Якщо головний редактор по праву вважається розумовим центром редакції, то її обличчям, очевидно, виступає журналістський колектив. Відповідно, друковане видання, що випускається редакцією, матиме те обличчя, над яким дбайливо попрацює весь колектив. І кожна риса цього обличчя буде неповторною, завдячуючи передусім журналістській, тобто авторській роботі.

 

Пропоную подивитися на «обличчя» кіровоградських газетних видань через призму авторської присутності в них. Дійсно, ми мало знаємо наших журналістів. Утім, саме вони формують громадську думку кіровоградців. Спробуємо відповісти на просте запитання: скільки авторських матеріалів містить те чи інше газетне видання. Адже кількість якісних журналістських творів напряму пов’язана з рейтингом газети, рівнем довіри до неї і, зрештою, впливовістю видання на суспільні процеси.

 

Почнемо з простої арифметики і переглянемо всі номери міських газетних видань за перші два місяці 2008 року. Ці газети доступні кожному кіровоградцеві через мережу спеціалізованих кіосків. Для об’єктивізації порядку огляду беремо хронологічний чинник (рік заснування газети).

 

Це видання з найпотужнішими традиціями, адже через рік йому виповниться 100 років. У новий 2008 рік газета вступила з новим дизайном і цілою групою молодих журналістів, що дає змогу сподіватися на розширення читацького сегменту, відтак – і на подальший розвиток. «Кіровоградська правда» виходить на 16 сторінках (формат А3) двічі на тиждень накладом 16 000 примірників. Кількість журналістів, матеріали яких наповнюють номер, коливається від трьох до восьми осіб. Кількісний показник журналістських матеріалів виглядає так (за 17 номерів): С. Полулях – 60; І. Полулях – 17; О. Данова – 16; Т. Корінь – 13; І. Нетреба – 9; Ю. Матівос – 7; О. Шверненко, О. Кердіваренко, В. Левочко по 4 матеріали.

 

Як бачимо, явним лідером журналістського корпусу «Кіровоградської правди» є Сергій Полулях. Дійсно, на ньому тримається кожен номер газети. Часто на одній сторінці розміщуються поруч 2-3 статті цього журналіста, що є певним порушенням авторського балансу газети. «Кіровоградська правда» виглядає газетою одного автора, особливо коли номер готують 3-4 журналісти. Хоча треба віддати належне, в останніх номерах журналістів стало більше, переважно за рахунок молодих авторів.

 

Видання з не менш глибокими традиціями комунальної преси. Прогрес на ринку друкованої продукції привніс у газету кольори і доступні для читацького сприйняття журналістські матеріали. Газета належить до так званої консервативної преси – у цьому її плюси і мінуси воднораз. «Народне слово» виходить на 4 сторінках (формат А2) двічі на тиждень накладом близько 18 000 примірників. Номер наповнюють матеріали 4–7 журналістів. Ось як виглядає кількісний показник основної журналістської групи (за 29 номерів): О. Кобець – 72; Б. Куманський – 36; Л. Макей – 32; С. Маштаков – 20; В. Малиновський – 18; В. Бабич – 13; Н. Романюк – 10; Т. Дзеркаль, В. Левочко – по 4 матеріали.

 

І знову маємо ситуацію певного авторського дисбалансу, розміщення поряд 2-3 матеріалів одного й того самого журналіста. Але в «Народному слові» є один нюанс. Позиція лідера формується не кількістю, а якістю матеріалів. Йдеться про добротні публіцистичні матеріали Броніслава Куманського, який веде власну «Колонку одного автора». Комунальний характер «Народного слова» призводить до того, що багато матеріалів готують не журналісти, а державні службовці різних рангів. Це й робить зміст газети консервативним і певним чином передбачуваним.

 

Ще одне комунальне видання, але з нелегкою редакторською долею. У ньому часто змінювалися головні редактори, а це не може не вплинути на роботу всього редакційного колективу. От і зараз газету готує до друку в. о. головного редактора, хвала цій сміливій людині! «Вечірня газета» виходить на 16 сторінках (формат А3) щотижня накладом 4 600 примірників. Номер «Вечірньої газети» готує журналістська група від 3 до 8 осіб, і в кількісному показнику виглядає так (за 10 номерів): М. Сімовських – 28; О. Верстюк – 23; Ю. Лісниченко – 12; Л. Корнілова – 7; Ю. Матівос, А. Сорокіна, Н. Нужна – по 2 матеріали.

 

Знову маємо ситуацію авторського дисбалансу. Цього разу це двоє журналістів, на яких тримається кожен номер газети. Це, на жаль, вносить стильову одноманітність як у зовнішній, так і у внутрішній простір видання.

 

Це видання з прозорою концепцією, вираженою гаслами на першій шпальті: «незамінна людська газета» і «найдешевша газета». Воно міцно тримається на ринку преси Кіровоградщини, про що свідчить його 100-тисячний наклад. 8 сторінок (формат А3) «Діалогу» містить багато інформації. Але, на жаль, вона ніяк не стосується м. Кіровограда, а крім того – позбавлена авторських ознак. У газеті не знайдемо жодного журналістського прізвища. Натомість є автори-читачі. Це, як правило, люди пенсійного віку, які надсилають кулінарні рецепти і вірші, описують незвичайні життєві ситуації.

 

Газета почала виходити в часи незалежності, що, безперечно, внесло до її портрету певну текстову розкутість, іронічність і навіть зухвалість щодо бачення подій у місті, регіоні й країні. «УЦ» виходить на 24 сторінках (формат А3) щотижня накладом 20 000 примірників. Відповідно, має значний журналістський корпус. Номер наповнюють матеріали від 11 до 19 журналістів. Ця група у кількісному показнику виглядає так (за 9 номерів): О. Нікітіна – 22; Г. Кузнєцова – 21; С. Александрова – 20; О. Степанова – 18; О. Виноградов – 17; Г. Рибченков – 16; А. Гарєєв – 15; О. Гуцалюк – 9; А. Юрченко – 9; Ю. Ілючек – 6; А. Трубачов – 5; Ю. Мармер – 5; Є. Борисова – 3 матеріали.

 

Тут маємо дещо відмінну від попередніх видань ситуацію, яка вказує на стабільну й збалансовану роботу журналістського колективу. Створюється ефект «єдиної команди», що позитивно впливає на імідж видання, а отже на майбутній розвиток. Щоправда, виникають питання стосовно цілої групи журналістів, прізвища яких з’являються тільки один раз і, як правило, під матеріалами довідково-розважального характеру. Вважаємо, редакційному відділу треба якось визначити авторський статус цих осіб.

 

Без перебільшення зазначимо, що це найпопулярніше видання серед мешканців нашого міста. За допомогою яких засобів здобувається ця популярність – матеріал для іншої розвідки. А поки що звернімо увагу на відсутність прізвища головного редактора, що є обов’язковим елементом будь-якого періодичного друкованого видання. Якось дивно вивчати авторське наповнення газети, в якій головний редактор існує інкогніто.

 

«21 канал» виходить на 16 сторінках (формат А3) щотижня накладом 53 000 примірників. Така цифра говорить про неабияку ринкову успішність видання. Номер наповнюють матеріали від 4 до 12 журналістів. Цей різнобій може вказувати як на нестабільність складу журналістської групи, так і на хаотичність підготовки кожного номера. Кількісний показник виглядає так (за 11 номерів): наш кор. – 32; В. Поліщук – 13; В. Ніколаєвський – 11; В. Підвисоцький – 7; О. Костюк – 5; П. Петренко – 4; О. Марікуца, О. Лісова, О. Шворак – по 3; О. Коткова, В. Чебрець, К. Волкова, М. Бірюков – по 2 матеріали.

 

Це єдина газета, де міфічний «нашкор» є лідером за кількістю матеріалів. Залишається незрозумілим, хто стоїть за цим означенням. А може, це не одна людина? У будь-якому разі головному редакторові треба розібратися з авторськими підписами матеріалів. А то виходить, що інкогніто існує не тільки головний редактор, а й найпродуктивніший журналіст. До того ж помічено до десятка журналістів, прізвища яких трапляються тільки один раз. Це означає, що вони не є штатними журналістами. Тоді на це, – для прозорості журналістського складу редакції, – треба вказувати.

 

Ці видання не випадково розглядаються нами в парі, адже в них є спільний момент: на сторінках цих газет читач не зустріне жодного журналістського прізвища. Натомість трапляються передруки з інших видань, інформація з інтернету, читацькі листи. Щоправда, на першій шпальті «Нової газети» завжди розміщується матеріал про якусь подію в місті, але без жодних авторських позначень. «Нова газета» виходить на 12 сторінках (формат АЗ) щотижня накладом понад 20 000 примірників, а «Газета для жінок» – на 8 сторінках (формат А3) щотижня накладом близько 50 000 примірників. Хотілося б зауважити одне: редактору необхідно вказувати на джерела інформації, хоча б заради професійної етики і читачів, які купують ці газети.

 

Це видання, якому властиві всі недоліки маленького журналістського колективу – мінімум власних матеріалів і максимум інформації з інтернету. «Страна советов» виходить на 8 сторінках (формат А3) щотижня накладом 1 000 примірників. Номер готують 3-4 журналісти, з яких постійними є тільки троє: В. Іваненко, К. Василенко, О. Люта. Отже, журналісти працюють, як можуть, залучаючи до роботи й позаштатних авторів.

 

Специфіка цього видання полягає в тому, що воно розраховане переважно на молодь, що читає газети, і на людей, які вважають себе завжди молодими. Журналістський колектив – це, як правило, студенти або випускники вишів. Звідси та атмосфера привабливої безпосередності й авантюрності, яка панує на сторінках цього видання. «Молодіжне перехрестя» виходить на 12 сторінках (формат А3) щотижня накладом понад 7 000 примірників. У номері публікуються від 4 до 10 журналістів. Кількісний показник виглядає так (за 6 номерів): К. Акопян – 32; Р. Худояров – 19; В. Бажан – 8; Л. Бобров і П. Коваленко – по 4; Ю. Харченко – 3 матеріали. Як бачимо, у колективі є явний лідер. Але зважаючи на молодий колектив, вбачаємо в цьому більше успішний старт, ніж явище авторського дисбалансу. Тим більше, що досвіду головного редактора вистачить для врівноваження авторських журналістських матеріалів.

 

«Перша незалежна обласна газета» – так визначив свою концепцію редакційний колектив цього видання. Чи є це максималізмом молодого колективу, покаже час. Із 28 лютого 2008 року газета почала виходити в кольорі, поповнився журналістський корпус. Хоча проблема авторського наповнення все-таки існує. «100-й округ» виходить на 12 сторінках (формат А3) щотижня накладом 10 000 примірників. Номер наповнюють матеріали від 3 до 5 журналістів. Кількісний показник виглядає так (за 10 номерів): К. Канцер – 43; Я. Писарєва – 30; І. Филипенко – 5; Н. Бардалим і С. Чернов – по 4; В. Самар – 3 матеріали.

 

Очевидною є ситуація авторського дисбалансу, коли номер тримається на двох журналістах. Ксенія Канцер взагалі встановила своєрідний рекорд – 7 матеріалів в одному номері (за 7.02.08).

 

Це так само молоде видання. Звідси його і переваги, і недоліки. З одного боку, молодий креативний редактор, власний інтернет-ресурс, з іншого – нестабільна робота журналістської групи. «Новий погляд» виходить на 8 сторінках (формат А3) щотижня накладом 35 000 примірників. Номер наповнюють матеріали від одного до п’яти журналістів, а, наприклад, у номері за 20.03.08 немає жодного журналістського прізвища. Причому в кожному з номерів прізвища журналістів різні, що свідчить або про плинність кадрів, або про хаотичну роботу журналістського колективу.

 

Це видання виходить на 6 сторінках (формат А2) щотижня накладом близько 40 000 примірників і чітко орієнтоване на певну читацьку групу. Газету побудовано на тісному зв’язку із читачами, які водночас є й авторами матеріалів, що публікуються. Такий специфічний авторський склад не дозволяє оперувати тим кількісним показником, який вираховувався у попередніх виданнях. Зазначимо тільки, що газета містить журналістські матеріали Ольги Марікуци, яка є по суті єдиним автором. Інколи трапляються статті Ксенії Волкової і Володимира Підвисоцького.

 

Матеріали всіх цих журналістів можна побачити на сторінках «21-го каналу». Це не дивно, адже засновником «Сільського життя плюс» є обласна організація журналістів газети «21 канал». Дивує інше: як одні й ті самі статті Підвисоцького і Марікуци в один і той самий день (13.03.2008) вийшли і в «21-му каналі», і в «Сільському житті плюс». Звичайно, проблема якісного наповнення авторським матеріалом стоїть досить гостро у егіональній пресі, але ж не в такий спосіб її розв’язувати. Це як мінімум непрофесійно.

 

 

Виходячи з аналізу кількісних показників авторства, ми можемо зробити певні висновки і щодо якісних параметрів кіровоградських газет, які умовно можна розподілити на три групи. До першої групи віднесемо газети, що створюються повноцінним журналістським колективом. У ньому обов’язково є й профі, які готують ексклюзивні публіцистичні матеріали, і досвідчені журналісти, репортери та аналітики, і молоді колеги, які тільки здобувають журналістський досвід. Йдеться про такі видання, як «Украина-центр», «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Вечірня газета».

 

Друга група видань представляє невеликі журналістські колективи. Авторських матеріалів у таких газетах мало і джерелами інформації стають читачі газети, посадові особи різних рангів і, звичайно, інтернет-ресурси. До цієї групи відносимо «Сільське життя плюс», «100-й округ», «Страна советов», «Новий погляд», «Молодіжне перехрестя». Дещо осторонь від цієї групи знаходиться «21 канал» в силу непублічності головного редактора і провідного журналіста.

 

Третя група видань існує в рамках специфічної журналістської діяльності. Усі матеріали таких газет мають однакове джерело походження (як правило, інтернет і листи читачів) і являють своєрідний інформаційний дайджест із різних галузей життя. Такі газети, – а це «Діалог», «Нова газета», «Газета для жінок», – можуть існувати тільки в умовах, коли масовий читач не має доступу до інтернету.

 

Насправді дайджестову інформацію використовують видання всіх зазначених груп, і в цьому немає нічого недозволеного. Питання полягає лише в тому, якої якості пропонується дайджест і яка його частка у загальному обсязі матеріалів. А поки що читачеві лишається хіба що голосно заволати: «Автора!!!».