Наприкінці листопада 2003 р. Верховна Рада прийняла закон „Про захист суспільної моралі” . Після підписання цього Закону президентом країни він набув чинності і тепер обов’язковий для виконання на всій території України.

Взагалі, багато положень цього Закону викликають сумніви в тому, що законодавець достатньо подумав, коли його приймав. Перші сумніви виникають при ознайомленні з самою назвою Закону. Сфера моралі та сфера юриспруденції — це різні, багато в чому несумісні речі. Етика та право займаються різними складовими життя суспільства. Намагання депутатів регулювати норми моралі і безглузде, і небезпечне. Історично норми моралі регулюються державою тільки в авторитарних та теократичних суспільствах. Яке з них хочуть будувати наші парламентарі - мабуть, то є загадкою навіть для них.

З іншого боку, цілком зрозуміле бажання припинити руйнацію суспільної моралі. В України існує багато проблем із порушенням її норм. Це й реклама в найтиражніших газетах секс-телефонів, кублив («чарівні дівчата сумують»), передачі з елементами жорстокості та насильства, численні низькопробні фільми, вироблені за кордоном (причому там вони по телебаченню не демонструються, бо індексовані, у нас на це поки що не звертається належної уваги). А чого тільки вартий „Чемпіонат країни із стриптизу” (СТБ), який, не дивлячись на протести громадськості (з цього приводу в тому числі було прийнято спеціальне рішення Комісії з журналістської етики) починався до 23 години, коли значну частину аудиторії складають діти...

Якщо менеджери цих медіа думають тільки про свої рейтинги і прибутки, то суспільство має право якось захищати свою молодь. Але, як свідчить світовий досвід, це не обов’язково робити за допомогою спеціальних законів. Наприклад, у Литві закон "Про суспільну інформацію" теж забороняє розповсюджувати порнографічний матеріал. Спеціальний указ уряду регулює обіг еротичних видань та публікацій, що пропагують насилля. Такі видання не звільняються від ПДВ та обмежується сфера їх розповсюдження. Але експертний висновок у суперечливих випадках дає не державний орган, а Комісія з етики журналістів та видавців. Слід зазначити, що у Литві за рішенням Асоціації радіо і телемовників батьки заздалегідь попереджуються про зміст програм. Аналогічна ситуація у Великій Британії. Шкода, що законодавець не помітив цей досвід та пішов іншим шляхом.

Крім того, в Україні вже існувала відповідна нормативна база із захисту суспільної моралі, і вона належним чином не виконувалась (мабуть, до речі, ця доля чекає і на новий закон). Це стосується не тільки опису та показу порнографічних сцен, а й сцен насильства, жорстокості, аґресії, надмірного натуралізму (особливо у передачах про здійснені злочини). Причому увагу треба звернути насамперед на передачі про дійсні події. Бо особливості людського сприйняття такі, що у документальній передачі навіть облитий кетчупом макет сприймається як справжній труп і викликає шок. Треба визначити строгі критерії елементів, які не можна показувати на екрані, це, наприклад, показ статевих органів під час статевого акту, показ крупним планом понівечених тіл, повідомлення прізвищ загиблих до офіційного повідомлення їхніх родичів, документальне зображення сцен страт, агонії, катування. Але це мають робити не державні органи, а самі журналісти через організації журналістського самоврядування, як це робиться в усьому цивілізованому світі.

Сферу моралі не можна регулювати законом не тільки через те, що у різних прошарків населення своя мораль, але й тому, що ця мораль постійно змінюється. Те, що було абсолютно аморальним 10-20 років тому, нині сприймається як цілком нормальне явище. Недаремно Блез Паскаль ще у 1659 р. писав, що "поняття справедливості так же залежить від моди, як і жіночі прикраси".

До речі, про ту нормативну базу, яка вже була до прийнятого нового Закону. Згадаємо тільки про деякі законодавчі акти. В Україні суспільна моральність вже охоронялася законом. Зокрема, ст. 300 Кримінального кодексу "Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості" говорить:

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні -

караються штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюдження.

2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.

Ст. 301 КК регламентує ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів. Вона не менш сувора:

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні -

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, - караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування.

У ст. 46 Закону України «Про інформацію» «Неприпустимість зловживання правом на інформацію» говориться: «Інформація не може бути використана для ... пропаганди війни, насильства, жорстокості». В іншому Законі, «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», цьому питанню приділено кілька статей. У ст. 3 «Неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації» сказано: «Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для ... пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення інших кримінально караних діянь». Ст. 4 «Мова друкованих засобів масової інформації» говорить про те, що «стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається».

Приблизно такі ж норми містяться в законах, що регулюють діяльність інших засобів масової інформації. Ст. 2 «Основні принципи діяльності телерадіоорганізацій» Закону України «Про телебачення та радіомовлення» гласить: «Телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об'єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі. Телерадіоорганізації не мають права ... вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини».

В цьому ж Законі є ст. 31 «Заборона і обмеження реклами»: «Реклама не повинна містити в тексті і зображенні те, що може завдати духовної, моральної чи психічної шкоди молоді і дітям. Забороняється реклама у передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію. І, нарешті, в ст. 41 «Захист прав неповнолітніх телеглядачів і радіослухачів» сказано: «Передачі (фільми), що можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвиткові неповнолітніх, забороняються».

Є відповідна стаття і в Законі «Про інформаційні агентства». У ст. 2, зокрема, говориться: «Інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах вести пропаганду війни, насильства і жорстокості ... розповсюджувати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень...».

Питання захисту громадської моралі розглядаються також у законі, який безпосередньо стосується роботи ЗМІ. Мається на увазі Закон «Про рекламу». Ст. 8 «Загальні обмеження щодо реклами» гласить: «В рекламі забороняється: ... подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров’ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування правилами безпеки; використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача». Хотілося б звернути особливу увагу на останній пункт. Дійсно, в наш час існують технології (наприклад, 25-й кадр), які дозволяють діяти безпосередньо на підсвідомість людини. Використання подібних методів є, безперечно, порушенням прав особистості.

Цікавою у плані захисту прав споживачів є також ст. 19 «Обмеження щодо реклами, розрахованої на неповнолітніх»: «1. Забороняється реклама: з використанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для придбання або споживання неповнолітніми; з інформацією, яка може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них; з вміщенням прямих закликів до дітей придбати продукцію або звернутися до третіх осіб з проханням здійснити покупку; яка використовує легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх; з використанням справжньої або іграшкової зброї. 2. Реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоду неповнолітньому або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров’я та життя ситуацій». Такий захист неповнолітніх повністю відповідає міжнародним вимогам, бо вони самі через брак життєвого досвіду та легковірність некритично сприймають матеріали засобів масової інформації, у тому числі рекламу.

Були і підзаконні акти. 27 квітня 1999 р. Президент України Л.Д.Кучма видав Указ № 456/99 "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян". Згідно з цим Указом, утворюється Всеукраїнська координаційна рада з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. Більш того, передбачено утворення подібних рад на рівні областей, Республіки Крим та міст Київ і Севастополь. Метою діяльності цих рад є "протягом двох місяців ужити невідкладних заходів щодо: запобігання пропаганді жорстокості, бездуховності, насильства у засобах масової інформації; притягнення до відповідальності осіб, винних у ввезенні в Україну з метою збуту чи розповсюдження, у виготовленні, збуті, розповсюдженні або зберіганні з тією ж метою творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, та предметів і продукції порнографічного характеру; упорядкування торгівлі друкованою продукцією еротичного змісту" тощо. Одночасно тим же Указом були схвалені "Основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України", де, зокрема, стоїть завдання "запобігання негативному впливу на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, пропагує наркоманію, пияцтво, алкоголізм та тютюнопаління, випадкам девіантної та антисоціальної поведінки". Але якихось помітних змін у ситуацію в Україні цей Указ, на наш погляд, не вніс.

У квітні 2003 р. Україна приєдналася до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Цей протокол забороняє торгівлю дітьми, дитячу проституцію і дитячу порнографію. Держави-учасниці мають надавати максимальну допомогу щодо розслідування цих злочинів та захисту дітей. Протокол визначає основні дефініції таким чином: “торгівля дітьми означає будь-який акт або угоду, внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або будь-якою групою осіб іншій особі або групі осіб за винагороду або інше відшкодування; дитяча проституція означає використання дитини у діяльності сексуального характеру за винагороду або будь-яку іншу форму відшкодування; дитяча порнографія означає будь-яке зображення будь-якими засобами дитини, яка здійснює реальні або змодельовані відверто сексуальні дії, або будь-яке зображення статевих органів дитини, головним чином в сексуальних цілях”. Кожна держава протягом двох років після приєднання до протоколу має подати до Комітету ООН з прав дитини доповідь про заходи з виконання цього документу.

У березні 2002 р. керівники трьох загальнонаціональних телеканалів України “УТ-1”, “Інтер” та “1+1” підписали Меморандум про запобігання демонстрації “фільмів, які пропагують тероризм, сповнені жахів, сцен насилля і непристойностей”. Підписанти вирішили: “1) не допускати на екранах телеканалів України показу проявів екстремізму, жахів, насилля і непристойностей, вважаючи це мірилом власної громадянської позиції; 2) підтримати ініціативу Національної ради щодо введення з 1 вересня поточного року індексації (позначки) фільмів для дорослих відповідними знаками і передавати дані позначки (знаки) для публікації телепрограм у газетах; 3) розробити пропозиції щодо посилення вимог до обґрунтованості видачі прокатних посвідчень на фільми; 4) підтвердити готовність дотримуватись показу фільмів на телеканалах України, розрахованих на дорослу аудиторію, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством; 5) програмна політика загальнонаціональних телеканалів має бути зорієнтована на створення телепередач для дітей, молоді, соціально значимих проектів, які б виховували в глядачів високоморальні якості; 6) створити спільний моніторинг телерадіопростору України, в тому числі з метою недопущення демонстрацій фільмів, які пропагують тероризм, сповнених жахів сцен насилля і непристойностей”.

Але, як і слід було очікувати, ці заклики залишилися на папері. У листопаді 2002 р. Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення "зобов'язати телерадіоорганізації України демонструвати фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, згідно з умовами Державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та часу демонстрування фільмів: "14" - з 18 години до 6 ранку; "16" - з 21 години до 6 ранку; "18" - з 23 години до 6 ранку; "Х21" - з 00 годин до 6 ранку".

2. Зобов'язати телерадіоорганізації при анонсуванні попереджати про характер таких фільмів і передач.

3. Зобов'язати телерадіоорганізації не застосовувати скорочені варіанти позначення фільмів (передач), запланованих для показу. При друкуванні розкладу телепрограм та анонсуванні фільмів (передач) у пресі має бути подано відповідний віковий індекс глядацької аудиторії згідно з Державним прокатним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів”.

Але й воно, не дивлячись на грізні слова про персональну відповідальність керівників каналів, залишилося тоді без дії.

Абсолютна більшість із цих та інших подібних норм не виконується. То, може, було б варто зосередити увагу саме на виконанні вже прийнятих рішень, а не вигадувати нові?

Якщо говорити про самий новий Закон, то відразу помічаєш, що багато його положень списані з рішень американських судів.

У законодавстві Сполучених Штатів терміни «порнографія» (pornography) і непристойність (obscene) значно відрізняються між собою. «Порнографія» в американському значенні цього терміну ближче до нашого поняття «еротика» і не переслідується по закону. «Непристойності» — це вирази з відверто сексуальною спрямованістю, які, як вирішив Верховний Суд США, лежать за межами гарантій Першої поправки до Конституції Сполучених Штатів. Різниця між порнографічними і непристойними творами полягає, за визначенням Верховного Суду (справа «Міллер проти Каліфорнії», 1973 р.), в тому, що непристойні вирази 1) «зверненні ... до сексуальних інстинктів», 2) описують сексуальну поведінку «під відверто образливим кутом», 3) «демонструють в цілому відсутність серйозної літературної, художньої, політичної чи наукової цінності». Відповідність перших двох критеріїв визначається з точки зору «звичайної людини, яка використовує сучасні суспільні мірки». А останній залежить від точки зору «розсудливої людини» (справа «Поул проти Іллінойса») і таким чином менше залежить від сталих поглядів. Ці критерії призвели до того, що на практиці дуже важко довести непристойність тексту без ілюстрацій, тому газети дуже рідко притягаються до відповідальності за непристойні вирази.

Порнографія за американськими законами може тільки обмежуватися, але не заборонятися. Її характерними рисами (за тією ж справою «Міллер проти Каліфорнії») є те, що вона не має збуджувати у читача «низькі інстинкти», бути «відкрито образливою» для звичайного читача, тобто не містити опис чи зображення «очевидних полових актів, які здійснюються у нормальному чи перекрученому вигляді, що фактично відбуваються чи симульовані», а також «мастурбації, екскремації чи розпутної демонстрації полових органів». Конкретно: чи є той чи інший твір порнографією чи непристойністю - вирішують суди міст і штатів. Порнографія була дозволена Верховним Судом США ще у 60-х роках за умови, що це буде недоступно неповнолітнім, товари не будуть нав’язуватися і відвідувачі будуть приходити усвідомлено.

Місце розташування подібних закладів визначає місцева влада. При цьому не існує якихось усталених норм.

Але ж США — пуританська країна. Нащадки пасажирів „Мейфлауер” і мають суворо ставитися до сексуальної продукції. Це закономірно. Україна ж ніколи не була помічена в якихось теологічних захопленнях. Вона завжди була країною світською, з широким діапазоном припустимого у сфері сексуальної моралі. (Можна було б згадати ще досвід традиційно католицької Польщі. У грудні 1999 р. польський Сейм прийняв закон, за яким термін ув'язнення за виготовлення та продаж порнографії складає 6 років, а за еротичну продукцію — до 3 років. Слід зазначити, що перед голосуванням всім депутатам Сейму були розіслані еротичні журнали. Це викликало великий протест з боку клерикально налаштованих депутатів. Сподіваюся, цей досвід не буде використаний панами депутатами для пропозицій законопроектів, щоб і українців саджали за ґрати через подібні порушення).

Але навіть у США далеко не всі акти з обмеження сексуальної продукції мають успіх. У 1983 р. міська рада м. Міннеаполіс (шт. Міннесота) уповноважила проф. К. МакКінон та відому феміністку А.Двойкін підготувати проект "Декрету про порушення жіночих прав як громадянських прав через порнографію". У цьому декреті порнографія визначається як "практика сексуальної дискримінації, яка сексуалізує субординацію жінок і яка еротизує насильство проти жінок". Цей декрет був прийнятий у Індіанополісі, але скасований федеральним судом як такий, що порушує свободу слова.

Немає нічого поганого, щоб слідувати прикладу інших країн, в тому числі в законодавчій сфері. Було б тільки бажано не втрачати при цьому здорового глузду, почуття міри і пам’ятати все ж таки про історичні особливості розвитку своєї власної країни, про менталітет та моральні норми її мешканців. Шкода, що український законодавець, починаючи брати приклади з американського законодавства, взяв пуританські моральні норми. Було б цікавіше (і значно корисливіше для України), якщо б були продубльовані норми із захисту свободи слова, захисту прав особи, інші норми, які роблять США демократичною країною. Може, тоді б і жити українцям стало трохи заможніше і можна було б запозичити інший американський досвід: там при відвертих передачах телевізійний сигнал кодується, а декодується за допомогою спеціальних приладів (Violence-chip), які дозволять батькам блокувати визначенні канали. Виробництво та ввіз на територію США телевізорів, не обладнаних цією схемою, заборонений. Рівень добробуту американських громадян цілком дозволяє застосовувати такі засоби контролю. А українських?

Шкода, що не брався до уваги досвід європейських країн.

В Іспанії після того, як була скасована ст. 566.5 Кримінального Кодексу (вона передбачала покарання за матеріали, які порушували норми моралі, «добрих звичаїв» та благопристойності), єдиним положенням, яке карає за «публічний скандал», стала ст. 432. При цьому публічним скандалом вважаються «злочини сексуального ексгібіціонізму та провокації». За ст. 432 до кримінальної відповідальності притягаються «ті, хто розповсюджує, продає чи виставляє порнографічну продукцію дітям до 16 років чи розумово неповноцінним людям». Під визначення порнографічних підпадають публікації, де порушена рівновага між передачею об’єктивної інформації та публікацією порнографії. Ст. 432 конкретизує ст. 20.4 Конституції Іспанії, яка спрямована на захист дітей та юнацтва.

У Норвегії суспільна моральність фактично не захищається у законодавчому порядку. Хоча ст. 211 Кримінального Кодексу забороняє образливу і зухвалу поведінку на публіці та публікацію порнографічних матеріалів, але вона ніколи не застосовувалася до преси. У 1997 р. Комітет з питань порушення закону про секс рекомендував послабити санкції цієї статті. Ця рекомендація була відхилена парламентом. Вона стосувалося положення ст. 211, яке забороняє показ “статевих органів у русі”.

Згідно ч. 12 та 13 ст. 4 шведського Закону про свободу преси заборонена публікація фотографій із зображенням сцен сексуального насильства. Але навіть це положення не носить абсолютного характеру, бо для зображень, які мають художню цінність, зроблено виняток. Повністю заборонена дитяча порнографія. Приводом для розгляду суду може також служити зображення несексуального насильства, але подібних випадків дуже мало. Усі інші закони про охорону суспільної моральності були скасовані у Швеції у 1970-ті рр.

Навіть у сусідній Росії так і не набули чинності законодавчі акти, подібні до нашого новоз’явленого закону. Закон РФ "Про вищу раду з захисту моральності телевізійного і радіомовлення в Російській Федерації" був прийнятий Держдумою 10 березня і затверджений Радою Федерації 17 березня. Але 31 березня Президент РФ Б.М.Єльцин наклав вето на цей закон. Він висунув претензії, що цей закон суперечить Конституції Росії. Президент вважав, що зафіксована у ст. 7 можливість видачі телерадіоорганізаціям, на їхнє прохання, заключень ради на інформацію, що планується розповсюдити, у поєднанні зі ст. 3 (те, що рада готує пропозиції для надання пільг) та ст. 4 (каральні методи, що може застосувати рада) могла б призвести до прихованого примушення до попереднього контролю, а, значить, до відродження цензури. (Шкода, що наш гарант Конституції не вбачив подібних аргументів, бо статті в українському „моральному” законі про діяльність Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі явно суперечать ч. 3 ст. 15 Конституції України, яка складається всього з двох слів: „Цензура заборонена”.) Крім того, на думку Б.М.Єльцина, рада порушувала б Конституцію ще й тим, що поєднувала б функції суду та виконавчої влади. За російським законом рада мала право накладати адміністративні штрафи до п'ятдесяти тисяч мінімальних розмірів заробітної плати (хоча це не входить в Кодекс про адміністративні порушення), але критерії оцінки були дуже розмиті, що дає волю суб'єктивізму при визначені покарань.

У травні 1999 р. Б.М.Єльцин наклав вето на ще один Закон, що стосується сфери моралі, — "Про державний захист моральності і здоров’я громадян та про посилення контролю за обігом продукції сексуального характеру". Цей закон мав встановити різницю між законною та незаконною порнографією (це важливо, бо ст. 242 Кримінального кодексу РФ "Незаконне розповсюдження порнографічних матеріалів і предметів" передбачає покарання тільки за незаконну порнографію, тому судді в Росії тимчасово не застосовують цю статтю, чекаючи на прийняття відповідного закону), але визначення, які були дані в Законі, вдалими назвати було не можна. Наприклад, та ж порнографія була визначена як "зображення та (чи) опис сексуальних дій з неповнолітніми, насильницьких дій сексуального характеру, сексуальних дій, що пов’язані з наругою над тілами вмерлих чи що здійснювалися по відношенню до тварин". Але, зрозуміло, що це далеко не повне визначення порнографії. Був у Законі і ряд інших невдалих моментів.

За радянських часів ми вже мали досвід роботи спеціальних органів, які класифікували продукцію, що пов’язана з сексом, — експертних комісій. До їх складу включалися кінематографісти, літературознавці, психологи, лікарі, педагоги, мистецтвознавці, правознавці, психіатри, сексологи, сексопатологи, представники творчих спілок. Це сумнозвісні установи, які у 70-80-х роках забороняли демонстрацію фільмів, які вже тоді були світовою класикою, а деяких естетствуючих інтелігентів саме за висновками подібних комісій було засуджено до ув’язнення за розповсюдження порнографії. (До речі, в Тукменістані за порнографію заборонений до показу фільм Фелліні "Казанова". Так що нам є на кого рівнятися). Враховуючи те, що чітких визначень сексуальної продукції у нашому Законі немає, є небезпека, що Експертна комісія буде вирішувати питання, ґрунтуючись на власних суб’єктивних уявленнях.

Хоча у нас є сусідня країна, де вже протягом тривалого часу з успіхом діють експерті комісії. Це Білорусь. Цілий ряд нормативних актів, присвячених захисту суспільної моралі, діє в Республіці Білорусія. Зокрема, в Постанові Президії Верховної Ради Республіки Білорусія від 21 січня 1992 р. «Про заходи щодо запобігання пропаганди порнографії, культу насильства та жорстокості» передбачено ряд заходів по боротьбі з розповсюдженням інформаційної продукції, яка пропагує порнографію, культ насильства та жорстокості, паплюжить людську гідність та може сприяти здійсненню правопорушень, особливо дітьми та молоддю. Згідно з цією Постановою, при Міністерстві культури, обласних управліннях культури були створенні експертні комісії для оцінки концертів та інших видів видовищ, телевізійних передач, друкованих видань, кіно- та аудіовізуальних творів та іншої продукції з метою встановлення, чи є в них ознаки порнографії, культу насильства та жорстокості. Були також дані відповідні вказівки Митному комітету Білорусія та іншим установам.

25 липня 1997 р. Було прийнято «Положення про порядок публічної демонстрації кіноаудіовізуальних творів, випуску друкованої продукції еротичного характеру, а також продукції сексуального призначення, їх розповсюдження і рекламування фізичними і юридичними особами», яке було затверджено Міністерством культури РБ. Це Положення цікаво перш за все своїми дефініціями. Так: еротичним мистецтвом вважається «зображення людини у всьому багатстві її переживань з урахуванням статевікових та індивідуальних особливостей людей. Еротичне мистецтво гуманістичне і моральне, синкретичне, цілісне, неутилітарне, самоцінне, індивідуальне, воно створює свій світ за законами краси, одухотворяє сексуальність, стверджує дійсно людське у стосунках представників різної статі» (скоріше таке визначення підходить до науково-популярного видання і аж ніяк до нормативного документу). Порнографією ж вважається «вульгарно-натуралістична, огидливо-цинічна, непристойна фіксація статевих стосунків, самоцільна, спеціальна демонстрація в основному голих геніталій, антиестетичних сцен статевого акту, сексуальних вивертів, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь та гідність особистості, часом зводячи її до проявів тваринних інстинктів». Порнотворами — «авторські чи анонімні твори, як правило, тенденційно-прямолінійні, еклектичні, зосереджені на плотсько фізіологічних аспектах статевих відносин, нерідко зображення порнодій супроводжується сценами жорстокості, насилля, моральної розпусти. Творами, що пропагують насилля та жорстокість, — «твори, що орієнтуються на самоцільну демонстрацію актів насилля та жорстокості. У таких творах, як правило, смакуються сцени садизму, жорстокості, особливо по відношенню до дітей та тварин, у тому числі сексуальне насилля, показуються сцени розчленування жертв, катування, знищення людей особливо бузувірськими способами, великі довгі за часом плани закатованих людей та тварин, насилля над трупами, методи виготовлення та використання як звичайної зброї, так і пристосувань для катування. Такі криваві сцени займають основний екранний час чи великий обсяг у відео- і друкованій продукції, яка прославляє шовінізм та національну виключність, расизм та різного роду місії «виправного» характеру, а також пропагує війни та конфлікти як локально, так і у масштабі Всесвіту. Відносини між людьми, тваринами і довкіллям у такій продукції перебільшено жорстокі, безкомпромісні, алогічні, людськоненависницькі, егоцентричні, які наводять на думку одномірної антигуманної життєвої позиції — «вбий чи вб’ють тебе», де тотальне насилля над особистістю — єдиний спосіб існування. Мова таких творів примітивна і однозначна, вона характеризується загостреною грубістю, цинізмом, приниженнями, наклепом, образами, брутальною сваркою як дорослих, так і дітей. Твори, які пропагують насилля та жорстокість, відбивають вульгарно-грубі, аморальні емоції та вчинки індивіда, а то й його садистські, кровожерливі, людськоненависницькі, егоцентристські схильності, що веде до жорстокості та насилля у житті та мистецтві, до теорії расової і національної виключності, мізантропії».

Важко сказати, чим керувалися автори цих визначень. При бажанні під них можна підвести абсолютну більшість творів світового мистецтва, як сучасного, так і класичного, особливо якщо подивитися на те, що може призвести до егоцентризму чи мізантропії. Таким чином, внаслідок нечітких дефініцій, заборона чи обмеження тієї чи іншої продукції цілком залежить від суб’єктивної думки членів відповідної комісії і прямо веде до свавілля у питаннях вільного доступу до друкованої та електронної продукції.

До друкованої продукції, яка містить елементи еротики, насилля та жорстокості, на думку авторів Положення, належить «продукція, яка спеціалізується на повідомленнях і матеріалах еротичного характеру (власно еротичної проблематики) — твори художньої літератури різних жанрів, публіцистики, видання фольклору (казки, анекдоти, частушки, пісні та ін.), література на сексуальні теми (самвидавські посібники з техніки коїтусу, стосунків представників різних статей, сексуальні гороскопи тощо), еротичні журнали, газети, бюлетені, брошури, продукція малих друкарських форм (календарі, плакати, листівки, фотовироби, гральні карти, рекламні проспекти), книжково-журнальна, оформлювательська та пакувальна продукція (художні фотознімки, малюнки, естампи, етикетки для сирників, обкладинки, вкладиші для відео- та аудіокасет, компакт-дисків, жувальної гумки, контрацептивів, одягу тощо). У продукції преси та періодичних видань еротичного характеру повністю і систематично експлуатується інтерес до сексу; тема, ідея, інтриги та прийоми втілення пов’язані у них із сексуальними фантазіями і переживаннями у відношенні людей; людина і кожний предмет у них представлені як об’єкт еротичних переживань».

Таким же чином складені визначення літератури з сексуальної освіти та статевого виховання, продукції, яка містить елементи еротики, продукції, яка містить елементи насилля та жорстокості, відповідної продукції електронних засобів масової інформації і пропаганди (так в оригіналі), продукції театрально-видовищного та зображального мистецтва, продукції сексуального призначення. Відчувається, що навряд чи у складанні цього важливого для Республіки Білорусії документу брали участь кваліфіковані юристи, бо 1) визначення розмиті, подані не юридичною мовою; 2) визначення не дають можливість чітко ідентифікувати предмет, відкривають простір для суб’єктивізму та свавілля.

Такі ж саме вади має і наш, український щойно прийнятий Закон.

Усі спірні питання щодо продукції еротичного змісту має розглядати в Білорусії республіканська експертна комісія (РЕК). До її складу входять мистецтвознавці, педагоги, психологи, лікарі, юристи, соціологи, працівники митниць тощо. Члени експертної комісії мають право вільно входити на всі види видовищ та брати участь у роботі художніх і наукових рад, редакційних колегій. Під егідою республіканської експертної комісії працює постійно діючий семінар, на якому розглядаються питання морально-етичного виховання молоді та боротьби з девіантною поведінкою. Будь-яка продукція, що містить елементи еротики, насилля та жорстокості, мусить мати висновок РЕК. Продаж її допускається тільки у спеціальних приміщеннях у непрозорій упаковці. Кіновідеопродукція еротичного характеру поділяється на три категорії: «х» — міжнародний індекс сексуальної продукції, *** — республіканський індекс продукції, для перегляду якої не допускаються особи до 16 років, **** — республіканський індекс продукції, для перегляду якої не допускаються особи до 18 років. Демонстрація продукції з індексом **** допускається тільки у невеликих кінозалах, далеко від дитячих закладів, а продукції з індексом *** і «х» тільки за рішенням РЕК у кожному конкретному випадку. Причому продукція еротичного характеру може демонструватися на телебаченні тільки з 00.00 до 04.00 за місцевим часом.

Є й інший передовий досвід, який залюбки може використати наш законодавець. В Азербайджані оберігання аудиторії від згубного впливу порнографії набуває цікавих форм. На телебаченні робляться заставки під час надто відвертих сцен, а літом 1997 р. Азербайджан припинив трансляцію нічних програм НТВ через еротичний характер передач.

Закон „Про захист суспільної моралі” теж віддає українські медіа на розсуд державного органу — Експертної комісії. Безліч оціночних суджень, що містяться у законі („пристойне зовнішнє оформлення”, „цинічна, непристойна де