. Вітає внесок комерційних ЗМІ в інновації, економічне зростання та плюралізм, але відзначає, що посилення концентрації у ЗМІ, у тому числі стосовно мультимедійних багатонаціональних компаній та транскордонної власності, загрожує плюралізму.

31. Відзначає, що хоча Комісія вивчає найзначніші злиття компаній відповідно до Регламенту ЄС про злиття, вона не досліджує спеціально вплив злиття компаній на плюралізм; крім того, схвалені злиття усе ще можуть бути досліджені та заблоковані країнами-членами на підставі забезпечення плюралізму.

32. Вважає, що навіть злиття ЗМІ середнього розміру можуть мати суттєві наслідки для плюралізму і що злиття ЗМІ мають систематично досліджуватись на предмет впливу на плюралізм або антимонопольним органом, або окремим органом, як це пропонується ОЕСР, без створення загрози редакційній та видавничій свободі з боку державного або регуляторного втручання.

33. Звертає увагу на різноманітність методів визначення ступеня горизонтальної концентрації у сфері ЗМІ (частка аудиторії; частка у володінні ліцензіями; частка у доходах та капіталі; частка у виділеному частотному ресурсі тощо), ступеня вертикальної інтеграції та "діагональної чи перехресної" концентрації в ЗМІ.

34. Виражає свою стурбованість з приводу того факту, що в деяких країнах-членах власники вже мають повний контроль за доступом до їхніх продуктів і глядачів через систему власності (створення "вузьких місць", дефіцитів), а інші власники чи користувачі не допускаються (позиція "охоронця доступу").

35. Наголошує, що відкриті та сумісні з іншими інтерфейси прикладних програм[17] мають ключове значення для забезпечення вільного обігу інформації та свободи вибору для користувачів; також вказує на норму, що міститься у статті 18 Директиви 2002/21/EC[18], та закликає до максимальної взаємної сумісності мереж в цифровому телебаченні.

36. Висловлює жаль з приводу того факту, що Комісія не сприйняла заклики та пропозиції Парламенту про вчасне визначення і підтримку взаємної сумісності мереж.

37. Закликає Комісію, для того, щоб уникнути встановлення обов’язкового стандарту для цифрового телебачення, поінформувати країни-члени щодо заходів, які є правомірними для сприяння переходу до відкритого стандарту взаємної сумісності, а також визначити критерії, що використовуватимуться Комісією для вирішення питання чи були забезпечені взаємна сумісність та свобода вибору для користувачів, до того як вона подасть до 25 липня 2004 року, відповідно до частини 3 статті 18 Директиви 2002/21/EC, свій звіт про досягнення взаємної сумісності та свободи вибору для користувачів у країнах-членах.

38. Вказує із занепокоєнням на зростаючий вплив електронних програмних довідників[19], пакетування програм та Інтернет пошукових програм на формування думки, а також вказує на тенденцію вертикальної та горизонтальної транскордоннної концентрації у цій сфері.

39. Наголошує, що проблема плюралізму в ЗМІ включає, крім проблем власності, питання, пов’язані з наповненням та правом громадськості отримувати об’єктивну й повну інформацію, що передбачає, зокрема, що різні соціальні, культурні та політичні гравці мають рівний і недискримінаційний доступ до ЗМІ.

Попередній аналіз Європейського Парламенту

40. Наголошує на важливості причин, що спонукали Європейський Парламент виступити з ініціативою стосовно ризиків порушення в Європейському Союзі, а особливо в Італії, свободи самовираження та інформації, що відображає широко поширені в європейській громадській думці занепокоєння з приводу феномену концентрації в ЗМІ та конфлікту інтересів.

41. Вітає попереднє дослідження, проведене Європейським інститутом ЗМІ у контексті ширшого вивчення – "Інформація громадянина в ЄС: обов’язки ЗМІ та інституцій щодо права громадянина на повне та об’єктивне інформування", у якому досліджується основна частина країн, у тому числі більші країни-члени, менші країни-члени та випадки зі скандинавських країн, Південної Європи та Східної Європи, з метою надати загальне уявлення про різні системи, що відображають різноманітні традиції використання ЗМІ, а також очікує на остаточне дослідження у червні, що міститиме остаточні висновки про ситуацію в усіх 25 існуючих і нових країнах-членах та повні рекомендації.

42. Відзначає, що в усіх восьми досліджуваних країнах (Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Польща, Швеція та Великобританія) існують питання, які потребують подальшого вивчення, і очікує на повне дослідження для того, щоб можна було зробити порівняння між усіма країнами-членами.

43. Крім того, на підставі детальних досліджень, проведених незалежними організаціями, у тому числі всередині ЄС, які вказали на значну кількість проігнорованих Італійським Урядом заяв міжнародних організацій, державних органів та Європейського Парламенту, відзначає, що існує ризик порушень права на свободу самовираження та інформації в Італії.

44. Відзначає на підставі свого попереднього дослідження щодо адекватності захисту плюралізму, що існують достатні побоювання для того, щоб зумовити детальне вивчення ситуації Комісією з наступним поданням відповідної законодавчої пропозиції.

45. Вважає, що звіт Європейського інституту ЗМІ створює основу для щорічної доповіді стосовно плюралізму з вивченням рівня концентрації з точки зору наявних пропозиції (горизонтальна, вертикальна та перехресна структура власності), включно з розподілом рекламних ресурсів, редакційною незалежністю, багатоманітністю наповнення (внутрішнього і зовнішнього), та попиту (наприклад, громадські уподобання).

Ситуація у країнах-членах

46. Відзначає, що впродовж 2002 року у Франції:

сталися кілька порушень свободи преси (наприклад, знищення тиражу нової незалежної щоденної газети профспілок, тиск на журналістів з боку поліції); французькі суди часто приймають рішення проти журналістів у справах про шкоду честі та гідності, що є наслідком застарілого законодавства країни про дифамацію та захист конфіденційних джерел; Європейський Суд з прав людини виніс рішення, що Паризький Апеляційний Суд порушив Статтю 10 Європейської Конвенції з прав людини[20].

47. Відзначає, що в Ірландії:

у процесі оновлення дифамаційного законодавства [законодавства про захист честі, гідності та ділової репутації], Національна газетна асоціація Ірландії подала пропозицію про створення незалежної Ради та Обмудсмена з питань преси, але Правова дорадча група[21] відстоює законодавче закріплення моделі, що включає призначуваних Урядом осіб, які складатимуть власні Кодекси стандартів та матимуть всі повноваження для їх упровадження; відсутнє рівне "поле гри" через стягнення ПДВ з ірландських газет та звільнення від сплати ПДВ газет Об’єднаного Королівства, які володіють близько 25% ірландського ринку; "Незалежні Газети" [Independent Newspapers Limited], очевидно, має домінуючу позицію на ірландському ринку (за різними оцінками від 50 до 80%) і Антимонопольний орган прийняв рішення про те, що існує достатня редакційна багатоманітність і, відповідно, плюралізм в ЗМІ не під загрозою.

48. Відзначає, що в Німеччині:

Федеральний Конституційний Суд вирішив, що прослуховування телекомунікацій (а саме відстеження телефонних дзвінків журналістів) не складає порушення конституційних свобод, передбачених статтями 10 та 19 Основного Закону, які гарантують конфіденційність інформації; у вересні 2003 року Бундесратом була внесена законодавча пропозиція, спрямована на забезпечення кращого захисту осіб від недозволеного фотографування шляхом встановлення покарання за це порушення у вигляді ув’язнення до двох років або еквівалентних штрафів; відсутній закон, який би гарантував доступ до документів органів публічної влади на національному (тобто федеральному) рівні, і лише чотири федеральні штати прийняли подібне законодавство.

49. Відзначає, що в Польщі:

видавничу компанію "Агора", що володіє найбільшою за продажами щоденною газетою, 20 місцевими радіостанціями та 11 журналами, нібито "попросили сплатити хабар за лобіювання сприятливішого законодавства, яке б дозволило видавцю придбати приватну телевізійну станцію"; оцінюється, що іноземні інвестиції в друковані ЗМІ охоплюють 40% ринку і це загрожує журналістським свободам, оскільки іноземні видавці створюють менш сприятливі умови праці ніж у власних країнах, що не заохочує професіоналізм[22]; існує обмеження внутрішньої свободи преси відповідно до статті 10 Закону про пресу, яка передбачає, що журналіст повинен підпорядковуватись та дотримуватись загальних принципів його/її видавця; відсутні будь-які положення (як і явні плани їх запровадження) у польському законодавстві про засоби масової інформації стосовно концентрації в ЗМІ та захисту плюралізму.

50. Відзначає, що в Нідерландах:

існує високий рівень концентрації як у сфері телебачення, так і преси, де три основні компанії контролюють принаймні 85% ринку, і хоча Нідерланди мають найглибше проникнення послуг кабельного ТБ в Європі, на цьому ринку також домінують три основні кабельні оператори.

51. Відзначає, що у Швеції:

сфера ЗМІ характеризується украй високим ступенем одночасного володіння різними видами ЗМІ, пов’язаними структурами власності всередині головних гравців на ринку аудіовізуальних ЗМІ та угодами про співпрацю між мовниками та видавцями, де компанії в обох секторах контролюються однією групою; а також те, що дослідження особливих умов діяльності на ринку друкованих ЗМІ було піддано критиці, оскільки вивчення галузі преси окремо від інших сфер буде неадекватним за існуючих ринкових умов.

52. Відзначає, що в Об’єднаному Королівстві:

триває напружена дискусія внаслідок Звіту Хаттона [Hutton Report] про обставини смерті дослідника та урядового радника Девіда Келлі; суспільним мовником критикуються причини, заявлені Урядом для обґрунтування війни в Іраку; відбулись відставки Генерального директора та Голови Ради Керуючих [ВВС], можливі наслідки для практики журналістських розслідувань; тривають дебати навколо перегляду Хартії та Угоди ВВС, які вважаються зразком для інших систем.

53. Відзначає, що в Іспанії:

працівники іспанського суспільного телевізійного каналу TVE оприлюднили звіт із засудженням непрофесійної практики, що використовувалась для незбалансованого, упередженого та маніпульованого подання інформації між 28 лютого та 5 березня 2003 року стосовно військового втручання в Іраку, та з огляду на те, що канал концентрував увагу на позиції тих, хто відстоював військове втручання, та ігнорував тих, хто захищав продовження інспекцій і опирався використанню військової сили[23]; усе ще відсутній незалежний орган регулювання діяльності засобів масової інформації; у своєму щорічному звіті 2003 року (що містив дані за 2002 рік) недержавна організація "Репортери без кордонів" виразила стурбованість з приводу терористичних погроз і атак організації ЕТА по відношенню до журналістів у Країні Басків (три вибухові пристрої, спрямовані на журналістів, були знешкоджені впродовж року) та злочину проти мадридської газети з боку італійської анархістської групи; організація також засудила перешкоди, з якими стикаються журналісти, які намагаються подати інформацію про заборону партії Батасуна [Batasuna] та екологічну катастрофу в Престижі [Prestige]; урядовий тиск на суспільного мовника TVE мав наслідком очевидне викривлення та ігнорування фактів стосовно відповідальності за жахливі терористичні атаки 11 березня 2004 року.

54. Визнає, що країни, які приєднуються до ЄС, досягли суттєвого прогресу в адаптації до acquis[24], але стурбований тим, що деякі з цих країн, маючи незначні або взагалі не маючи традиції незалежних ЗМІ, стикаються з особливими труднощами, пов’язаними із забезпеченням плюралізму в ЗМІ, і сумнівається, що ці країни визнають плюралізм у ЗМІ пріоритетом та вживатимуть адекватних дій для його гарантування.

Ситуація в Італії

55. Відзначає, що рівень концентрації телевізійного ринку в Італії зараз є найвищим в Європі; що хоча італійське телебачення пропонує 12 національних та 10-15 регіональних і місцевих каналів, ринок характеризується як дуополія[25] RAI і MEDIASET, коли обидві компанії разом володіють майже 90% часткою в аудиторії та збирають 96,8% загальних рекламних надходжень (тоді як у Німеччині цей показник становить 88%, Об’єднаному Королівстві – 82%, Франції – 77%, Іспанії – 58%).

56. Відзначає, що група Mediaset є найбільшою приватною телевізійною та телекомунікаційною групою в Італії і однією з найбільших у світі, контролює (крім усього іншого) телевізійні мережі (RTI S.p.A.) та рекламне агентство ліцензованих мовників (Publitalia '80), які були визнані державним органом регулювання комунікацій (рішення 226/03[26]) такими, що формально мають домінуюче становище, порушуючи національне законодавство (Закон № 247/97).

57. Відзначає, що одним із секторів, де конфлікт інтересів є найбільш очевидним є рекламний, оскільки в 2001 році група Mediaset отримала дві третини телевізійних рекламних надходжень (на загальну суму 2,5 млрд. євро), а основні італійські компанії перевели свої вкладення у друковану рекламу в мережі Mediaset, від Rai до Mediaset[27].

58. Відзначає, що Голова Ради Міністрів Італії не вирішив свій конфлікт інтересів як він це публічно обіцяв, але навпаки збільшив свою контрольну частку в компанії Mediaset (з 48,639% до 51.023% акцій), тим самим істотно зменшивши свій чистий борг завдяки значному збільшенню рекламного доходу на шкоду доходам конкурентів (та їх рейтингам), а також, насамперед, на шкоду рекламним надходженням друкованих періодичних видань.

59. Шкодує за фактом, що повторюються зафіксовані випадки урядового втручання, тиску та цензури стосовно корпоративної структури та програми мовлення (навіть щодо сатиричних програм) організації суспільного телемовлення RAI, починаючи від звільнення трьох добре відомих професіоналів на сенсаційне прохання Голови Ради Міністрів Італії у квітні 2002 року (враховуюче те, що абсолютна більшість членів ради керуючих RAI та відповідного парламентського контрольного органу є членами правлячої партії) до поширення тиску на інші ЗМІ, що не є його власністю, призвівши крім усього іншого до відставки редактора Corriere della Sera у травні 2003 року.

60. Відзначає, відповідно, що італійська система являє собою аномалію у зв’язку з унікальним поєднанням економічної, політичної та медійної влади в руках однієї людини – чинного Голови Ради Міністрів Італії, та тим фактом, що Уряд Італії прямо чи опосередковано контролює всі національні телевізійні канали.

61. Відзначає, що в Італії система телерадіомовлення десятиліттями функціонує за непередбачених законодавством обставин, як це неодноразово визнавав Конституційний Суд, у зв’язку з чим зусилля простого законодавця та уповноважених органів виявились неефективними для відновлення законного режиму. RAI та Mediaset продовжують окремо контролювати трьох наземних аналогових мовників, незважаючи на те, що Конституційний Суд у своєму рішенні №420 від 1994 року визнав недопустимим для однієї юридичної особи транслювати більше ніж 20% телевізійних програм, що передаються всередині країни наземними частотами (тобто більше двох програм), та визнав регулятивні положення, встановлені Законом № 223/90, такими, що суперечать Конституції Італії (хоча вони і є "перехідними положеннями"). Крім того, Закон № 249/97 (засновує орган регулювання комунікацій та визначає правила для телекомунікаційних, радіо- та телевізійних систем) також не відповідає приписам Конституційного Суду, який своїм рішенням № 466/02 визнав неконституційною частину сьому статті 3 цього Закону, оскільки вона не передбачає чіткого кінцевого терміну (за будь-яких умов не довшого за 31 грудня 2003 року), коли програми, трансльовані мовниками з перевищенням меж вказаних у частині шостій статті 3, повинні передаватись виключно через супутник або кабель.

62. Відзначає, що італійський Конституційний Суд оголосив у листопаді 2002 року (справа № 466/2002), що існуюча приватна італійська телевізійна система, яка функціонує на національному рівні та в аналоговому режимі, була створена шляхом простого заволодіння частотами de facto (встановлення обладнання без уступки прав та отримання дозволу), і вона немає жодного бажання забезпечити більший плюралізм у розподілі частот та належному плануванні телерадіомовлення... Ця фактична ситуація таким чином не гарантує дотримання зовнішньої плюралізму інформації, що є основною вимогою, яка міститься у вказаній справі конституційного провадження... У цьому відношенні, враховуючи подальше існування (і погіршення) ситуації, яка була визнана незаконною Рішенням № 420 від 1994 року, та існування мереж, які відповідно до Закону 1997 року вважаються "надмірними", повинен бути встановлений остаточний кінцевий термін (абсолютно чіткий, визначений та, відповідно, абсолютно обов’язковий) для того, щоб забезпечити відповідність конституційним положенням. Відзначає, що, незважаючи на все, кінцевий термін реформи аудіовізуального сектора був не дотриманий і відповідний закон був повернутий Президентом Республіки на новий розгляд Парламенту через невідповідність принципам, визначеним Конституційним Судом[28].

63. Відзначає, що принципи, викладені для єдиного суспільного мовника парламентським комітетом із загального керівництва та нагляду за послугами мовлення, а також численні рішення органу регулювання комунікацій (відповідального за впровадження законодавства в галузі телерадіомовлення), що засвідчують порушення законодавства мовниками, не виконуються самими мовниками, які продовжують надавати доступ до національного телевізійного ресурсу вкрай упередженим способом, навіть під час виборчих кампаній.

64. Сподівається, що законодавче визначення терміну "інтегрована комунікаційна система", яке міститься в проекті закону про реформу аудіовізуального сектора (стаття 2, пункт "G" проекту закону Гаспарі), як єдиного значимого ринку не суперечить правилам конкуренції Співтовариства в частині статті 82 Договору про Європейське Співтовариство або численних рішень Суду ЄС[29] і не робить неможливим чітке визначення пов’язаного ринку [reference market].

65. Сподівається, що передбачена проектом закону Гаспарі "система надання частот" не є простою легітимацією фактичної ситуації і не суперечить, зокрема, Директиві 2002/21/ЄС, статті 7 Директиви 2002/20/ЄС[30] або Директиві 2002/77/ЄС[31], які встановлюють, що надання радіочастот для електронних комунікаційних послуг повинно ґрунтуватись на об’єктивних, прозорих, недискримінаційних та пропорційних критеріях.

66. Підкреслює своє гл