Телевізійний жанр авторсько-публіцистичної політичної програми – найбільш вдячний. Це прямий шлях до персональної популярності, натомість відповідальності – жодної (бо в нас свобода слова і ти оперуєш оціночними судженнями, судитися з якими буде хіба що закінчений політик-екстраверт, якими наш політичний бомонд аж ніяк не рясніє). Отже, що б ти не говорив у своїй авторській програмі – усе це лежить лише у сфері твого журналістського професіоналізму і твоєї внутрішньої громадянської відповідальності. У будь-якому разі твоя впливовість залежить не так від виваженості твоєї аргументації, як від риторичної переконливості, а право на емоційно-оціночні судження цілковито гарантує твою непідсудність. Головне, щоби ніхто не спіймав тебе на дезінформації та прямій образі, що, зрештою, і є справою твоєї професійної вправності.

 

Із цього ракурсу цілковитим феноменом у телепросторі Львова є програма «Політичні етюди». У найкращому розумінні – передовсім своєю легендарною генеалогією, адже формат цієї програми успішно живе з 1990 року. Але те, що було актуальним і сміливим у 90-ті, зараз виглядає дещо old-fashioned.

 

Публіцистична програма «Політичні етюди» виходить у прямому ефірі «Львів-ТБ» щопонеділка із повтором у вівторок. Хронометраж – 30 хвилин. Автор і ведучий – народний депутат України, керівник Львівського обласного осередку Народного руху України Ярослав Кендзьор. Телекомпанія має угоду з цією партією, яка, власне, і платить 1000 гривень за ефір однієї програми (включно із повтором). Грубо кажучи, вартість однієї хвилини ефіру – майже 17 гривень. Для порівняння: мінімальна вартість хвилини в державному телеефірі у Львові – 89 гривень.

 

У глядача можуть виникнути кілька логічних запитань:

 

- Чи можна вважати шанованого у колах львівських патріотів Ярослава Кендзьора журналістом, який у своїй роботі керується принципами насамперед професійними (з огляду на те, що автор і ведучий програми є чинним політиком, напряму заангажованим у політичні процеси)?

 

- Чи поінформований глядач про те, що офіційним фінансистом програми є Народний рух України – партія, представлена у парламенті та обласній владі?

 

- Яким чином глядач повинен розмежовувати, де в кадрі говорить політик, а де – журналіст?

 

- І врешті: чи ставить Народний рух України певні зобов’язання перед паном Кендзьором, адже з партійної скарбниці на програму йде приблизно 50 тисяч гривень на рік?

 

Ці питання «ТК» поставила самому Ярославові Кендзьору і керівникові «Львів-ТБ» Михайлові Хвойницькому. Ось їхні позиції.

 

– Чесно кажучи, мене трохи нервує ваше докопування до цієї програми. Що поганого ви задумали в ній відшукати? Хоча це питання дійсно цікаве – як мені, авторові програми, вдається відмежуватися від того, що я ще й політик. Це питання неодмінно присутнє, коли я з’являюся в студії. Я вважаю, що якщо людина є особистістю, якщо вона старається бути правдивою і чесною у своїх судженнях, то незалежно від приналежності до якоїсь партії вона має право на свою позицію. Я кажу правду у своїй програмі. І не соромлюся визнавати помилки тієї політичної сили, до якої належу. І часто я такі неприємні речі кажу про президента Ющенка, що мені самому дуже неприємно. Але я подаю лише свій погляд, бо не є істиною в останній інстанції. Я розумію всі недоліки цієї програми, адже вона робиться фактично на коліні. Такого роду програми готують цілі команди, а я є і автором, і ведучим, і режисером, і монтажером в одній особі. Однак я піднімаю найпекучіші проблеми і політичного життя, і громадського, і правосуддя. У цій програмі нема заборон, і я стараюся забути, що є депутатом.

 

 

 

Як на мене, програма «Політичні етюди» оголює безликість львівської телевізійної журналістики. Адже прикро визнавати, що запит майже мільйонного міста на авторську політичну телепубліцистику мусять задовольняти не професійні журналісти, а чинний нардеп, який при всій повазі до нього не може похвалитися аж такою позитивною репутацією. Не ручаюся, що пан Кендзьор зрадів би, якби на донецькому телебаченні свою авторську програму вів, скажімо, Тарас Чорновіл. Або ж змоделюймо ситуацію по-іншому й уявімо, що на львівське телебачення приходить дипломований журналіст Ганна Герман і засновує свою авторську програму за якихось там 4000 гривень у місяць. Невже відмовлять? А якщо відмовлять, то як мотивують наявність в ефірі іншої авторської програми, платником котрої є інша політична партія? Або ж, припустімо, ще інше: приходить у студію людина, кладе на стіл 17 гривень і купує 1 хвилину для того, аби сказати все, що вона думає про будь-якого політика. А якщо кладе на стіл 170 гривень, то 10 хвилин може реалізовувати свій суб’єктивний погляд по повній програмі...

 

На дискусію заслуговує й те, наскільки авторові вдається абстрагуватися від своєї нардепівської суті, як він це декларує. Аби читач «Детектор медіа» зміг відчути стилістику «Політичних етюдів» і ведучого Кендзьора, подаємо добірку цитат із останньої програми від 8 вересня. Програма була присвячена політичній кризі, а так на ділі виглядає абстрагування пана Кендзьора від власної політичної орієнтації:

 

«З моєї точки зору Юля Тимошенко зробила свій прорив, але не в український бік, а в бік відвертих ворогів України – регіоналів...»;

 

«Я запитую, чи може нормальний політик і нормальний патріот через те, що його перед тим ображали, іти в стан ворогів і в стан Кремля? Таких політиків треба відлучати від влади...»;

 

«Продати українські інтереси – це не має ніяких виправдань...»;

 

«Мовчання стосовно Грузії – це є небажання дратувати Росію. А хто має зобов’язання перед Москвою, той так поступає...»;

 

«Цей шабаш вони мусіли готувати наперед...»;

 

«Перетворення України в парламентську республіку, з моєї точки зору і точки зору кожної нормальної людини, є смертельно небезпечним для української держави...»;

 

«Усі ці заклинання БЮТу, що він ніколи нічого спільного не буде мати з Партією регіонів, – все це є елементарна брехня і навішування локшини...»;

 

«Перебувати в коаліції і освячувати антиукраїнські дії цієї трійки політичних сил не можна було...»;

 

«Великий рекетир і рейдер від БЮТу Портнов ще в квітні назвав Ющенка державним зрадником...»;

 

«Юля Тимошенко не пройшла тест на український патріотизм...»;

 

«Повинна відбутися переорієнтація електорату на користь постаті нашого президента Віктора Ющенка. БЮТ не став на захист України, і це повинно бути визначальним для виборців...»;

 

«Будемо разом стояти за Україну – ми збережемо Україну».

 

Тож скільки у цих словах журналістики, а скільки агітації – навіть обговорювати не випадає. Бо хоч як би автор-політик не старався абстрагуватися від свого політичного статусу, все одно цієї межі немає. Тим паче, що автори програми не повідомляють глядача про те, що ефір є платним. І тому актуальним залишається звернення пана Кендзьора до глядачів: керуйтеся власними симпатіями чи антипатіями, а голосуйте телевізійними пультами. Тут іншого дійсно не дано. Бо зрозуміти можна всіх. Телекомпанії, яка є обласним комунальним підприємством, конче потрібні хоч якісь гроші. Панові Кендзьору треба тримати марку і спілкуватися зі своїми глядачами. А глядачам... А глядачам, гадаю, теж потрібні, крім об’єктивних новинних повідомлень, ще й суб’єктивні судження в ефірі, адже суб’єктивізм глядачеві теж не чужий. На цьому ґрунті з’являється магічна формула політичної телепубліцистики по-львівськи: Народний рух України множимо на 4000 гривень і отримуємо «Політичні етюди» із професійним нардепом у кадрі.