Після війни
Гадаю, ми ще не забули період, коли нові видання росли як гриби після дощу. Журналісти табунами мігрували між медіа, накручуючи за кожен такий перегон мінімум по 200 доларів, заступники швидко ставали головними редакторами, менеджери з реклами - директорами. (Пишу і самому здається, що це історія не про нас, а про якесь інше, довоєнне життя).
І кожного разу, коли заходила мова про новий видавничий проект, у якості головної відмінності чи то пак переваги над існуючими називалась якась ефемерна «нова якість» журналістики. Мовляв, ніхто ще не спромігся зробити газету чи журнал «аж такий», де кожна кома буде на місці, де журналістські стандарти будуть як у методичці. Де публіцистика буде рівновіддалена і незаангажована.
Де волохата олігархічна лапа не буде проступати водяними знаками на кожній більш-менш важливій сторінці. Ну і де працюватиме справжня команда професіоналів, зіркова команда. Тобто апріорі недешева.
Далі схема відома. Запрошувались професіонали, розписувались стандарти, від піару «без плашки» (тобто джинси) тікали як від дідька. Сотні тисяч інвестувались в промоцію - тобто окозамилювання реальної присутності видання удаваною, віртуальною. Ну або ще більші сотні на додачу викидались у горнило збуту.
В результаті зіркова команда ставала командою зірок, між якими іскрило більше, ніж горіло. Зростання тиражів конвертувалось у нечувані збитки, бо весь тираж був або дотаційний, або прямо залежав від фінансової підтримки збуту. Олігарх згадував про те, що час скористатись своєю дорогою іграшкою за прямим призначенням - тобто впливом на мозки.
Здавалось би - все на місці, і з комами та тире все у порядку, і зірки ще поки на місці. А очікування не справдились. Надуті рейтинги не обернулись співрозмірними рекламними бюджетами. Читач не готовий проголосувати трудовою гривнею за видання.
Звичайно, криза мине. На ринку битимуть копитом сотні і тисячі рекламістів, збутовиків, журналістів, дизайнерів, маркетологів, готових освоїти будь-які бюджети, причому у стислі терміни. І напевне, завжди знайдуться люди, що забажають погратися у медіа бізнес.
Та чи матиме наслідком закриття величезної кількості друкованих видань (а це ще й рекламоносії) їх симетричне відродження «після війни»? Можливо збіднілі інвестори зосередять свої зусилля в електронному (наразі апріорі дешевшому за собівартістю) сегменті?
Ніхто не сумнівається в перспективності інтернету. Проте і віри в те, що вже незабаром «будет одно сплошное телевидение», якось нема. Медіа, започатковані в мережі, а також ті, які вже чи ближчим часом туди утечуть, поки що не стали вагомими з точки зору фінансової привабливості.
Мені здається, що успіх і перспектива буде з тими, кому ближчим часом вдасться поєднати віртуальне і матеріальне, тобто інтернет і паперові журнал чи газету. Проте поєднати не дзеркально, а через доповнення одне одного.
Вже ближчим часом видання мають стати, по-перше, інтерактивними. Читач повинен мати можливість спілкуватись з виданням так, як він це робить з сайтом. Точніше з тими сайтами, які враховують таке бажання читача. Форуми, опитування, рейтинги - все це неодмінно має бути складовими цього нового медіа.
По-друге, персоніфікованими. Так, як ми налаштовуємо свій мобільний чи робочий стіл на комп'ютері. Читач повинен отримати можливість скласти свій інформаційний бутерброд саме з того, що смакує саме йому. І це, мені здається, має стосуватись не лише налаштувань електронних версій видань, але й їх паперових продовжень.
По-третє, локалізованими. Настільки, наскільки це відповідає задачі персоніфікації. Географічно, культурно, мовно і т.п. Це завдання складно реалізувати в рамках одного медіа, але воно є цілком технологічним.
Видавець завтрашнього дня повинен знати про свого читача не за рейтингами TNS. Редакція мала би знати як його, читача, звати. Де він мешкає, працює, яка його освіта, коли він народився, чи має сім'ю, дітей і так далі.
Звісно, що мова не йде про підміну якісної журналістики технологіями. Але не думаю, що і далі буде далекоглядним у післякризовий період згодувати читачеві лише те, що вважає смачним виробник чергового медіакомбікорму.
Вадим Войтик, заступник генерального директора ВД «Галицькі контракти»