Того ж дня Комітетом Міністрів РЄ було схвалено Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, неофіційний переклад якої, здійснений Лабораторією законодавчих ініціатив, наводимо нижче.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО СВОБОДУ ПОЛІТИЧНИХ ДЕБАТІВ У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Схвалена Комітетом Міністрів Ради Європи (РЄ) 12 лютого 2004 року на 872-ій зустрічі Заступників Міністрів закордонних справ країн-членів РЄ

Комітет Міністрів Ради Європи,

відкривши більше ніж 50 років тому для приєднання країн-членів Конвенцію із захисту прав людини і основних свобод (далі – Конвенція), що є найголовнішим у Європі інструментом захисту прав та свобод, які нею гарантовані,

вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами для гарантування та реалізації ідеалів і принципів, що становлять їхню спільну спадщину,

нагадуючи про зобов’язання усіх країн-членів РЄ дотримуватись основоположних принципів плюралістичної демократії, поваги до прав людини та верховенства права, що було підтверджено Главами держав та урядів на їх Другому Самміті у Страсбургу 11 жовтня 1997 року,

підтверджуючи, що основоположне право на свободу слова та інформації, гарантоване статтею 10 Конвенції, становить собою один з найважливіших "стовпів" демократичного суспільства та одну з фундаментальних умов його прогресу й розвитку кожної особистості, як це засвідчено у Декларації про свободу слова та інформації 1982 року,

звертаючи увагу на Декларацію щодо політики для майбутнього у сфері засобів масової інформації, схвалену на 6-ій Європейській Міністерській Конференції з політики у сфері засобів масової інформації, що відбулась у Кракові 15-16 червня 2000 року,

нагадуючи про свою Резолюцію № (74) 26 щодо права на відповідь – можливості особи по відношенню до преси, та Рекомендацію № R (99) 15 щодо заходів стосовно висвітлення засобами масової інформації виборчих кампаній, нагадуючи також про свою Рекомендацію № R (97) 20 щодо "розпалювання ненависті" ("hate speech" [1]) та наголошуючи, що свобода політичних дебатів не передбачає права на висловлення расистських думок або думок, що провокують ненависть, ксенофобію, антисемітизм та всі форми нетерпимості, беручи до уваги Резолюцію № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї РЄ щодо права на приватність,

підтверджуючи пріоритетну важливість свободи слова та інформації, що здійснюється, зокрема, за допомогою вільних та незалежних ЗМІ, для гарантування права громадськості бути поінформованою з питань суспільної важливості та здійснювати громадський контроль за публічними та політичними справами, а також для забезпечення підзвітності та прозорості органів публічної влади, що є необхідним у демократичному суспільстві, але не заперечуючи внутрішніх правил країн-членів щодо статусу та відповідальності посадових осіб,

нагадуючи, що користування свободою слова несе із собою обов’язки та відповідальність, яку повинні усвідомлювати працівники у сфері ЗМІ, та те, що ця свобода може бути законно обмежена у цілях підтримки балансу між здійсненням цього права та повагою до інших основоположних прав, свобод та інтересів, які захищаються Конвенцією,

усвідомлюючи, що фізичні особи, які є кандидатами, або були обрані, або звільнились з посад у політичних органах, займають політичну посаду на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівні, або здійснюють політичний вплив (далі – "політичні діячі"), а також фізичні особи, які займають публічну посаду або здійснюють публічну владу на зазначених рівнях (далі – "посадові особи"), володіють основоположними правами, що можуть порушуватися поширенням інформації та думок про них у засобах масової інформації,

усвідомлюючи, що деякі національні правові системи все ще надають правові привілеї політичним діячам або посадовим особам, спрямовані проти поширення інформації та думок про них у ЗМІ, що не узгоджується з правом на свободу слова та інформації, гарантованим статтею 10 Конвенції,

усвідомлюючи, що право здійснювати громадський контроль за публічними справами може включати поширення інформації та думок про осіб, які не є політичними діячами та посадовими особами,

закликає країни-члени РЄ широко розповсюдити цю Декларацію, з можливим перекладом, та, зокрема, донести її зміст до політичних органів, органів публічної влади та судової системи, а також до журналістів, засобів масової інформації та їх професійних організацій,

звертає особливу увагу на наступні принципи, що стосуються поширення інформації та думок у засобах масової інформації про політичних діячів та посадових осіб:

І. Свобода слова та інформації у ЗМІ Плюралістична демократія та свобода політичних дебатів вимагають, щоб громадськість була поінформованою про питання суспільної важливості, що включає право ЗМІ поширювати негативну інформацію та критичні думки стосовно політичних діячів та посадових осіб, а також право громадськості отримувати їх.

ІІ. Свобода критики державних або публічних інституцій

Держава, уряд або будь-яка інша інституція виконавчої, законодавчої чи судової гілки влади може бути об’єктом критики в ЗМІ. У зв’язку з їх владним становищем, ці інституції як такі не повинні бути захищені кримінальним законодавством проти наклепницьких або образливих висловлювань. Проте, там, де такі інституції мають подібний захист, цей захист має застосовуватись з обмеженнями, таким чином, щоб за будь-яких обставин уникати його використання в якості обмеження свободи критики. До того ж, особи, які представляють ці інституції, залишаються захищеними як приватні особи.

ІІІ. Публічне обговорювання та контроль за політичними діячами

Оскільки політичні діячі вирішили апелювати до довіри громадськості та погодились "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю та потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

IV. Громадський контроль за посадовими особами Посадові особи повинні погодитись з тим, що вони підлягатимуть громадському контролю та критиці, особливо в ЗМІ, з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, тієї мірою, якою це є необхідним для забезпечення прозорості та відповідального виконання їхніх обов’язків.

V. Свобода сатири

Гумористичний та сатиричний жанр, захищений статтею 10 Конвенції, дозволяє більший ступінь перебільшення та навіть провокації доти, доки це не вводить громадськість в оману щодо фактів.

VI. Репутація політичних діячів та посадових осіб

Політичні діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тому на ЗМІ, які критикують політичних діячів, не повинні накладатися суворіші санкції відповідно до національного законодавства. Цей принцип також застосовується до посадових осіб. Відхід від цього правила є допустимими лише у випадках, коли це є украй необхідним для забезпечення можливості виконання належним чином посадовими особами своїх функцій.

VII. Приватність політичних діячів та посадових осіб

Приватне та сімейне життя політичних діячів і посадових осіб має бути захищеним проти висвітлення у ЗМІ відповідно до статті 8 Конвенції. Тим не менше, інформація про їхнє приватне життя може бути поширена тоді, коли це становить прямий суспільний інтерес щодо того, як ці особи виконували або виконують свої функції. При цьому слід брати до уваги необхідність уникнення завдання зайвої шкоди третім особам. Якщо політичні діячі та посадові особи привертають громадську увагу до сфер свого приватного життя, ЗМІ мають право контролювати ці сфери.

VIII. Захист проти порушень з боку ЗМІ

Політичні діячі та посадові особи повинні мати доступ лише до тих засобів правового захисту проти ЗМІ, якими володіють приватні особи у випадку порушення їхніх прав з боку ЗМІ. Відшкодування шкоди та штрафи за наклеп або образу повинні мати розумне пропорційне співвідношення з порушенням прав або репутації інших, а також враховувати будь-які можливі ефективні та адекватні добровільні засоби захисту, що були надані засобами масової інформації та прийняті особами, яких це стосується. Наклеп або образа з боку ЗМІ не повинні призводити до ув’язнення, крім випадку, коли серйозність порушення прав або репутації інших зумовлює дійсно необхідне та пропорційне покарання, особливо, якщо були серйозно порушені інші основоположні права наклепницькими або образливими висловлюваннями у ЗМІ, наприклад, розпалюванням ненависті.

[1] Під "розпалюванням ненависті" ("hate speech") розуміється термін, що охоплює усі форми самовираження, які поширюють, провокують, стимулюють або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм або інші форми ненависті, засновані на нетерпимості, у тому числі нетерпимість у вигляді агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості до меншин, мігрантів та осіб з іммігрантським корінням (відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів РЄ країнам-членам № R (97) 20 щодо "розпалювання ненависті"). Прим. ЛЗІ.

[2] Під "публічними органами" слід розуміти органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені владними пованоженнями. Переклад здійснено Лабораторією законодавчих ініціатив.

Оригінальний текст Декларації можна прочитати тут