Коментують Микола Томенко, Володимир Яворський, Віктор Понеділко, Тетяна Фоміна, Тарас Шевченко. По законопроекту, що отримав характеристику від "адаптованого до європейських стандартів" до "компромісного" і "сирого", депутати голосуватимуть 3 липня .

Коментують Микола Томенко, Володимир Яворський, Віктор Понеділко, Тетяна Фоміна.

У щойно зареєстрованому у Верховній Раді проекті Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (нова редакція) чимало новел. За словами голови Комітету парламенту з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка, найважливішим його достоїнством має стати те, що цей документ допоможе вирішити суперечливі питання ліцензування телерадіоорганізацій.

Документ пропонує вирішення питання прозорості засновників та власників телерадіокомпаній. "Власником телерадіоорганізації" пропонується вважати "фізичну або юридичну особу, яка набула права власності на телерадіоорганізацію або на частку її статутного фонду шляхом заснування чи в інший передбачений законодавством спосіб і формує керівні та наглядові органи телерадіоорганізації").

Пропонується, що інформацію про власників має подавати до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення суб’єкт інформаційної діяльності (телерадіоорганізація або провайдер програмної послуги), коли має на меті отримання ліцензії.

У законопроекті визначається, що у своїй заяві суб'єкти інформаційної діяльності мають вказувати відомості про засновника (засновників) та власника (власників) телерадіоорганізації або організації – провайдера програмної послуги і відомості про розподіл часток статутного фонду; для акціонерного товариства - повний список акціонерів, які володіють пакетами акцій розміром більше 5 відсотків.

Законопроект вказує, що одна телерадіоорганізація може мати лише одну ліцензію на мовлення у кожному територіальному сегменті телерадіоінформаційного ринку - на всю територію України, на регіон (область), на місто.

Це обмеження не застосовується, якщо наступні ліцензії передбачають мовлення з використанням інших способів (технологій) розповсюдження програм і передач.

Але "жодна фізична або юридична особа не має права контролювати у будь-який спосіб через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації, які відповідно до ліцензій здійснюють більше тридцяти п’яти відсотків від загальних обсягів мовлення у відповідному територіальному сегменті телерадіоінформаційного ринку – загальнонаціональному, регіональному або місцевому".

Законопроектом забороняється заснування телерадіоорганізацій: "органами державної влади та місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або Положення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіоорганізації; підприємствами, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій;

іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства; політичними партіям, профспілковим, релігійним організаціями та юридичними особам, які вони заснували; громадянами, які за вироком суду відбувають покарання в місцях позбавлення волі, або визнані судом недієздатними".

Окрема норма вказує, що іноземні фізичні та юридичні особи можуть мати у власності або контролювати у будь-який спосіб не більше 35 відсотків статутного фонду телерадіоорганізації.

Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Окремий розділ присвячений ліцензуванню, що згідно із проектом має бути виключно компетенцією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Ліцензування мовлення іноземних телерадіоорганізацій з використанням радіочастотного ресурсу України забороняється.

Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм, Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення: "наземне теле- або радіо- мовлення – розповсюдження телерадіопрограм та передач по окремих каналах мовлення (ефірне мовлення), каналах мовлення у багатоканальних мережах (кабельне або ефірно-кабельне мовлення), мережах мовлення (мережеве мовлення)

супутникове теле- або радіо- мовлення – розповсюдження телерадіопрограм та передач з використанням супутника, як кінцевого засобу їхньої доставки для безпосереднього прийому споживачами; надання програмної послуги – формування пакетів програм та забезпечення можливості їх перегляду користувачам (абонентам) багатоканальних мереж".



Законопроектом визначено структуру національного телебачення і радіомовлення України. В документі запропоновано зберегти систему державних ТРО.

Окремим важливим питанням законопроекту є статті, що регулюють діяльність НТКУ та НРКУ.

Визначено, що Національна телекомпанія України (НТКУ) і Національна радіокомпанія України (НРКУ) є державними телерадіоорганізаціями. Проект закону вказує, що статути цих компаній мають затверджуватися Законом України.

Проект пропонує такий склад Громадської ради НТКУ та НРКУ, який затверджується Верховною Радою за поданням: 9 осіб – депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України, 4 особи - Президентом України та 4 особи - об’єднаннями громадян. Статус Громадських рад НТКУ та НРКУ визначається статутами цих телерадіоорганізацій.

Пропонується, що керівники Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Верховної Ради України. Кандидатуру на посаду керівника НТКУ (НРКУ) визначає і вносить до Верховної Ради України Громадська рада НТКУ (НРКУ). Пропозицію про звільнення з посади керівника НТКУ (НРКУ) з відповідним обгрунтуванням готує та вносить до Верховної Ради України Громадська рада НТКУ (НРКУ).

Законопроект вказує, що "організаційно-правовий статус Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України може бути реорганізований лише в статус Суспільного телебачення і радіомовлення".

Законопроект містить і інші несподівані, а часом суперечливі положення, зокрема, вказується, що "телерадіоорганізації зобов'язані безкоштовно повідомляти рішення судів загальної юрисдикції, що набрали чинності і містять розпорядження про оголошення їх через дану телерадіоорганізацію, а також рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, які стосуються діяльності даної телерадіоорганізації".

Крім того, "телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від розповсюдження повідомлень про надзвичайні обставини. Право на використання телебачення і радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних обставин".

"Трансляція сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим проводиться відповідно до Державного замовлення та на основі договору. На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України та Голови Конституційного Суду України державні телерадіоорганізації надають їм час для екстрених офіційних виступів з важливих питань державного життя".

"Державні телерадіоорганізації зобов'язані передбачати в своїх програмах час і форми для забезпечення можливості виступів народних депутатів України з питань їхньої депутатської діяльності".

"Протягом доби після закінчення терміну дії ліцензії або після отримання офіційного повідомлення про анулювання ліцензії ліцензіат зобов’язаний припинити мовлення.

Незаконне продовження мовлення тягне за собою персональну відповідальність керівника телерадіоорганізації, керівника організації чи підприємства зв’язку, які надають послуги в експлуатації технічних засобів мовлення відповідно до законодавства України".

"Ведучі, диктори та інші учасники передачі за межами часу, який відведено на рекламу, не мають права спеціально демонструвати товари чи продукцію та послуги або характеризувати їх споживчі якості як прямо, так і опосередковано".

"Телерадіоорганізаціям забороняється займатися рекламою під виглядом надання інформації: вказувати реквізити виробника продукції чи послуг, адресу, контактний телефон, рахунок, комерційні ознаки товару чи послуг".

Третього липня проект законопроект буде винесено на голосування парламенту для включення його у порядок денний та голосування у першому читанні.

"Детектор медіа" звернулася до експертів з проханням визначити переваги та недоліки цього законопроекту, а також ті його положення, які, на їх думку, є найбільш контроверсійними.

Микола Томенко, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації:

- Проект внесено мною та народними депутатами України О.Зінченком, М.Баграєвим, Ю.Артеменком, В.Яворівським. Хочу наголосити, що необхідність серйозного реформування Закону “Про телебачення і радіомовлення” стала очевидною ще кілька років тому. Прийнятий у 1994 році Закон не міг змістовно охопити основні проблеми розвитку телерадіоінформаційної галузі, оскільки на час його створення національний телерадіоінформаційний ринок лише починав формуватися. Галузь характеризується надзвичайно високими темпами технологічного розвитку, яку не відображав старий закон. Нині чинний закон недостатньо чітко визначав предмет і процедуру ліцензування телерадіоорганізацій й містив чимало положень, не узгоджених з прийнятими пізніше законодавчими актами. Завдяки цьому занадто великий обсяг відносин у сфері ліцензування, проведення конкурсів тощо регулювався підзаконними актами.

Необхідність реформування Закону “Про телебачення і радіомовлення” підтвердила кількість змін та поправок до нього: менш ніж за десять років було прийнято одинадцять відповідних законодавчих актів. Але такий шлях удосконалення Закону виявився неефективним.

При розробці щойно зареєстрованого законопроекту максимально враховувалися висновки європейських експертів, які провели аналіз Закону з точки зору відповідності нормам та принципам Європейського законодавства. В зареєстрований щойно проект Закону включено положення Європейської конвенції про транскордонне телебачення та рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи “Про зображення насилля в електронних ЗМІ”, “Про заходи щодо сприяння плюралізму в медіа”, “Щодо незалежності та функцій регулюючих органів в телерадіомовному секторі”.

У цьому законопроекті, серед іншого, визначено структуру національного телебачення і радіомовлення, яку складають система Суспільного телерадіомовлення, приватні, державні, комунальні та громадські телерадіоорганізації. Визначено також спеціальний статус Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України та запропоновано компромісні механізми призначення їхніх керівників – за участі Верховної Ради України та Президента України

Також у проекті закону докладно викладено принципи, засади, механізми та процедуру ліцензування. Законопроект мінімізує можливості зловживань та адміністративного тиску під час ліцензійного процесу.

У цьому законопроекті пропонується через механізми ліцензування мовлення надати Національній раді реальні важелі впливу на формування змістовних аспектів національного інформаційного простору, моделювання його розвитку, за умов забезпечення свободи слова, незалежності ЗМІ, вільного інформаційного обміну та принципи європейських конвенцій, зокрема, конвенції про транскордонне телебачення.

Проте, окремі норми цього законопроекту потребують ширшого громадського обговорення та експертизи. Парламентський комітет зі свободи слова та інформації зробить усе необхідне, щоб цей документ на виході став оптимальним і ефективно діючим.

Володимир Яворський, юрист Асоціації мережевих телерадіомовників України:



- Проект Закону України “Про телебачення і радіомовлення” не є новим. Він більшою своєю частиною повторює проект, що був зареєстрований у Верховній Раді України ще в кінці 2000 року.

Серед позитивних сторін можна відзначити: певну структурну послідовність, в ньому краще визначені терміни та процедура ліцензування.

Але він також має багато юридичних недоліків. Проект не відповідає європейським стандартам у багатьох положеннях і потребує серйозного доопрацювання. Серед кричущих недоліків слід відзначити:

1. Недосконалість визначень, що не дозволить нормально працювати цьому законові (наприклад, визначення понять “виробника телепродукції”, “власника телерадіоорганізації”, “вітчизняна аудіовізуальна продукція” тощо), а вживання самих визначень є достатньо непослідовним – наприклад, поняття „передача” та „аудіовізуальна продукція” (остання взагалі не визначена) вживаються почергово і в цьому, насправді, є велика плутанина.

2. Установлена абсолютно зайва та необЄрунтована процедура реєстрації для телерадіоорганізацій до Державного реєстру, як суб’єкта інформаційної діяльності, що є бар’єром перед процедурою ліцензування. Ця процедура просто не має перед собою мети, оскільки не встановлює жодних обов’язків та не дає жодних прав, окрім права на отримання ліцензії. Її можна сприймати як попередній відбір до ліцензування. Слід було б просто установити внесення Національною радою після видачі ліцензії даних до відповідного реєстру. При цьому телерадіоорганізація не повинна вчиняти додаткових дій.

3. Проект регулює рекламу, спонсорство та розміщення анонсів, що суперечить прийнятому у першому читанні нової редакції Закону України “Про рекламу”.

4. Положення про право на спростування, на відповідь, відшкодування моральної шкоди суперечать Цивільному Кодексу України, що набере чинності 1 січня 2004 року.

5. Ускладнені правила обліку та зберігання передач (у законі залишилося без виправлення поняття “аудіовізуальні твори”).

6. Відсутній перелік правопорушень телерадіоорганізацій, за які на неї можуть накладатися стягнення і також, відповідно, розмір санкцій. Цим порушено головний принцип про визначення відповідальності: має бути диспозиція та санкція. Тепер орган державної влади, що на практиці не має умов незалежного існування, отримує надзвичайні повноваження карати за все, за що хоче. А мовники не знатимуть, як працювати, щоби не здійснити порушення.

7. В Проекті не визначено, принаймні, перехідних норм щодо обмеження діяльності державних телерадіоорганізацій з метою їх подальшої реорганізації . В рекомендаціях Ради Європи чітко зазначено, що “державне телебачення є несумісним із демократичним устроєм”. Можна сказати, що це лише рекомендація, але думаю, що це більше наш вибір у бік демократії чи автократизму.

Цей перелік недоліків є далеко невичерпним. Усім зрозуміло, що нова редакція необхідна, проте суперечки будуть точитися над принципами та процедурою реалізації цього закону. Але думаю, що важливість нового закону буде сприяти роботі над цим проектом.

Віктор Понеділко, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

Проект достатньо адаптований до рекомендацій Ради Європи і щодо законодавства про регулюючі органи, і щодо законодавства про захист прав національних меншин, щодо проведення відкритих конкурсів на отримання ліцензій на обмежений ресурс. Враховано вимоги Конвенції про транскордонне телебачення щодо невтручання в ретрансляцію, хоч її і не ратифіковано в Україні.

В законопроекті практично знято усі питання, що стосувалися ретрансляції. Крім того, проект вводить нові принципи діяльності телеорганізацій та державної політики в цій галузі. Це концептуально нові положення: "Держава проводить політику протекціонізму щодо вітчизняних телерадіоорганізацій та розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва. ...Держава підтримує об’єднання суб’єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації. Держава не чинить перепон прямому прийому радіо і телевізійних програм та передач із сусідніх країн, які транслюються мовою національної меншини або подібної до неї регіональної мови.

Держава встановлює дійові обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і місцевого самоврядування.

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне й відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення.

...Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації. Держава не допускає подвійного ліцензування одного й того ж виду діяльності".

Чітко, до деталей, днів та хвилин прописаний порядок ліцензування та проведення конкурсу на отримання ліцензій, чого в попередньому законі не було. Також виписано поняття ліцензійного збору.

Є й ще певні новації. Ліцензії розподіляються на ліцензії на мовлення на всю територію України, на область, містечко, район, регіон.

Вводиться така обов'язкова категорія, як ліцензійні умови – перелік організаційних, фінансових, технологічних, кваліфікаційних вимог до суб'єкта ліцензування. У іншому випадку заяву його загалом не будуть розглядати. Адже не може, як це трапляється зараз, КСП чи гірничо-збагачувальний комбінат претендувати на ліцензію на кабельне чи дротове мовлення.

Вводяться більш чіткі гарантії діяльності журналістів, творчих працівників телебачення та радіо. Здійснюється спроба чітко розділити власника та засновника ТРК. Визначаються права власника та засновника, унеможливлюється їх розповсюдження на творчу діяльність компанії.

Більш чітко прописано порядок ліцензування кабельних мереж. Вводяться нові поняття, зокрема, " кабельної послуги", "провайдера кабельної послуги".

Щодо негативів, думаю, вони виявляться під час слухань у парламенті. Як на мене, очевидний негатив у тому, що проект з'явився досить запізно. Він мав би бути років два-три тому назад.

Чесно кажучи, я знаю думку однієї із зацікавлених сторін, які ознайомилися із текстом проекту і сказали приблизно так: не видно замовника. Тобто проект настільки компромісний, що лобіста його немає.

Очевидно, що найбільше суперечок викличуть норми, що стосуються національних теле- та радіокомпаній. Хоч важливим є той пункт, що визначено статус державних телерадіокомпаній як державних підприємств, а не бюджетних установ, які виконують державне замовлення. А державне замовлення забезпечується державними коштами. Крім цього, тепер вони абсолютно законно зможуть займатися комерційною діяльністю.

Комусь це не сподобається. Але зараз статут будь-якої телеорганізації не відповідає вимогам кримінального закону.

Що з цього проекту залишиться на виході з парламенту, важко сказати. Творчість Верховної Ради іноді немає меж.

Тетяна Фоміна, юрист Національної асоціації телерадіомовників:

- Проект закона гораздо хуже, чем мы ожидали. Мы присылали в Комитет свои замечания к проекту, и некоторые были учтены. К примеру, уже нет пяти лицензий для кабельщиков. Очень важно, что в проекте подчеркнуто, что не допускается двойное лицензирование одного и того же вида деятельности. Это скрытая попытка отменить действие Закона "О радиочастотном ресурсе" в отношении телерадиокомпаний.

Навели порядок и в сроках лицензирования. Сроки, установленные действующим законодательством, выполнить нельзя, поэтому они постоянно нарушаются. Сейчас у нас действует норма, согласно которой проведение конкурса и поведение итогов, выдача лицензии должны произойти в течение месяца.

Положительным моментом есть введение залога для претендентов на лицензию. Но 10% - это многовато. Сейчас, на мой взгляд, методика исчисления стоимости лицензионного сбора в корне неправильная. Теперь законопроект дает Нацсовету возможность определять, сколько это будет стоить для компании, которая будет вещать в Киеве или в Мелитополе.

Естественно, это должно быть согласовано с Министерством экономики и профильным комитетом Верховного Совета, что тоже является положительным моментом законопроекта. Но если Нацсовет хоть немного приблизится к реальным ценам, то 10% от лицензионного сбора в качестве конкурсной гарантии – это чрезвычайно много для телекомпании. Ведь эти деньги уходят в бюджет, компании, не выигравшие конкурс, их просто потеряют. Их надо или возвращать, или уменьшить сумму залога. Хотя конкурсная гарантия – это благо, ведь таким образом компания подтверждает свое желание участвовать в конкурсе.

Хотя негативных моментов, конечно, в проекте закона больше. Чувствуется, что законопроект очень сырой, он пестрит логическими ошибками. Это все поправимо, но мне кажется, что все таки на первое чтение нужно было выносить более отточенный законопроект.

Из проекта трудно понять, каким образом будет лицензироваться сетевое вещание. Текст труден для восприятия даже юриста.

Не смогли законодатели определиться, кто в области телерадиовещания будет контролировать деятельность телерадиокомпаний. С одной стороны, сказано, что Нацсовет – единственный орган регулирования. В то же время, указывается, что в составе Кабинета Министров создается специально уполномоченный орган в сфере телевидения и радиовещания. Опять пойдет перетягивание канатов от Кабмина, Госкомсвязи к Нацсовету. Я убеждена, что должен быть один орган, занимающийся всеми телерадиокомпаниями.

В проекте есть статьи, регулирующие вопросы рекламы, участия в избирательных компаниях. Я думаю, что это лишнее, поскольку по этим вопросам есть специальные законы.

Я сторонник свободных рыночных отношений и мне не понятно требование законопроекта всем производителям телерадиопродукции регистрироваться в Нацсовете.

Кроме этого, законопроект описывает процесс лицензирования в Нацсовете, но принцип гласности конкурса не учтен. Нет нормы, которая бы обязывала приглашать всех претендентов на конкурсный отбор.

В ст. 28 указано: "Основу програмної концепції кожної телерадіоорганізації в Україні мають складати: інформаційно-аналітичні та публіцистичні передачі; культурно-мистецькі передачі; науково-просвітницькі передачі".

Я так понимаю, что теперь у нас развлекательных программ не будет? Согласно проекту выходит, что так.

Еще один важный аспект: что является основанием для переоформления лицензии.

К сожалению, этот законопроект тоже не говорит о том, в каких случаях, за какую сумму ТК должна переоформлять лицензию. Это пробел.

По моему убеждению, закон должен оставить минимум вопросов на откуп Нацраде, максимальное количество вопросов должно быть прописано. Как, к примеру, и то, в каком официальном средстве массовой информации Нацрада должна публиковать официальные сообщения о конкурсах и его результатах.

В проекте дано понятие ретрансляции, но не понятно, так можно ли ретранслировать или нельзя?!.

Кроме того, очень важно, чтобы к закону были даны "Переходные положения". Раньше все ТРО получали лицензии в конкурсном порядке, лицензия заканчивалась, и компания получала право снова участвовать в конкурсе. Компания-вещатель имела преимущество среди других претендентов получить лицензию повторно, поскольку она уже пользовалась каналом. Что сделали наши законодатели летом 2001 года? Были внесены изменения в Закон, согласно которым компания-вещатель получает право продления лицензии еще на столько же лет. Конкурс объявляется только тогда, когда компания нарушила законодательство. Но с введением этих изменений большое количество компаний, срок действия лицензий которых закончился не за 180, а за 130 дней, утратили преимущественное право (по старому закону) и не приобрели право продления лицензии (по новому закону). Хотели как лучше, а получилось - как всегда.

Поэтому важно продумать, как этот закон может повлиять на вещателей и предотвратить негативные моменты, чтобы не ухудшить уже существующее положение. Я убеждена, что важно разрешить, особенно ретрансляционным компаниям, доработать по старым лицензионным условиям. А не менять посреди беговой дорожки правила забега. Для этих компаний должны быть предусмотрены специальные нормы. Это нужно решить на уровне закона, а не на уровне толкования Национального совета.

Тарас Шевченко, юрист, експерт у галузі права ЗМІ:

- Нова редакція Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, яка минулого тижня була зареєстрована народними депутатами України Зінченком, Томенком та іншими є безумовно набагато кращою, ніж проект, який було представлено на розсуд громадськості десь у лютому цього року. Зокрема, набагато більш зважено вирішені питання ліцензування, ретрансляції, вживання мов та інші.

Не хочу сказати, що цей проект є ідеальний, оскільки багато положень ще будуть доопрацьовуватися і таке доопрацювання дійсно потрібне, однак загальне враження – це проект, з яким можна працювати далі.

Проект закону має всі шанси стати хорошим законом, який вирішить багато існуючих проблем у галузі телебачення і радіомовлення. Для цього потрібна організація широкої дискусії навколо проекту, оскільки тільки в дискусії та критиці можуть бути перевірені ті чи інші концепції та положення. Було б дуже добре щоб така критика висловлювалася саме на стадії розробки проекту, а не тоді коли проект вже став законом.

Також сподіваюся, що проект буде направлено на аналіз міжнародним організаціям, які мають серйозний досвід у цій галузі. Чого на мою думку не варто робити, так це поспішати з прийнянням закону. Хороші закони потребують часу.