УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про Концепцію національної інформаційної політики

З метою сприяння забезпеченню реалізації національної інформаційної політики, загальному розвитку інформаційного простору, модернізації інформаційної інфраструктури, інформаційних і телекомунікаційних технологій, ефективному формуванню і використанню національних інформаційних ресурсів; боротьбі з тіньовою економікою в інформаційній сфері, п о с т а н о в л я ю:

1. Схвалити Концепцію національної інформаційної політики (додається).

2. Засади і принципи Концепції національної інформаційної політики розглядати як основу для розробки проектів законів та інших нормативно-правових актів у сфері інформаційних відносин.

Президент України Схвалено Указом Президента України

“Про Концепцію національної

інформаційної політики”

від ______________ № ____

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Ця Концепція визначає правові, економічні та організаційні засади національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України.

Розділ І.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення національної інформаційної політики

Під національною інформаційною політикою Концепція розуміє стратегію, напрями діяльності та завдання держави в галузі творення, збирання, обробки, зберігання, використання та поширення інформації в суспільстві.

Стаття 2. Мета Концепції

Метою Концепції є створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації. Стаття 3. Сфера дії Концепції

Дія цієї Концепції поширюється на суспільні відносини у сфері інформаційної діяльності, на формування і здійснення збалансованої інформаційної політики як складової частини соціально-економічної політики держави з пріоритетом національних інтересів України, та стратегії розвитку і використання національних інформаційних ресурсів.

Дія Концепції не поширюється на інформаційні відносини, що виникають у процесі побутового спілкування, літературно-мистецької та науково-творчої діяльності, на зміст інформації, що є продуктом художньої творчості.

Стаття 4. Основні напрями національної інформаційної політики

Основними напрямами національної інформаційної політики є:

- у сфері суспільних відносин:

забезпечення конституційних прав громадян на свободу слова та діяльності в інформаційному просторі України, недопущення втручання у зміст і внутрішню організацію інформаційних процесів, окрім випадків, визначених Конституцією України;

створення розвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури для творення, збирання, обробки, зберігання та використання національних інформаційних ресурсів;

збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України, її інформаційна та національно-культурна ідентифікація у світовому інформаційному просторі;

всебічна державна підтримка засобів масової інформації та забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю; забезпечення вільного функціонування засобів масової інформації;

створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства, зростання ролі засобів масової інформації у розвитку українського суспільства.

- в економічній сфері:

збереження та ефективне використання державної та комунальної власності на підприємства, інші обєкти національного інформаційного простору України, які в установленому законодавством порядку визнаються обєктами стратегічного значення;

створення сприятливих умов для розвитку та захисту прав субєктів права всіх форм власності на обєкти національного інформаційного простору України;

сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, в тому числі рекламної;

розвиток ринку інформаційних ресурсів у поєднанні з державним регулюванням інформаційної діяльності, створення умов для комерційної діяльності в інформаційній сфері;

економічна підтримка державою розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційної системи України в цілому незалежно від форм власності на об’єкти, що будуються і розвиваються, сприяння розробці і впровадженню новітніх інформаційних технологій;

підтримка вітчизняного виробника інформаційного продукту; - в організаційній сфері:

створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, об´єднань громадян; адміністративний, технічний, правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, інформаційних ресурсів у цілому;

дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних договорів та угод у галузі міжнародного інформаційного співробітництва, згода на обов’язковість яких надана Україною;

інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентноспроможної інформаційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

забезпечення ефективної присутності України в світовому інформаційному просторі шляхом розвитку транскордонного мовлення, поширення у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції;

послідовне здійснення заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації, вдосконалення, використання та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Розділ ІІ

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 5. Державна політика щодо засобів масової інформації

Державна політика щодо функціонування та розвитку засобів масової інформації спрямована на:

- у правовій сфері:

удосконалення правового поля функціонування засобів масової інформації як інституту правової держави і демократичного суспільства;

забезпечення вільного доступу всіх політичних сил (у т.ч. опозиційних) до засобів масової інформації;

суворе дотримання конституційних норм щодо недопущення цензури, в т. ч. з боку засновників засобів масової інформації;

захист журналістів і персоналу засобів масової інформації від дій, які перешкоджають виконанню ними службових обов'язків, а також громадян, установ, підприємств і організацій від зловживань працівників засобів масової інформації;

забезпечення прозорості діяльності засобів масової інформації, законності одержання, використання та поширення інформації; забезпечення рівності усіх суб'єктів правовідносин в інформаційній сфері, запобігання зловживанню правом на свободу інформації; упорядкування національного телерадіоефіру, удосконалення нормативно-правової бази з питань користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання частотного діапазону, стандартів діяльності телерадіокомпаній, збалансування інтересів вітчизняних телерадіокомпаній незалежно від форм власності, забезпечення відкритості процедури ліцензування їх діяльності у телерадіопросторі;

удосконалення діяльності та розповсюдження продукції іноземних засобів масової інформації на території України;

- в економічній сфері:

сприяння розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг;

утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформпродукту в цілому і розробка системи заходів, спрямованих на розвиток україномовних засобів масової інформації;

запровадження різних форм державної, комунальної та недержавної грантової підтримки соціально важливих засобів масової інформації;

сприяння запровадженню і розвитку маркетингових стратегій у діяльності засобів масової інформації з метою підвищення якості і конкурентоспроможності інформаційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

недопущення рекламної діяльності, спроможної завдавати шкоди інтересам споживачів; створення сприятливих умов для представлення у засобах масової інформації реклами продукції, виробленої в Україні;

вироблення тиражної політики щодо державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, яка забезпечує доведення до всіх верств населення нормативно-правової та іншої офіційної інформації;

проведення виваженої цінової політики щодо державних і комунальних засобів масової інформації, використання стратегії диференційованих цін, яка забезпечує їх доступність для соціально слабозахищених верств населення, людей з обмеженими фізичними можливостями, жителів віддалених і важкодоступних районів;

створення сприятливих умов щодо залучення інвестицій для реалізації довгострокових проектів;

спрямування іноземних кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання, закупівлю продукції і обладнання на конкурсних засадах;

активізацію процесу залучення коштів населення до інвестиційної сфери шляхом випуску облігацій, цінних паперів під конкретні інвестиційні проекти для розвитку місцевих телевізійних та радіо мереж;

- в організаційній сфері:

створення аналітичних служб для моніторингу процесів і тенденцій у розвитку вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації та підготовки пропозицій для прийняття управлінських рішень; розширення використання потенціалу засобів масової інформації, зокрема мультимедійних, в удосконаленні освітнього процесу; створення спеціалізованого освітнього та культурологічного телерадіоканалів;

створення і розвиток громадського телебачення і радіомовлення;

забезпечення функціонування системи іномовлення;

створення розгалуженої системи кореспондентських пунктів державних засобів масової інформації за кордоном;

забезпечення вільного доступу населення до світових інформаційних ресурсів, розробивши механізм і критерії адаптації програм закордонних виробників для українського споживача;

розширення мережі кабельного та супутникового телебачення у регіонах з обмеженим прийомом сигналу загальнонаціональних каналів;

здійснення програми матеріально-технічного, технологічного та кадрового забезпечення розвитку місцевих засобів масової інформації;

створення і розвиток електронних аналогів друкованих засобів масової інформації;

сприяння створенню єдиної ком’ютерної мережі розповсюдження матеріалів вітчизняних інформаційних агенцій;

захист авторських прав на інтелектуальну власність;

захист прав споживачів телерадіоінформаційних послуг шляхом сертифікації обладнання і послуг, контролю їх якості;

створення інтегрованої системи збору, обробки, творення та розповсюдження інформаційного продукту, що має задовольняти зростання суспільних потреб в інформації;

удосконалення засобів розповсюдження інформації на базі новітніх технологій, зокрема впровадження оптико-волоконних і супутникових каналів зв'язку; створення мультимедійних систем і мереж для розширення можливостей медіа-індустрії;

розбудова системи засобів масової інформації як найбільш ефективного джерела формування суспільної думки;

активне використання засобів масової інформації для обговорення соціально значущих проблем, ідей і проектів з метою підготовки населення до сприйняття нових явищ суспільного життя;

зростання ролі засобів масової інформації в утвердженні позитивного іміджу України на міжнародному рівні.

Розділ ІІІ.

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І РОЗВИТОК ТЕЛЕРАДІОІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Стаття 6. Пріоритетні завдання формування телердіоінформаційної інфраструктури

Пріоритетними завданнями держави щодо формування сучасної телерадіоінформаційної інфраструктури України вважаються:

захист національних інтересів України в умовах глобалізації інформаційних процесів, входження до світового інформаційного простору і глобальних інформаційних мереж, кардинальне удосконалення телекомунікаційних і аудіовізуальних технологій;

створення супутникового каналу Всесвітньої служби іномовлення України;

інтеграція телерадіоінформаційної структури України у телерадіоінформаційний простір країн-членів Європейського союзу та у світовий телерадіоінформаційний простір, приєднання Національної інфраструктури зв’язку України до Європейської інформаційної інфраструктури та до Глобальної інформаційної інфраструктури (GII).

Стаття 7. Вимоги до національної інформаційної інфраструктури

Головними вимогами до національної інформаційної інфраструктури є:

забезпечення відповідності національної інформаційної інфраструктури вимогам міжнародних стандартів і рекомендацій ІTU i ISO/IEC, що забезпечить взаємодію її технічних засобів, інформаційних пристроїв і послуг з такими, що діють у світовому інформаційному просторі в складі GII;

створення єдиної Національної інтегрованої багатосервісної широкосмугової мережі звязку, що забезпечує, зокрема, розподіл і поширення телерадіопрограм;

розробка та технологічна підготовка виробництва в Україні основних видів технічних засобів телерадіомовлення та необхідних компонентів;

оптимізація мереж і розподілу потоків інформації та каналів, зростання ефективності використання мереж, модернізація та розвиток мереж із забезпеченням необхідного рівня якості їх функціонування;

забезпечення достатніх рівнів витривалості та надійності в умовах надзвичайних ситуацій та в умовах особливого стану;

розвиток мереж із застосуванням сучасних і перспективних засобів і новітніх радіотехнологій;

забезпечення якості та розвитку номенклатури послуг телерадіомовлення і зв’язку у відповідності до вимог Європейського союзу;

адаптація державної нормативно-технічної та правової бази до вимог міжнародного законодавства з пріоритетом задоволення технічних і технологічних вимог Європейського союзу;

відновлення проводового мовлення як соціально значущої послуги для трансляції програм державного, обласного та місцевого мовлення і сигналів оповіщення в умовах надзвичайних ситуацій (проводове мовлення є готовою інфраструктурою для запровадження інтерактивного багатопрограмного цифрового радіомовлення).

Стаття 8. Головні технічні принципи розвитку

телерадіоінформаційної структури.

Розвиток телевізійного і звукового мовлення в Україні здійснюватиметься у відповідності до світових тенденцій гармонійного переходу до цифрового та інших систем мовлення. При цьому на перехідний період передбачається співіснування систем аналогового і цифрового мовлення, що дозволить забезпечити:

повне охоплення населення України загальнонаціональними програмами телевізійного і звукового мовлення, областей – обласними програмами, населених пунктів – місцевими програмами;

суттєве зростання кількості каналів телевізійного, звукового та інтерактивного мовлення; вдосконалення технічної якості програм телевізійного мовлення в результаті впровадження у перехідний період удосконаленої системи телебачення ENHANCED SECAM, а також використання систем PAL та PALplus, введення цифрового звукового супроводу та автоматичної корекції накопичуваних спотворень, і в подальшому - цифрового телевізійного мовлення за стандартами DVB;

зростання технічної якості програм звукового мовлення і служби мовлення в цілому шляхом впровадження систем покращеного стереофонічного та багатопрограмного мовлення, а також цифрового мовлення за системою DAB;

зменшення негативного екологічного впливу засобів мовлення на навколишнє середовище, зниження енергоспоживання, зменшення вартості мереж і їх експлуатації;

створення багаточастотних і синхронних систем розподілу та поширення цифрового телевізійного та звукового мовлення на базі оптоволоконних, супутникових мереж при збереженні в обЄрунтованих випадках радіорелейних ліній;

гармонізацію аналогово-цифрової системи вторинного розподілу телевізійних і радіомовних програм із використанням ефірних, супутникових і кабельних мереж із мікрохвильовими мережами;

впровадження аудіовізуальних систем, що дозволить створити технічну основу цифрового телевізійного та звукового мовлення, інтерактивного мовлення та зв’язку, відео на замовлення, двостороннього аудіовізуального зв’язку (відеотелефон, відео-конференції тощо), аудіовізуальних послуг на дому (телекупівля, телемедицина, телеосвіта тощо) і т.д;

збереження та підтримка традиційних наявних технічних засобів поширення програм, антенно-фідерних пристроїв на коротких, середніх і довгих хвилях, з поступовим запровадженням нових радіотехнологій при використанні цифрового мовлення на цих діапазонах;

використання радіочастотного ресурсу, призначеного для цифрового телебачення і звукового мовлення, який тимчасово використовується іншими структурами для телефонного зв’язку;

регулювання тарифів на поширення програм державних телерадіоорганізацій;

налагодження системи поширення державних звукових програм на коротких хвилях із метою забезпечення охоплення населення гірських районів України та місць компактного проживання українців за кордоном;

перехід від використання надпотужних радіопередавачів мережі іномовлення в Україні до оренди технічних засобів поширення радіопрограм у країнах, на які спрямовано програми іномовлення;

широке впровадження новітніх комп’ютерних технологій у виробництво і розподіл телевізійних програм та іншої масової інформації, яка поширюється каналами телевізійного мовлення, мережами зв’язку, а також на оптичних і магнітних носіях.

Стаття 9. Новітні системи та технології

З метою розвитку новітніх систем і технологій створити і впровадити:

служби цифрового аудіовізуального зв’язку і мовлення з використанням передачі й комутації цифрових сигналів у пакетному режимі;

системи інтерактивного телебачення із використанням спочатку для організації прямого інтерактивного каналу сторінок телетексту, а для зворотнього інтерактивного каналу телефонної мережі, з орієнтацією на використання для реалізації інтерактивних служб інших засобів, зокрема, мереж стільникового телефонного зв’язку;

сучасні цифрові студії з використанням нових комп'ютерних технологій виробництва програм і сучасних методів опрацювання і накопичення інформації у форматі ефективно ущільненого цифрового телевізійного і радіомовного сигналу для передачі по розподільним мережам;

первинні супутникові мережі розподілу програм безпосереднього багатопрограмного цифрового телевізійного і звукового мовлення;

побутовий відеозапис у цифрових форматах і поширення цифрових записів програм на оптичному і магнітному носіях;

цифрове телебачення підвищеної та високої чіткості;

системи цифрового стереофонічного звукового мовлення з відеосупроводом;

мультимедійні технології та інтерактивні системи зв’язку з цифровим розподілом аудіовізуальної інформації.

Стаття 10. Державна політика щодо комп’ютерних технологій і систем телекомунікацій

Державну інформаційну політику щодо комп’ютерних технологій і систем телекомунікацій спрямовано на вирішення наступних ключових завдань:

розвиток науково-технічної, технологічної та виробничої бази вітчизняної інформаційної індустрії;

прискорене формування комп’ютерно-технологічної інфраструктури національних інформаційних ресурсів;

створення інтегрованого телекомунікаційного середовища інформаційної сфери держави та суспільства;

розроблення та організацію виробництва вітчизняних засобів системи забезпечення інформаційної безпеки особи, держави та суспільства;

достатнє фінансування наукових досліджень у галузі комп’ютерних і телекомунікаційних технологій.

Стаття 11. Розвиток науково-технічної, технологічної та виробничої бази інформаційної індустрії

Розвиток науково-технічної, технологічної та виробничої бази вітчизняної інформаційної індустрії передбачає:

формування технопарків для створення ліцензійно чистого програмного забезпечення нових поколінь, насамперед для вирішення завдань інтелектуальної обробки інформації, з наступним просуванням вітчизняних програмних продуктів на світовий ринок;

розроблення обчислювальних систем нетрадиційних архітектур і систем штучного інтелекту, що акумулюють досягнення вітчизняної та світової науки й відкривають якісно нові можливості доступу до інформації та знань;

поступовий перехід від складання комп’ютерної та телекомунікаційної техніки з імпортних комплектуючих до створення в рамках міжнародної кооперації конкурентноспроможної елементної бази інформатизації та реалізації на її основі комп’ютерних і комунікаційних систем нових поколінь;

розширення виробництва засобів технічного оснащення установ і організацій інформаційної сфери (обладнання для зберігання, консервації та реставрації бібліотечних, архівних і музейних фондів, апаратури захисту цих фондів від несанкціонованого доступу тощо).

Стаття 12. Прискорене формування комп’ютерно-технологічної

інфраструктури національних інформаційних ресурсів

Прискорене формування комп’ютерно-технологічної інфраструктури національних інформаційних ресурсів має забезпечити:

розроблення інтелектуальних технологій і систем, які мають забезпечити підтримку процесів творення та акумуляції науково й соціально значущих інформаційних ресурсів, переведення в електронну форму рукописної, архівної, звукової, відео- та друкованої інформації, формування електронних бібліотек, архівів і музеїв, розкриття зосереджених у них знань і забезпечення їх використання;

розвиток засобів комп’ютерної лінгвістики, насамперед для опрацювання україномовних текстів, розпізнавання усної української мови, автоматизованого формування універсальних і проблемно-орієнтованих словників;

створення базових програмно-технологічних модулів для побудови геоінформаційних систем і комплексу територіально розподілених інформаційно-аналітичних центрів, які сприятимуть переходу управлінських структур до прогностичних форм діяльності з використанням багатоваріантних моделей розвитку подій;

активну підтримку домашньої комп’ютеризації як перспективного напряму суспільного прогресу;

прискорення впровадження безпаперової інформатики (насамперед у сфері управління, виробництва, науки та освіти), поширення технологій електронного документообігу, створення інформаційно-аналітичної системи “Електронний Уряд України”.

Стаття 13. Формування інтегрованого комунікаційного середовища

інформаційної сфери держави та суспільства

Формування інтегрованого комунікаційного середовища інформаційної сфери держави та суспільства орієнтовано на:

збалансований розвиток усіх видів комунікацій (оптоволоконних, супутникових, телефонних тощо) з орієнтацією на перехід до використання технологій цифрових мереж інтегрального обслуговування як основного напряму створення єдиного інформаційного середовища країни;

надання пріоритетів телекомунікаційному забезпеченню національних, галузевих і регіональних інфополісів та їх об’єднанню міжрегіональними каналами зв’язку;

організацію в рамках міжнародних проектів євразійского інформаційно-телекомунікаційного центру з українськими сегментами магістральних оптоволоконних каналів зв’язку “Захід-Схід” (“великий шовковий шлях” XXI ст.) і “Північ-Південь” (“шлях із варягів у греки” XXI ст.) як природного мосту між Європою та країнами Азіатсько-Тихоокеанського й Близькосхідного регіонів;

створення телекомунікаційних систем підтримки інформаційної взаємодії особи з державними та громадськими структурами всіх рівнів;

розвиток та інтелектуалізацію українських пошукових систем і засобів навігації в мережі Інтернет з представленням у них поряд із вітчизняними світових мережевих інформаційних ресурсів;

Розділ ІV

ВИДАВНИЧА СПРАВА

Стаття 14. Державна політика у книговидавничій сфері

Державна політика у книговидавничій сфері спрямовано на:

формування та постійне оновлення національного видавничого асортименту для забезпечення потреб усіх соціальних груп українського суспільства виданнями з різних галузей знань державною мовою та мовами національних меншин;

забезпечення високого рівня видавничої продукції завдяки піднесенню мовної культури і редакційної підготовки текстів;

наповнення національного інформаційного простору суспільно важливою видавничою продукцією;

пріоритетне видання підручників, словників, енциклопедій, довідкової, дитячої, художньої, науково-технічної, технологічної і методичної літератури;

розвиток електронних видань, зокрема поширення інформації на компакт-дисках та інших цифрових носіях; виготовлення електронних книжок, засобів для отримання, обміну та розповсюдження інформації через мережу Internet;

розвиток вітчизняного книговидання за кількісними і якісними показниками до рівня передових країн світу;

сприяння максимальному задоволенню культурно-освітніх потреб українців за кордоном;

створення умов для належного представлення кращих вітчизняних творів у міжнародному інформаційному просторі;

доступ до надбань світової культури на основі розширення міжнародного книгообміну, перекладу та видання державною мовою визначних зарубіжних наукових праць і літературних творів;

забезпечення видавничої галузі новітніми носіями інформації, переважно вітчизняного виробництва.

Стаття 15. Державна політика у поліграфічній сфері

Державну політику у поліграфічній сфері орієнтовано на:

сприяння науково-технічному розвитку в пріоритетних напрямах видавничої справи;

розроблення та впровадження цифрових технологій у додрукарські, друкарські і післядрукарські процеси; збільшення обсягів виготовлення багатоколірної продукції на аркушевих і рулонних друкарських машинах;

широке застосування способів офсетного плоского, флексографічного та цифрового друку; розроблення та впровадження заходів з автоматизації формних, друкарських і брошурувально-палітурних процесів; розроблення вітчизняного комп’ютерно-технологічного забезпечення видавничих процесів, опрацювання текстової та ілюстративної інформації на базі україномовних програм; створення та застосування вітчизняних екологічно чистих поліграфічних матеріалів: офсетного, книжково-журнального і газетного довговічного паперу та картону, переважно з використанням вторинної сировини за технологіями обробки без хлоромістких компонентів; електронного паперу; чорних, кольорових і тріадних фарб для різних способів друку, лаків, змивних та очищувальних засобів, світлочутливих і термочутливих формних матеріалів на алюмінієвій основі, фотополімеризаційноздатних пластин, палітурних матеріалів;

створення та налагодження вітчизняного виробництва окремих видів поліграфічного устаткування для виготовлення високоякісної, конкурентноздатної друкованої продукції на різноманітних носіях інформації, зокрема, аркушевих машин для непрямого плоского друку, флексографічного обладнання, машин спеціальних видів друку, техніки для брошурувально-палітурних процесів. Стаття 16. Державна політика у сфері розповсюдження видавничої інформаційної продукції

Державну політику у сфері розповсюдження видавничої інформаційної продукції спрямовано на:

створення передумов для відновлення і розвитку всеукраїнської мережі книгорозповсюдження та державне регулювання економічними методами книжкового ринку в Україні з забезпеченням рівних прав і можливостей суб’єктам різних форм власності;

здійснення моніторингу функціонування книжкового ринку України (динаміка попиту населення та платоспроможності у різних регіонах, співвідношення обсягів реалізації книжкової продукції вітчизняних і зарубіжних видавництв тощо) для коригування видавничої політики;

вдосконалення форм і методів рекламування та інформування про нові видання з використанням електронних каталогів, національної інформаційно-пошукової системи;

стимулювання поширення у світі інформації про Україну на основі книжкових видань українською та іноземними мовами через систему книгоекспорту, залучення мережі Internet та іншими способами;

повніше охоплення і забезпечення видавничою продукцією, враховуючи українську діаспору.

державний протекціонізм у національній видавничій справі з дотриманням положень міжнародного права, захисту вітчизняного видавничого ринку та прав споживачів друкованої продукції;

пільгове кредитування інвестиційних проектів із модернізації, технічного переоснащення видавництв, поліграфічних і книгорозповсюджувальних підприємств і впровадження новітніх технологій із випуску видань на паперових і електронних носіях інформації;

удосконалення системи державних і галузевих стандартів, нормативно-технічного, технологічного, інструктивного та методичного забезпечення у видавничій справі та узгодження їх із міжнародними стандартами;

збільшення бюджетного фінансування для розвитку наукових досліджень у галузевих науково-дослідних інститутах та в наукових підрозділах вищих навчальних закладів;

запровадження пільгової митної і податкової політики у сфері розповсюдження видавничої інформаційної продукції, виготовленої державною мовою;

впровадження нових форм контролю, спрямованих на недопущення реалізації в Україні контрабандної та “піратської” друкованої продукції.

Розділ V

МУЗЕЙНА СПРАВА

Стаття 17. Формування музейного інформаційного ресурсу

Системне формування музейного інформаційного ресурсу орієнтоване на:

постійне збагачення музейного фонду України артефактами вітчизняного та зарубіжного походження;

вдосконалення методики збирання, експертної оцінки та комплектування музейних колекцій;

забезпечення пріоритетних прав державних музейних закладів на придбання предметів музейного значення;

цільове фінансування закупки експонатів визначного культурного значення у фізичних та юридичних осіб, участі у вітчизняних та міжнародних аукціонах, торгах та ін.;

фінансове, правове та технічне забезпечення оперативної науково-технічної експертизи музейних надходжень;

впровадження системи підтримки меценатства, дарування, інвесторства та інших видів діяльності, що сприяють розвитку музейного фонду України.

Стаття 18. Розвиток інфраструктури музейної справи

Розвиток інфраструктури музейної справи передбачає:

розробку вітчизняних технологій для естетичного і безпечного експонування та зберігання предметів музейного фонду, їх реставрації та консервації;

впровадження системи цільового фінансування ремонтних і реконструкційних робіт на музейних об’єктах, що мають статус пам’ятки, а також заходів із музеєфікації заповідних території;

створення мережі, орієнтованої на виготовлення музейного обладнання високого технічного рівня, а також спеціального устаткування, матеріалів і реактивів для потреб реставрації та консервації.

Стаття 19. Заходи зі збереження музейного інформаційного ресурсу

Здійснення комплексу заходів зі збереження музейного інформаційного ресурсу передбачає:

забезпечення матеріально-технічних умов для належного зберігання музейного фонду та підтримання його експозиційного стану;

створення національної системи обліку музейних колекцій із використанням комп’ютерних технологій;

організацію постійного моніторингу стану збереження музейних предметів, розвиток методів діагностики, реставрації та консервації музейних цінностей, запобігання їх пошкодженню та руйнуванню;

впровадження цільового фінансування реставрації пам’яток (об’єктів) культурної спадщини національного або місцевого значення;

розширення спеціалізації з навчання та підвищення кваліфікації фахівців-реставраторів.

Стаття 20. Розвиток мережі музеїв і заповідників

Розвиток мережі музеїв і заповідників здійснюється шляхом:

створення нових музейних закладів і заповідників на території держави та за кордоном - у місцях компактного проживання українців та в інших регіонах згідно з програмами культурного обміну; розгалуження музейної мережі шляхом організації спеціалізованих та регіонально спрямованих філій, відділів тощо;

музеєфікації пам’яток і території, що мають історико-культурне значення;

сприяння діяльності зарубіжних культурних закладів щодо пропаганди історії та культури України.

Стаття 21. Посилення значення музейної справи в культурному

житті суспільства, сприяння культурно-освітній

діяльності музеїв і заповідників

Посилення значення музейної справи в культурному житті суспільства, сприяння культурно-освітній діяльності музеїв і заповідників передбачає:

удосконалення науково-методичних засад щодо культурно-освітнього напряму в сучасному музеєзнавстві, розробку моделей музейних закладів нового типу;

впровадження новітніх технологій і передового дизайну в експозиційно-виставкову роботу;

збагачення форм і методів популяризації музейних зібрань в усіх засобах масової інформації;

розширення використання музейних інформаційних ресурсів у програмі вищих і загальноосвітніх навчальних закладів, вдосконалення зовнішньої лекційної діяльності;

створення системи дистанційного навчання та підвищення кваліфікації працівників музеїв і суміжних установ;

видання музейних зібрань, путівників та інших популярних серій, а також енциклопедичних видань, довідників та ін.;

участь музеїв і заповідників у масштабних культурних проектах, створення Зведення пам’яток історії і культури, державних реєстрів та ін.

Стаття 22. Взаємодія з вітчизняною та зарубіжною туристичною індустрією

Розширення взаємодії з вітчизняною та зарубіжною туристичною індустрією орієнтоване на:

організацію спільної музейно-туристичної діяльності з вітчизняними та зарубіжними туристичними фірмами;

розвиток екскурсійних маршрутів по музеях та заповідниках, як місцевого так і міжрегіонального характеру;

удосконалення взаємодії музейних закладів та туристичних організацій з органами місцевого самоврядування.

Стаття 23. Науково-дослідна діяльність музеїв і заповідників

Інтенсифікація науково-дослідної діяльності музеїв і заповідників здійснюється в наступних напрямах:

надання музеям і заповідникам статусу науково-дослідних установ;

розширення музейної спеціалізації в програмах вищих навчальних закладів і внесення відповідних доповнень до переліку спеціальностей, врахованих ВАК;

розвиток міждисциплінарних досліджень музейної проблематики;

створення науково-дослідних і науково-прикладних центрів музейної справи;

інтеграція українських музейних закладів у профільні міжнародні об’єднання.

Розділ VІ

АРХІВНА ТА БІБЛІОТЕЧНА СПРАВИ

Стаття 24. Державна інформаційна політика в архівній та бібліотечній справах

Реалізація державної інформаційної політики в архівній справі передбачає:

формування Національного архівного фонду (НАФ) України шляхом систематичного і цілеспрямованого комплектування державних архівних установ документами, що адекватно репрезентують різні сфери життя суспільства;

забезпечення збереженості документів НАФ, уникнення фізичних втрат інформаційних ресурсів, запобігання утворенню галузевих, тематичних, хронологічних, територіальних лакун у національній документальній справі;

комплексний розвиток системи державних і недержавних архівних установ;

реалізація програм забезпечення належних умов зберігання документів у державних архівах, будівництва сучасних спеціалізованих архівних споруд;

здійснення цільової програми створення страхового фонду документів НАФ з огляду на їхню унікальність,