(Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання порядку відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації засобами масової інформації”).

Перш за все - за те, що проект пропонує скоротити антицензурні поправки, недавно введені до статті 45-1 Закону України „Про інформацію” та звузити нові зміни до статті 47-1 цього ж закону, які звільняють осіб від відповідальності за розголошення інформації, яка є суспільно значимою. "На моє переконання, вилучення саме цих положень і є головною метою даного законопроекту", - сказав Микола Томенко, голова парламентського комітету з питань свободи слова та один із авторів зазначених поправок.

На захист законопроекту його співавтор Сергій Правденко звернув увагу на, безперечно, позитивну пропозицію виключити безглузду статтю нового Цивільного Кодексу, де „вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною”. Але особливою цінністю для ЗМІ начебто має бути те, що законопроект містить норми, згідно яких відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням неправдивих відомостей, не може призвести до закриття ЗМІ. Точніше, розмір відшкодування „визначається з урахуванням майнового стану винної сторони та не повинен призводити до припинення діяльності засобу масової інформації”.

На перший погляд, це звучить позитивно для ЗМІ. Але на практиці, в українських медійних реаліях, думаю, що прийняття такої новели призведе до несподіваних для ЗМІ та невтішних для суспільства наслідків.

Візьмемо, наприклад, абстрактну національну газету Ранкові Вісті, яка офіційно належить трудовому колективу, але тихенько утримуєтся відомим політиком „Віктором 1” (відомих Вікторів багато, вибирайте якого завгодно). Газета друкує статтю позаштатного журналіста про іншого відомого Віктора („Віктор 2”), в якій брехня, напівбрехня та поодинокі зернятка правди викладені в кілерській суміші, яка геть не інформує читачів, але створює негативний імідж Віктору 2. Офіційно журналіст отримав гонорар в 200 гривень, але Віктор 1 „під столом” заплатив йому 2000 доларів.

У відповідь Віктор 2 подає позов на захист честі та гідності до редакції газети і журналіста та вимагає відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 гривень від газети та 10 000 від журналіста. Доводячи, що в обох був умисел², Віктор 2 вимагає повного задоволення позову. Для уникнення такого результату відповідачі звертаються до законодавчих змін Правденка-Павленка. Але виявляється, що це не так вже й просто, і досить неприємно.

Оскільки зміни вимагають від суду врахувати майновий стан винної сторони, РВ мусить відкрити свою бухгалтерію суду і Віктору 2 для доведення того, що мінімальний річний бюджет газети є, умовно, 50 000 гривень і тому відшкодування повної суми призведе до її закриття.

Але як досвічений фінансист/юрист (залежно від того, на яку роль якого Віктора вибрав читач), Віктор 2 знає про подвійну та потрійну бухгалтерію, та вносить докази про приховані прибутки, знімки котеджу та машини редактора, вартість яких ніяк не відповідають мізерній офіційній зарплаті та багато інших штучок, які кидають не дуже бажане світло на всі тіньові куточки бізнесу РВ (та можуть привернути увагу податкової). Виявляєтся, що справжний бюджет газети є 500 000 на рік.

Перший прогноз: тільки ЗМІ, які готові на прискіпливу фінансовову ревізію з боку суду та позивача, зможуть скористатися „захистом”, який пропонують Правденко-Павленко. І це справедливо. Дійсно, тільки ЗМІ, в яких все робиться відповідно до закону, повинні мати право користатися таким потужним правовим привілеєм. Але, хоча я особисто вітаю будь-які спроби збільшити прозорість у тіньовому медійному бізнесі в Україні, сумніваюся, що таке нововведення принесе велику радість самим ЗМІ. Воно більше схоже на пастку, ніж на порятунок: з'ясування майнового стану ЗМІ потребує спеціальних знань і суд може призначити експертизу – така експертиза, по суті, може стати позаплановою перевіркою, особливо для ЗМІ, які не до вподоби владі.

Другий прогноз: коли журналіст надасть докази про свої доходи, суд просто залишить їх без розгляду, тому що автори законопроекту не записали подібний привілей для журналістів. Авторів, мабуть, не дуже і хвилювало, що від відшкодування моральної шкоди збанкрутіє журналіст. Але навіть якби вони написали таку норму, журналісти потрапили б в таку саму пастку, як і ЗМІ, та стали б уразливі до різних фінансових перевірок своїх особистих доходів.

Але заради аргументу, скажімо, що адвокат Віктора 2 погано попрацював та не знайшов доказів, які б кидали сумніви на фінансові твердження РВ. Тоді, аби сума відшкодування не призвела до закриття газети, суд виносить рішення, в якому РВ зобов‘язано заплатити позивачеві 50 000 гривень, а журналіст також має виплатити 10 000.

Наступного дня РВ друкує другу кілерську статтю про Віктора 2, написану іншим не-штатним журналістом (бо першому не сподобалося те, що мусив виплатити весь свій тіньовий гонорар за компенсацію Віктору 2). Позовний процес повторюєтся і Віктор 2 знову доводить умисл. Але після виплати 50 000 газета стала на грані свого мінімального річного бюджету. І що тоді має робити суд?

Якщо чітко дотримуватися запропонованої норми, то, мабуть, нічого. Вистрадавши один судовий процес, та виплативши 50 000 гривень (що, з огляду на багатства Віктора 1, не така вже велика сума), Ранкові Вісті завоювали собі картбланш друкувати бруд і брехню без найменшої юридичної відповідальності.

Але забудьмо про РВ, та щедрого спонсора Віктора 1. Згідно запропонованих змін, неприбуткові ЗМІ, якими в Україні є майже всі ЗМІ, навіть не мусять заплатити копійки компенсації щоб заслужити на повну кілерську індульгенцію. Законопроект, таким чином, просто призведе до розміщення найгірших пасквілів у бідних ЗМІ, які не нестимуть ніякої відповідальності. Якщо і зараз багато українських ЗМІ далекі від цивілізованих стандартів професійності та етики, то прийняття норми, запропанованої Правденком-Павленко, призведе до узаконення словесного кілерства, в якому інформування суспільства стане чи не на останньому місці серед цінностей ЗМІ.

Взагалі, окрім суто лобіських мотивів та цехівських інтересів, я ніколи не розуміла різні спроби законодавчо звільняти всі без винятку ЗМІ від фінансової відповідальності за поширення недостовірної інформації без огляду на ступінь їхньої вини. Як можна ставити свідомо кілерські Ранкові Вісті в таке само правове становище як, скажімо, більш-менш професійну газету, яка допустилася добросовістної помилки? Це повний абсурд. Право на свободу слова ніяк і ніде не дорівнює праву окремого ЗМІ на існування.

Взагалі, надання ЗМІ правового захисту від закриття призведе не тільки до крайньої несправедливості та порушення прав людини – тієї, що зазнає шкоду від поширення брехні, але не матиме право на відшкодування, тому що поширювачем була бідна районка чи неприбутковий ТРК. Але призведе і до деградації якості ЗМІ та унеможливлення нормального комерційного розвитку медіаринку.

Можливо, тому, що судові справи проти ЗМІ є відносно новими в Україні, вони часто розглядаються винятково через призму свободи слова. Однак історія преси у США та країнах Європи засмічена трупами ЗМІ, які вмерли після програшу судових справ. Але жодна з цих країн, в яких захист свободи слова не підлягає серйозним сумнівам, не встановили законодавчих обмежень сум компенсації за поширення недостовірної інформації.

Якщо сума відшкодування залежить від ступеню вини ЗМІ/журналіста, якщо в них є право на добросовісну помилку і якщо посадові особи мають менший захист від поширення недостовірної інформації, ніж приватні особи, судові позови є одним із головних ринкових механізмів для розмежування ЗМІ та журналістів, які заслуговують на продовження професії, та тих, яким слід шукати іншу роботу. В Україні, де комерційні та ринкові механізми є слабкими чи взагалі відсутні, судові позови з необмеженими сумами та такі, які можуть призвести до закриття, є чи не єдиним важелем, який відсікає неконкурентоспроможні (непрофесійні, неетичні) ЗМІ та заохочує хоча б якусь якість.

Після нещодавно прийнятих законодавчих змін, внесених Томенком, українські ЗМІ мають майже повний арсенал захисту проти судових позовів, коли вони на це заслуговують. Тому прийняття законодавчих обмежень на суми компенсації, які пропонують Правденко-Павленко, навпаки, призведе не тільки до захисту тих ЗМІ, які на це не заслуговують, але й до пастки фінансової прозорості, на яку вони ніяк не готові.

Але найбільш тривожним результатом буде легалізація словесного кілерства напередодні виборів.

---